Україна отримала ще один шанс попрощатися з ілюзіями. Всупереч прогнозам більшості політичних «оракулів» найрізноманітнішого «розливу»,президентом США став Дональд Трамп (за нього віддали 289 голосів вибірників при необхідних 270,а Гілларі Клінтон отримала 218 голосів). Це можливо,трохи «витверезить» вітчизняний політичний олімп і тих,хто рветься до нього. Та,з іншого боку,після «ніякого» Обами,який,попри декларовану підтримку України ,жодного разу (це показово),на відміну від попередників по Білому дому,не відвідав у статусі Президента нашу державу,жевріла надія на його однопартійку Клінтон. Утім,остання навряд чи радикально змінила б підходи в ставленні до України. Натомість її опонент із табору республіканців не приховує захоплення Путіним і його методикою керівництва державою та «розрубування» гострих вузлів. Це зовсім не означає,що Дональд «ляже» під Владіміра. Радше він спробує «покласти» під себе не тільки Москву.
 
З приводу чергового суворого уроку,то варто пригадати,наскільки «обпеклися» українці у сподіваннях на нинішнього Папу Римського. Раділи,згадували,що той у юності прислуговував українському греко-католицькому священику,знає український обряд. І що зробив Франциск? Повернувся обличчям до України,титулував у кардинали предстоятеля УГКЦ Святослава,надав Церкві статус Патріархії? Ні,він поспішив зустрітися з Московським Патріархом,фактично,принаймні наразі,давши зрозуміти,з ким він у розв’язанні масштабної конфесійної (а в значній мірі – й зазагальнодержавної) проблеми в Україні.
 
Президент Трамп ніколи не «розпинався» в любові до нашої держави,тож і нема жодних сподівань,що він змінить цей підхід. Новому очільнику найбільшої світової потуги до «лампочки» не тільки Україна. Для нього понад усе – Америка. І задля цього Трамп цілком може зважитися на радикальні кроки,від чого не будуть у захопленні ні Китай,ні ЄС. Але навряд чи він не пам’ятає про трагічний досвід розплату Кеннеді. Радше йому,цілком вірогідно,імпонуватиме приклад Рейгана.
 
Звісно ж,радикалізму у риториці 45-го президента США (хоч важелі влади він отримає на початку 2017-го) стало на порядок менше. У своїй промові у Нью-Йорку,яка транслювалася в прямому ефірі на американських телеканалах та у відеохостингу YouTube,Трамп заявив: «Я хочу сказати світовій спільноті,що хоча ми завжди ставитимемо американські інтереси на перше місце,ми з усіма будемо вести справи справедливо. З усіма народами та іншими країнами. Ми шукатимемо точок дотику,а не ворожнечі,партнерства,а не конфлікту».
 
Що ж,в істинності «одкровення» можна буде переконатися найближчим часом. Наразі ж,коли в Україні запущено механізм «розхитування» ситуації,цілком ймовірно,дещо перебільшеною «дружбою» з Трампом спробує скористатися колишній президент Грузії та екс-голова Одеської області Михеіл Саакашвілі,який на своїй сторінці Facebook зізнався: «Знайомий з ним більше 20 років,ми товаришуємо. Я це акуратно передбачав…Сильна особистість з непередбачуваною політикою. Ми повинні бути обережні і організовані більше ніж будь-коли».
 
То ж спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став початком нових геополітичних реалій.
 
«…і позитивний момент»
 
За словами українського політолога Петра Олещука (про це він написав на своїй сторінці в Facebook),«є у перемозі Трампа і позитивний момент. Із спробами демократів «типу вирішити» україно-російський конфлікт шляхом нав’язування Україні другого «Дейтону»,швидше за все,покінчено. Думаю,зовнішня політика США,принаймні,буде трохи більш щирою». На його переконання,не можна «нескінченно довго повторювати власні тези з недалекого минулого. Що українському керівництву слід було принаймні шукати виходи на Трампа. Що ставити лише на одного кандидата – нерозумно. Що не можна було відкидати варіант перемоги Трампа,бо вже до цього відкидали його висування та перемогу на праймериз. Що соціологія тут не працює,так само як і з «Брексіт». Але до чого це все? Нова реальність вже настала. Україна як завжди до неї не готова». А відтак підсумовує: «Ну от і що добре у створенні кумирів та пошуку простих відповідей,якщо твій світ руйнує перемога Трампа? А от якщо ти в «Анаконди» не вірив,і не очікував чогось аж над-доброго від Клінтон,то і сприймати все це простіше».
 
«Буде рулити планетою в переломні часи»
 
Політолог Олександр Прилипко («День»),аналізуючи політичний портрет Дональда Трампа,пояснює: «Він – лютий прагматик постмодернізму,відданий американській мрії з зображеннями Бенджаміна Франкліна. Він плює на громадську думку…У Трампа – німецьке коріння і дитинство в будинку великого девелопера Фреда Трампа з далеко не бездоганною репутацією податкового комбінатора і расистського симпатика». За даними аналітика,Трамп «з юних років занурився в приватне підприємництво і,незважаючи на навчання в Нью-Йоркському військовому коледжі,залишився поза державною службою,ухилившись від призову під час В`єтнамської війни». Загалом же,резюмує він,«Дональд Трамп – аматор,який працював у багатьох галузях і не прив`язаний до чогось одного. За його спиною шість банкрутств,і журналісти «Вашингтон пост» не випадково назвали його сумішшю вихваляння,провалів і реальних досягнень. Цим він і подобається електорату. Трамп – великий вантажний корабель,що залишається на плаву з великими пробоїнами в борту».
 
На переконання Прилипка,«хвиля розчарувань в правлячих елітах,які затопили багато країн,докотилася і до США. Трамп як американський Brexit. Він відповідає на соціальний запит будівництва процвітаючих економік в окремо взятій країні усупереч глобалізму. Одночасно претендує знову зробити Америку великою,повторюючи за Рональдом Рейганом «Let`s Make America Great Again». Він зазначає,що саме Трампу тепер «буде рулити планетою в переломні часи,коли гряде нове переселення народів». А відтак нагадує,що не варто переоцінювати ролі особистості. Адже «політику США визначають не персони,будь вони людьми вільних або суворих правил. Її продиктують світові ринки і глобальні виклики. Тому бажано не тішити себе ілюзіями».
 
«…потрібна буде тільки для війни»
 
Американський аналітик Юрій Швець,колишній радянський розвідник і однокурсник Володимира Путіна по Інституту імені Андропова,переконаний,що «всередині США накоїти дурниць Трампу ніхто не дасть: у конгресі досить сил і можливостей,щоб припинити будь-які можливі божевільні ініціативи нового президента». Натомість у контексті зовнішньої політики,на його думку,«в Трампа розв`язані руки» (тут і далі посилаємося на «ГОРДОН»).
 
Аналітик зазначає: «Чого тепер чекати всьому світу? Ніхто поки не робить ніяких прогнозів,Трамп занадто непередбачуваний і екзотичний. Але одне ясно напевно: в Кремлі засідає екзотичний персонаж,тепер ще один з`явиться в Білому домі. Боюся,Болівар історії двох таких діячів не витримає». Він також наголошує,що «у Путіна була надія знюхатися з Трампом,але не вийде. На відміну від кремлівського гопника,Трамп зробив себе сам,в той час як в Росії в результаті негативного відбору Іван-дурень став царем. Дозволити такі викидони,які Вова робив при Обамі,не вийде. В ході передвиборної кампанії журналісти запитали Трампа: «Припустимо,вас оберуть президентом. Як вчините,якщо російські літаки знову літатимуть над американськими фрегатами?». Трамп відповів: «Дам команду збивати».
 
Також видозміниться і політика США щодо української владної еліти. «З приходом Трампа халява для української влади закінчиться,- переконаний Швець. – США більше не виділять офіційному Києву халявних грошей,які можна дерибанити через держбюджет. Боюся,і на міжнародній арені Україні тепер не варто чекати потужної підтримки США».
 
А відтак пояснює: «Україна представляє інтерес для Америки в двох аспектах. По-перше,зробити з колишньої радянської країни в центрі Європи розвинену процвітаючу демократичну державу в пику авторитарному північному сусіду. Щось на кшталт Південної Кореї,яка межує з тоталітарною Північною Кореєю. Але з нинішньою українською верхівкою і цього не вийде».
 
Він звертає увагу і на інший аспект: «Якщо США захочуть провчити кремлівських товаришів,то використають українців як військову силу. Тобто Україна потрібна буде тільки для війни. І знову буде те,що відбувалося останні два з половиною роки: патріоти проливають кров на фронті,військове керівництво перетворює українських солдат в гарматне м`ясо,а хтось в Києві продовжує пиляти бабки». Наостанок Швець резюмує,що «всім у США вже ясно: не для того політична еліта України рвалася до влади,щоб реформувати і розвивати країну».
 
«Частина стратегії гібридної війни»
 
На переконання Дмитра Дроздовського,«перемога Трампа – це перемога «великої ідеї» й остаточна смерть постмодернізму як соціально-політично-економічної системи ідей. Концепція «великої Америки» перемогла» (див. «День»). Майбутній господар Білого дому приходить до влади у далеко не найкращий період США. Після своєї перемоги Трамп,якого світові ЗМІ називали «клоуном»,«паяцом» і «вар’ятом»,вже виступає,зазначає Дроздовський,«зовсім в іншому амплуа: в образі розумного господаря,який вивів усю родину до людей,впевнено показуючи свою силу і укоріненість в Америці».
 
Аналітик підкреслює: «Не треба боятися Трампа. Поряд із ним є команда фахівців,які,сподіватимемося,зможуть зміцнити американську економіку. Нагадаю,що США – це країна,яка вже давно живе «в кредит». Він,нагадавши,що РФ має діалог із Трампом,звертає увагу на те,що й «діалог» із Клінтон був не менш інтенсивним. Американці не пробачили їй Сирії».
 
Дроздовський наголошує: «Привітання з боку Путіна та жиріновський бенкет у Держдумі – частина стратегії гібридної війни,спрямована на підривання авторитету до Трампа у світової спільноти. Офіційний Кремль хоче бачити в егоцентричному політикові Уго Чавеса або й Олександра Лукашенка». А відтак зазначає,що Трамп інший,а США – не Білорусь чи Венесуела. Він переконаний,що «Трамп не побіжить в обійми до Путіна. Сама така думка абсурдна».
 
«…незважаючи на всю свою непередбачуваність,може виявитися кориснішим»
 
Дипломат,міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко,підкреслює: «Аналізуючи перемогу Трампа,для початку треба відмовитися від тези «все пропало»,що вже подекуди курсує» (див. «Новое время»). На його думку,нам слід думати про побудову зі Сполученими Штатами відносин,які зроблять нас сильнішими. А відтак уточнює,що «потрібно чітко поставити перед американцями (зокрема й перед Трампом,незважаючи на всі його заяви щодо Росії) питання про надання нам гарантій безпеки з боку США,оскільки вони є одним із підписантів Будапештського меморандуму». Огризко підкреслює,що раніше «з Обамою це було неможливо через його нерішучий характер і тому,що він не приймав рішень,боячись відповідальності. Він постійно відкладав рішення на потім. Тепер,при новому президентові,ці рішення повинні почати приймати».
 
На його думку,«парадокс у тому,що Трамп,незважаючи на всю свою непередбачуваність,може виявитися кориснішим для України,ніж передбачувана безвідповідальність. Тому ми повинні зайняти проактивну позицію і доводити вже до нової адміністрації меседжі,які важливі для нас,чітко,ясно і навіть агресивно». Огризко констатує: «Як мінімум,в особі Трампа ми можемо знайти людину,яка буде реагувати нехай і емоційно,але адекватно. Принаймні,ми будемо знати,чого очікувати».
 
На його думку,«те,що сталося з Клінтон,сталося зокрема й тому,що нинішній президент не продемонстрував якостей,в які повірили б американці. Причиною такого рішення американців,вважаю,було небажання ще один президентський термін терпіти демократів,які асоціюються з невизначеністю і нерішучістю».
 
«Конкурент в боротьбі за владу»
 
Сергій Руденко,роздумуючи на сайті «DW»,з приводу відставки Міхеіла Саакашвілі з посади глави Одеської обласної державної адміністрації,зазначає,що,таким чином,підвернено риску під дворічним «грузинським» періодом в українській політиці. «Так чи інакше,але те,що грузинські реформатори підуть,можна було передбачити,- зазначає аналітик. – Якщо вони й хотіли змінити систему,то це було їм не під силу. Без участі парламенту,уряду,президента і прокуратури зробити це було неможливо. А після подання електронних декларацій чиновниками і політиками стало очевидним,що міняти систему ніхто і не збирається». Він також нагадує,що під час затяжного конфлікту Порошенка і Яценюка поширювалися чутки,начебто Саакашвілі сподівався отримати портфель глави уряду України. «Чи дійсно Петро Олексійович обіцяв йому крісло прем`єр-міністра – невідомо,- констатує Руденко. – Але після відставки Яценюка стало очевидним,що Саакашвілі просто використовували у політичній грі,метою якої було зміщення з посади Арсенія Петровича».
 
За його версією,зараз,«після не зовсім вдалих парламентських виборів у Грузії Саакашвілі вирішив розпочати сольну політичну кар`єру в Україні… Він точно прагне реалізації своїх амбіцій. А точніше – політичної сатисфакції. Нова політична сила з ним на чолі не буде схожою ані на Радикальну партію Олега Ляшка,ані на «Батьківщину» Юлії Тимошенко. Так,Саакашвілі часом поводиться як справжнісінький популіст. Так,у його команді дуже багато людей,які викликають недовіру і роздратування. Так,більшість його обіцянок на посаді одеського губернатора залишилися нереалізованими. Але за спиною Саакашвілі залишається досвід успішних реформ у Грузії та підтримка США».
 
Зазначаючи,що «Петрові Порошенку буде непросто мірятися політичними силами з Міхеілом Саакашвілі»,Сергій Руденко резюмує: «Віднині Саакашвілі для Петра Порошенка – не просто політичний спаринг-партнер. Він – конкурент в боротьбі за владу в Україні. А 7 листопада стало днем народження нової опозиції в Україні – «грузинської».
 
«Головний напрямок російського імперського експансіонізму – на Київ»
 
У центрі Москви відкрили пам’ятник Великому князю Володимиру,хрестителю Руси-України. Філософ та історик Ігор Лосєв нагадує (див. «Український тиждень»),що «на імпрезі були присутні Владімір Путін і вся камарилья кремлівських начальників. Ясна річ,що жодної згадки про зв’язок Володимира Великого з Києвом не прозвучало. Зате його назвали «засновником Російської держави» (???). Ще ніколи в призвичаєній до цього Росії історична сваволя не була такою абсолютною: якщо факти суперечать російським політичним фантазіям,то гірше для фактів. Історичні оцінки в цій країні змінюються часом радикально залежно від коливання політичної кон’юнктури».
 
Недаремно,зауважує аналітик,на це звернув увагу ще Вінстон Черчилль,який сказав: «Росія — це країна з непередбачуваним минулим». Проте,підкреслює Лосєв,«до Путіна в Москві ще дотримувалися якихось мінімальних норм пристойності в офіційній політиці національної пам’яті. Тепер абсолютно зухвало показують усім: «Історія матиме такий вигляд,як нам треба». А хто проти,той русофоб і негідник. З погляду притомного історичного наративу твердження Путіна та його радників є абсолютним історичним абсурдом. Тому що не був Володимир Великий засновником Російської держави,бо її тоді ще не було. Шукати її коріння треба в землях Суздаля,Рязані й Володимира-на-Клязьмі,але аж ніяк не Києва,Переяслава й Галича. Десь на підсвідомому рівні фальсифікатори таки мають це на увазі,тому й намагаються відірвати князя Володимира Святославовича від Києва та зробити його міфічним засновником Росії».
 
На його переконання,«всі ці кремлівські псевдоісторичні зусилля мають насправді войовничо-політичний характер і на рівні соціальної символіки покликані продемонструвати головний напрямок сучасного російського імперського експансіонізму – на Київ. Бо без Києва вся архітектоніка російського імперського міфу руйнується. І тоді Росію треба починати або з російських земель імперії Чингізидів (як тут не згадати Маркса,що не в суворій славі норманської доби,а в кривавому болоті монгольського рабства народжена Росія…),але такий історичний початок не дуже престижний у контексті претензій на гегемонію в Європі,або з XVI століття з особи Івана Лютого,що теж не дуже комфортно в експортному варіанті російської історії».
 
Тому,підкреслює аналітик,для кремлівського режиму не залишається нічого іншого,як «так чи інакше підкорювати Україну,Київ. Адже російська імперська парадигма без України,Києва не працює». На його переконання,«пам’ятник князю Володимирові Великому в Москві є матеріалізованим знаком того,що Кремль не збирається відмовлятися від стратегічної мети: поглинання України тим чи іншим способом». Лосєв наголошує: «Типовим для російської політики є загарбання не тільки чужих територій,а й чужої історії,чужих героїв і чужих досягнень… Виходячи з концепції «єдиного народу»,що заперечує існування українців і дуже подобається Путіну,треба очікувати нових конфіскацій і вилучень з української історії та культури на користь Москви. Хоча в теперішній приватизації Кремлем київського князя є певний ексклюзив,адже він тезка нинішнього російського президента,тож тут розкривається великий простір для паралелей та ототожнень. А крім того,Володимир Святославович,як відомо,брав Корсунь (Херсонес),а Владімір Путін шукає історичних виправдань загарбання Криму,оголошуючи хрестителя Київської Русі своїм попередником».
 
«…на розпалювання соціального конфлікту всередині України»
 
Очевидно,недавні події у Львові з провокативним маршем на честь Махна,що обов`язково мали спровокувати (і дійсно спровокували!) конфлікт із застосуванням сили з обох сторін,є частиною великого плану РФ з дестабілізації внутрішньополітичного становища в Україні. Таку версію висловлює Всеволод Шаманич,співзасновник проекту «Українська мрія» (посилаємося на «Лівий берег»). На його думку,«цілком можливо,що нині спецслужби РФ лише тестують тактику для майбутніх масштабних протестів – їм треба визначитися з тим,що буде успішнішим: страйк підприємців,профспілковців,чи акції під нібито націонал-патріотичними гаслами. Останнього тижня відбулося саме це: були обіграні три основних сценарії,протест підприємців на чолі з Балашовим,профспілковий протест і стихійний націонал-патріотичний «Третій майдан». При цьому експерт підкреслює,що,цитуємо без орфографічних виправлень,«сама тенденція не може не занепокоювати адекватних громадян: Росія відверто налаштована на розпалювання соціального конфлікту всередині України. У цьому конфлікті вона збирається використовувати ліву риторику,ліві гасла – соціальну справедливість і великі державні видатки,аби послабити українську економіку ще більше. У цих обставинах не є дивним те,що колишні уламки Партії регіонів,що орієнтуються на РФ (Опозиційний Блок,Відродження,«Життя» Мураєва і Рабіновича) зараз відстоюють саме лівоцентристські і популістські ідеї,постійно підкреслюючи свої погляди в пресі та ЗМІ.
 
Доповнюють цю картину профспілки,які належать Фірташеві і виходять на протест,коли зверху надійде вказівка і молоді ліворадикали типу Соціального руху (кидачі тортів у замміністра економіки) і Автономного опору». Шаманич зазначає: «Ключова мета цієї великої машини – розхитування української економіки та українського суспільства,і ресурси ці сили черпають перш за все у своїх російських кураторів. Таким чином,гасла соціальної справедливості – непогані насправді,якщо адекватно оформлені – стають нині небезпечною зброєю в руках ворогів Української держави. В цих умовах лише крайня пильність та обережність громадян може вберегти і нашу державу,і спокій на наших вулицях».
 
«Мова йде про повну зміну влади»
 
Генерал армії Микола Маломуж наголошує (див. «ГОРДОН»),що «незважаючи на різкі заяви,які інколи були діаметрально протилежні одна одній,республіканець (переможець президентських виборів,- В.В.) залишається прагматиком. Трамп чітко орієнтований на інтереси США. Він знає,як організувати роботу своєї команди». За його словами,колишньому постійному представникові України в ООН Юрію Сергєєву Трамп особисто пообіцяв бути другом для України.
 
«Тепер про заяви Трампа,в яких він нібито збирався визнати Крим російським,- роздумує Маломуж. – Після них ми вийшли безпосередньо на республіканця. Наші люди провели з ним зустріч,розповіли про Україну,привезли йому національні сувеніри. Це було за чотири місяці до виборів. На зустрічі з нашою делегацією республіканець сказав,що є другом України нашому дипломатові Сергєєву. Трамп особисто заявив,що буде за Україну».
 
На думку генерала,українській владі не варто було ставати на сторону представниці демократів Гілларі Клінтон. Маломуж нагадує,що «зустріч Трампа з Порошенком в Нью-Йорку так і не відбулася. Хоча за протоколом вона була запланована. Штаб Трампа принципово відмовився від зустрічі з Порошенком. Там сказали,що не забули його підтримки Клінтон». А відтак підкреслює: «Вибудовуючи відносини з Україною,Трамп залишатиметься прагматиком. І ще один дуже важливий момент. Економічні відносини між нашими країнами будуть будуватися на прозорій основі,а не на корумпованій». Маломуж не сумнівається,нібито «в США вважають,що процеси,які відбуваються в Україні,ведуть до перезавантаження влади. Прийде потужна команда,яка виведе країну на новий рівень партнерства з Заходом».
 
За його словами,Вашингтон продовжить стримувати Москву,не допускаючи повномасштабного наступу російських окупантів на Україну.
 
«Сказати,скільки пройде часу до цього перезавантаження,складно. Але мова йде про повну зміну влади,в тому числі з огляду на Президента. Провідні аналітики інститутів США моніторять ті виклики,які відбуваються в українському суспільстві. Саме ці виклики і приведуть до змін. В іншому випадку буде дестабілізація ситуації в Україні. Що стосується агресії Росії,то США будуть представляти собою потужний стримуючий фактор. Щоб у РФ не було спокуси почати якісь масштабні операції проти України»,- резюмує Маломуж.
 
Звісно ж,сприймати за абсолютну істину передбачення навіть такого авторитетного співвітчизника,як генерал армії Микола Маломуж,не варто. Цілком вірогідно,це також «пробний камінь». Адже й генерали у відставці (тим паче,впливові) не можуть бути надто довго у відставці де-факто. Якщо вони самі не виходять на лідерські позиції (не обов’язково на рівні Наполеона,Франко,де-Голя чи Піночета),то принаймні отримують впливові ролі в тих чи інших політичних проектах. Або принаймні набивають собі більш-менш пристойну,адекватну ціну.
 
Навряд чи США докладатимуть надто багато зусиль для утвердження тих чи інших політичних сил в Україні. Та,з іншого боку,вони не можуть не бачити українських реалій та не відчувати тенденцій. Як і того,що ніколи Україну не віддадуть на відкуп Кремлю. Чи впродовж найближчого часу,чи після того,коли самі апологети російського імперіалізму «Вову відправлять (з журавлями чи без) у вирій»,привівши на престол ще тупішого шовініста.
 
Так чи інакше – світ уже не буде таким,яким ще був донедавна. Боротьба за місце під сонцем стане ще суворішою та масштабнішою. Про це в міру своїх можливостей намагалися висловитися й ЗМІ: «Попереду небезпека» («Тиждень»),«Перемога Трампа. Прощання зі стереотипами» («ЛБ»),«Екс-посол США в Росії: Путін переміг,Україна програла» («Українська правда»),«Ціна нещирості. Чому американські вибори можуть навчити Україну» («Європейська правда»),«Реалізація «Шовкового шляху» немислима без України – посол КНР» (УНІАН),«Росія знищує корінний народ Криму» («Сегодня»),«Лондонський суд розморозив активи Коломойського,відхиливши позов російської компанії – Bloomberg» (УНІАН),«Свобода»,як Талібан,своє віджила: між українськими націоналістами виник розкол» («Апостроф»),«Грузинський орел розправив крила» («Політека»),«Президентський підскок Юлії Тимошенко» («Знай»),«РФ готує Україні «подвійний удар» («Експрес»),«Німеччина може прийняти резолюцію Про історичну відповідальність перед Україною» («Факти»)…
 
Безумовно,найвизначальнішим фактом,що став предтечею неминучості нових геополітичних реалій (і,відповідно,їхнього впливу на Європу загалом й Україну зокрема),виявилися наслідки президентських виборів у США. Хоча не варто їх надто демонізувати. Тим паче,заявляти у стилі французького поки що президента Франсуа Олланда: «Ці американські вибори відкривають період невизначеності» (див.Reuters). Цілком вірогідно,якраз визначеності буде набагато більше. До того ж – із мінімізацією дипломатичних реверансів. У відповідності з неписаним правилом і винятковим культом сили.
 
Чи зуміє Україна знайти своє місце у нових геополітичних реаліях? Це,правда,до певної міри,залежить і від нас. Як від «рабів незрячих,гречкосіїв» (скористаюся Шевченковою «термінологією»,так і від «панства». Наразі ж,і політологи,й вітчизняні силовики називають чергову точку відліку внутріукраїнського протистояння – 15 листопада.
 
У той же час,очевидно,не далека від істини народний депутат,голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко (див. «Радіо Свобода»),яка переконана: «Потрібно чітко донести Сполученим Штатам Америки і їхньому лідеру,що успіх Америки так само залежить і від успіху в Україні. Тому що це вплив у Європі. І без розв’язання… і повернення територіальної цілісності і суверенітету України,ми будемо бачити нові агресивні кроки Кремля,як це зараз відбувається і на Балканах». Інше питання,чи спроможний на такі відповідальні кроки український політикум,який мислить не стратегічно,а виходячи зі свого статусу тимчасовості. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ