Сьогодні, 19 березня, Сергію Климчуку з Волині виповнилося б 50 років. Своє життя він віддав за Україну на війні з Росією. 

У серпні 2014-го під містом Хрящувате Луганської області доброволець батальйону «Айдар», учасник Козацького Стрілецького братства Волині Сергій Климчук загинув.

Донька загиблого Вікторія Климчук-Длугач опублікувала зворушливий пост, у якому пригадала, яким був її тато..
«Сьогодні моєму татові 50. Було б. Якби не війна з Росією.
Я завжди кажу, що 17 серпня 2014 року під час мінометного обстрілу в селищі Хрящувате на Луганщині я втратила тата, а країна здобула ще одного Героя. Коли хтось питає, яким він був, то моє перше слово «світлим», друге – «розумним», а третє – «з гумором». Трішки про нього:

– Мав 3 вищі освіти
– Був практикуючим юристом, правозахисником, викладачем
– До останніх днів – членом Козацького стрілецького братства (не плутати з тими стрьомними напівватними спілками!). Тато був класним козаком, одним з тих, які вичають історію України та займаються реставрацією, працюють над національно-патріотичним вихованням молоді, мандрують і знайомлять мешканців інших країн з козацькою спадщиною і культурою; які були в епіцентрі усіх українських революцій
– Був веселим і обожнював травити анекдоти
– Любив українську кухню більше за всі інші. Колись привезла зі США кулінарну книгу і приготувала по ній вишуканий десерт з пісочним тістом, яблуками і вершками. Тато спробував і каже: воно то смачно, доню, але краще б борщику зварила. Те ж саме було із французькими десертами)
– Все українське було для нього дуже органічним: і вишиванки, і борщ, і сало з чорним хлібчиком (тато коли сам готував, то робив з цього цілий ритуал), і його козацьке вбрання….
– був завжди у хорошій фізичній формі, хоча спортом не займався
– після 20 років паління, кинув погану звичку і не повернувся до неї навіть на війні
– любив порожувати Україною і закордоном з сім‘єю
І друзями
– мав нульову терпимість до корупції
– Був активістом Помаранчевої революції та Революції Гідності
– На війну пішов добровольцем у батальйон «Айдар» в пекельне літо 2014- На його честь назвали вулицю в селі Троянівка, де він народився. Там само скоро висадять дубову алею його імені
– Встановили меморіальну дошку на будинку, де жила наша сім‘я у Луцьку
– тато посмертно отримав Орден «За Мужність ||| степеня» та Почесного громадянина міста Луцька
– Про нього можна почитати в таких книгах: «Айдар. Четвертий тост» Сергія Деркача, «Волинський пантеон» Олександра Дем’янюка і Геннадія Гулька і в інших, які допишу, коли згадаю.

Багато всього зроблено на його честь як одного з Героїв, але для мене він досі той, хто носив мене у себе на плечах по квартирі ввечері і співав мені пісню «Донечка маленька, сірі оченята».
З Днем народжння, тат. Сподіваюсь, колись ти будеш пишатися країною, за яку віддав життя».