Нещодавно волинський санаторій матері й дитини «Пролісок» потрапив на сторінки місцевих ЗМІ. Під час сесії Волинської обласної ради обранці громади розглядали питання про продовження контракту з директором оздоровниці Валентиною Касардою.

Перед сесійним засіданням під стіни облради прибуло близько двох сотень людей, серед яких були члени колективу «Проліску» і місцеві жителі, які непокояться долею санаторію. Мітингарі прийшли підтримати директора Валентину Касарду і тримали в руках транспаранти з красномовними надписами: «Громада і колектив за Валентину Іванівну».

Незважаючи на це, депутати не ухвалили рішення продовжити контракт. Варто зазначити, що кадрове питання директора «Проліску» тягнеться не один день і навіть не місяць. Крім цього, окремі волинські ЗМІ, з чиєїсь подачі зі шкіри лізуть, щоб вилити на санаторій та його колектив тонни бруду.

Тож інтернет-видання «Волинська правда» вирішило завітати в «Пролісок» і запитати, що думають про ситуацію, що склалася прості працівники санаторію, директор та відпочивальники.

В адміністративному приміщенні робота кипить – якраз розпочинався новий заїзд, тому працівники закладу мали трохи клопотів з новими клієнтами. На території санаторію можна було зустріти людей, які йшли зі своїми пожитками хто на ресепшн, хто вже звідти – до житлового корпусу.

Перша зупинка в нашій прогулянці «Проліском» – їдальня. Тут нас зустрічає адміністратор – привітна, усміхнена жінка, яка з радістю погоджується поспілкуватися. З розмови дізнаємося, що Тетяна працює в «Проліску» вже четвертий рік і займається оформленням шведської лінії харчування. Про особливості роботи розказує довго, з непідробним ентузіазмом і каже, що колектив трохи з осторогою чекає змін, що грядуть.

«Ми переживаємо про це. Колектив побоюється, бо не знає, як доведеться працювати. Ці події вибивають нас зі звичного, налагодженого ритму роботи і створюють певний дискомфорт», – каже Тетяна і додає: «За керівництва Валентини Іванівни працюю вже четвертий рік. І я, і мої колеги дуже задоволені заведеним розпорядком. Це досвідчений, мудрий керівник, котрий завжди має нові ідеї, якими ділиться з нами, щоб разом втілити їх».

Із зали нам вдається потрапити на кухню – туди, де і твориться вся смакота, яку так хвалять і якою так захоплюються всі, кому вдається побувати в «Проліску». Жінки пораються біля параконвекційних  печей і навіть не відразу помічають гостей у своїх «володіннях». Кухарі на хвильку відволікаються, і ми зав’язуємо розмову. Як виявилось, більшість працівників кухні прийшли в санаторій ще на початках його відродження і трудяться тут донині.

Кухар вищої категорії Анжела розповідає, що починала в санаторії у 1995 році ще офіціанткою, а потім вчилася, підвищувала кваліфікацію і «перебралася» на кухню. За час роботи в закладі вона не пригадує ситуацій, які б залишили якийсь неприємний осад.

«Я знаю Валентину Іванівну дуже давно, ще зі своїх шкільних років – вона в нас викладала мову та літературу. Охарактеризувати її як керівника і людину можу тільки з хорошої сторони. Загалом, в нас є стабільність, і це дає впевненість у завтрашньому дні», – зазначила кухар.

Працівниця бару, куди ми пішли згодом, теж занепокоєна таким розвитком подій щодо можливої зміни керівництва. За словами дівчини, вона працює в санаторії вже півтора року і дуже любить свою роботу.

Подобається працювати з людьми і бачити, що вони задоволені. Я рада, що доля звела мене з такою людиною, як Валентина Іванівна. Особисто я багато чим їй завдячую», – каже дівчина.

«Дуже шкода, що облрада не погодила продовження контракту. Хотілося б, аби Валентина Іванівна залишалася директором, бо вона наша людина, рідна і близька для нас», – прокоментувала вона ситуацію з контрактом директора.

Підтримують свого керівника і лікарі. За словами лікаря невролога і спеціаліста з апітерапії (лікування бджолиними укусами) Інни Александренко, всі члени великого «проліскового» колективу працюють в комфортних умовах. Промовистим є той факт, що лікар живе в Луцьку, але не дивлячись на відстань, все ж добирається на роботу саме в «Пролісок».

«Валентина Іванівна – мудрий керівник, якби не вона то «Пролісок» не був би таким, яким він є зараз. Це однозначно її заслуга. Можу це стверджувати абсолютно впевнено, бо працюю тут 11 років і пам’ятаю, в якому стані був санаторій, коли я прийшла. Для мене це показово», – ділиться своїми думками лікарка.

Також Інна Александренко каже, що саме завдяки сприянню Валентини Касарди медичний персонал вдосконалюється, опановує нові спеціальності, а санаторій відповідно розширює асортимент процедур.

Для прикладу, буквально нещодавно заклад купив дороговартісний апарат НіТор, яким на території України, крім «Проліска», може похвалитися тільки один санаторій. 

«Це керівник, який має власну думку, але й здатний прислухатися до думки підлеглих. Часто з нами радиться, запитує, як вибрати оптимальний варіант. За новим апаратом ми, медики, їздили в Трускавець разом із Валентиною Іванівною», – пригадує лікар.

Новинка санаторію – розробка німецьких вчених, яка полягає у високотоновій електротерапії, що на порядок ефективніша, ніж класична електротерапія, до якої всі звикли. Апарат НіТор  поєднує високі частоти і високу інтенсивність. Всі знають, що електротерапія процедура трохи неприємна, а тут плюс апарату в тому, що ця процедура, на відміну від традиційної електротерапії, – безболісна і вже з першого сеансу знімає біль. Прилад діє на молекулярному рівні, активуючи мітохондрії – елементи клітини, що виробляють енергію. За рахунок цього процедура дає високий ефект.

За словами Інни Александрової, процедура буде платною, але зараз її можна пройти безкоштовно. Лікар запевняє, що всі, хто спробував на собі дію НіТор, залишилися задоволеними.

Пацієнти, котрі чекають в коридорі, теж тільки позитивно відгукуються про заклад . Катерина Федорівна приїхала в санаторій з Рожищенського району і каже, що хотілося б побувати тут ще.

Лучанка Валентина Миколаївна приїхала в «Проліску» вперше за рекомендацією дочки: «Дочка каже: «Поїдь, відпочинеш». Знаєте, мені тут дуже добре. Повітря чисте, краса навкруг».

А дві жіночки, які сиділи поряд, мають вже солідніший «пролісковий» стаж – цьогоріч вони приїхали відпочивати вже вп’яте.

«Колись дали мені сюди путівку. Мені сподобалось, і я стала сюди їздити. Тепер навіть знайомим раджу. От нещодавно загітувала сестру. І вона вже приїжджає на Волинь третій рік підряд», – каже жителька Рівненщини Ганна Чекун.

Рухаючись лікувальним корпусом, не можемо оминути бальнеологічного відділення, яке не так давно оновили новими ваннами. В кабінеті якраз триває розслаблююча процедура в ВМL-ванні. Трішки позаздривши жінці, яка релаксувала у ванній, цікавимось її враженнями від санаторію, процедур, волинської природи.

«Ми з чоловіком приїхали сюди вперше. Мені тут все подобається, особливо тішить погода і природа. Тут ідеальне місце, щоб відпочити: тиша, природа, гриби, повітря», – на хвильку відволікається від сеансу Олена Рєзнік з Горішніх Плавнів.

Наступна зупинка в наших «мандрах» – кабінет, де знаходиться апарат Бубновського, який, за словами спеціалістів, дуже ефективно сприяє реабілітації хворих. До слова, цей тренажер закупили теж нещодавно. Молодий спеціаліст-реабілітолог Микола Макарець пояснює, що принцип роботи апарату полягає у кінезотерапії, тобто лікуванні правильним рухом.

 

Сама програма складається з рухів на розслаблення організму, розвантаження всього тіла, активізації більш глибоких м’язів. Як наслідок, відбувається правильний рух суглобів, полегшення руху суглобів, м’язів, зв’язок. Допомагає апарат і людям, котрі перенесли різні травми хребта та опорно-рухового апарату. Також після занять на апараті Бубновського у пацієнтів активізується робота всіх органів. Розробляється індивідуальний комплекс вправ, тобто спеціаліст не займається одночасно з групою людей, а окремо з кожним пацієнтом.

Цікаво, що у «Проліску» практикують і світлолікування – методи фотонної терапії розробили спільно із Харківським науково-дослідним інститутом. Призначають світлолікування при порушеннях центральної нервової системи.  

Вийшовши на вулицю, зустрічаємо двох жінок, які повільно прогулюються алейками. Виявляється, вони тутешні – родом із сусідньої Цумані.

«Ми місцеві, але тут перший раз», – відповідає одна з них. Подумки проводжу паралелі з приказкою про чоботаря без чобіт, озвучую і вже за секунду разом сміємося з цієї ситуації.

На запитання, чому так відкладали та тягнули з відпочинком, жінки, які виявились сестрами, відповідають класично: «Раніше ніколи не вистачало часу для себе, а зараз вирішили приїхати». За словами Марії Каблінської та Галини Прусакової, відпочинком вони залишилися задоволені.

«Дуже шкодуємо, що стільки часу жили біля санаторію і ніколи не відпочивали. Мені дуже подобається харчування. Я трохи до їжі вибаглива, але тут мені догодили. В нас вже закінчується термін перебування тут, то я вже казала сестрі: «Давай ще лишимось на 10 днів, не шкода грошей», – ділиться враженнями Марія Каблінська і додає: «Тут все прекрасне: погода, повітря, від якого п’янієш. Пропоную всім приїхати».

Проте мінуси все ж були, за словами жінки, в перші дні настрій зіпсувала … погода – дощило, було похмуро.

«Але ж це не залежить від «Проліска». Замовити ж не можна», – жартує пані Марія.

Колектив закладу складається переважно з жителів навколишніх сіл, і Цумань не виняток, тому запитуємо, як односельці обслуговували жінок.

«О, вони переживали більше, ніж ми. Цікавились, чи сподобалось нам, радили, підказували», – відповідає одна з жінок і додає, що не потрібно далеко їхати і витрачати шалені кошти, коли під боком такий санаторій.

Повертаємо розмову на ситуацію, що виникла з продовженням їхній землячці контракту на посаді директора. Жінки відразу ж говорять, орієнтуючись в темі, кажуть, що про цю проблему знають всі в навколишніх селах.

«Багато наших людей їздили до Луцька.  І населення переживає, щоб не прийшов якийсь недобросовісний керівник і не загубив цього всього, і Валентина Іванівна переживає, бо багато сюди вклала. А раптом прийде хтось і скаже: «Він не перспективний». Потрібно ж віддати належне людині, яка віддала свої сили, здоров’я, вклала сюди душу. Треба зробити по-людськи, а не так, як робить облрада», – розповідає Галина Прусакова.

Після розмови з місцевими відпочивальницями зустрічаємо пару літніх людей, які без поспіху йдуть, тримаючись за руки і про щось мило розмовляючи. Пара приїхала на Волинь з Черкащини. Жінка тут вдруге, взявши цьогоріч із собою чоловіка.

Володимир Ярлов хвалить санаторій, а зокрема персонал: «Дуже хороші і виховані медсестри».

Про те, чи хотілося б ще у «Пролісок» наступного року, чоловік відповідає з притаманною сивині мудрістю: «Ой, не можна загадувати. Тут Бог розпорядиться. Бажання є, але не завжди є можливість. Якщо буде можливість, то обов’язково приїдемо ще».

За словами персоналу, найбільш «ходовий» час для відпочинку – літо, тому в цей період у санаторії багато сімей з дітками. В інші ж пори року клієнтів меншає не набагато, бо приїжджають люди старшого віку, які хочуть «підремонтувати» свій організм.

На ігровому майданчику поблизу пляжу веселий хлопчак грається зі своєю мамою і, як кожен у дитинстві, просить розгойдати його ще вище. Мама з сином приїхали в «Пролісок» із Луцька.

«Ми відпочиваємо тут вперше. Але я задоволена, і синові подобається», –  каже Ірина Харкевич. У цей момент хлопчик, почувши, про що я запитую маму, додає: «Клааааасно». Що не кажіть, але устами дитини говорить істина, бо ж він ще не навчився лукавити, а говорить так, як є.

Цікавим є і той факт, що «Пролісок» фактично сам виховує собі відпочивальників – є такі сім’ї, які коли приїжджали з дітьми, які гралися на ігрових майданчиках, а цьогоріч ці «діти» привели сюди своїх чад. Хіба ж це не свідчить про сформовані традиції та оцінку людей, котрі не «зраджують» закладу?

Дорогою до пляжу зустрічаємо ще одну подружню пару – Володимира та Вікторії Ігнатюків. Вони приїхали з Київщини і теж є постійними клієнтами волинського санаторію, бо ж відпочивають тут вже п’ятий раз. Тому запитання «Як вам тут?» подивувало пару.

«Якби нам тут було щось не так, то ми б не їздили навіть три рази, не те що п’ять. Ми самі живемо на Поліссі на Київщині, то ваша природа схожа до нашої, але у вас її менше знищили», – каже чоловік.

«Тут хазяї на місці. Ми чули, що є якісь спроби усунути директора санаторію. Шкода, бо людина стільки років працює, усе тут зробила», – доповнює жінка.

Подружжя запевняє, що в порівнянні з іншими оздоровницями «Пролісок» має багато переваг, і теж акцентує увагу на відношенні персоналу до клієнтів.

Як би дивно не було, але під час спілкування з людьми ніхто не дав негативних оцінок, а, навпаки, всі хвалили. Одна жінка навіть не змогла стримати сліз під час розмови, бо ж відпочиває тут вже майже 20 років поспіль, інколи й двічі на рік, отож «Пролісок» для неї вже трішки більше, ніж просто заклад.

Наостанок нам вдалось поспілкуватися з людиною, яка може проаналізувати настрій людей, бо ж усіх зустрічає і проводжає. Адміністратор Наталія Микало, каже, що за 8 років роботи в санаторії, частіше доводилося чути позитивні відгуки клієнтів про перебування в санаторії. Періодично працівники разом із директором перевіряють книгу скарг і пропозицій, враховують побажання відпочивальників.

Крім відгуків клієнтів, санаторій отримує оцінки й на головних туристичних порталах України Ноtels.ua та Doroga.ua. Середній бал на сайті Ноtels.ua – 4,5 з 5 можливих, що є дуже високим показником якості.

Рішення обласної ради пані Наталія вважає необґрунтованим і несправедливим.

«Для того, щоб ухвалювати рішення, потрібно брати до уваги думку колективу і клієнтів, бо в нас працює така система, що коли людина приїжджає раз, то потім повертається і не сама, а з друзями. На мою думку, це промовистий факт», – каже Наталія Микало.

Після розмов з працівниками і розповідей клієнтів можна тільки частково усвідомити те, як у перші роки доводилось працювати понаднормово і буквально відбудовувати заклад заново у неробочий час на суботниках. На них виходили всі, не зважаючи на посади та ранги, бо колектив мав мету. Коли ж через стільки років цієї мети вдалось досягнути, хтось хоче внести корективи в роботу…

«Ми поступово йшли до розвитку. Нам же ніхто не приходив робити ремонт. Усе піднімали своїми силами, починаючи з 1995 року. Нема сантиметра, де б не торкалась рука колективу. Зробили все, щоб забрати фармацію, хірургію і дати природне лікування, яке дасть людині результат за короткий термін. Ми купили новий апарат НіТор, і я тішуся, що він ефективно допомагає позбавитися болю», – каже директор санаторію Валентина Касарда про здобутки колективу.

Про результати голосування на сесії облради Валентина Іванівна говорить не дуже охоче. Зізнається, що очікувала хоча б якоїсь спроби депутатів розібратися в ситуації, проте більшість обранців вирішили не завдавати собі зайвих клопотів, хоча вона не один раз запрошувала колег-депутатів, аби на власні очі побачили та оцінили динаміку росту закладу.

«Може, я трохи ідеалістка, бо хочу в людях бачити позитив. Тому для мене мовчазна байдужість була великим ударом. Депутати мали б хоча б висловити свою позицію, аргументувати її, а не ховати голову, як страус у пісок. Ніхто не поцікавився результатами проведеного конкурсу, ні висновками постійної комісії з питань майна комунальної власності, яка ухвалила рекомендувати продовжити зі мною контракт на посаді директора. Такого ніколи не було раніше з призначенням керівників. Депутати відкрито обмінювалися думками, іноді гостро дискутували, але все це було публічно», – зазначає директорка.

На думку Валентини Касарди, ця ситуація чітко показує волинянам, як добре потрібно обдумати свій вибір перед тим, як ставити галочку на в бюлетені, щоб обранець згодом діяв в інтересах громади, а не окремих людей.

Варто зазначити, що проти продовження Валентині Касарді контракту на посаді керівника санаторію проголосували лише 4 депутати, ще стільки ж –  утрималися від голосування. Зелену кнопку «За» натиснули 14 обранців. Решта присутніх – аж 32 депутати – просто зайняла позицію спостерігачів і не голосувала. Рішення не ухвалили, директора не призначили, але фактично долю керівника санаторію вирішили 18 депутатів із 54 присутніх!

«Коли я прийшла в санаторій, було важко. В той час мені довелося виховувати 6 дітей: двох своїх і четверо братових. Скрізь потрібна була увага, але тоді не було так важко, як зараз. Я все життя працювала для людей, для Волині. І не відчуваю докорів сумління», – каже Валентина Іванівна. І додає: незважаючи на те, буде вона на посаді чи ні, робитиме все, аби «Проліском» керувала компетентна людина, яка вболіватиме за заклад.

«Для мене дуже важлива підтримка людей. Вона дає можливість не падати духом. Щиро вдячна колективу, однодумцям, тим, кому небайдужа доля санаторію», – підсумовує багаторічна очільниця оздоровниці.

Підтримує Валентину Касарду і голова Грем’яченської сільської ради Наталія Мельник, яка більше 13 років працювала в «Проліску», добре знає історію його «підйому» і виходу на ринок санаторно-оздоровчих послуг.

«В нас завжди була злагоджена співпраця із санаторієм. Він розташований на території сільської ради, є дуже хорошим платником податків. У разі потреби санаторій допомагає закладам та установам громади, долучається до благоустрою населених пунктів. У нас немає комунального підприємства, то коли потрібно підгорнути сміття, розчистити сніг, керівництво ніколи не відмовляло допомогти і ми разом працювали в інтересах громади», –  розповідає Наталія Мельник.

Також вона не приховує здивування, що конкурс на посаду директора «Проліска» оголосили в березні, а провели його в липні, хоча положення передбачає, що потрібно це зробити протягом місяця.

«Голова облради мотивує не продовження контракту тим, що, мовляв, немає звітності. Як керівника громади мене дивує така позиція. Адже до відділу управління комунальними підприємствами обласної ради здають звіти – якщо не квартальні чи піврічні, то за рік. Невже до цього часу ніхто не вбачав порушень, якщо вони були? Виглядає дивно, бо ж санаторій – це не військовий об’єкт. Сюди всіх пускають і будь-хто міг перевірити його діяльність», – додає Наталія Мельник.

Хоча окремі депутати обласної ради вже потирають руки і радіють успішному усуненню з посади непоступливої директорки «Проліску», остаточно в цій ситуації ще нічого не відомо. Бо громадськість і журналістська братія буде пильно слідкувати за розвитком подій. Всім, а насамперед колективу оздоровниці потрібно запастися терпінням і не зважати на різні провокаційні дії, бо ж головну і найвищу оцінку праці поставлять ті, задля кого ця праця здійснюється, – люди.

Андрій ПЕТРУШКО

Фото Андрія МОШКУНА