Інтерв’ю з 21-річною спортсменкою,чемпіонкою світу з вільної боротьби-2015 у ваговій категорії до 60 кілограмів Оксаною Гергель записав Роман Флішаровський для газети Волинь-Нова.
— Мама,безумовно,мама! — бадьоро й піднесено відповіла на моє запитання 21-річна спортсменка,чемпіонка світу з вільної боротьби-2015 у ваговій категорії до 60 кілограмів Оксана Гергель. — І хай не ображаються на мене рідненький татусь,дорогенький братик,мій кумир племінничок Нестор,тренер Іван Богданович Палій. Усіх їх я безмежно люблю і поважаю,але матуся для мене,як зараз кажуть,понад усе! І не тільки тому,що дала мені найбільший материнський дар — життя. Вона для мене взірець у всьому — і як жінка,і як дружина,як подруга,господиня,як уболівальниця. На ній тримається вся наша сім`я,завдяки її жіночій мудрості у нашій родині панують спокій,повага і любов.
Як вона колись хотіла,щоб я навчилась гарно танцювати,навіть у гурток привела! Можливо,мріяла,що дочка колись стане першою балериною в Іваничах… А я тишком–нишком перейшла у секцію дзюдо,а потім — вільної боротьби. Пригадую,сказала,що на вихідні будуть обласні змагання і мама підготувала мені українську сорочку і спідничку,віночок із кольоровими стрічками для виступу. А я її тоді ошелешила своїми словами: «Поклади мені спортивний костюм у сумку. Я їду в Луцьк на чемпіонат області».
Мені так хочеться попросити вибачення в мами за той день. Ми плакали обидві в ту хвилину. Але,здається,мама мене зрозуміла,особливо коли я повернулась додому з першою грамотою і медаллю. Ось бачиш,мамо,я і танцювати навчилась,і на чемпіонаті світу виборола «золото»!
На усі свої змагання я завжди беру з собою мамин дарунок — іконку Божої Матері,освячену у Почаєві. Так було і нинішнього року,коли я готувалась до світового борцівського форуму в американському Лас–Вегасі. Щоправда,змагання ці ледь не зірвались для мене. У мами стався інсульт,і я не могла залишити її в такому стані. Готова була пожертвувати тим,до чого так довго йшла у своїй кар`єрі. Але мама сказала,що це мій час настав,що шанс потрібно використати. І я поїхала за перемогою заради своєї неньки.
У Лас–Вегасі я знала,що не тільки мама,а й уся моя сім`я,мабуть,усі Іваничі,Волинь,Україна вболівають за нашу збірну. Я це відчувала щоразу,коли виходила на килим. А коли у фінальному поєдинку перемогла чемпіонку світу з Монголії Сухеглін Церенчимед і стояла на п`єдесталі пошани,то думала і про маму: як вона у цю мить радіє,але стримує свої емоції,адже їй не можна хвилюватись,переживати.
Майже увесь грудень я була на навчально–тренувальних зборах у складі збірної України в Індії. Дуже скучила за своїми рідними. На Різдво вся наша сім`я збереться за домашнім столом,знаю,що,окрім традиційних святкових страв,мама приготує український борщ із пампушками,холодець і голубці. Вона добре знає моє улюблене меню. А ще обов`язково розпитуватиме про здоров`я,про майбутні змагання,на яких розігруватимуться ліцензії на Олімпійські ігри-2016. Мама так мріє,щоб її донька влітку успішно виступила у Бразилії! І я зроблю все,щоб її мрію здійснити!