«Паралелі дійсно в наявності – в усякому разі,у зовнішній політиці,- констатує Михайло Дубунянський. – Тут вам і аншлюс Австрії,і анексія Судет,і демонстративні референдуми,і пропагандистський кіно про повернення споконвічних німецьких земель додому. Та й рядки з Ремарка,присвячені нацистській пресі,виглядають цілком сучасно: «Передові газети були жахливі – брехливі,кровожерливі,зарозумілі. Весь світ за межами Німеччини зображувався дегенеративним,дурним,підступним. Виходило,що світові нічого іншого не залишається,як бути завойованим Німеччиною».Хіба цього недостатньо,щоб спорядитити Володимира Володимировича в Гітлери наших днів?»

Але відтак експерт зазначає,що історичні аналогії – штука оманлива,хоч і приваблива. Адже «Адольф Алойзович був типовим продуктом своєї епохи – найлютішим з безлічі великих і малих хижаків,найбуйнішим пацієнтом у світовій палаті №6. Навпаки,Володимир Володимирович – єдиний у своєму роді. Він перебуває в гордій самоті»,- підкреслює Дубинянський. Він пояснює: «Ніхто не підтримав його українську авантюру,ніхто не збирається визнавати анексію Криму. Від зовнішньої політики РФ розсудливо дистанціювалися навіть Лукашенко з Назарбаєвим».

Роздумуючи про 70 років ,що минули з моменту закінчення Другої світової війни,аналітик робить висновок: «Світ вчився і змінювався,а Росія – на жаль,ні. Вона так і застрягла в сорокових роках минулого століття,в епоху дядька Адольфа і войовничих дідів. Сімдесят років пройшли для російського суспільства даремно: на відміну від інших учасників війни,наш сусід здобув з м`ясорубки 1939-1945 зовсім не ті уроки. Найбожевільніший відрізок XX століття став вважатися найпрекраснішим,найдостойнішим,найшляхетнішою часом. Напіврелігійний культ Великої Перемоги побудований аж ніяк не на скорботі,а на захваті від колишньої слави. Звідси – брязкання іржавою зброєю,готовність ігнорувати сучасну реальність і зло світовій спільноті жити за законами 1940-х».

Як не сумно,зазначає він,росіяни вже змусили Україну грати за своїми правилами. Дубинянський підкреслює: «Вони обзивають нас «фашистами» – ми порівнюємо їх президента з Гітлером. Вони розмахують георгіївськими стрічками – ми вважаємо російсько-український конфлікт Вітчизняною війною. Вони вилучають з продажу солдатиків в німецькій формі – ми забороняємо комуністичну символіку. При цьому Україна фактично живе в радянській парадигмі 1940-х років: «Все для фронту,все для перемоги!»…

Але якщо кремлівський натиск вдасться відбити,у нас є шанси все-таки повернутися в XXI століття. А якщо восторжествує північний сусід,то повернення вже не буде».