Скільки ще потрібно Небесних Сотень,аби Україна зуміла прихилити свою долю та не рухатися «зачарованим колом»? На фоні сучасних реалій,коли де-факто три роки триває війна та продовжується окупація частини території нашої держави і вершаться безперервні «жнива скорботи» (скористаюся афористичною назвою книги Роберта Конквеста),навряд чи можна бути «невиліковним» оптимістом. Тим паче,що геополітична кон’юнктура далеко не однозначна (попри демонстрацію господарем Білого дому відходу від пропутінської стратегії). До того ж зовнішньополітичні фактори,накладаючись на внутріукраїнську проблематику,цілком здатні зрезонувати у черговий соціальний вибух,після якого розкриється бездонна паща хаосу.
 
Чи можна не потрапити на таке запрограмоване (у значній мірі – інтелектуальною та моральною злиденністю матеріальних магнатів із числа,прости,Господи,вітчизняної політичної еліти) тотальне «мінне поле»? Не вдаючись до безпредметного теоретизування,радше пригадуймо кожен для себе,як своїми діяннями та словами відповідають на це дилемне запитання вершителі доль. У цьому сенсі – й показовий,колоритний обмін «люб’язностями» між чинним і колишнім Прем’єр-міністром Гройсманом і Тимошенко,політичний підтекст економічної блокади окупованої частини Донбасу та надзвичайної ситуації в енергетиці (діє від 17 лютого) з перспективою віялових відключень електроенергії…
 
Як і очікувалося,Мюнхенський форум безпеки,що відбувався минулого тижня,не тільки не дав відповідей на питання щодо української ситуації,але й,навпаки,засвідчив вірогідність постання нових. У кожному разі,Глава нашої держави у своєму виступі говорив про перспективу виходу з «глухого кута» винятково в рамках Мінського формату,наче вичікуючи. Очевидно,у цьому сенсі близький до істини старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк: «Є дуже багато критичних питань,які треба вирішити,і він (Петро Порошенко,- В.В.) чекає візиту у Вашингтон…А зараз що він скаже,якщо він не знає температури геополітичної кон`юнктури,що буде з Трампом? А коли він поїде з візитом,то вже на основі цього йому дадуть зрозуміти,який буде порядок денний («Апостроф»).
 
А тим часом війна триває. Як би її не називали. Як наголосив директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Григорій Перепелиця,«маємо говорити не про «гібридний мир»,а про війну. Ні ми,ні НАТО,на жаль,до кінця не відчувають,що світ вже змінився. Та архітектура безпеки,яка була встановлена після закінчення холодної війни і під яку будувалося НАТО,вже зникла. Цю архітектуру зруйнувала Росія» («День»).
 
Події та тенденції минулого тижня дали більш,ніж достатньо підстав для усвідомлення неминучості подальших суворих випробувань. Тим паче,що,як підкреслив президент Центру глобалістики «Стратегія—XХI» Михайло Гончар,«проявився не гіпотетичний,а реальний ворог,який окреслив себе досить рельєфно – Росія тепер для України ворог ясний,чіткий і на віки».
 
«Велике братство безстрашних людей»
 
Президент Петро Порошенко на церемонії вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні наголосив (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави),що «найкращим пам’ятником Героям Небесної Сотні стане нова Україна,яку ми з вами будуємо,і її спорудження все ще потребує титанічних зусиль». А відтак зазначив: «Ми зібралися тут,на відрізку київської вулиці,саме тому місці,де історія України назавжди змінилася. На цьому місці велике братство безстрашних людей заплатило найвищу ціну за свободу нашої з вами держави». Петро Порошенко констатував,що «тоді країна не відала,який же лютий і підступний ворог нам протистоїть. І що постріли снайперів на Майдані були фактично першими пострілами агресора в душу нашої держави. Тоді ми й гадки не мали,що найкращим дочкам і синам України ще не раз доведеться приймати нерівний бій».
 
Президент підкреслив,що нині Україна вже інша,і щодня нові герої звіряють своє життя з подвигом Небесної Сотні. «Революцію Гідності продовжують громадяни України із загостреним відчуттям патріотизму. Революцію Гідності продовжує зараз 72-га бригада під Авдіївкою і десятки тисяч контрактників,які свідомо і вільно обрали професію захисника Вітчизни»,- резюмував Глава держави. За словами Президента,Революцію Гідності продовжують працівники «Укроборонпрому» на полігоні,де випробовують новий ракетний щит,та сильне і вимогливе громадянське суспільство,яке власні ініціативність,креативність,працьовитість поєднує з роллю сурового і прискіпливого контролера влади.
 
«Зміни й зрушення в різних сферах життя,часом не такі швидкі,як хотілося б,які втілюються різними гілками влади,— це теж продовження Революції гідності»,- додав Петро Порошенко. Він наголосив,що нині зарано робити висновки,а тим більше песимістичні,щодо Революції Гідності. «Започатковані нею процеси – ще у повному розпалі,і я переконаний в оптимістичному їхньому завершенні. Мине ще не один рік змін,але,впевнений,настане той день,коли навіть Фома Невіруючий побачить і повірить,наскільки ж змінилися на краще наша з вами держава внаслідок тих подій,які сталися наприкінці 2013 – початку 2014 років»,- зазначив Глава держави.
 
«Це називається стратегічне терпіння»
 
Аналітик Гудзонівського Інституту в Вашингтоні Марюс Лаурінявічус зауважує (див.«Апостроф»),що можливе перезавантаження між США та РФ «стане величезною помилкою,і не тільки відносно балтійських країн чи України,а більше – для США і,звичайно ж,для ЄС. Я завжди кажу,що Росія,тобто,кажучи точніше,кримінальний мафіозний клептократичний режим,який нею керує,представляє загрозу для всього західного світу. Тому з цим режимом не можна шукати спільну мову,як не можна знайти її з мафією».
 
На його переконання,«в реальності кремлівський режим вже продемонстрував свої методи роботи. Їх короткострокова мета – знищити основні підвалини,на яких тримається європейська цивілізація,тобто інституційно – ЄС та НАТО».
 
Експерт також зазначає,що «нинішній режим Росії не бачить жодної різниці між війною і миром. І це потрібно чітко розуміти. Все те,що Кремль зараз здійснює,називається гібридною війною. Це просто маленькі деталі тотальної війни,яка ведеться проти Заходу. Мета проста і очевидна – знищити європейські цінності,не дати їм поширюватися». Роздумуючи про ситуації всередині України,він підкреслює: «Це ж зрозуміло,що Донбас як такий Росії не потрібен. Їх стратегія полягає в тому,щоб змусити Україну повернутися в фарватер їх зовнішньої політики. Їм для цього потрібно мати просто покірну владу. Вони й терпляче чекатимуть цього моменту. Це називається стратегічне терпіння. Москва хоче,щоб за Донбас платила Україна,а вони контролювали його,і через наданий йому особливий статус впливати на зовнішню політику Києва. Вони не хочуть,щоб Україна стала європейською країною. Я навіть не говорю про членство в ЄС,це все технічні деталі. Але коли Україна стане успішною,то це буде приклад для рядових росіян,що для їх країни є інший шлях,відмінний від нинішнього».
 
Лаурінявічус наголошує,що «Україні треба бути сильною державою,щоб не дозволити нав`язати Донбас на їх умовах». Однак,на його думку,«силою повернути Донбас і Крим буде надзвичайно важко і проблематично. Якщо Україна хоче повернути ці території,то має стати процвітаючою державою,і люди,які перебувають на тій території,самі захочуть повернутися. Це довгий шлях,але іншого виходу я не бачу. Військовий шлях вирішення цієї проблеми виключений».
 
«Доля Європи,як і сімдесят років тому,знову в руках білорусів»
 
Кремль,за версіями багатьох аналітиків,готується до цілковитого «поглинання» Білорусі. За версією експерта Олексія Арестовича (див. видання «Інформатор»),«спостереження за чисто військовими аспектами можливої окупації дає підставу прогнозувати окупацію російськими військами Білорусі влітку-восени 2017 року». Він також вказав на деякі напрямки майбутньої географії окупаційного угрупування. Зокрема йдеться і про полігон «Брестський» – навчальний центр і район дислокації білоруської 38 окремої десантно-штурмової бригади ЗС Білорусі. «Ймовірно,що в цьому районі буде сформоване ядро майбутнього Польського оперативного напрямку»,- наголошує військовий експерт. А відтак нагадує,що «після відпрацювання питань взаємодії влітку 2017 року на цьому напрямку залишаться «відпускники» зі складу 31 окремої десантно-штурмової бригади ВДВ ЗС РФ (Ульяновськ) та 98 гвардійської повітряно-десантної дивізії ВДВ ЗС РФ (Іваново),командири яких (це цікаво) багато особового складу поховали в українських чорноземах».
 
Він також припускає,що іншими напрямами військової окупації можуть стати полігон «Гожський» (недалеко від Гродно) – навчальний центр і район дислокації 6 гвардійської окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС Білорусі,де достатні умови для розміщення майбутнього пункту управління російськими військами на Литовському оперативному напрямку. І нарешті – третій вектор майбутньої окупації може бути центр підготовки сил спеціальних операцій Білорусі «Лосвіда» – район дислокації 103 окремої повітряно-десантної бригади ЗС Білорусі (майбутній пункт управління російськими військами на Латвійському оперативному напрямі).
 
Арестович наголошує,що «найбільш вразливою метою (а український аспект окупації Білорусі поки не розглядаємо спеціально) в разі розширення агресії з боку Росії в напрямку Європи,є Латвія: по площі і глибині території,чисельності та якісного складу національних збройних сил,кількості російського і проросійського населення». При цьому,підкреслює він,«буде сформована демонстративна загроза Польщі,Литві та Латвії. Далі,в залежності від політичної кон`юнктури,Кремль зможе цю загрозу то роздувати,то приглушувати».
 
Військовий експерт робить висновок,що «до початку 2018 року під виглядом навчань і під риторику про необхідність «захистити білорусів від агресивного блоку НАТО» Росія зможе накопичити достатньо військових сил як для контролю самої Білорусі,так і для «захисту російськомовного населення» Латвії… Центральним питанням цієї теми залишається питання про позицію білоруської еліти,народу і чинного президента Білорусі Олександра Григоровича Лукашенка щодо російських планів. Доля Європи,як і сімдесят років тому,знову в руках білорусів».
 
«Без незалежної України не буде незалежної Польщі»
 
Роздумуючи про кардинальну зміну курсу Польщі щодо України,філософ Ігор Лосєв нагадує (див. «Радіо Свобода») про постать Романа Дмовського,який був «класичним польським імперським шовіністом-великодержавником. У відновленій після Першої світової війни Польській державі він у 1923 році обіймав посаду міністра закордонних справ. Був прихильником приєднання до Польщі Литви,виступав за максимально жорсткий курс стосовно національних меншин Речі Посполитої,зокрема за цілковиту асиміляцію-полонізацію українців і білорусів. Був носієм ідей відродження історичної Речі Посполитої «од можа до можа».
 
Відтак аналітик констатує: «За часів перебування на чолі нинішньої Польщі «Громадянської платформи» та її ліберальних і соціал-демократичних попередників в українському суспільстві сформувалася ілюзія,що політична ідеологія Романа Дмовського (це умовне формулювання,бо він був одним із найяскравіших символів шовіністичної ідеології) назавжди відійшла в минуле,поступившись місцем ідеології,яку пов’язують із постаттю польського мислителя Єжи Ґедройця. Ґедройць виступав з позицій відмови від історичних порахунків колишніх народів Речі Посполитої в ім’я спільного європейського майбутнього. Зокрема,він відкидав будь-які відкриті чи «повзучі» територіальні претензії і чітко формулював тезу,що без незалежної України не буде незалежної Польщі».
 
Він зазначає,що і стосовно проблеми Волині-1943,«було знайдено єдино можливу і прийнятну для обох народів формулу історичного примирення: «Прощаємо і просимо прощення». Проте в останні роки у Варшаві знайшлося чимало охочих піддати цю формулу сумніву,та й узагалі її скасувати». Мало того,підкреслює Лосєв,«у зв’язку з важким становищем України в умовах агресивної війни проти неї з боку Росії,що природно послабило позиції Української держави,деякі діячі у сусідній країні,схоже,дійшли висновку,що настав зручний час для реалізації задавлених геополітичних комплексів». У цьому контексті лідер «ПіС» Ярослав Качинський заявив,що двосторонні відносини залежатимуть від ставлення України до спільних моментів польської і української історії.
 
У тому,що чинний польський владний режим вдається до шантажу й диктату,вважає експерт,«є певна провина української політичної верхівки. Коли Сейм і Сенат Польщі ухвалили,на думку українців,несправедливі й образливі для України рішення щодо волинських подій 1943 року,офіційний Київ відреагував мляво,обтічно і нерішуче. Черговий раз вважали за краще «не нагнітати». Фактично ворожу,недружню щодо України акцію «проковтнули»,сподіваючись все «спустити на гальмах». Проте цілком закономірно й очікувано це лише посприяло загостренню польських претензій до української сторони». Лосєв наголошує: «Польські політики з «ПіС» здійснюють дуже шкідливий і небезпечний для своєї країни вибір. Восени 1938-го їхні політичні попередники вже робили такий вибір,ударивши в спину Чехословаччині в інтересах нацистської Німеччини й авторитарної Угорщини,кинувшись привласнювати чеську Тешінську область,де етнічні поляки становили відчутну меншість. І таким чином,посприявши знищенню свого єдиного реального союзника в боротьбі проти Гітлера. Менше ніж за рік Польща сама стала жертвою Гітлера і Сталіна,що об’єдналися проти неї. А були шанси». На його переконання,«невивчені уроки історії знову даються взнаки. Треба збагнути,що єдиною ефективною і корисною політикою Польщі щодо України може бути тільки політика,що базується на ідеях Єжи Ґедройця. Ідеї Романа Дмовського і за життя цього політика,і сьогодні не просто приречені на провал – вони вели і здатні знову привести Річ Посполиту до катастрофи».
 
«Нова «народна республіка» цілком може виникнути…»
 
Чому українські нацменшини стають знаряддям маніпуляцій РФ? На це запитання в однойменній публікації на сайті ukr.lb.ua дає відповідь політик та економіст Віталій Скоцик. Нагадуючи,що вже третій рік Україна веде на своїх кордонах виснажливу війну,яка принесена до нас із зовні,він підкреслює: «У пропагандистській війні за Донбас Росія,як відомо,успішно використала карту «примусової українізації». На переконання політика,«подібні проблеми можуть виникнути і в інших регіонах України. Адже на фоні економічної кризи за повної відсутності продуманої національної політики «народні республіки» можуть виникнути і в інших областях України,де проживають значні етнічні меншини. Не секрет,що виникненню таких вогнищ міжнаціональної нетерпимості сприяє і Росія. Адже чим більше хаосу і негараздів в Україні,тим простіше з нею воювати».
 
Віталій Скоцик попереджає: «Нова «народна республіка» цілком може виникнути у порівняно спокійному Закарпатті». Очевидно,висловлює він припущення,«до антиукраїнських інформаційних операцій залучають і орієнтовані на Росію політичні сили сусідніх держав. З появою на політичній арені Угорщини націонал-реваншистської партії «Йоббік» («Краще»),з’явився ще один неофіційний потужний канал впливу на угорців Закарпаття. Ця партія має неприкриті симпатії до режиму Путіна в Росії». Водночас,звертає увагу Скоцик,головна відповідь на споконвічне питання «що робити?» полягає в необхідності «посилювати діалог на політичному,побутовому,економічному рівні між Україною та Угорщиною. Необхідно активізувати роботу Депутатської групи з міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України з Угорщиною,ініціювати візит угорських парламентарів до України. Угорські політики мають побачити,що в Україні немає загроз угорській меншині та її права цілком захищені».
 
На його думку,«потрібно налагодити активнішу співпрацю між СБУ та угорськими спецслужбами у питанні виявлення інформаційних провокацій,організованих за участі російських спецслужб… Варто активніше нагадувати угорській стороні,що нинішній режим Путіна мало різниться від того режиму,який танками душив бажання угорців бути вільними у 1956 році. Мусимо активніше пояснювати,що за останні 60 років методи російського імперського шовінізму мало змінилися. Услід за провокаціями приходять танки,з якими набагато важче боротися».
 
«Далекосяжні висновки робити зарано»
 
Політолог Петро Олещук вважає,що заява прес-секретаря Білого дому Шона Спайсера про те,нібито президент США Дональд Трамп чекає від Росії деескалації в Україні та повернення Криму,має внутрішнє призначення. Про це експерт написав на своїй сторінці у соцмережі. «Не випадково,що заява відбулася якраз після відставки радника Трампа Фліна. Останньому якраз ставили в вину те,що він вів перемовини з російським послом щодо скасування санкцій ще до вступу на посаду. Це скандал і досить ганебний. За всіма правилами інформаційної роботи,треба було негайно переключити увагу на щось та погасити ситуацію»,- вважає Олещук. Він зауважив,що навіть після цієї заяви було висловлено сподівання на «співпрацю Кремля і Білого Дому».
 
Політолог прогнозує,що з огляду на останні події,велика угода Росії та США зараз є неможливою. Очевидно,у цьому «допомогли» кавалерійські наскоки Трампа,чиє оточення занадто поспішило,прикладом чого є доля Фліна. Крім того,за його словами,необачними кроками Трамп допоміг у оформленні в політичних колах США досить потужного лобі,яке є певною мірою проукраїнським і яке не вдасться ігнорувати.«Ця заява – стосується позиціонування Трампа всередині США,як «правильного американця»,а не «агента Путіна». Це не значить,що Україна і справді хвилює Трампа»,– стверджує Олещук. Підсумовуючи,політолог зазначив: «Далекосяжні висновки робити зарано. Співпраця з Кремлем все одно не відкидається. Просто вона може бути значно менш публічною та офіційною. Очевидно,ми лише спостерігаємо початок процесу».
 
«Якщо політичні сили підуть на розкачку ситуації…»
 
Зустріч Президента Петра Порошенка з новообраним главою Сполучених штатів Америки Дональдом Трампом,яку планується провести до кінця лютого,буде знаковою для України. Експерти прогнозують,що в разі неблагополучного результату спілкування з американським президентом,Порошенко може піти на введення воєнного стану. Також не виключено,що Україну незабаром можуть очікувати дострокові парламентські або навіть президентські вибори (див. «Апостроф»). За словами політтехнолога Тараса Загороднього,«США дістало те,що відбувається в нашій країні. Тобто казка закінчилася і починається бувальщина,і доведеться платити за рахунками». Першою «ластівкою» того,що терпіння Вашингтона закінчилось,стало анулювання візи лідеру Радикальної партії Олегу Ляшку,якого в США начебто вважають одним з найбільших політичних корупціонерів в Україні.
 
Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк вважає,що Трамп може зажадати від Порошенка перезавантаження влади і дострокових парламентських перевиборів. «А для президентської партії БПП і Народного фронту – це смерті подібно»,- зазначає експерт. Певну напругу в майбутню розмову двох президентів уже внесла і Юлія Тимошенко. За словами глави соціологічної служби «Український барометр» Віктора Небоженка,зустріч лідера Батьківщини з новим президентом США «викликала сильні політичні ревнощі у господаря України». На його думку,«і в Вашингтоні,і в Києві прекрасно розуміють,що будь-які переговори українських політиків окрім самого Президента Порошенка,сприймаються ним як тиск».
 
Експерти не виключають і того,що Трамп взагалі відмовиться зустрічатися з Порошенком. «Швидше за все,це може бути інтерпретовано як відмова Вашингтона від підтримки,а для того,щоб підтримку знову повернути або увагу повернути,може бути прийнято рішення про введення воєнного стану»,- зауважує Октисюк. З ним згоден і політолог Кость Бондаренко,який підкреслює: «Якщо політичні сили підуть на розкачку ситуації,а також при розвалі коаліції,можна взяти і ввести воєнний стан,і виборів не буде».
 
Політолог Микола Спірідонов також не виключає,що президент може піти на такий радикальний крок. Але,разом з тим,попереджає: «Воєнний стан дуже небезпечний в тому плані,що ми не зможемо кредити брати,не зможемо інвесторів залучати. З іншого боку,цілком реально,що це буде єдина можливість для чинного Президента пролонгувати термін своїх повноважень,себе зацементувати у владі». Однак Спірідонов звертає увагу на інші ризики,оскільки «воєнний стан передбачає,що потрібно оголосити,з ким ми воюємо. Якщо ми оголошуємо,що ми воюємо з Росією,то це спрощує завдання Росії,а вона воює з нами поки однією лівою рукою або навіть в половину руки. А якщо ми введемо воєнний стан,не виключено,що у Путіна розв`яжуться руки воювати по-справжньому. А нам це невигідно,так як військовий бюджет РФ на порядок вище за військовий бюджет України. І по серйозному з ними воювати ми не готові».
 
На думку політолога Андрія Золотарьова,«в інтересах Порошенка провести такі вибори,поки Президент не втратив легітимності. Йому потрібно їх провести,поки у нього в руках сконцентрований дуже потужний адміністративний,інформаційний,фінансовий ресурс – поки ситуація не змусила його до дій. Якщо Порошенко не відкриє цей клапан і не зніме політичну напругу через перевибори,то в результаті через деякий час відформатують не тільки Верховну Раду,а й його самого». Дострокові президентські вибори,за версіями аналітиків,можуть мати місце,якщо Захід вирішить змінити «недоговороздатного» Порошенка. «Погіршення зовнішньополітичної ситуації,а саме наростання політичної кризи,соціальні причини – у підсумку ці фактори вже через півроку можуть привести до перевиборів Президента. Крім того,слід розуміти і загрозу для делегітимації режиму Порошенка в особі Олександра Онищенка. Інформація,яку він публікує,зараз може обернутися вельми серйозною небезпекою для українського Президента»,- резюмує Золотарьов.
 
«Хай мовчать Америки й Росії»,- у цьому контексті Василя Симоненка розумієш,наскільки реальна загроза наслідків домовленостей Вашингтона і Москви щодо долі нашої держави. До того ж – у відповідності з поетовою пророчою констатацією: «Україно,ти моя молитва,ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва за твоє життя,твої права». Тим паче,коли ілюзій щодо «братерства» вже нема. Коли ворог свої наміри щодо «обустройства Украины» (з алгоритм мами «новоросій»,«лнр» і «днр») переконливо доводить смертоносним вогнем «градів»,гармат і мінометів. За великим рахунком,попри обіцянки,наша держава і досі залишається «одним у полі воїном».
 
Утім,можливо,у вище згадуваному Вашингтоні уже починають усвідомлювати наслідки від безкарної захланності Москви та «перекриття кисню» для Києва. У кожному разі,президент США Дональд Трамп 15 лютого особисто висловився у Twitter: «Крим був відібраний Росією під час президентства Обами. Чи був він занадто м`який з Росією?».
 
Про вірогідність розвитку ситуації як у нашій державі,так і в світі загалом,намагалися в міру своїх можливостей висловитися і ЗМІ: «Між владою і громадою: витоки громадянського протистояння» («УП»),«До чого призведе блокада Донбасу» («НВ»),«Гройсман вибухнув критикою на адресу Тимошенко: назвав її «мамою» популізму і корупції в Україні» (УНІАН),«Донбас – бомба під Україною» («НВ»),«Шантаж воєнним станом: чи захоче світ говорити з Україною мовою ультиматуму» («Апостроф»),«Сезон полювання» («Лівий берег»),«Авангард нації. Куди зникли добровольчі батальйони» («Обозреватель»),«Кому загрожують китайські ракети?» («ЛБ»),«Впихнути» Україні: РФ не знає,що робити з Донбасом – російський історик» («ДТ»),«Українців очікують безробіття та бідність» (UBR),«Надзвичайний стан від лукавого» (УНІАН),«Постскриптум. Майдани не бувають замовленими» («ЛБ»)…
 
Причому залишається суттєвим елемент непрогнозованості розвитку ситуації. Адже за умов,коли тотальна реальна війна (як би її не «перехрещували» – у гібридну чи яку завгодно) проти України набирає обертів,свою визначальну здатність коригувати реалії втрачає головний геополітичний гравець. З цього приводу Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах Федеріка Могеріні заявила в «Die Welt»,що «ніколи не бачила США такими поляризованими,розділеними і обтяженими конфліктами,як зараз. Той,хто хоче грати роль світового лідера,повинен бути внутрішньо сильним,впевненим і згуртованим».
 
Зрештою,і чинний американський президент Дональд Трамп зізнався («Washington Post»): «Я вмикаю телевізор,відкриваю газету і бачу історії хаосу – хаос. Це безлад. І в країні,і за кордоном – безлад». Але вже саме усвідомлення таких реалій дає підстави стверджувати,що «так далі не буде».
 
Тож попереду – надзвичайно динамічний період. Як вважають деякі експерти,Глава Української держави,аби перекреслити плани ворога щодо хаотизації ситуації,може вдатися і до суттєвих термінових перестановок у силовому блоці,у тому числі – в СБУ та РНБО,вірогідно – в МВС. До того ж,як песимістично попереджають аналітики,Україна може опинитися в лабетах енергетичного колапсу…
 
Але якими б трагідраматичними не виявилися масштабні доленосні іспити для України та кожного,хто в ній сущий,залишається оптимістична візія Лесі Українки навіть «без надії таки сподіватись»,аби «жити». А для цього таки варто втілити й настанову «геть,думи сумні». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ