Скільки б песимістичних вироків сьогоденню не озвучувалося (у стилі періоду,означеного фатумом безчасся),радше праві речники протилежного. Адже реалії зі шквалом подій – не тільки миттєвість,у якій спресовані віки,на терезах української трагідрами. Вони – своєрідний карб,у якому – візія програми прийдешності. А судячи з того сліду,який залишив минулий тиждень,і «на нашій вулиці буде свято».
Зрештою,відчуття тріумфу вже об’єднало багатомільйонну українську політичну націю 14 травня завдяки перемозі Джамали у фіналі Євробачення. Ця перемога (подібне досягнення до цього наша країна мала тільки один раз,коли перше місце виборола Руслана) – вияв дивовижної справедливості та своєрідний духовний бальзам у період,коли Україна майже смертельно втомилася від зневіри у чергових вершителів доль.
Але водночас,якщо не закривати очі на те,що українські телеглядачі віддали максимальні 12 балів представнику Росії,навіть мимоволі напрошуються невеселі висновки. У тому числі – й у концептуальному вияві: скільки б не убивали українців,вони не спроможні одужати від невиліковної любові до вбивць. У тому числі – й зараз,коли путіно-гундяєвська імперія зла,скинувши маску,вершить свою лиховісну справу. Невже коли Україна,втрачаючи кращих із кращих синів і дочок,ми здатні абстрагуватися від сьогодення і показово керуватися іншими критеріями? Коли в нас кидають камінням,відповідаємо – хлібом? Хоча навряд чи такі й подібні судження мають підстави. Адже,швидше за все,12 українських балів для представника держави-найголовнішого ворога,- результат праці голосувальників із контрольваваних кремлівським режимом територій,передовсім – ОРДІЛО (тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей).
А ще минулого тижня,коли 11 травня виповнилося 35 років Надії Савченко,українці вкотре мали нагоду нагадати самим собі,які феноменальні постаті репрезентують наш народ. Точніше – націю,перед якою виявляється неспроможним «Русский мир» із професійними вбицями з «Градами» та «Сатаною» та воїнством у рясах.
Та й 12-й раунд так званого Мінського процесу переконав,що Україна спроможна відстоювати свої життєві інтереси,незважаючи на тиск як Москви,так і Заходу. До того ж,якими б неоднозначними не були оцінки «посадки» Юрія Луценка в крісло Генпрокурора,можна констатувати,що процес прискореної хаотизації внутріполітичної ситуації в Україні зупинено. Принаймні на певний час.
Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбанням історії,аби не сумніватися,що попри неминучість поразок,- попереду перемога.
«Зараз настане «гібридний мир»
Російський політолог Дмитро Орєшкін вважає: «Що стосується Донбасу,то тут,як мені здається,ситуація абсолютно прозора. Приєднувати цю територію Путін не хоче і не може. Власне кажучи,він ніколи і не обіцяв цього робити. У нього немає ні грошей,ні бажання» ( тут і далі посилаємося на 24tv/ua). До того ж,наголошує експерт,«від нього чекають саме цього,тому Кремль і не зважиться на такий крок. Навіщо йому зайве покарання,та ще й зайві 3 мільйони людей,що проживають на зруйнованій території? Краще нехай вона буде в Україні,але тільки формально. Це в інтересах Путіна». Водночас Орєшкін додає таке: що гірше справи йдуть із російською економікою,то більше Москва потребує якоїсь символічної перемоги. «Війна виручала Путіна вже три рази. Перший раз – у Чечні: стрибок рейтингу,другий раз – у Грузії,третій – Крим і Донбас. Всі ці війни завершувалися хоча б символічною,але перемогою. Тому що Крим «відкусили»,Абхазію і Осетію «прибрали»,а в Чечні «порішали» – як того хотів Путін»,- заявляє політолог.
Натомість,за словами експерта,«з Сирією вже пішло не так…Я думаю,що в доступному для огляду майбутньому у Путіна вистачить «мудрості» в подібні історії не втручатися. Так що на Донбасі була «гібридна війна»,а зараз настане «гібридний мир».
«…дестабілізація ситуації в Україні» Політолог і журналіст Віталій Портников у статті для видання NewsRu.ua зазначає: «Скільки б не вимагали від України її західні партнери провести місцеві вибори на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей,суть того,що відбувається абсолютно очевидна – без забезпечення безпеки не може бути ніяких виборів і немає сенсу працювати над їх законодавчою базою. Але Росія не може забезпечити безпеку з однієї простої причини. Ця причина зрозуміла. Безпека – це закінчення окупації. Це демонтаж бандитських «народних республік». Це кінець режиму кремлівських маріонеток і їх злочинних кураторів з путінської адміністрації і ФСБ».
Тому,зауважує аналітик,«Путін хоче ввіпхнути в Україну Донбас таким,яким він є – з російськими військами і найманцями,з бандитизмом і пропагандою сусідньої країни. Путіну потрібна не нормалізація ситуації на Донбасі. Путіну потрібна дестабілізація ситуації в Україні». Зважаючи на такі реалії,підкреслює Портников,наші західні партнери «повинні старанно працювати над демонтажем путінського політичного режиму і сучасної моделі російської державності…Не думати про те,як послабити санкції проти Росії,а думати,який удар по російській економіці виявиться переможним для цивілізованого світу. Не брати до уваги збитки в грошах,а зрозуміти,скільки людських життів можна буде врятувати,якщо покінчити з російською агресивністю». На його переконання,поки такого чіткого розуміння немає – залишається лише розводити руками і констатувати відсутність безпеки.
«Тепер немає гарантії»
Роздуми на тему,хто для Росії буде комфортним американським президентом,на переконання історик і політолог Лілії Шевцової,«ТСН»,«є вимушеним визнанням: Америка стала засобом легітимації російської влади. Не будь Америки – не зрозуміло,на чому б трималася сьогоднішня «Фортеця Росія». Америка для Кремля – об`єкт садомазохізму,провокуючи,з одного боку,вируючу ненависть (або ревнощі?),з іншого – бажання примусити Америку якщо не до любові,то хоча б до ходіння парою». Тим часом,наголошує вона,«американці готують Кремлю неприємний сюрприз. Хоч би хто опинився незабаром в Білому домі,він (вона) вже точно не буде зручним президентом для російської влади. Ті,хто сподіваються на Трампа,упустили головне в його світогляді – його опору на силу і непередбачуваність». До того ж,констатує аналітик,«тепер немає гарантії,що Трамп не накаже збити (як він обіцяє!) російський Су,що здійснює обліт американського авіаносця. Непередбачуваність Вашингтона і його повернення до політики сили позбавляє Кремль можливості виживати за рахунок конфронтації з ворогом,який не повинен адекватно відповідати». На думку Шевцової,з Клінтон « Кремлю буде ще менш комфортно. Для мешканців Кремля жінка-лідер повинна бути нестерпним випробуванням! Тим більше,якщо це жінка розумна і вольова і не бажає грати в піддавки». А відтак вона резюмує: «Хто б не прийшов до Білого Дому,Обама для Кремля здасться ідеальним партнером. Новий американський лідер буде змушений не тільки відновлювати зів`ялу роль Америки в світі,але і відроджувати повагу до американських політичних інститутів після того,як ці вибори випалили в країні політичну сцену. Найкоротший шлях вирішити питання поваги – це демонстрація рішучості і могутності».
«Серйозний розвиток подій»
«Росія на сьогодні практично завершує формувати на окупованій українській території Донбасу і в своєму прикордонні величезне військове з’єднання,яке по своїй структурі свідчить,що воно може бути використане для наступальних операцій»,- сказав екс-Прем`єр-міністр,генерал армії України Євген Марчук (див. газету «День»). Він додав,що,за деякими даними,на сьогодні там зосередилося танків більше,ніж у Німеччині і Великій Британії. Крім того,триває насичення цього району важким озброєнням і військовим персоналом,а кількість обстрілів української території збільшується. Тобто де-факто відбувається серйозна ескалація конфлікту,констатує експерт.
«Ці два фактори і ще багато чого дають мені підстави передбачати можливий серйозний розвиток подій»,- зазначив Марчук.
«Немає свідоцтва про смерть»
На Волині не призначили виборів,оскільки виникла проблема: у Центральній виборчій комісії досі немає свідоцтва про смерть Ігоря Єремєєва. Нагадаємо,у лютому ЦВК попросила Раду надати копію свідоцтва про смерть Ігоря Єремєєва (який загинув 12 серпня) для можливості призначення виборів в одномандатному виборчому окрузі №23 (Волинська область),але парламент повідомив,що не має у своєму розпорядженні такого документа. «Питання буде розглянуто на найближчій нараді членів ЦВК,ми порадимося,але моя позиція така,що треба вирішувати долю цих виборів. Найбільша проблема,як на мене,на сьогоднішній день,зі всіх п`яти округів,- це проблема на Волині,на окрузі колишнього депутата Ігоря Єремеєва,оскільки насправді немає свідоцтва про смерть»,– сказав для представників ЗМІ заступник голови ЦВК Андрій Магера. З його слів,ЦВК звернулася до ВРУ,і з апарату Ради було отримано відповідь. Також зверталася в міністерство,орган виконавчої влади,який безпосередньо курирує ці питання органів реєстрації актів цивільного стану. «Буквально нещодавно вони відповіли,і за тією інформацією у них немає відомостей про такі документи,які б видавалися про смерть Єремєєва. Така ситуація на сьогоднішній день»,– пояснив заступник голови ЦВК. Зазначимо,згідно зі статтею 81 Конституції,смерть народного депутата припиняє його повноваження,у ній,крім того,зазначено,що факт смерті повинен бути засвідчений.
«Час працює проти нього»
Російський історик і публіцист Борис Соколов зазначає (див.«День»): « Лідери країн Заходу,на відміну від обивателів,добре розуміють,що Путін блефує. І,судячи з усього,розцінюють наростання агресивної риторики в промовах російського президента як ознаку не сили,а слабкості. Своїх цілей Росії поки що не вдається досягти ні в Україні,ні в Сирії,ні на пострадянському просторі в цілому». На його думку,«Путін усвідомлює,що час працює проти нього. У міру наростання зовнішніх і внутрішніх труднощів у Росії потенційно зростає і загроза палацового перевороту. Це єдине,що по-справжньому лякає Путіна. І останні перестановки в силових відомствах,пов`язані зі створенням Національної гвардії і скасуванням Держнаркоконтролю і Федеральної міграційної служби як самостійних відомств,спрямовані на концентрацію всіх частин спеціального призначення під командуванням людей,у чиїй особистій відданості президент поки не сумнівається».
У той же час,підкреслює публіцист,«біда в тому,що час палацового перевороту не можна передбачити,а сам такий переворот – попередити. Схоже,що на Заході,зрозуміло,не висловлюючись на цю тему публічно,саме на такий сценарій розвитку ситуації в Росії і розраховують. Однак чекати доведеться,можливо,до грецьких календ». Тому,резюмує Борис Соколов,«більш реальним засобом бачиться підтримка країн,яким доводиться протистояти російській агресії,і перш за все України. Думаю,що рано чи пізно Захід дозріє і до військової допомоги Києву. А тому уряду,який рано чи пізно буде в Росії після Путіна,доведеться витратити довгі роки на викорчовування зі свідомості людей плодів путінської пропаганди. У тому числі і агресивно-імперського погляду на російську і всесвітню історію».
«Це – КРАДІЖКА ВІРИ»
На думку політика і громадський Миколи Томенка (див. «Обозреватель»),«щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те,що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку,і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі. Доведеться розчарувати поодиноких прихильників Арсенія Петровича. Адже,згідно з останніми соціологічними дослідженнями,він став абсолютним лідером (можна сказати,політиком №1 в Україні) за недовірою українських громадян!»
Він нагадує,що «загальна сума недовіри до А. Яценюка на сьогодні складає 86,8%,з них 64,7% – повної недовіри. Натомість повна довіра складає 1%,а відносна – 4,4%. Таких «фантастичних» у негативному сенсі результатів я не пам’ятаю за всю історію соціології останніх років!» Як зауважує Томенко,«головний висновок в цій історії для А. Яценюка зокрема і для влади загалом полягає в тому,що найбільшим злочином для людей є навіть не те,що ви ставите на посади своїх однокурсників,друзів чи бізнес-партнерів. І навіть не те,що ви крадете бюджетні чи міжнародні гроші… Найстрашнішим для сьогоднішнього українського суспільства,яке пережило Революцію гідності і досі переживає смерті молодих людей (раніше на Майдані,а нині – на фронті),- це КРАДІЖКА ВІРИ в те,що ці смерті були недаремними,і в те,що покоління постмайданних політиків,яких представляє А. Яценюк,здатне бути інакшим,аніж покоління режиму Януковича».
У цьому сенсі він вважає,що «Яценюк вкрав цю віру у суспільства,є найбільшим злочином,який не можна спокутувати протягом кількох місяців… Тому і результат соціологічних досліджень такий категоричний: на сьогодні для українського суспільства негативним політиком №1 був і залишається Арсеній Яценюк!»
«Немає політичної волі»
Політтехнолог Сергій Гайдай (див. «Новое время»),роздумуючи про ситуацію з обрання нового Генпрокурор,зізнається: «Я не буду ойкати і айкати про те,що змінили закон про прокуратуру. Я не буду стверджувати,що тільки людина з юридичною освітою і 10-річним прокурорським досвідом може бути в Україні генеральним прокурором. Дурниця все це. Щоб бути у нас генеральним прокурором,не освіта і досвід виживання в системі потрібен – потрібна,насамперед,політична воля. І воля залізна й незламна». Він наголошує,що потрібні сміливість і тверезий розум,аби оточити себе згуртованою командою. А також – «характер бійця і реальна незалежність від президента,щоб планомірно садити його оточення,поступово підбираючись до президентського горла. І закон тут ні до чого». Гайдай зазначає: «Я навіть не буду обурюватися невідповідністю цим вимогам Юрія Луценка,у якого немає необхідних якостей – немає політичної волі. А є повна залежність від Порошенка і нескінченна здатність пристосовуватися до обставин. Нехай побуде генеральним прокурором – це тільки прискорить крах візантійської кадрової системи президентської команди».
«Перемога справедливості»
Блогер Євген Кузьменко,коментуючи виступ представниці України на цьогорічному Євробаченні зазначає у виданні «Гордон»,що «перемогла Джамала (Сусана Джамаладінова,- В.В.),а точніше – справедливість. І якщо подумати,це була перемога справедливості на всіх мислимих фронтах!» По-друге,наголошує він,ряд колишніх радянських країн,які зазвичай голосували за Росію,тепер !проголосували замість цього за Україну. За Україну – розумієте? І ментально близькі росіянам братушки з Сербії,і жителі Вірменії,яку в Кремлі вважають своїм сателітом. Я вже не кажу про Грузію,яка негайно впізнала в скорботному пафосі Джамали свій біль». Аналітик також підкреслює,що для кримських татар «Джамалина перемога – знак вищої справедливості. І ковток свободи в дні,коли путінські окупанти вбивають і пригнічують кримськотатарський народ на його рідній землі». А відтак наголошує: «І для всієї України,яка сподівається ще в цьому році отримати безвізовий режим з Європою,тріумф Джамали – також прекрасний знак. Ми часто – і не без підстав – скаржимося на те,що сита і байдужа Європа нас не чує і не розуміє. Ну,ось – почула,зрозуміла. І не дозволила Росії обійти нас в підсумковій таблиці. При тому,що всі розуміють,скільки росіян за кордоном голосували за Сергія Лазарєва і його пісню». Зрештою,зазначає Кузьменко,«перемога Джамали дозволила нам відволіктися від нескінченного потоку «зРада»,на який так багате сьогоднішня наша життя. Ми довели,що про нас можна говорити не тільки в контексті корупції і президентських офшорів. І не говорити навіть,а просто слухати».
Звісно ж,українські політичні реалії не дають підстав для беззастережно-наївного оптимізму. З цього приводу випадково-невипадково (даруйте для оксиморон) зізнався-обмовився нинішній Премєр-міністр: «Все буду робити для того,щоб покрасти». Відтак він виправив останнє слово на «покласти». Але така мимовільна істина нагадала не тільки про Гройсманову обіцянку: «Я вам покажу,що таке управління державою»,але й про специфіку неписаних правил вітчизняних «олімпійців».
Минулого тижня експерти мали нагоду у зв’язку з вступом на посаду нового Генпрокурора згадати неодноразово і про живучість аксіоми «Закон – як дишло…»,яка характеризує не лише українську правоохоронну систему. Хоча,як зазначив відтак для ЗМІ Юрій Луценко,«Закон змінили не під мене,а задля всієї країни». У цьому сенсі нардеп Сергій Лещенко обурливо волав,що «вирішальні голоси за закон дають олігархи… Ані слова про нинішніх корупціонерів,багато з яких сидять у залі. Це сюр,це абсурд,це дедалі більше схоже на агонію». Натомість Віктор Бондар,інший парламентар,пояснив цю подію у ВР необхідністю «зупинити вакханалію і в Генпрокуратурі,і в державному керівництві».
Також не лише на «глухих кутах»,а й на «світло укінці тунелю» намагалися,вихоплюючи події з інформаційного простору,звертати увагу ЗМІ: «План «Армії гідності» врятує Україну!» («ЛБ»),«Постпред України при ООН звинуватив РФ у тероризмі та пропаганді «русского мира» (УНІАН),«Реформи в Україні гальмує стара скомпрометована еліта (світова преса)» («Радіо Свобода»),«Режим готується до довгої консервації» («Обозреватель»),«Військова підтримка України має стати частиною саміту НАТО – Я.Бжезінський» (УНН),«Путін готує Донбасу гібридний мир» («Апостроф»),«Порошенко заявив про «імперський психоз» Росії» («Газета по-українськи»),«Пожертви українців на найбільший храм в центральній Україні йдуть у Росію» («Главком»),«Юра і прокуратура: Луценко входить до «генерального могильника» («ВВС Україна»),«Джамала – проти «русского мира» («Новое время»)…
Звісно,життя внесе суттєві корективи у начебто неминучі параметри політичного та геополітичного алгоритму. У цьому сенсі – й очікувана на 20 травня ухвала Комітету постійних представників (COREPER) Європейської Ради щодо питання безвізового режиму для України. Тому,цілком вірогідно,День Європи,який у столиці нашої держави цьогоріч святкуватиметься 21 травня,матиме життєдайно-обнадійливий настроєвий фон.
Тож і День Героїв (його патріотична Україна відзначає 23 травня) нагадає,що недаремно стільки життів було покладено на вівтар нашої свободи. А водночас він обпече скорботним болем. Адже нинішні скандування «Герої не вмирають» омиті слізьми непоправних втрат. Бо «не вмерли України ні слава,ні воля». Але це треба доводити повсякчас. Будьмо!