Езопове попередження про Лебедя,Рака та Щуку,талановито інтерпретоване українським байкарем Леонідом Глібовим,знову стало актуальним. Цього разу – завдяки унікальній здатності української владної верхівки не тільки не вчитися на уроках близької і віддаленої в часі історії,але й створювати проблеми там,де їх нема. Особливо парадоксально це на фоні відзначеного минулого тижня свята Соборності. Як і,безумовно,позиції Заходу,який уже не має ні сили,ні бажання оперативно впливати на курс Кремля,що неухильно,незважаючи на санкції,реалізовує стратегію якщо не реанімації імперії,то перетворення пострадянського простору у територію хаосу.
Як засвідчення вибору під знаком «Шлях поразки» – ситуація з війною Росії проти України,втиснута в рамки «конфлікту на Донбасі». Якщо Глава держави вважає,що питанню децентралізації треба сказати «так» конституційною більшістю парламенту,то Прем’єр-міністр наголошує на необхідності проведення всеукраїнського референдуму,на якому сам народ має сказати «так» чи «ні» особливому статусу того чи іншого регіону. А заступник Голови ВР Оксана Сироїд вважає,що запропоновані зміни до Основного закону не є ніякою децентралізацією. «Її» партія навіть відкликає з Кабміну «свого» міністра. А екс-Прем’єр Юлія Тимошенко «доливає олії у полум’я»,заявляючи,що треба відправити у відставку весь чинний Уряд.
«През незгоду всі пропали» – ця перспектива,про яку нагадує аксіома Івана Мазепи,минулого тижня знову стала ближчою. Український шлях поразки знову починає набирати все реальніших,конкретизованих обрисів. Схоже,ми знову наближаємося до точки неповернення,після якої – продовження шляху поразки у контексті споконвічного «зачарованого кола».
А тим часом,коли тривають «розбірки» всередині української влади (причому найістотніші – між угрупованнями «Петро» і «Петрович» основних коаліціянтів),Кремль готує плацдарм для «повернення» Донбасу Україні. Триває безперервна «зачистка» окупованих територій Донецької та Луганської областей. Те,що не вдалося знищити,поспішно вивозиться до РФ. У цьому переліку,за даними ЗМІ,- Стахановський завод феросплавів (частина обладнання вже вивезена),Стахановський вагонобудівний завод,Ясинуватський машинобудівний завод (повністю знищено),холдингова компанія «Топаз» (вивезено повністю),Луганський патронний завод (вивезений в РФ),«Машзавод-100» (Луганськ),завод електроніка «Юність» (Краснодон-Луганськ) – переміщені до РФ… А як «доважок» до «зачищеної» території,де фактично не буде контрольованого Україною кордону з Росією,– бойовики зі зброєю,вбивці,яких треба Україні реабілітувати,а їхніх зверхників допустити до легітимних владних важелів.
Зрештою,про сутність у багатьох моментах абсурду,фактичного запрограмованого компромісом Заходу й Кремля,відверто висловився під час зустрічі з міністром закордонних справ Данії Крістіаном Йєнсеном міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Він підкреслив: «Відсутня дієва дискусія про майбутні вибори,адже тут не йдеться про вибори. Йдеться про утримання російського Донбасу,про дестабілізацію на Донбасі і дестабілізацію всієї України» (див. «Укрінформ»).
Однак ситуація може виявитися набагато драматичнішою за будь-які прогнози-попередження. Для цього події та тенденції тижня,що вже став надбанням історії,дали більш,ніж достатньо підстав.
«У нас є варіанти»
Екс-голова Служби зовнішньої розвідки України,генерал армії Микола Маломуж зазначає: «Петра Олексійовича ще перед укладенням Мінських угод не раз попереджали,що потрібні переговори широкого формату,учасниками яких стануть ті,хто приймає рішення на світовому рівні,зокрема,США і країни ЄС. Мінський процес не виправдав себе,він веде до заморожування конфлікту. Кремль реалізовує свою лінію через американців і європейців,домагаючись,щоб ми вводили зміни до Конституції і проводили вибори на Донбасі під контролем Росії. Цей сценарій розроблений,зараз тільки шукають способи,як подати його українському суспільству та провести в парламенті» (тут і далі посилаємося на «Гордон»). На думку генерала армії,домовленості,досягнуті Президентом України Петром Порошенком і віце-президентом США Джозефом Байденом про скоординовані дії для повної імплементації Мінських угод,не будуть реалізовані,або ж втілиться сценарій,вигідний Кремлю.
«Я не кажу,що мінський формат треба скасувати,зараз він повинен залишатися,але переходити треба до іншого. Думаю,домовленості Байдена і Порошенка щодо Донбасу,досягнуті в Давосі,реалізовані не будуть. Або ж буде втілений російський сценарій. Можливо,що Байден ,Меркель,Олланд і Путін і Порошенко формуватимуть передумови для заморожування конфлікту на Донбасі під будь-яким приводом»,- припустив Маломуж. Він переконаний,що «альтернатива мінським процесу є». «Зараз на світовому порядку стоять такі конфронтаційні питання,як ядерна зброя,«Ісламська держава»,енергетичні теми. У такій ситуації США,Європа,Китай і Росія можуть домовитися,тому що вони дуже залежать від цих процесів. І нам треба домовлятися про врегулювання ситуації на сході в міжнародному форматі і підписувати юридичні документи на високому рівні,за участю міністрів оборони і глав МЗС… А Мінські угоди не мають ніякого міжнародно-правового статусу»,- вважає генерал. «Я зустрічався з керівниками країн Європи,США,інших країн Великої двадцятки,вони готові до такого формату,але ініціатива повинна виходити від України»,- додав він. На думку Маломужа,з`явилися передумови до того,щоб конфлікт на Донбасі був врегульований,а не заморожений. «У нас є варіанти – заморозка конфлікту і неконтрольованість окупованих територій протягом довгого періоду. Або ж виходити на міжнародний формат переговорів. Раніше США,Європа і країни «двадцятки» не так серйозно до цього ставилися – так,була їхня підтримка України і антиросійські санкції ,але великого інтересу до нас не виявляли. Зараз ситуація в світі змінилася,з`явилися загрози,у тому числі – для Росії. Після дестабілізації і падіння економіки РФ її президент Путін може погодитися на широкий формат переговорів. Йому потрібен варіант виходу із ситуації,зберігши обличчя. Тому за участю інших країн можна ефективно вирішити конфлікт в Україні»,- упевнений він.
«…не на нашу користь»
Аналітик Юрій Патиківський у розвідці «Росія без санкцій: три сценарії для України» (див. «Обозреватель»),нагадує про заяву представника держдепартаменту США щодо санкцій Даніела Фріда про те,що санкції проти Москви можуть бути скасовані вже цього року,а також глави комітету Європарламенту з закордонних відносин Елмара Брока,що санкції треба скасовувати і краще це зробити до березня 2016 року. Він звертає увагу,що обидві фрази були сказані на тлі загадкової зустрічі помічника президента РФ Владислава Суркова з заступником державного секретаря США Вікторією Нуланд під Калінінградом. А відтак резюмує: «Ситуація навколо України,на думку наших політологів і економістів,в 2016 році буде істотно змінюватися. І,на жаль,не на нашу користь. Щоб вийти із ситуації з мінімальними втратами,владі доведеться докласти максимум зусиль». У цьому ж контексті – й погляд на реалії політолога Вадима Карасьова: «Дискусія в західному світі щодо скасування антиросійських санкцій – це свідчення дуже тонкого балансу між цінностями і ціною. Тобто,між мораллю і грошима…Враховуючи,що сьогодні відбувається деескалація конфлікту на Донбасі – а рівень протистояння там дійсно зменшується – західні політики легко можуть знайти виправдання своїм пошукам компромісу з Росією. Компромісу,який,безумовно,вигідний їхньому бізнесу». За його словами,перед Євросоюзом – два найскладніших виклики: «Це міграційна криза і ісламотерор,який набрав особливого розмаху у Франції. – Всі разом ці фактори змінюють фокусування уваги європейців з Донбасу на внутрішні проблеми. І зусилля російських лобістів,які помітно збільшили сьогодні свою активність,потрапляють в живильне середовище». Карасьов називає три можливі сценарії розвитку подій для України: катастрофічний,дуже поганий і просто поганий. Завдання влади,за словами аналітика,- боротися за здійснення «просто поганого сценарію»,коли відбудеться скасування санкцій проти Москви ціною часткового поновлення контролю над україно-російському кордоні,які перебувають нині під контролем ворога. «Варіант неприємний для нас,але аж ніяк не смертельний,- зазначає Вадим Карасьов. І додає: – Ми повинні бути реалістами і розуміти: повернення України на окуповані території буде швидше формальним,ніж реальним».
Патиківський,автор розвідки,резюмує,що «запитань у процесі,в який наша країна була втягнута не зі своєї вини,значно більше,ніж можливих відповідей. Але сьогодні,коли ситуація вимагає прийняття рішень,настав час хоча б спробувати на них відповісти. Інакше наслідки будуть непередбачуваними».
«За «маразм «русского мира»
Російський публіцист Олександров Невзоров наголосив (див. УНІАН): «Ми ніякі не братні народи. Це треба усвідомлювати. І у росіян,і українців є свої національні герої,свої національні пріоритети,свої національні важливості й неважливості. Це абсолютно різні народи,які випадково зв`язалися між собою завдяки географічній близькості. Це народи з різними культурами,різними поглядами на життя. Нічого особливо спільного в них немає. Морочити собі голову якимось братством можна,якщо хтось хоче. У мене цих ілюзій немає».
На його думку,«українці тепер мають право впродовж багатьох десятків років здригатися від слова «Росія» і ненавидіти його. Це правильно. Я знаю,що це не моя вина і не вина тих людей,які мені близькі,але все одно і я підпадаю під відповідальність за те,що Росія влаштувала на тому самому Донбасі: за ці нескінченні трупи,за терористів,які ховаються за поліклініками та торговками насінням,за маразм «русского мира». На жаль,перед Україною і я теж мушу за це відповідати. А Україна має право і мене зневажати й ненавидіти». Прогнозуючи майбутнє,Невзоров підкреслює: «Але взагалі малювати собі ілюзії того,що всі покидають кашкети,папахи і зіллються в гопаку і камаринському – такого не буде. Нам не пробачать і правильно зроблять. Таке не пробачають».
«…готова до вибуху і непокори»
Перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук піддав критиці сучасну владну еліту,оскільки «українська влада не визначилася остаточно,системно у пошуках шляхів проведення реформ,у пошуках шляхів встановлення миру на Донбасі. Ми досі говоримо про АТО,офіційно,а неофіційно говоримо про війну. І на Заході,і всередині країни задають питання: «У вас війна або АТО?». Закони війни та міжнародні норми оцінок війни,наслідки та відповідні дії держави,яка піддалося агресії,і світового співтовариства зовсім відрізняються від статусу АТО» (див. сайт «112 Україна»). Він звернув увагу на парадоксальний факт,коли «Президент спілкується з журналістами,Прем`єр спілкується щотижня по десять хвилин по телебаченню,і з`являється дивна ситуація: влада каже,що все в порядку,а громадянське суспільство говорить,що все погано».
У той же час,він наголосив: «Коли держава є слабкою,а Україна слабка,коли держава не є суб`єктом,а об`єктом міжнародних відносин,коли держава не зайняла своє місце в глобальному світі і не визначилося остаточно,де вона сьогодні: її мета стати членом НАТО чи не стати членом НАТО – ми будемо визнавати права сусідів на свою політику,будемо визнавати відповідну повагу до того,що вони роблять,або будемо стояти на своєму до кінця,і будуть наші сусіди дійсно поважати Україну. Тому нам потрібні реальні,сильні,міцні,розумні союзники. І те,що сьогодні ЄС,в переважній більшості,США підтримують Україну – це непогано. Тому Байден,коли виступав у ВР,не привіз щось своє – він сказав,що як ви прийняли рішення,підписали «Мінськ-2»,згідно з яким ми повинні провести вибори в неконтрольованих Україною регіонах,за українським законодавством,і повинні внести відповідні зміни до Конституції,які б давали тим регіонам якісь особливі повноваження або особливий статус – то виконуйте. США не приїхали з тиском на Україну. Вони сказали: у вас є шанс,ви можете цей шанс використати. Використовуєте – будете батьками нації. Не використовуєте – це ваша справа. США не візьмуть Україну на руки і не будуть нести в Європу чи ще кудись».
На переконання колишнього Глави Української держави,«Мінські угоди – це неефективна форма. Треба шукати іншу – можуть бути і мінські,але статус слід підняти,щоб були не посли і представники ОБСЄ,а глави держав. Мінські переговори – це якийсь етап щодо вирішення проблем війни і миру на Донбасі,але не остаточне його рішення. Леонід Кравчук також вкрай критично висловився у щодо «низької політичної і моральної культурі влади». Він підкреслив,що «політика настільки моральна,скільки в ній моралі. Якщо там моралі немає,культури не існує,тоді говорити про владу дуже важко. Оцінювати її і виправдовувати її – неможливо. Такого лиха в Україні ще не було. За роки незалежності у нас не було втрати своєї території,не було ніколи порушено територіальної цілісності держави,не було війни і не було такого зубожіння». Нагадавши,що ми завжди жили небагато,перший Президент наголосив: «Але якщо за півтора року рівень життя в Україні впав удвічі – то це вже важко. Україна готова до вибуху і непокори».
«У нас спільний ворог»
Президент України,вітаючи співвітчизників з Днем Соборності,зазначив (див. сайт Глави держави): «Соборність – це неподільне ціле з усіх українських земель,які колись належали до різних імперій,а тепер об’єднані в незалежну європейську Українську державу. Соборність – це велика міцна родина для всіх громадян України. Ми говоримо українською,російською,кримськотатарською та іншими мовами,але консолідує нас єдина державна,— українська. Ми ходимо до різних церков,але Бог у нас один. І земля наша одна на всіх». Глава держави також наголосив,що «у нас – спільне минуле,і проблеми – однакові. І ми гуртом радіємо,і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог,і мета – спільна. Любимо свою Вітчизну і своє майбутнє бачимо лише разом». Петро Порошенко однозначно висловився за унітарний устрій держави та назвав неприпустим імпорт ідей федералізації. Роздумуючи про уроки Української Революції 1917–21 років,він нагадав,що «брак нашої внутрішньої єдності перед московською загрозою обернувся втратою незалежності».
На сьогодні,вважає Президент,«відновлення територіальної цілісності України є нашим головним пріоритетом. Такі надскладні завдання,як повернення України на Донбас та деокупація Криму,планую вирішувати насамперед політико-дипломатичним та міжнародно-правовим шляхом,зміцнюючи водночас обороноздатність держави та наші Збройні Сили».
На його переконання,«не менше,ніж для протидії російській агресії,єдність потрібна і для боротьби з корупцією,і для успішності реформ.15-го року ми не просто вистояли і зберегли країну — ми змінили порядок денний. Минулого січня ще стояло питання: як вижити. Тепер стоїть питання: як стати успішною країною».
«Звичний світ сильно зміниться»
«Гадаю,що в найближчі кілька років,наш звичний світ сильно зміниться. Він вже зарухався – кілька років тому уявити собі російсько-українську війну чи російську інтервенцію в Сирії було неможливо. Так як раніше терористичний напад на Америку. Чи цунамі Бог зна звідки прибулих мігрантів,що накотилося на Європу»,- зауважує інтелектуал Тарас Возняк (див. «середньотерміновий політичний прогноз для широкої Європи» в «Українській правді» ). На його думку,«в Росії старіючий Путін,рятуючи себе,і не маючи змоги втримати ситуацію,з огляду на об`єктивно низьку ціну на енергоносії (нафта в коридорі 30-40$),радше за все спробує «легітимно» передати владу ультраправим. Політичного клоуна Владіміра Жиріновського у цій частині політичного спектру замінять справжні праві російські націоналісти і православні фундаменталісти. Хоча структурно все одно політична конструкція Росії опиратиметься на кістяк силовиків. Ветеранам Путіна залишать їхні статки і статус». Аналітик прогнозує вірогідність того,що «ріст російського націоналізму викличе неоднозначну реакцію у національних анклавах. Перш за все,у Татарстані,який все більше дистанціюватиметься від Москви». Він також переконаний,що «Росії не вдасться втримати Північний Кавказ,де очікується створення Кавказького халіфату у складі Дагестану,Чечні,Інгушетії,Кабардино-Балкарії,Карачаєво-Черкесії». Возняк не сумнівається,що РФ повністю вийде з Середньої Азії внаслідок падіння постсовєтських геронтократичних диктатур,піднесення ісламізму й тиску Китаю. Проте,вважає він,«Росія і далі утримуватиме стагнуючий Крим та окуповані нею райони Донбасу. Хоча залишить напризволяще Придністров`я,оскільки технічно не матиме змоги його утримувати. І воно,як нічийна земля,опиниться між Румунією,яка «візьме під захист» Молдову,та Україною». Разом з тим,не сумнівається аналітик,«Росія розбереться з незалежністю Білорусі – Аляксандра Лукашенко вивезуть у Підмосков`я,туди ж,куди й Віктора Януковича. Протести білоруської громадськості навряд чи будуть значними. З Білоруського федерального округу Росія буде пробувати пробивати коридор до проблемної Калінінградської області. І справа навіть не у спробах Німеччини підняти нарешті питання Східної Прусії. Калінінградська область дійсно потребуватиме підтримки,бо остаточно погрузне у руїні. І тут Росія може стикнутися не лише з інтересами Литви,через яку вона вимагатиме пробити коридор,але і з Польщею,яка підніме питання населеного поляками Віленського краю у Литві». За версією Возняка,можна очікувати,що «російські націоналісти,користуючись відсутністю американців та безсиллям європейців,«візьмуть під захист» Східну Естонію – міста Нарва та Тарту,повністю окупують Латвію. В Балтії залишаться незалежними частина Естонії і Литви».
«Це тільки початок»
Росія зведить військову базу на кордоні з Україною і може розгорнути інші сили вздовж українського кордону. Таку думку для видання «Апостроф»,висловив військовий експерт,представник групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець. «Наскільки мені відомо,це тільки початок. Можуть бути розгорнуті й інші сили. Вони будуть дислокуватися не тільки «навпроти» Харківської області. Напевне,у районі Сумської,Бєлгородської та Ростовської областей також буде зосереджене значне угруповання»,- зазначає він. За його інформацією,«це будуть частини постійної готовності – повністю укомплектовані,озброєні і готові до виконання бойових завдань за короткі часові проміжки. У тому числі,і наступального характеру. Тому нам доведеться вельми уважно стежити за тими силами і засобами,які буде тут розгортати РФ як у майбутньому,так і тими,які вже розгорнуті».
Машовець наголосив,що збільшення кількості російських військ біля українського кордону не обов`язково означає,що вона піде на масштабне вторгнення.
«Ми пам`ятаємо,що в кінці минулого року Володимир Путін підписав нову стратегію національної безпеки,в якій Україна визначена як «осередок нестабільності» біля кордонів РФ. Цілком можливо,що саме в рамках реалізації цієї стратегії і здійснюються ці дії. А саме – російська сторона розгортає на своїх західних рубежах додаткові сили і засоби. І це зовсім не означає саме розширення агресії проти нашої країни або виведення її на новий етап. Ймовірно,це свого роду страховка від усякого роду «несподіванок»,звичайно,в розумінні нинішнього російського правлячого режиму»,- вважає експерт.
У цьому тотальному «клубку суперечностей» – не лише Україна та кожен,хто в ній сущий. Про нинішні реалії по-своєму пророче мовив Тарас Шевченко: «Аж бачу там тільки добро,де нас нема». Які б відволікаючі маневри не демонстрували вітчизняні політичні тузи та шістки,уникнути майбутньої «снігової лавини»,що наближається і завдяки діянням сучасних «олімпійців»,навряд чи вдасться.
Інше питання – наслідки. Як і перестрах- усвідомлення майже фатального: кожна наступна влада може виявитися ще гіршою,ніж попередня. Ця аксіома стає до певної стримуючим фактором від переселення гайдамаччини з 18-го у 21-ше сторіччя.
Про виклики та ризики,які з новою силою виходять на порядок денний,намагалися в міру своїх можливостей розповісти й ЗМІ: «Олександр Турчинов: Росія веде гібридну війну не лише проти України,а й проти Європи та Туреччини» (РНБО),«Коментар: Путін і Кадиров – новий правлячий тандем?» («DW»),«Курс на Європу під питанням?» (ТСН),«Українські парламентарі вчинили демарш у Польщі через проросійських євродепутатів» («Ракурс»),«Туск допустив крах Шенгенської зони через два місяці» (УНІАН),«Зустріч Нуланд і Суркова свідчить,що Росія відпускає Донбас додому – Wyborcza» («ДТ»),«Крим хочуть вернути з допомогою США й Китаю» («Сегодня»),«Русский мир»: «врятувати! Донбас від промисловості» («Обозреватель»),«Кадрові загадки президента й принцип особистої відданості» («УП»),«Геоекономіка проти геополітики: на що сподіватись Україні?» («Хвиля»)…
Не треба бути міфічною провидицею Касандрою,аби вкотре переконатися,що світ – на шляху чергового «перекроювання». У ролі одного із «пробних каменів» опинилася Україна. Інше питання,чи зуміємо скористатися шансом,який дається так рідко,чи знову повернемося в орбіту старого-нового «сюзерена».
Так чи інакше – попереду суворі іспити. Як зазначає у виданні «День» голова координаційної ради всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко,Україна зараз фактично опинилася у так званому «Мінському котлі». На його переконання,«сутність Мінських домовленостей – у поверненні України до орбіти Кремля,а фактично – до «лап» Путіна».
Тож і останній тиждень січня,і лютий,без жодного перебільшення,мають усі шанси стати дуже гарячими в політичному сенсі. Будьмо!