Відлуння тижня (27.11 – 04.12)

«Основне — не їжте одне одного». Прощальні дні осені-2017, напередодні календарної зими, коли розпочався для християн східного обряду Різдвяний піст, нагадали  про цей  заклик блаженної пам’яті  митрополита Володимира (в миру  Віктора Сабодана). І ця максима стосується не лишень релігійного сенсу. Вона набагато масштабніша і вкрай актуальна  для всього суспільства, всієї української політичної нації. А передовсім – для сучасного  вітчизняного політикуму, який за умов розширення масштабів і так тотальної антиукраїнської війни, поїдом їсть один одного. Галопує процес  фатального самознищення. У процесі протистояння – різні гілки влади, силові структури.

«Коли правоохоронні органи починають війну між собою, коли керманичі держави, народні депутати намагаються використати їх у політичній боротьбі – це неминуче обертається компрометацією і ослабленням держави»,  – наголошує Група «1 грудня» (а це, направду, моральні авторитети України) у своєму зверненні  «Думайте про Україну, не руйнуйте державу!» Можливо, принаймні інстинкт самозбереження допоможе українському політикуму  (включно з олігархатом) зупинитися на критичній межі, після  якої  здійсниться  припис «Все пропало».

Тип паче, що коли лиховісний «Русский мир» не змінює своєї імперської стратегії, де вирішенню по-московськи українського питання відводиться ключова роль, в шовіністичному українофобському пориві  фактично об’єдналися західні сусіди, підіграючи планам Кремля. Більше того, глава канцелярії президента Польщі Кшиштоф Шерський (за версією  УНН з посиланням на журнал «Scieci»),  відверто попередив: «Я боюся, що якщо виникне ситуація, коли Європа буде вимушена обирати між Україною та Росією, інші столиці, на які розраховує Київ, оберуть Москву». І ситуація, що складається зараз у ПАРЄ та й загалом у ЄС, уже підтверджує це припущення. А тим часом у самій Польщі суттєво  зростає підтримка українофобських сил. Згідно з результатами опитування Estymator,  у цій країні 42,8% виборців підтримують керівну партію «Право і справедливість». А праворадикальну партію Kukiz’15, яка ще більш антиукраїнська, підтримують 9.8%. Тобто, якщо вірити соціологам, понад 50 відсотків поляків довіряють де-факто українофобським політичним силам.  Загалом, говорячи про Угорщину, Румунію, Польщу, все частіше складається враження, що у цьому контексті йдеться вже не про партнерів, а ворогів. Причому, очевидно, стратегічних.

Хоча загалом світ вступає в епоху геополітичного протистояння. Хто стоятиме за ким, показало недавнє голосування в ООН щодо ситуації в Криму. Як не дивно, але чи не першими усвідомили наближення чергового Армагеддону на берегах Москви-ріки, де Путін уже запускає механізм переведення економіки на військові рамки.  Цікаво, що озвучив «пророцтва» про неминучість тотального геополітичного екстриму російський Патріарх. До речі, під час архієрейського  собору РПЦ, який завершився 2 грудня,  виступив  (під оплески й делегатів від УПЦ) і  сам «цар» Владімір Влідімірович, який поставив завдання російському воїнству (і його українській колоні) в рясах.

Тож заклик святого чоловіка, який волів «постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським», направду рятівний. Тим паче, що події минулого тижня нагадували всій  поліетнічній, багатоконфесійний українській політичній нації  недопустимість «самопоїдання».

«Буде дуже складно зберегти українську націю»

Чим реально загрожують Україні Угорщина, Польща, Румунія та Сербія, якщо ми не підемо на поступки їм? З приводу цього у виданні «Вголос» висловилися експерт із питань зовнішньої та безпекової політики, дипломат  Олександр  Хара;  дисидент, правозахисник, народний депутат  трьох скликань Верховної Ради України Степан Хмара та військовий експерт, полковник запасу, працівник оперативного управління Генштабу Олег Жданов.  Зокрема, Олександр Хара наголошує, що «такі країни, як Польща, Угорщина, Румунія чи навіть Сербія тиснуть на Україну через те, що ми слабкі». А відтак уточнює: «Що стосується Угорщини, Польщі та Румунії, то вони, звичайно, можуть зробити більше шкоди Україні. У ЄС, НАТО та інших міжнародних організаціях ці країни можуть блокувати важливі рішення та питання для України».

Степан Хмара  не бачить  необхідності дискутувати з цими країнами, які зараз роблять агресивні випади проти України, «бо сперечатись – означає виправдовуватись. Мають бути дипломатичні кроки з боку України. Ми ж поки є суверенною державою». Натомість Олег Жданов підкреслює: «Для того, щоб самостійно боротися з цими випадами з боку Угорщини, Румунії, Польщі та Сербії, потрібно мати на це політичну волю. Наша влада мала б робити із України не об’єкт на міжнародній арені, а суб’єкт. Тобто ми повинні були позиціонувати себе як самостійна держава, висловлюватись про виконання іноземними країнами усіх міжнародних зобов’язань щодо України. Але цього не сталось».

Олександр Хара зазначає, що є ще один аспект, яким не скористалась наша країна. «Коли проти України активізувався цей «західний фронт» у складі Угорщини, Польщі та Румунії, можна було зіграти на їх слабких місцях, – підкреслює він. –  Адже, як на мене, у цих трьох країнах є абсолютно різне бачення щодо майбутнього України. От, до прикладу, румуни наразі не бачать українські території  як частину своєї держави, бо поки їм це не вигідно, а от угорці – вони б хотіли анексувати частину України. Це гарна можливість створити важіль впливу та розколоти цю єдність».  Аналітик наголошує, що Україні «в жодному разі не варто погоджуватись на диктатуру Польщі щодо бачення історії України. Історія – це самоідентифікація. Без історії буде дуже складно зберегти українську націю. Я вже не кажу про те, що без історії ми не зможемо протидіяти РФ, яка використовує її, як зброю».

 «Україні є про що замислитися і привід насторожитися»

Політолог Вадим Карасьов у статті для видання  «Український дисидент» звертає увагу на погано приховувані територіальні претензії до України з боку її західних сусідів. «Румунія , Угорщина і Польща, які увійшли до Євросоюзу, вже активно роздають свої документи жителям українських прикордонних регіонів, – констатує він. – Ви запитаєте,  навіщо їм це потрібно? А відповідь виключно проста – в їх діях є «погано» приховувані територіальні претензії». Аналітик переконаний, що хоч «картина в різних випадках неоднакова, але Україні є про що замислитися  і привід насторожитися». А відтак нагадує: «Неофіційно поляки говорять про наявність в Україні  0,9 -1,5 млн. одноплемінників. І всі заяви польських політиків говорять про те, що з такою «несправедливістю», як втрата «східних кресів», вони не змирилися. Польща знайшла оригінальний спосіб, як подбати про одноплемінників. Кілька років тому у Варшаві придумали «Карту поляка » для жителів України , Білорусії , Литви та Росії». Натомість Угорщина, підкреслює він, ще 2010 року прийняла черговий закон, що дозволяє одноплемінникам за кордоном у спрощеному порядку отримати громадянство, а через рік дозволила одноплемінникам за кордоном голосувати на парламентських виборах… Далі – більше. У 2012 році в Угорщині почала діяти нова конституція. У ній є такі фрази: «Угорщина, керуючись ідеєю єдності угорської нації, несе відповідальність за долю угорців, які живуть за її межами. У кожного угорського громадянина є право на захист Угорської держави під час його перебування за кордоном».

Карасьов нагадує, що після успішного вирішення Бухарестом спірних питання навколо о.Зміїний, «румуни заговорили про перенесення фарватеру, по якому проходить кордон Румунії з Одеською областю. В результаті подібних дій острів Майкан у гирлі Дунаю дістався б румунам. Але, не тільки в гирлі Дунаю зосереджена активність Румунії. Ще в 1994 році в сусідній країні прийняли закон «Про громадянство», який дозволяє отримати паспорт своєї національної держави всім етнічним румунам. Слідом за цим набув чинності закон «Про репатріацію». Він давав можливість придбати румунський паспорт жителям всіх територій, що входили коли або до складу Румунії. Хто мався на увазі – здогадатися неважко. Це жителі Молдавії, а також Чернівецької, Одеської та Закарпатської областей України. Президент Румунії Траян Бесеску якось повідав, що румунські паспорти вже отримали понад 100 тисяч жителів України. Лідер партії «Велика Румунія» Корнеліу Вадим Тудор і зовсім відкритим текстом говорив про територіальні претензії до України».

Роздумуючи про вірогідність подальшого розвитку ситуації, Карасьов зауважує: «Якщо Україна зважиться таки піти до Євросоюзу, їй неодмінно доведеться вирішити всі питання з Румунією, Угорщиною та Польщею». А відтак риторує: «І де гарантія, що вони не заведуть розмову про відшкодування вартості тієї власності, що їх громадяни позбулися при приєднанні зазначених земель до СРСР? А якщо в України немає грошей – нехай розплачується територією. Ризик величезний, всі його ознаки в наявності вже сьогодні. Так чи варта євроінтеграція таких ставок? Чи має сенс наш вступ до Євросоюзу шляхом відсікання від нашої держави  територій на користь західного сусіда? І кому це потрібно?»

«Кремлівська хвороба європейських політиків»

Такий діагноз висловив в однойменній публікації на сайті nv.ua Володимир Огризко, дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках. Він прокоментував можливість скасування Радою Європи санкцій проти РФ. «На Заході ніяк не хочуть зрозуміти, що Росія ніколи не належала до європейського простору цінностей і не належить до сих пір. Для того, щоб це відбулося, в Росії мають пройти деімпералізація та дешовінізація, як свого часу пройшла через денацифікацію Німеччина після її розгрому у Другій Світовій війні. Цей процес займе не одне покоління», – зазначає Володимир Огризко.

Тому, на його думку,  коли чуємо про те, начебто «Європа втратить Росію», «ці заяви є політичним невіглаством, нерозумінням тієї ситуації, яка існує в Росії. І це не тільки «хвороба» пана Ягланда – генсека Ради Європи. Це «хвороба» багатьох європейських політиків, навіть після 2014 року».

Правда, Огризко сумнівається, справа дійде до зняття санкцій з Росії. Але  водночас він підкреслює, що «ми повинні зробити для себе висновки. І зрозуміти, що йде боротьба, досить жорстка і активна. Тому в будь-якому випадку потрібно шукати інструменти як запобігти негативному розвитку подій».

Екс-очільник українського МЗС припускає, що «Москва не залишає спроб взяти реванш на ідеологічному фронті, як і не залишає спроб шантажувати окремі країни і організацію в цілому. Так, це верх політичного цинізму. Але це нормальний інструмент для московської дипломатії, нічого незвичайного в цьому немає». Якщо росіяни доможуться зняття санкцій (під час  сесії парламентської асамблеї Ради Європи в січні 2018 року), то, таким чином, «поховають саму структуру». Тому Огризко дуже сподівається, що «українська дипломатія (і не тільки) зробить все, щоб ця тема більше навіть не звучала в стінах Ради Європи».

«Агенти ворожої держави присутні на всій території нашої держави»  

Агенти Кремля є в усіх регіонах України, в тому числі  – і в українському парламенті. Про це, за інформацією видання «Слово і Діло», заявив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука. «Ці люди – хочете, називайте їх агентами впливу, хочете, називайте їх шпигунами, розвідниками, «п’ятою колоною», як завгодно. Ці агенти ворожої держави присутні на всій території нашої держави», – сказав він.

За словами Туки, концентрація цих агентів Кремля на Донбасі чи Луганщині не менша, ніж у Верховній Раді або на Закарпатті. Заступник міністра  підкреслив: «Вони є скрізь, вони є в ЗМІ, вони є у владних структурах, в правоохоронних органах, в людях, які позиціонують себе як громадські діячі, в неурядових громадських організаціях». Висловлюючись із приводу Донбасу, він зазначив: «Чисто військового шляху вирішення питання просто немає. Але помилковою є теза «якщо не можна відвоювати Донбас, треба його відрізати». Є ворожа держава – Російська Федерація. Є вектор застосування сили, військової сили, зараз він зосереджений саме на окремих територіях Донецької та Луганської областей. Як тільки знайдуться, вибачте за такий гучний вираз, зрадники України, які спробують втілити в життя відділення цих територій, на наступний день цей вектор фізичної сили буде спрямований на іншу територію нашої держави. Ніяких сумнівів у цьому ні у кого не повинно бути».

«Що це за «грізні миттєвості…»

Патріарх Російської (Руської) православної церкви Кирил припускає, що світ і РФ  очікують суворі випробування. З приводу цього «пророцтва» розмірковує  колишній лучанин, а зараз проректор Острозької академії Петро Кралюк на сайті «Радіо Свобода». Попередньо він нагадує, що ще «в далеке Середньовіччя, коли завдяки перенесенню митрополичого осідку з Києва до Москви, відбулося підняття останньої. Саме православ’я санкціонувало експансію Московії на східноєвропейських теренах. А в часи Російської імперії РПЦ, будучи синодальною, фактично стала частиною державного апарату. Православна ідея» сприяла просуванню Росії на Балкани». А відтак констатує: «Навіть у часи Радянського Союзу, зокрема із 1943 року, РПЦ фактично стала інструментом у руках радянської влади, витісняючи небажані конфесії, наприклад, греко-католиків у Західній Україні, а також проводячи на міжнародній арені потрібну для СРСР політику «боротьби за мир».

Роздумуючи про сьогодення, професор підкреслює, що з розпадом СРСР «РПЦ повернула собі місце провідної ідеологічної інституції в Російській Федерації. Водночас ця церква через підконтрольні їй структури забезпечує «духовну єдність» на просторах колишнього Радянського Союзу, діючи в інтересах Росії. Не даремно вона останнім часом пропагує ідею так званого «русского мира». Зберігає свій вплив російське православ’я і в Україні, де діє так звана Українська православна церква Московського патріархату, котра фактично є філією РПЦ. І поки діятиме така філія, Україна значною мірою буде прив’язаною до Росії».

Тож, переконаний Кралюк, словесна еквілібристика Кирила (зокрема недавня, коли російський патріарх відзначав свій 71 день народення) не випадкова. Відтак він цитує лідера  РПЦ: «Треба бути сліпим, щоб не бачити наближення грізних миттєвостей історії». А відтак зазначає: «Що це за «грізні миттєвості», глава РПЦ не уточнив. Але є в цих словах і страх, і певна пересторога. Чи не є це натяком на те, що в російської влади є проблеми? І проблеми серйозні. Її «запас міцності» помітно зменшився. А найближчим часом може стати критичним».

На думку професора волинянина, «Кирило, а разом з ним і російський політичний істеблішмент бояться, що «простого росіянина» можуть звести з «путі істинного» діячі культури, мистецтва, які «несуть народу спокусу і гріх, збивають людей з пантелику». Патріарх вказує, що багато представників російської інтелігенції «повторюють помилку попередників, які довели країну до загибелі – революційних подій 1917 року». А наостанок Петро Кралюк риторує: «Може, справді Кирило до Дня гідності й Свободи в Україні напророкував у себе, в Росії, революцію?»

«Для України це смертельна небезпека»

Під час міжнародної конференції з морської безпеки висловив екс-прем’єр-міністр України, екс-глава СБУ, екс-міністр оборони України, представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську, генерал армії Євген Марчук  (посилаємося на  інформацію сайту  obozrevatel.com) запропонував згадати карту Росії. А потім сказав: «Уявіть собі, що цей гігантський регіон, повністю ізольований від світу – а він може бути таким, ми знаємо, – стає чорною дірою для світової безпеки».  Генерал армії підкреслив, що «це проблема для світової безпеки – так, нею можна довго займатися на різних рівнях. Але для України це смертельна небезпека. Якщо ця чорна діра, агресивна і ядерна, буде поруч з Україною, з урахуванням 406 кілометрів неконтрольованого кордону, то,  я думаю, що для нас це дуже невесела перспектива».

Таким чином, він визнав: «Як це не нудно, як іноді не хочеться вести себе агресивно – але ми не можемо зірвати цей переговорний процес». Марчук додав, що Кремль одразу ж скористається цим, щоб заявити Заходу: «Дивіться, Україна не вміє себе вести, тому давайте якось вирішувати питання з санкціями». Тому,  упевнений генерал,  «слід не лише проводити переговори, але й розширювати їх».

«Щоб змусити Захід грати за правилами Росії»

Якщо так звані  «ДНР»  і «ЛНР» об’єднаються, Мінські угоди втратять свою силу.  Так вважає політолог і громадський активіст Дмитро Снєгирьов  (див. «ГОРДОН»).  При цьому, згадуючи  про «заколот» у Луганську, він посилається на  версію аналітиків американської приватної розвідувально-аналітичної компанії Stratfor: «Малоймовірно, що Кремль дозволить погіршитися ситуації до такого ступеня, що внутрішня сварка бойовиків стане загрожувати його контролю над окупованою територією або його переговорам про введення місії миротворців ООН на Донбас».  Снєгирьов нагадує, що «під час  «заколоту» в Луганську Кремль знову вкинув тезу про можливість об’єднання «Л/ДНР» у єдину «державу»… Така спроба вже була – заява Захарченка про «Малоросію». Тоді це налякало Захід, адже це могло повністю нівелювати Мінські угоди».

Політолог переконаний: «Наразі тезу про об’єднання  «республік» Москва вкидає, щоб змусити Захід грати за правилами Росії. Зокрема, змусити прийняти тільки російський варіант уведення миротворців ООН на Донбас».

 «…може в будь-яку хвилину  вибухнути»

Чи відмовився путінський режим від ліквідації Української держави? З цього приводу у виданні «УНН» розмірковує російський опозиційний політик, 13-й чемпіон світу з шахів.  Гаррі Каспаров. Він підкреслює, що  «його (Путіна, – «ВП») плани щодо фактичного розчленування України, створення «Новоросії», фактичної ліквідації незалежної України просто провалилися. Але, потреба в роздмухуванні конфлікту лише зросла». При цьому, нагадавши, що «маневр можливостей для Путіна куди менший, ніж в 2014 році», політик акцентує увагу на логіці  виживання диктатури.

Каспаров зазначає: «Судячи з того, що ми чуємо з Росії, з розвитку оцього ось, точніше з деградації путінського режиму, зрозуміло, що питання не в тому, чи буде Путін нападати на кого-небудь. Питання в тому, коли і де. Очевидно, що українська тема залишається фактором, який може в будь-яку хвилину вибухнути. Те, що це одна з карт в путінській колоді – в цьому можна не сумніватися».

Політик також торкнувся проблематики «вірусу» російської пропаганди. Він наголосив: «Для того, щоб протистояти  «вірусу», треба мати бажання боротися. Знаєте, як: половина одужання – це бажання хворого. Якщо «хворий» не бореться – ніякі ліки не допоможуть. Європа багато років вірила і багато років вважала, що Путін – це невелике відхилення від норми, але з ним можна мати справу, з ним можна домовлятися. Поки Європа буде перебувати в цьому стані: «Ну, у нас є точки дотику, ми повинні бачити відмінності…», поки Європа не визнає, що Путін – це ворог і з ним треба боротися, вирішити проблему не можна. Сам хворий повинен бажати одужати».

Наразі  ж, констатує Каспаров, «ми бачимо, що в найбільших європейських країнах путінське лобі ще продовжує діяти, хоча, звичайно, не з тим ефектом, як десять років тому».

Не  секрет, що  путінське лобі у Європі заражене вірусом «шредеризації» (екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер – голова ради акціонерів  «Роснефти»), у значній мірі «підгодовується» московським режимом  напряму чи його бізнесовими структурами.  Якщо ця тенденція поки що не стосується США, то, на жаль, суть  ставлення господаря Білого дому до  господаря Кремля  і навпаки можна назвати взаємною симпатією. З цього приводу, за повідомленням  Укрінформу, американське видання  «The Washington Post», попередило: «Після того, як підіграли Росії в Сирії, адміністрація Трампа знову ризикує повторити свою помилку в Україні, навколо якої розігріваються дипломатичні дискусії щодо російської ініціативи. План Москви – легітимізувати своє вторгнення та контроль над частинами двох східних областей України, затягнувши президента Трампа ще в одну погану угоду».

Та, з іншого боку, якими б не були  симпатії чинних лідерів США та РФ, політику Вашингтона визначає не так позиція першої особи, як стратегічний курс на світове домінування. А з приводу діянь кремлівської компанії на чолі з Путіним, то тут у Штатах  Трампу не дозволять «отсебятины». Тож  ще 2 серпня президент США Дональд Трамп  мусив схвалити  введення нових санкцій проти Росії. А перед цим законопроект підтримали дві палати Конгресу: 25 липня – Палата представників (за проголосувало 419 конгресменів, проти – троє, утрималося – 12), 27 липня – Сенат (за – 98 сенаторів, проти – двоє). Оскільки ж згадуваний закон вимагає від фінансової розвідки Сполучених Штатів протягом 180 днів надати відомості про активи російських політиків і бізнесменів, наближених до Кремля, які перебувають на Заході,  2 лютого 2018 року спливає термін складання санкційних списків спливає. Цю  дату називають «чорним днем» для російського бізнесу, що «зав’язаний» на «решение украинського вопроса».

Тому не факт, що Кремль спокійно чекатиме цієї до певної міри  фатальної  для войовничих «обустраивателей» дати.  Радше спробує якось відволікти увагу та взяти ситуацію в свої руки. Цілком вірогідно, для цього знадобиться консолідаційний момент (у вигляді  масштабного наступу в  Україні?) для  шовіністично за зомбованого російського населення.

Утім, прогноз у непрогнозованих  реаліях – невдячна справа. На цьому акцентували увагу й   ЗМІ: «Віктор Орбан відкрив карти: як наростатиме конфлікт України та Угорщини» («ЄП»), «Путін віддає розпорядження готуватися до війни. Але хто ж ворог? – російський журналіст» (zik), «Фантомнi болi імперської величі» («День»), «Трамп закликав республіканців припинити розслідування щодо РФ» («УТ»),  «Путін грає зі США в «дипломатію Кабукі» стосовно України – WP» («Радіо Свобода»), «Берлін не знає, чи повернеться Росія в ПАРЄ, але підтримує зусилля Ягланда» («ЄП»),  «Три роки переговорів: чи дадуть США Україні летальну зброю» (РБК-Україна),  «У  Порошенка розповіли, чому Польща робить антиукраїнські заяви» («ЄП»), «Не можемо відмовлятись від українців, яким не відома історія та герої визвольного руху, – В’ятрович» (zik), «РПЦ обмежила самостійність УПЦ МП» («ЛБ»), «Польська криза, гонор та Москва» («НВ»), «Протести в Румунії: чому вони важливі для України» («Радіо Свобода»),  «У НАТО заговорили про ймовірність початку «великої міждержавної війни» (УНІАН)…

Та, схоже, хронометр уже  фіксує процес  щоденного  наближення до  дати старту глобального  протистояння.  Зокрема у  звіті НАТО констатуються  20  тенденцій, які можуть вплинути на розвиток ситуації в світі  до кінця 2035 року. «Ми бачимо значне збільшення ризику виникнення великого міждержавного конфлікту», – резюмує  генерал Деніс Мерсьє (див. «Голос Америки»).

Поза сумнівом, теренами протистояння стане й Україна. Чи не тому, граючи на випередження, Москва, аби поглибити процес затискання в обійми «Русского мира», запускає механізм пертурбацій  на конфесійно-релігійному  напрямі, що засвідчив  Архієрейський собор РПЦ  за участі  Путіна…  Складається враження, що ворог втілює в життя алгоритм, про який попереджає заступник голови Служби безпеки України Віктор Кононенко (див.  «Радіо Свобода»): «На сьогодні основна загроза – це підрив ситуації всередині. Те, що ми бачимо, основні зусилля російських спецслужб зараз йдуть всередину країни. Вже ніхто не вірить у швидку і блискавичну війну, всі розраховують на те, що владу можна поміняти зсередини шляхом підкупу, шляхом домовленостей».  Але, як сказав заступник секретаря РНБО Олександр Литвиненко, виступаючи на   восьмому Національному Експертному Форумі, організованому Інститутом Горшеніна, «незважаючи на величезні успіхи наших Збройних сил, Нацгвардії і Служби безпеки у стримуванні російської агресії, фактор російської великомасштабної операції залишається чинним. Якщо росіяни не зможуть домогтися успіху в спосіб дестабілізації кампанії, вони можуть повернутися до широкомасштабної військової агресії».

Тож попереду – нові суворі випробування. Як зазначив Президент України Петро Порошенко, нагадавши, що 1 грудня 1991 року «так» незалежності сказали тоді понад 90 відсотків громадян України, «нині ми боронимо свій суверенітет і територіальну цілісність  від агресії Російської Федерації. Кожний день цієї боротьби наочно доводить, що єдність суспільства є запорукою нашої перемоги, збереження і розвитку української державності». Будьмо!

Віктор Вербич