Відлуння тижня (14.05 – 21.05)

На п’ятому році  активної фази російської війни проти України наша держава зважилася нарешті остаточно розпрощатися з СНД. Хоч і формально в Співдружності, яку Москва запрограмувала  як плацдарм  для реанімації своєї імперської наддержавної сутності, мала статус спостерігача. Як зазначив Президент Петро Порошенко, виступаючи у Вінниці з нагоди святкування Дня Європи, «Україна, починаючи з Біловезької пущі, розглядала СНД як інструмент цивілізованого розлучення з імперією. Цивілізованого з російської вини не вийшло. Москва прагнула перетворити Співдружність на оновлену імперію, де б усі, як у старі радянські часи, звіряли годинники за Спаською вежею Кремля». Тож і Глава держави підписав Указ, яким увів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони про остаточне припинення участі України у роботі статутних органів СНД.

А ще під завісу минулого тижня Україна  вшановувала  пам’ять жертв політичних репресій (80-ті роковини масового Великого терору 1937-1938 років вкотре  нагадали і нинішнім, і прийдешнім поколінням про фатальні  наслідки втрати своєї державності). Зараз, коли до середини літа кремлівські вершителі доль   можуть трішки збавити свій агресивний шал, більшість наших співвітчизників розуміє:  агресивна сутність кремлівського імперіалізму не змінилася. Ця стратегія стала ще вишуканішою, масштабнішою, включаючи в себе активне застосування зброї під час війни, використання терактів у тилу, реалізацію курсу «русского мира», потужне і системне використання інформаційних  маніпулятивних технологій та «п’ятих колон».

Тому й, не гребучи засобами, Москва зараз намагається не допустити  втрати контролю над церковно-релігійною ситуацією в Україні. Достеменно невідомо, наскільки ці дії  вплинули на стан здоров’я Вселенського Патріарха, який начебто захворів. Кремль зазвичай не зупиняється ні перед чим при відстоюванні своїх засадничих завдань, повсякчасно втілюючи  принцип «Нет человека – нет проблем». Натомість соцмережі повідомили,  що до Стамбула вже доставлено  партією  «Солідарність жінок України» 10  тисяч звернень від громад Московського Патріархату проти автокефалії Української Церкви. До того ж одна із друкарень Хмельницького начебто  масово розтиражувала листи – бланки  від парафіян з вимогою до Вселенського  Патріарха  ні за яких умов не надавати  Українській Церкві автокефалії.  І це, схоже, тільки «квіточки». Тим паче, що в період святкування 1030-річчя хрещення Руси-України  (дата гіпотетичного надання Томосу приурочене до цієї дати) може, і в переносному, й буквальному розумінні «заговорити» важка артилерія.

Наразі ж Кремль  намагається максимально розхитати  й політичну ситуацію,  аби цей процес до президентських виборів в Україні сягнув свого апогею. Паралельно Москва  зміцнює свої позиції на Заході (пригадаймо успішні переговори  Путіна і Меркель у Сочі,  реалізацію «Північного потоку», очікування  позитивів  від   майбутнього візиту до РФ президента Франції  Макрона). А попередньо, перед минулотижневим шоу за участі Путіна з  відкриття Керченського мосту, саму споруду та  протоку освятив  із повітряного аеростата «Росія» «український»  митрополит Платон (владика Феодосійський і Керченський УПЦ МП). Остання подія, хоч була й квола негативна реакція на Заході, різко добавила активів для  господаря Кремля всередині РФ як «собирателя руських земель» та змобілізувала російське суспільство на процес «обустройства» світу  за  канонами «русского мира».

Тому за таких реалій і тенденцій, нема сумніву: попри риторику про миротворців, Україні варто очікувати нового російського наступу та готуватися до системної протидії. У цьому сенсі по-своєму рятівним спроможне  стати  подальше згуртування   патріотичних проукраїнських сил і «створення правоцентристської партії, що має бути провайдером плану європейських реформ». Про це висловився Генеральний прокурор України Юрій Луценко в ексклюзивному інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна». Утім, найістотніше, як зазначив Президент України  (посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави), всьому суспільству «зробити так, щоби Україна безповоротно вийшла зі смертельно небезпечної зони тяжіння до Російської імперії».  І такий шанс, як підтверджували події та тенденції  останнього тижня, ми ще не втратили.

«Скочення до класичного  авторитаризму не відбудеться»

Чи допоможе Україні авторитаризм? З цього приводу розмірковує в УНІАН політолог  Тарас Семенюк.  Він нагадує, що за соціологічними даними групи «Рейтинг», «попри позитивні ціннісні зрушення в бік демократії, майже в 70% громадян України зростає запит на «наведення порядку». При цьому українці готові жертвувати своїми правами та свободами». А відтак пояснює, що «в авторитарних режимах вся увага скерована на вертикаль влади. Цей стиль не дає громадянам рівних економічних можливостей, відповідно, вони не в повній мірі користуються благами, які нарощує економіка».

На його думку, «немає нічого дивного в тому, що схиляння до авторитаризму актуальне саме тоді, коли країна переживає економічну кризу». Семенюк констатує, що «кінцевою метою цього є формування в суспільстві потреби авторитарного лідера. Громадяни готові пожертвувати своїми свободами заради економічного достатку, який обіцяє той чи інший політик з претензією на авторитарний стиль управління».

Чи стане це трендом в передвиборчій риториці партій перед виборами?  На думку аналітика, «скоріш за все – так. Однак цілковитого скочення до класичного авторитаризму не буде, оскільки в Україні за останні чотири роки сформувалось доволі сильне громадянське суспільство, яке вже впливає на політику».

 «У такий сценарій  реально вірять…»

Нещодавня зустріч ватажків так званих ДНР-ЛНР Олександра Захарченка та Леоніда Пасічника в Луганську та їх розмови про зближення не означають, що Росія планує об’єднувати псевдореспубліки або запускати новий проект «Новоросія». Про це розповів «Апострофу» координатор групи «Інформаційний спротив»  Дмитро Тимчук.  Разом із тим, на його думку, останні події викликали страх у Кремлі та серед бойовиків – вони побоюються наступу Збройних сил України та страшного для себе кривавого сценарію.  Дмитро Тимчук підкреслює: «Я не думаю, що зараз стоїть питання про об’єднання так званих ЛНР і ДНР, оскільки найбільш зручний момент був наприкінці минулого року, коли фактично скинули пана (екс-ватажка ЛНР Ігоря, –  «Апостроф») Плотницького і замість нього призначили товариша Пасічника. Ось тоді був зручний момент, оскільки Плотницький був тією фігурою, яка в ЛНР контролювала фінансові потоки, мала свою систему важелів, свої кадри тощо. Тобто за нього було складніше говорити про об’єднання. А після того, як Плотницький втік до Росії, настав ідеальний час, щоб провести якесь об’єднання і говорити про якусь «Новоросію». Оскільки тоді Москва не реалізувала цей варіант, хоча він був цілком реальний, я думаю, що сьогодні у них навряд чи є таке завдання». З іншого боку,  на його думку, «ми бачимо, що нинішнє «керівництво» ЛНР, на відміну від одіозного Плотницького, набагато менше світиться в інформаційному полі, з їхнього боку не лунають одіозні заяви. А право світитися своїми багаторазовими заявами в інформаційному просторі належить товаришеві Захарченку».

Теоретично, констатує Тимчук, «об’єднання можливе, але треба дивитися, хто буде призначений після пана Суркова (нещодавно з’явилася інформація про майбутню відставку куратора бойовиків окупованого Донбасу, помічника президента РФ Владислава Суркова, – ЗМІ). Тут вимальовується цікавий розклад, оскільки ми знаємо, що основною кандидатурою, хоч і не єдиною, на роль куратора ЛНР і ДНР з адміністрації президента Росії є заступник голови уряду РФ Дмитро Козак». У той же час, констатує Тимчук, у Кремлі начебто всерйоз сприймають інформацію, що «Київ готується вже завтра наступати за всіма напрямками. І візит Волкера там якраз сприймається в контексті цієї загальної парадигми. Тобто очікування наступу ЗСУ, і тут нібито приїхав товариш зі Штатів, щоб вирішувати політичні питання. Наприклад, що робити далі з Донбасом в контексті військової операції Збройних сил України. І це викликає серед них вкрай негативний резонанс». Координатор групи  «Інформаційний спротив» наголошує: «У такий сценарій реально вірять в Москві, Донецьку і Луганську. На найвищому рівні вони дійсно бояться, що ЗСУ вже завтра перейдуть в наступ і буде кривава бійня на всій окупованій території».

«Ми вже це проходили»

Про ключові політичні проблеми в Україні роздумує  Олександр Солонтай, експерт Інституту політичної освіти. Про це йдеться у його публікації  «Це потрібно тільки Путіну: українська влада ходить по лезу» на сайті видання «Апостроф». За версією Солонтая, «країна фактично перебуває в стані постійних перемовин. Свого часу Петро Порошенко остудив запал, пригрозивши достроковими парламентськими перегонами. У відповідь на це перемовники з його оточення, які думають про те, куди бігти з корабля, що тоне, на певний час припинили переговори. Аналогічна ситуація з партнерами з  «Народного фронту», які теж розуміють, що треба шукати нового союзника, бо завтра влада змінюватиметься».

Він переконаний, що в травні  «дострокове  «свято демократії» стане неможливим, тож всі політичні перемовини знову активізуються, зокрема лінії Гройсмана, Парубія, Авакова, Турчинова. Що стосується оточення Порошенка, то це лінія Кличка, Кононенка, Ковальчука. Відбуваються перемовини за лінією політичних проектів («Наш край», «За життя») та з точки зору фігур. Але найбільші переговори ще попереду – йдеться про олігархів, які сьогодні співпрацюють з владою й добре на цьому заробляють. Очікуємо ставок Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука, тобто тих, хто контролює телеканали. Найцікавіше попереду».

Експерт припускає, що «можливі коаліції й альянси, які можуть переформатувати існуюче поле, тому найбільші гравці й вичікують остаточного меню, щоб зрозуміти, як розкласти яйця у всі кошики так, щоб бути в дамках за будь-якого розкладу сил. На жаль, олігархія за ці роки нікуди не зникла, а, можливо, навіть стала сильнішою. Олігархічне телебачення, політичні структури й парламент робитимуть свій вибір. Звісно, це відбуватиметься не на ток-шоу в студіях телеканалів, не тільки на женевських озерах чи під Києвом. Вони вестимуть серйозні переговори і на міжнародних майданчиках, домовляючись про власні інтереси».

Солонтай зазначає, що  ситуація в Україні специфічна, оскільки «є величезний суспільний запит на нові обличчя, але нових кандидатів у президенти поки що немає…Ми вже це проходили. У 2010 році вперше на той час балотувалися в президенти Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко, Олег Тягнибок, Анатолій Гриценко…Щось схоже чекає на нас і в 2019 році».

Аналітик переконаний також, що, «чим ближче до виборів, тим більш непрацездатним стає парламент. Якщо відняти місяці президентської кампанії, яка має розпочатися з формування округів та інфраструктури виборів, то можна сказати, що до волевиявлення лишається півроку. А легітимної Центральної виборчої комісії, якій би довіряли усі суб’єкти, немає. Влада дуже ризикує бути звинуваченою у небажанні провести чесні вибори».  Він попереджає, що  «провокування у суспільстві сприйняття виборів як нечесних – це крок до нового Майдану, повстання, революції та чого завгодно, вірменського чи українського сценарію. А це точно не потрібно нікому. Крім Путіна».

«Дай Бог, щоби ми були єдиними»

Хто з єпископів УПЦ МП поставив підписи під цим листом щодо підтримки Звернення до Константинополя про надання Православній Церкві  в Україні? Яким чином митрополит Онуфрій намагається вплинути на процес об’єднання церков в автокефалію підтримують з десяток єпископів УПЦ МП. Про це у виданні «Главкому» розповів митрополит Черкаський  і Канівський  УПЦ МП Софронія (Дмитрука).  Він  розповів, що під зверненням до Вселенського Патріарха Варфоломія поставив і свій  підпис «за те, що в мене є бажання створення такої церкви. Тобто підпис означає те, що я не проти, що я хочу, аби наша церква була незалежною». А відтак уточнив: «Мені казали, що ще владика Віссаріон там є (митрополит Овруцький і Коростенський УПЦ МП Віссаріон Стретович,  – «Главком»). Скажу так, що до десяти єпископів з нашого боку підтримують заяву».

Митрополит Черкаський і Канівський УПЦ МП Софроній повідомив, що з Києва йому було надіслано «папірець. Секретар дав мені його прочитати. Було наказано, щоби я розіслав такі папірці благочинним (священикам), аби вони їх підписали. Там було написано, що УПЦ відходить «під» Константинополь, який організовує в Україні свій екзархат. Мовляв, ми будемо в екзархаті Константинополя. Я не розумію тих, хто складав ці папірці, я не розумію їхнє бажання. Тому у моїй єпархії ніхто такі записочки підписувати не буде. Нам надіслали з Києва, написано «за благословення митрополита Онуфрія». Мовляв, є те і те, потрібно, щоби ви висловили свою думку. Все офіційно».

Він підкреслює, що «так чи інакше, незадоволені будуть, однозначно. Але чому нам боятися розколу? Він уже є, і не один, аж три в Україні. Ну ще один буде. Але що з того? Буде ж наша церква! А як ви не хочете, то, будь ласка, організовуйте свої приходи так, як це робить Руська православна церква за кордоном, де вона має свої приходи, своїх єпископів. От і в Україні вона буде мати. А то все лякають розколом. То нехай, нехай хоч Путіну моляться». А наостанок підкреслив: «Дозвольте я ще скажу про єдину Церкву. Якщо у нас таки буде одна церква, ми об’єднаємося,  ми повинні канонічно, євхаристично бути єдиними… Проблем буде дуже багато, але дай Бог, щоби ми були єдиними».

«Гострий конфлікт»

У владі – конфлікт між двома провідними гравцями. Про  це пише у  Facebook  політолог і журналіст Юрій Бутусов. Він зазначає, що «тріщина між  Президентом і Прем’єр-міністром зростає щодня». «Гострий конфлікт у владі між Президентом Петром Порошенком і Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом поступово перетворює їх на головних опонентів і конкурентів», – зазначає Юрій Бутусов. А відтак нагадує, що «рік тому, 23 травня 2017 року, міністр аграрної політики Тарас Кутовий подав у відставку. Відтоді нового міністра не призначили. Порошенко вирішив підсилити свою команду на виборах і запропонував призначити на посаду міністра аграрної політики відомого бізнесмена Алекса Ліссітсу».

Однак, підкреслює Бутусов, «Гройсман наразі до команди Президента вже не входить, і тріщина між Президентом і прем’єр-міністром зростає щодня. Виконувачем обов’язків міністра є перший заступник міністра Максим Мартинюк. А це людина Гройсмана. І передавати контроль над міністерством під приводом виборів і підігравати Президентові Прем’єр не планує». Тому, резюмує  аналітик, призначення Ліссітси переносять на невизначений термін, і взагалі питання – чи відбудеться це до виборів.

«Як не допустити реваншу?»

Про це в однойменній публікації  у виданні «День» розмірковує аналітик  Сергій Грабовський.  Він наголошує, що «п’ята колона» вже не маскується і мобілізує свої сили. Сергій Грабовський  звертає увагу на те, що «спекуляція на народній трагедії та імпортоване з РФ «побєдобєсіє», брехня замість правди та пропаганда путінізму  нахабні та безкарні». А відтак запитує: «Може, вони знають щось таке, чого не знаємо ми? Може, вони наввипередки вже прогинаються перед московським «царем усієї Русі»? Чи просто влада беззуба та безсила… Чи існують таємні «договорняки», покликані забезпечити чинній владі підтримку з боку відверто проросійських та «миролюбних» (згадайте сумнозвісну статтю Пінчука про Крим, Донбас і Росію) олігархів?»

На його думку, «чинна соціально-економічна політика влади вкупі з відверто ідіотичними вимогами та порадами МВФ, ЄС і багатьох західних урядів (ну, хто проводить велику приватизацію і розпродаж землі під час війни?) чимало сприяє збільшенню чисельності цієї армії (бо Москва гарантовано запропонує під вибори дешеві енергоносії й інші економічні преференції в обмін на «мир»). І якщо сьогодні не вжити екстрених заходів на всіх «фронтах», то наступного року вибори всіх форматів так розгойдають Україну, що конкретні наслідки того можуть виявитися не лише драматичними, а й трагічними».

Отож, підкреслює Грабовський, «скидається на те, що гасла: «Можем повторить!» та «Вперед, на Берлин!» –  не просто слова. Звичайно, Кремль сьогодні не має тих можливостей, що їх мав за часів Сталіна, – проте і на Заході відсутні політики калібру Аденауера, Трумена та Черчілля. Та в будь-якому разі, першими жертвами новітнього «переможного маршу» стануть Україна та Білорусь. Власне, вони вже стали — проти України ведеться «гібридна війна» з використанням «п’ятої колони», а Білорусь у політичному плані значною мірою (в інформаційному – так майже стовідсотково) перебуває під контролем Москви».

Якщо, на його думку, «чинна влада України не хоче чи не може поставити край діям знахабнілих від безкарності брудних політиканів, продажних співаків і дезінформаційних телеканалів, то чи не доведеться громадянам вдатися до екстраординарних заходів задля рятунку держави.  До речі, в повній відповідності до засадничих принципів демократії та до статті 65 Основного закону: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України».

«Щоб завершити війну…»

Кого в Росії бачать наступним Президентом України? Хто має шанс стати Главою  Української держави? На ці та інші запитання відповів в авторській програмі Олесі Бацман на телеканалі  «112 Україна»  екс-віце-прем’єр України, керівник громадської організації  «Центр UA» Олег Рибачук. Роздумуючи про перспективу завершення  війни, він зазначає: «Щоб завершити війну… Кажу без пафосу й абсолютно серйозно: за цієї системи, яка у нас є, ми її ніколи не виграємо. Якщо говорити аналогіями, у роз’єднаній Німеччині нам треба стати Західним Берліном. У мене немає сумнівів: це єдиний спосіб повернути території – бути на порядок успішнішими і привабливішими».

Рибачук висловився і про постать Віктора Медведчука, лідера руху  «Український вибір». «Він не зник. Він не ховається. Літає в Москву чартером,  – говорить керівник «Центру UA». –  Коли була спроба Володимира Володимировича активно ввести Медведчука в Опозиційний блок, у них стався розкол. І, у тому числі, група Ахметова не підтримала. У Медведчука залишається «нерукопожатність» в українській політиці. Із ним не хочуть асоціюватися. Але він дуже ефективний у цих тіньових варіантах». Відтак він пояснює, що « Путін довіряє людям, із якими пов’язаний бізнесом. Значною мірою Путін – бізнесмен. Для нього можливості бізнес-впливу дуже важливі. Можу про це судити після багатьох розмов із різними його соратниками. Медведчук завжди був брокером бізнес-контактів, ще за часів Кучми. Був брокером у таких складних схемах, зокрема для деяких наших прем’єр-міністрів. В енергетичних схемах, коли йшли домовленості. Путін сам вів ці переговори. Тому українські політики, які добре розумілися на енергетиці, – нафта, газ, – вони домовлялися».

Тому, на думку Рибачука, «Медведчук, швидше за все, зберігає і підтримує гарні стосунки з Тимошенко. Шуфрич може розмовляти і з Тимошенко, і з Порошенком, і з іншими політиками. Він комунікатор. Єдине – йому можуть пику набити, якщо він на мітинг знову вийде, раніше вже били. Люди  «попроще» його не люблять. Але в політиці в цілому він зберігає свою роль. Можливості впливати в Медведчука зараз непублічні». Екс-віце-прем’єр  висловився і щодо впливу  на українську політику вітчизняного олігархату.  На його думку, «вже зараз відвертий вплив олігархів значно зменшився. Це точно відбулося, на наших очах. Треба відверто сказати, що у Фірташа свої проблеми. Рінат? Він літає низенько, як крокодил, у політику намагається не втручатися. Пінчук? Те ж саме. При слові  «політика» хреститься і запевняє, що не має до неї жодного відношення. Хто ще з активних? Коломойський? На озері».

«Єдина надія України на сьогодні»

Спецпредставник Держдепартаменту США щодо України Курт Волкер розуміє причини того, що відбувається в Україні, вважає засновник інтернет-видання «ГОРДОН» журналіст Дмитро Гордон.  Про це він заявив  в ефірі телеканалу  «112 Україна». На думку Олександра Гордона, «Курт  Волкер – єдина надія України на сьогодні… Мало того, як кажуть мені мої американські друзі, Курт Волкер важливіший для України, ніж Трамп, Тіллерсон і Помпео разом узяті. Тобто сьогодні для України він фігура номер один».

Він висловлює сподівання, що Волкер поведе себе щодо нашої країни чесно.  А відтак констатує: «Те, як поводяться щодо України європейці, чесним я не вважаю. Я вважаю, що вони повторюють ті самі помилки, наступають на граблі точно так само, як вони помилялися у 30-ті роки, заграючи з Гітлером. Вони вирішували свої вузькопрофільні завдання і думали, як би нацькувати його на Радянський Союз».

Зараз на Заході, зазначає Гордон, «низького рівня політики, не гіганти думки, як Рейган, Тетчер і Міттеран… Ці люди могли змушувати радянських лідерів йти на поступки, тому що брали їх у жорсткі лещата. Сьогодні людей, здатних узяти Путіна в лещата, на жаль, я не бачу на Заході».

Звичайно, наскільки б вагомою не була роль тієї чи іншої особи, вона не може бути визначальною. Тому не варто перебільшувати можливості  Волкера, які до того  ж можуть бути відкориговані  Трампом після  майбутніх перемовин із Путіним. До речі, певна видозміна риторики вже відчувається і зараз.

Перебуваючи минулого тижня на Донбасі, спеціальний представник державного департаменту США з питань України Курт Волкер констатував (за версією «ВВС Україна»): «Звичайно, українці не зможуть повернути територію, вже захоплену Росією». Хоча при цьому він попередив Москву,  що  «ціна подальшого наступу для Росії вже зросла, і зростатиме ще більше. І якщо це так, то ті, хто сидить у Москві, повинні поставити собі питання: а що ми від цього отримуємо? Ми несемо втрати, смерті російських солдатів, які гинуть в Україні, і все це задля чого?»

Звісно, в РФ (як серед еліти, так і тих, хто на «дні») відповідь  на подібні запитання  запрограмована давно: для того, щоб перетворити якщо не світ, то принаймні пострадянський простір у суцільний «русский мир». Для чого? Для плацдарму для подальшої реалізації  великодержавницького імперського  курсу. А життям своїх громадян (пригадаймо брусиловські чи жуковські прориви)  для досягнення мети російські вожді практично  ніколи не переймалися. Це аксіома, а не підстава для запитання.

Тому й  реалії та тенденції все частіше нагадують  про тривожне очікування і наближення до чергових «жнив скорботи». Про це констатували  і ЗМІ: «Майданна магія українців» («НВ»), «Нація тактичного мислення» («ЛБ»),   «Забути про Україну: що писали про нашу державу західні ЗМІ та рупори роспропаганди» («ЄП»), «МЗС Польщі: NordStream 2 зробить політику щодо України ще агресивнішою» (Польське радіо), «Савченко написала Путіну листа» («Свідок»),  «Кінець СРСР Московського Патріархату? («РІСУ»), «У США дали жорстку оцінку діям Суркова у переговорному процесі щодо України» («24»),  «У Меджлісі відповіли на закид українського письменника, що Україні Крим не потрібен» («ГПУ»),  «19-кілометровий зашморг: екологи та моряки попередили про катастрофічні наслідки будівництва Кримського мосту» (УНІАН), «Полочанінов: Економічно слабка і корумпована Україна приречена прислухатися до вимог міжнародних донорів» («ЛБ»)…

Поза сумнівом, нинішня ситуація (і в Україні, і довкола неї) нагадує про тимчасове затишшя перед бурею. Схоже, на алгоритм цієї фатальної стихії (у тому числі – в геополітичному вимірі)  працюють не тільки в Москві, а в низці інших столиць.

Тому, як справедливо наголошує  Президент  Петро Порошенко, зараз  «дуже важливо, коли ми спільно молимось Богу і просимо благословити нашу державу, яка проходить зараз величезні випробування, благословити багатостраждальний український народ і  просити Божої допомоги». Перемога за тими, хто не відрікається від Бога  та, не нарікаючи, покладає на Нього свої сподівання у час випробувань. Це не підлягає жодному сумніву.

Тож, розуміючи, що майбутні виклики не менш суворі та доленосні, ніж минулі, будьмо!

Віктор Вербич