23-річний Олександр – психолог батальйону 25-ї ОПДБр. За освітою Олександр політолог, тож уважно відслідковував і аналізував події навколо України ще до початку повномасштабного вторгнення.

Піти до війська вирішив ще у перші дні великої війни, коли ворожі колони намагалися прорватися до його рідного Харкова.

Історію героя розказали на офіційній сторінці Генштабу ЗСУ у Facebook.

Як розказав Олександр, тактика ворога повністю побудована на радянських підручниках.

“А от наша – гнучка, нелінійна, противник не здатен прорахувати наші плани. І наші командири, на відміну від російських, насамперед думають про збереження життя особового складу”, – поділився думками воїн.

Про 25-ту повітрянодесантну бригаду Олександр розповідає, як про велику родину. Між бійцями тут теплі і дружні стосунки. І втрата кожного побратима – це велике горе для військової родини. Олександру, на жаль, довелося пережити й це.

“Спершу, коли формували БТГР, я був командиром піхотного взводу, тоді ми отримали завдання їхати під Лозову. Там загинули мої хлопці, це стало сильним ударом для мене”, – розповідає він. – “Важко було… Адже ми жили в одній кімнаті, їли один хліб. Коли БТГР розформували та Лозова вже була в безпеці, нас розподілили по батальйонах, я потрапив у танковий. Але тих хлопців я не забуду ніколи”.

Олександр упевнений: танкіст має бути розумним і хоробрим.

“А ще холоднокровним, щоб діяти без емоцій, тоді повернешся живим”, – додає він. – “Маю сказати, що моральний стан у танкістів дуже високий”.

Воїн дуже хвилюється за своїх батьків, які ухвалили складне рішення та не виїхали з Харкова. А вони, своєю чергою, – за сина, який на передовій боронить країну.

“Для моєї матусі головне, щоб я їй хоча б плюсика надіслав і все”, – посміхається Олександр. – “Звісно, намагаюся телефонувати, щоб мама знала, що зі мною все добре”.