Відлуння тижня (12.02 – 19.02)

Коли Україна  вшановує Героїв Небесної  сотні (у контексті чотирьохліття  трагедії та водночас  дивовижних  героїзму і саможертви), триває війна. Причому там, на Донбасі, нині наша  країна (українська багатонаціональна політична нація)   відстоює дорогою ціною життів кращих із кращих синів і дочок  не тільки свою державність, але й  у значній  мірі вирятовує  Європу.  Принаймні, на якийсь час затримує «русский мир».Інше питання, що так званий Старий Світ цього сповна не  усвідомлює.

Такий висновок можна зробити й за підсумками54-ї Мюнхенської  конференції з безпеки, що  минулого тижня дала більш, ніж достатньо  підстав для висновків, які не можна назвати оптимістичними. Найбільший у світі форум політиків і експертів у столиці Баварії засвідчив безпорадність перед викликами, у тому числі – тими, які спричинені Росією. Тож про настроєву налаштованість можуть засвідчити  і спеціально підготовлена  доповідь «До краю прірви і назад?», й дискусія на тему   «Свідки руйнування? Світовий ліберальний порядок під загрозою».  Останню відкривав колишній віце-президент  США ДжоБайден, який  висловив позицію, що  починає  домінувати в світовому політикумі: потрібно, не відмовляючись від економічного тиску,  продовжувати діалог з Росією, не зважаючи ні на що.

До речі, 11 років тому (а саме в  лютому 2007-го) під  час Мюнхенської  безпекової   конференції Володимир Путін у своїй промові озвучив тези щодо претензій Росії  на роль провідного геополітичного гравця.  Захід  тоді фактично не почув, скептично ставлячись до імперських можливостей РФ (зважаючи на її технологічну та економічну відсталість) кремлівського зверхника –  і стартував  відлік розплати за це. Росія не лише  почала «облаштовувати» так званий пострадянський простір  ( у тому числі – й за допомогою зброї), але й завдяки потужній, системній агітаційно-інформаційній кампанії та фінансовим важелям створила свою п’яту колону в ряді країн ЄС, дозволила собі показово втрутитися в перебіг  президентської кампанії у США. І  за цих реалій, попри економічні санкції проти РФ, яка  криваво «наводить порядок» на Донбасі та у Сирії, судячи з Мюнхена-2018, Захід  обрав шлях замирення (поступок, де-факто, у перспективі,  капітуляції).

Чи варто за таких тенденцій проводити  аналогії з 1938 роком (у тіні згадуваної столиці Баварії)?Маю на увазі так звану «Мюнхенську угоду», коли Захід (в особах прем’єр-міністрів  Великобританії, Франції, Італії)  вирішив «умиротворити» німецького  диктатора, віддавши йому на відкуп Чехословаччину і задовольняючи територіальні претензії  Польщі та Угорщини. Очевидно, наразі про буквальну  аналогію все-таки не йдеться. Але через  кілька років, зважаючи не те, що Європу накриває дев’ятий   вал шовінізму, такі порівняння, ймовірно,  знову стануть актуальними.

Чи почули у Мюнхені-2018 Президента України? Той факт, що під час його виступу зала була, м’яко кажучи, не цілком заповненою, – теж своєрідне віддзеркалення настроїв. У цьому контексті навряд чи  варто сподіватися, що  світ (Європа зокрема), розуміючи   тезу Петра Порошенка щодо необхідності миротворців ООН для повернення територіальної цілісності України, готовий «дотиснути Росію». Радше навпаки: не усвідомлюючи справжнього масштабу кремлівських загроз, Захід все більше схилятиметься до того, аби відмовитися від економічних санкцій проти РФ, піти їй, ядерній потузі, на поступки. Спочатку – ціною України, потім  – і тих, хто де-факто грає в одну антиукраїнську дудку з Москвою. Пригадаймо, Угорщина під схвальні відгуки Кремля заблокувала засідання комісії Україна-НАТО (не дарма  нещодавно  Путін так тиснув у Москві руку Орбану), а Польща устами  «новоспеченого» прем’єра, розвиваючи «історичний»  наступ на Україну, почала звинувачувати Богдана Хмельницького…

Віддзеркаленням «проукраїнськості» став і той факт, що, попри попередню задекларованість, у Мюнхені не відбулася засідання  «нормандської четвірки». З цього приводу  міністр закордонних справ Павло Клімкін відверто написав у Twitter: «Близько 20 зустрічей, приємних і не дуже, та багато снігу в Мюнхені – такий головний підсумок Мюнхенської конференції. Щодо зустрічі у нормандському форматі – наступного разу будемо збирати всіх міністрів, інакше щось йде не так. На цей раз – у німецької делегації».

Тож суворі іспити, які намагається скласти Україна, можуть стати ще суворішими.  На  цьому минулого тижня акцентували  увагу (в тій чи іншій мірі) державні діячі, політики та політологи.

«Він у будь-який момент може сприяти загостренню  становища»

Президент  України Петро Порошенко зазначає, що Росія може в будь-який момент спробувати загострити ситуацію в нашій країні. Про це він, за інформацією прес-служби Глави держави,  сказав в інтерв’ю німецькому виданню  «Вild». «У Путіна в Україні стільки армії, що він у будь-який момент може сприяти загостренню становища, якщо йому заманеться. Я одного разу розповідав канцлеру Меркель: Ви можете собі уявити, що на Сході Україні наразі перебуває більше танків, аніж є в наявності у Бундесверу? На цій невеликій території розташовано 600 танків», – сказав Петро Порошенко.

Президент наголосив, що це був найважчий час, коли у лютому 2015 року від куль регулярної російської армії щодня гинуло майже 25 українських солдатів. «У Мінську ми просиділи 19 годин без сну, без їжі. Потім було досягнуто домовленості, чого не сталося б без підтримки Федерального канцлера Ангели Меркель», – нагадав він.  «Ми, українці, дуже вдячні їй за це, адже ситуація тоді була надзвичайно складною», – підкреслив Глава держави.Водночас Петро Порошенко додав: «Однак, як знає весь світ: президент РФ не дотримується взятих на себе обіцянок. Завжди, коли він хоче, він сприяє черговій ескалації».

Президент також прокоментував думку президента футбольного клубу «Баварія» пана Хьонеса щодо розуміння з приводу політики Путіна. «Ці люди або недостатньо поінформовані, або просто наївні. Все ж дуже просто: ми не є частиною російської імперії, ми – суверенна країна. Я вважаю, що людям на кшталт пана Хьонеса варто одного разу відвідати Україну, причому не Київ, а Схід України. Тоді він зрозуміє, що насправді йдеться про єдину річ: Путін повинен вивести свої війська з України», – підкреслив Петро Порошенко.Президент також підкреслив важливу роль Німеччині у світі та висловив сподівання, що в коаліційній урядовій угоді майбутнього федерального Уряду буде чітка позиція щодо України.

«Путін радіє завжди тоді, коли десь присутні хоча б ознаки політичної нестабільності. Саме нестабільність – це те, що він намагається утворити скрізь, де панує демократія. Не лише для Європи, а й для всього світу важливо, аби у Німеччині швидко з’явився Уряд. Я був дуже радий побачити чіткі формулювання щодо України у тексті коаліційної угоди. Ті, хто всередині СДПН, наразі обговорює питання членства в цій коаліції, не повинні забувати про важливу роль Німеччини у світі»,  – сказав Петро Порошенко.

«У війни немає меж»

Чому в Україні складна криміногенна ситуація? Чи можна було не допустити реалізацію резонансних убивств? На ці запитання в інтерв’ю Gazeta.ua відповів голова Національної поліції Сергій Князєв. Він також висловився з приводу того, як змінилося суспільство після  Майдану. Передовсім Сергій Князєв  відповів на запитання, чи можна було попередити резонансні вбивства  (зокрема, Аміни Окуєвої, Максима Шаповала, Олександра Хараберюша, Дениса Вороненкова). «Ні, – зазначив він. – Людей чомусь насамперед медійно налаштовують, що війна – це десь далеко. Десь там на лінії розмежування плюс мінус 100 метрів туди, 100 метрів сюди. На довжину дії 45-міліметрового міномета – 3 кілометри. Насправді у війни немає меж. І ви назвали пов’язані з війною злочини. Більшість із них – це теракти. Це реакція наших ворогів».

Голова Нацполіції  розповів, що за зараз найпоширеніші злочини –  крадіжки із квартир, будинків.  За його словами, «Дніпро, Харків, Запоріжжя й Одеса – це чотири найпроблемніші регіони за кількістю правопорушень».  Загалом же, на його думку,  ріст злочинності у нашій країні пов’язаний з економічною ситуацією.Водночас, роздумуючи про те, як змінилося суспільство після Майдану, Сергій Князєв зазначив: «Воно продовжує змінюватися. Це дуже помітно. Ми стали більше українцями. У багатьох питаннях спала з очей полуда».

«Не має наміру зупинятися»

Аналізуючи ситуацію у виданні   «Апостроф», британський полковник Глен Грант(військовий експерт, а  раніше радник міністерства оборони України)підкреслює:«Для мене доволі очевидно, що серед усього, що відбувається загалом в Україні, у війську, досі немає розуміння, що все це серйозно, що ми зіткнулися зі зміцнілою Росією, яка не має наміру зупинятися».На його думку, «наполягати, що війна йде на Донбасі та буде лише на Донбасі, – це дуже простацький погляд на речі. І якщо вони вирішать розширити війну за межі Донбасу, ви повинні мати змогу рухатися швидко, хутко перекинути сили й зустріти ворога. А я не думаю, що Збройні сили вже настільки майстерні».

Глен Грант  не сумнівається, Володимир Путін неодмінно вдасться до широкого  наступу. Однак зізнається, що не знає, «якими можуть бути часові межі».  Він вважає, що, швидше за все, росіяни «розмістять якнайбільше військ на Донбасі, іншими словами, залишать їх там, щоб атакувати по всьому фронту. І робитимуть вони це, я певен, переважно сепаратистами й найманцями». Полковник також називає інші вразливі місця – «з півночі, по всьому кордону з Білоруссю, на північному сході, з моря в районі Одеси».

Характеризуючи сучасну українську армію, Грант наголошує: «Якщо поглянути на тактичні дії на передовій, вона дуже хороша. Але досі є кричущі діри поза фронтом в питанні логістичної підтримки, бригади досі добре не структуровані. Є прогалини в командуванні та управлінні, зв’язку, підготовці. Якщо ви оцінюєте силу за здатністю воювати з сепаратистами, хлопці справляються дуже добре. Якщо ж дивитися на те, як вони дають собі раду з чимось загальнішим та небезпечнішим, буде неправильно казати, що вони в цьому сильні».Наостанок полковник висловився щодо «так званих ДНР-ЛНР», висловивши  переконання, що вони зникнуть.  Але  наразі, підкреслив він, «Росія просто намагається зберігати тиск на український уряд, щоб створити розкол в Україні. І в певному сенсі їй це вдається. Це ж, мабуть, коштує Росії дуже дорого. Однак це одна з причин, чому я думаю, що Росія ще з цим не завершила: вона досі посилює ці дві  «республіки», надсилає зброю, обладнання та людей. Вони б не робили цього, якби не мали подальшої мети».

«…і віртуозно грає на історичних амбіціях окремих країн»

«Найбільшою історичною несправедливістю, яка багато століть поспіль переслідує українські землі, є перебування на тектонічному розломі між «кочовими» цивілізаціями Сходу та «осілими» цивілізаціями Заходу, – зазначає в публікації «Ребрендинг зла не змінює його суті» аналітик і  журналіст Станіслав Шух (див. «Лівий берег»). –  За такий багатовіковий історичний альтруїзм нам відплачують дешевими імперськими вибриками, коріння яких чудово підживлюється нащадками тих, хто добре освоїв правила руйнування, але так і не зміг створити нічого гідного для світової спадщини».

На його переконання, «орда змінює назви, але ребрендинг зла не змінює його суті. Нехай це буде Московія, Російська імперія, СРСР чи Російська Федерація – не очікуйте від них нічого, окрім деградації та хаосу. Не сподівайтесь на позитивні зміни – орда завжди кочуватиме, але ніколи не змінить власну сутність, бо для тих, хто надихається її просуванням, це рівнозначно загибелі».

Наголошуючи, що «саме ця колосальна різниця культур призводить до постійного протистояння», аналітик нагадує: «Якщо українське цивілізоване суспільство в більшості своїй усвідомило всі ризики зближення з Москвою, то найближчі сусіди, позбавлені нагоди в повній мірі відчути всю силу «скрєпів», часто втрачають відчуття реальності».  При цьому уточнює, що «Кремль чудово освоїв всі правила ведення війни і віртуозно грає на історичних амбіціях окремих країн, які вже давно мали засвоїти уроки минулого століття. Проста істина – кролик не зможе приручити ведмедя. Більше того, кролик ніколи не переконає ведмедя вважати його партнером, членом єдиної зграї. Єдина роль кролика в розумінні хижака – це стати цінним і поживним харчем. Так влаштована природа».

На думку Шуха, «якщо сьогодні окремі політики Угорщини, Чехії чи Польщі вважають себе рівноправними гравцями і вірять у вегетаріанські нахили російського ведмедя, то їм якнайшвидше варто змінити думку. Інакше їхні нащадки колись таки назвуть це злочином проти власних країн». Він наголошує: «Для Варшави, Праги та Будапешту зараз важливо чітко розставити пріоритети, аби в майбутньому не отримувати ярлик від московських ханів на управління своїми землями. Московські правителі вже неодноразово ділили польські землі, забувши при цьому спитати, чи згоден польський народ на такі реформування. На гусеницях радянських танків солдати несли соціалістичну любов вулицями Праги та Будапешту – ось такий особливий прояв інтернаціональної турботи та допомоги. І нікого не цікавило, що «дружбы народов надёжный оплот» подобався далеко не всім. Про це треба пам’ятати. Завжди. В кожному куточку сьогодні ще вільної Європи».

«Мене дивує…»

Прем’єр Польщі Матеуш Моравецький, за інформацією «Європейської правди»,  заявив у ході лекції (її відеозапис розміщений в YouTub)у місті Холм,  що «першим великим злочинним актом проти євреїв, який у єврейській історіографії часом прирівнюється до Голокосту, було повстання Хмельницького. Очевидно, що тоді доходило до страшних злочинів, історики кажуть про 100 тисяч вбитих євреїв». Він згадав  про епізод з облогою Львова, коли Хмельницький в обмін на видачу євреїв обіцяв відступити від міста: «Львів відмовив, сказав, що не віддасть єврейських братів і не віддав».

Польський прем’єр також розповів про свою нещодавню поїздку до Торуня:  «Один з тамтешніх рабинів представив свій погляд на історію. Він говорив про трьох злочинців на  «х» – Гітлер, Гіммлер і Хмельницький (польською Hitler, Himmler і Chmielnicki – ред.). Це герой для наших сусідів, а для нас той, хто фактично призвів до першого занепаду Речі Посполитої».

Нагадаємо, що директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович в ефірі телеканалу  «112 Україна» прокоментував  позицію прем’єра Польщі, який поставив Богдана Хмельницького в один ряд з Гітлером. «Мене дивує, скільки уваги польські політики приділяють оцінкам історії, тим паче, оцінкам української історії. Я думаю, що політикам варто більше займатися сьогоденням, сьогоденням своєї країни Польщі і сьогоденням польсько-українських стосунків. Переконаний, що такого роду радикальні оцінки стосовно українських діячів історії навряд чи сприятимуть нормальним польсько-українським стосункам», – сказав він.  А відтак  уточнив:   «Очевидно, що таким чином прем’єр-міністр хоче показати українців як більших антисемітів, які винні у більшій кількості єврейських смертей, ніж поляки. Це досить несерйозна аргументація».

«Загнали себе в глухий кут шовінізму»

Чи стануть ОУН і УПА розмінною монетою в українсько-польському порозумінні? На це запитання  висловлює свою версію відповіді Богдан Червак, голова ОУН. Свої розмірковування він опублікував на сайті «Української правди». На думку політика, шансом для українського-польського порозуміння може стати діяльність спільної комісії, яку очолюють віце-прем’єр-міністри України і Польщі, і про відновлення роботи якої домовилися президенти Петро Порошенко та Анджей Дуда. «Немає сумнівів, що предметом переговорів стане діяльність українських націоналістичних організацій під час Другої світової війни, зокрема на Волині», – переконаний Богдан Червак.

А відтак він наголошує на фактах, які ігноруються або не розуміються як  польською, так і українською сторонами. «Українсько-польська війна на Волині у 1943 році не була війною між двома державами. Української держави на цей час не існувало. За неї йшов кривавий бій, у тому числі на Галичині та Волині, – нагадує голова ОУН. – Тим часом Армія Крайова діяла від імені польського екзильного уряду, який перебував у Лондоні під повною опікою і на утриманні Великої Британії.Отже, з польського боку, відповідальність за наслідки війни несе польська держава; з українського – українці, які взяли до рук зброю, щоб здобути свою державу». Тому, підкреслює він, «будь-які закиди в бік Української держави, які лунають у Польщі – абсурдні».

На переконання Богдана Червака,  «діяльність ОУН і УПА одним з етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою державну незалежність», тому Верховна Рада України ухвалила  закон  «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» у квітні 2015 року». Він нагадує про  те, що  об’єднувало українські збройні формування, – «на території Галичини та Волині не повинно бути жодних окупантів, і передусім – польських».Голова ОУН висловлює припущення: «Очевидно, вживаючи загальні висловлювання на зразок «злочини українських націоналістів» Польща має намір звинуватити в ксенофобії весь український народ.А це вже навіть не абсурд, а якась маячня». Він констатує, що «поляки загнали себе в глухий кут шовінізму. Вихід один – якнайшвидше вийти з нього. Це допоможе Польщі і полякам, послабить нашого спільного ворога Москву, поверне повагу України і українців».

«Урок історії такий…»

На переконання Дмитра Кулеби, постійного  представника України при Раді Європи, «єдина війна, яку можемо собі дозволити, – це війна із зовнішнім агресором» (див. публікацію «Повість конституційних літ»  у «НВ»). Відтак він проводить історичний екскурс. Зокрема  нагадує, що ще «1097 року    від Різдва Христового князі ще не знали, що таке президентські та парламентські вибори в один рік, але вже мали свій конституційний головняк – правила наслідування в Києві та довкола в Русі. І домовилися вони про реформу –  встановили єдині для всіх правила наслідування. Усі вони були дуже розумні, хитрі та хотіли як краще. Та правил не дотримувалися. І завзято вовтузили один одного.І тому з 1132 до 1169 року в Києві конвеєром правили 18 князів. Це в середньому по 2 роки на князя». Наслідком цих чварів  стало те, що, наголошує Дмитро Кулеба, «прийшли чергові невдоволені і сплюндрували Київ. По суті, в інтересах князя Андрія Боголюбського. Той остаточно плюнув на весь цей Київ і пішов розбудовувати своє Володимиро–Суздальське князівство, з якого потім виросла Москва як альтернативний усьому цьому центр». Він також нагадує, що й у XVII– XVIII століттях багато спадкоємців славетних традицій Київської Русі (козацька шляхта)мали свої версії конституційної реформи, вперто сварилися та взаємознищували один одного.При цьому, підкреслює дипломат, « жодні правила не могли приборкати їхніх амбіцій. А от амбіції таки приборкали їхній інстинкт національного самозбереження. І тому з 1657 до 1764 року гетьманська булава перекочовувала з рук в руки 25 разів. Це в середньому 4,2 роки на людину (але по факту більшість тримала її в руках менше)». Наслідком таких діянь стало те, що «прийшов Великий князь Московський, за ним цариця Петербурзька і встановили свій єдиний та неділимий конституційний лад».

Аналітик нагадує, що чергова спроба українським реформаторам випала аж на початку ХХ століття. У результаті  «вкотре проявилася тяглість українського конституціоналізму. Борці за конституційну реформу до нестями почали вовтузити один одного і встановлювати свої найкращі правила в Україні-Русі. І тому з 1917 до 1920 року в Києві конвеєром правили 4 людини. Це в середньому по 1 року на людину. В результаті прийшов Червоний князь Московський і встановив єдиний кривавий конституціоналізм». Він аналізує і ситуацію після 1991року та майже три десятиліття «пошуків  ідеальний конституційний лад соборної України (яка між тим тимчасово стала трохи несоборною)».

На переконання Кулеби, «урок історії такий: ті, хто не може навчитися жити і працювати на благо країни за наявними правилами, не навчаться жити і за новими правилами. А от відчинити двері черговому Московському князю точно можуть.Треба класти край цим безперервним війнам… Час ставати сильнішими… Треба ж хоч раз в тисячоліття спробувати. Цілком можемо бути успішними. І розірвати це коло».

«Вибори ближче, ніж вам здається»

Політолог, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик  висловився з приводу депортації з України у Польщу екс-президента Грузії, екс-голови Одеської ОДА  Міхеіла Саакашвілі.  Однак, переконаний аналітик, ситуація матиме непростий подальший розвиток (аж до вірогідності дострокових виборів). Про це  йдеться в публікації «Саакашвілі полетів, а проблеми лишилися» на сайті УНІАНу. На думку Кулика,  «логіку Банкової можна зрозуміти. Міхо запрошували для однієї роботи, а він зайнявся створенням «власного політичного іміджу»… Оскільки сам Саакашвілі позбавлений громадянства України (залишимо за дужками спосіб, у який це було зроблено), то і займатися політикою в нашій країні Міхо не може. Тим більше, не має він права влаштовувати «міхомарші» та вимагати імпічменту. Про це чітко заявили як президент Петро Порошенко, так і генпрокурор Юрій Луценко».

Але, підкреслює він, «депортація Саакашвілі в Європу не принесе Банковій бажаного спокою. Боюся знову напророчити (я вже казав, що Саакашвілі затримуватимуть тричі) але мені здається, що депортацією Міхо до Варшави історія не завершиться. На Банковій вважають, що вони позбавилися Саакашвілі і, видаливши його з території України, протестний рух зійде нанівець. Насправді, депортація Міхо лише радикалізує його».Тим паче, резюмує політолог, в суспільстві є,  як вважає ряд експертів, «запит на протест». Він припускає, що «вже в березні можна буде очікувати хвилю акцій, ініційованих партією «Батьківщина» за дострокові парламентські вибори і імпічмент Порошенку».  А відтак пояснює: «Якщо раніше Саакашвілі каналізовував протест (багато притомних активістів не приєднувалися до акцій лише через те, що там був Міхо), то тепер ніша вільна».

Тому, наголошує Віталій Кулик,  «в новому політичному сезоні знайдеться з десяток впливових фінансово-промислових груп, які можуть почати ризиковану гру, у підсумку якої отримають джек-пот. Вибори ближче, ніж вам здається».

«…можуть призвести до дочасних виборів»

Україні загрожують внутрішні потрясіння, якими готова скористатись Росія, щоб підірвати нинішню прозахідну орієнтацію офіційного Києва. На це, за версією «Голосу Америки», вказує письмова доповідь директора національної розвідки США Дена Коутса «Оцінка глобальних загроз розвідувальними службами США», яка була надана ним Сенатському комітету з питань розвідки, де пройшли слухання на тему глобальних загроз з якими стикаються Сполучені Штати. Документ  називає чинники, які загрожують економічному відродженню Україну і можуть потенційно призвести до змін у її закордонній політиці.«Незадоволення населення темпом реформ, погіршення стандартів життя, думка про те, що корупція посилюється та загострення політичних протистоянь напередодні запланованих президентських та законодавчих виборів у 2019-му можуть призвести до дочасних виборів», – попереджає Коутс.

У доповіді підкреслюється, що «лідери опозиції спробують скористатись незадоволенням населення, щоб послабити Президента України Петра Порошенка та керівну коаліцію напередодні виборів 2019-го року».Американські розвідники також прогнозують, що конфлікт у Східній Україні триватиме у нинішньому вигляді, і називають наступ будь-якої зі сторін малоймовірним. Але при цьому, уточнюється в доповіді, «розрахунки кожної зі сторін можуть змінитись, якщо вона побачить, що інша сторона серйозно кидає виклик статусу кво».

Розвідслужби  США прогнозують, що «Росія продовжуватиме свою військову, політичну та економічну кампанію дестабілізації проти України, щоб придушити і, де можливо, розвернути зусилля Києва, спрямовані на інтеграцію до ЄС та посилення зв’язків із НАТО. Київ буде продовжувати чинити спротив будь-яким поступкам, яких вимагає Москва, але майже точно не відновить у 2018-му році контроль за ділянками Східної України, які нині підконтрольні Росії. Росія буде дозувати рівень насильства, щоб примусити Київ та сформувати вигідну Москві ситуацію на переговорах». Доповідь також повідомляє про загрозу нових кібердиверсій з боку Росії проти України у 2018-му році.

Звичайно, вірогідність дочасних парламентських і президентських виборів – під  великим знаком запитання (Глава держави категорично заперечує таку перспективу). Інше питання: якщо вони все-таки відбудуться, то  зовнішній фактор не просто дасться взнаки. Якщо Кремль зумів втрутитися у вибори у США, то він не може цього не зробити щодо України.

Чи імовірний, за великим  рахунком, проросійський реванш?  Навряд чи варто самовпевнено заперечувати це. Євген Мураєв, який називає себе лідером партії «За життя» (де-факто працюючи зовсім не на Київ),  вже навіть пообіцяв угорському політикуму , перебуваючи нещодавно в Будапешті,  інший курс, аніж  веде чинна українська влада. Зокрема – стосовно  й освітніх і мовних питань.

Низка політичних структур і всередині нашої країни працює на розхитування ситуації, аби в каламутній воді  хаосу спробувати упіймати свою золоту рибину. Однак, як свідчить опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, частка дорослих українців, які готові брати участь в акціях протесту, впала з 49% у грудні 2016 року до 40% у грудні 2017-го.  Правда, ці дані не повинні заспокоювати ні владу, ні  суспільство, настроями якого можна ефектно (використовуючи фінансові вливання та інформаційні атаки) зманіпулювати. На цьому, не виключаючи і масштабного вторгнення  російських військ, акцентували увагу і ЗМІ:  «Росії потрібна війна і дестабілізація України – МЗС» («Радіо Свобода»), «Про втручання РФ у процеси в Україні стало зрозуміло восени 2013 року – Пономарьов» (УНН), «Росія тримає на кордоні з Україною величезну кількість військ, може застосувати їх у будь-який момент – РНБО» (УНІАН), «Лавров скаржиться на дії американців в Сирії – при цьому Росія в Україні діє аналогічно» («Главком»), «США хочуть виділити $200 млн на посилення оборони України у 2019 році» (zaxid.net), «Ми один одному вже не вовки. Час домовлятися» («УП»),  «Українці випередили Дуду у рейтингу найвпливовіших людей економіки Польщі – GazetaPrawna» (УНІАН), «Порошенко попросив польського прем’єра не ображати Богдана Хмельницького» («ЛБ»), «Усунули політичну небезпеку». Як світові ЗМІ відреагували на видворення Саакашвілі» («Тиждень»),  «Чому революціонери стають корупціонерами» («ЛБ»), «Cвіт перебуває на межі прірви? Звіт Мюнхенської конференції з безпеки» («DW»)…

Той факт, що зберігається «небезпека планетарної катастрофи», не піддається сумніву. Та у цьому контексті, за версією політика і юриста Миколи Голомші,   на цьогорічній Мюнхенській конференції відбулося переведення України, проти якої триває російська агресія,  «в статус такої, де йде внутрішня війна».  А це, наголошує він (див. «Лівий берег»), «абсолютно співпадає з кремлівською гібридно-месіанською лінією кінця світу, яка спонукає до утвердження імплементації стилістик тотального цинізму і абсолютної глобальної перспективи сили (війни) як способу вирішення нагальних проблем».

Тим часом, тиждень, що розпочинається, принесе нові виклики. Українці (маю на увазі українську політичну націю), вшановуючи  героїв Небесної сотні, вкотре засвідчать своє нездоланне прагнення до того, аби бути господарями в своєму державному домі. Адже, як зазначив  Президент Петро Порошенко на Мюнхенській конференції з безпеки, «нам потрібно мати єдність, коли є російська агресія проти незалежної України. Ми маємо захищати нашу свободу, демократію, нашу суверенність та нашу землю». Будьмо!

Віктор Вербич