7 січня Православна і Греко-Католицька Церкви відзначають велике двунадесяте свято – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Цього дня Церква згадує пришестя в світ Спасителя – народження в тілі Сина Божого. Бог-Син – Друга особа Святої Трійці, заради спасіння роду людського від рабства гріха і смерті зійшов із Небес прийнявши Тіло від Духа Святого і Марії Діви і став Людиною. Тоді, у Віфлеємській печері сталося надзвичайно велике диво – Творець Всесвіту, предвічний Бог, народився як людина, в усьому подібна усім людям, окрім гріха. Бог-Слово, що предвічно народжується від Бога-Отця, народився тоді від Пречистої Діви Марії, яку Церква називає тому Богородицею. “Діва днесь Пресущого народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Предвічний Бог”, – так словами кондаку Різдва Христового Православна Церква оспівує цю подію.
Історія відзначення Церквою свята Різдва Христового є доволі цікавою. У перші віки Християнства Різдво Христове відзначали в один день із святом на честь Хрещення Господнього в Іордані, і це свято, яке припадало на 6 січня, називалося грецькою мовою “Епіфанія” (букв. “явлення”), або Богоявлення.
Вперше святкування свята Епіфанії в історичних документах згадується під 200 роком у писаннях святого Климента Олександрійського. Основною причиною та суттю свята Богоявлення було згадування і прославлення явлення во плоті Сина Божого. А відзначення водночас подій Різдва і Хрещення Господнього було встановлене на противагу практиці представників єретичної течії гностицизму, зокрема, василідіан та докетів, які вважали, що Ісус з Назарету був простою людиною, із якою Христос (згідно гностичного лжевчення – Слово, або Розум благого Бога – творця не матеріального а суто духовного світу) поєднався саме у момент Хрещення в Іордані. Гностики, між іншим, доволі урочисто відзначали свято на честь Хрещення Ісуса в Іордані. Отож, Православна Церква встановила і у себе урочисте свято Хрещення Господнього і назвала його Богоявленням, наголошуючи таким чином, що цього дня Христос не став вперше Богом, а тільки явив Себе Богом, поставши як Єдиний від Трійці, Син Божий у плоті. А щоби грунтовніше протиставити лжевченню гностиків православне розуміння події Хрещення Господнього, Церква стала приєднувати до спогаду про цю подію і спогад про Різдво Христове.
Таким чином, станом на початок IV століття Хрещення і Різдво святкувалися в один день, а саме 6 січня, під загальною назвою Богоявлення. Підставою для святкування цього свята 6 січня була не історична відповідність цього числа дню Народження Христа-Спасителя, дата якого у Євангелії на названа, а таємниче розуміння співвідношення між першим і другим Адамом, між винуватцем гріха і смерті і Начальником життя і Спасителем людства від рабства гріха смерті. “Другим Адамом” Христа-Спасителя називає, зокрема, у І Посланні до Коринфян святий апостол Павло: “бо як в Адамі всі вмирають, так і в Христі всі оживуть” (І Кор. 15:22). А народження Другого Адама – Христа Древня Церква віднесла на той же день, коли, згідно книги Буття, був створений перший Адам, – тобто шостий день творіння, але цьому шостому дню відповідало 6 число першого місяця римського календаря – януарія, тобто січня.
Традиція відзначати свято Різдва Христового окремо від Хрещення 25 грудня виникла в першій половині IV століття в Римській Церкві. Тоді 25 грудня у Римській імперії, де на той час поширення набув іранський культ бога сонця Мітри, відзначалося свято Dies natalis Solis Invicti – “День народження Непереможного сонця”, яке як раз припадало на час, коли після зимового сонцестояння світловий день починав збільшуватися. Перенесенням свята на 25 грудня Церква, на противагу язичницькому культу сонця, вирішила урочисто відзначати Народження Христа, Який в Новому Завіті називається Сонцем Правди, світлом світу, Спасителем людей, Переможцем смерті.
Святкування Різдва Христового 25 грудня в Східній Церкві увійшло у практику пізніше, ніж в Західній, а саме – в другій половині IV століття. Вперше роздільне святкування Різдва Христового і Хрещення Господнього було введено в Константинопольської Церкви близько 397 року за вказівкою імператора Аркадія, а також завдяки енергії і силі красномовства Константинопільського архієпископа святителя Іоанна Златоуста. З Константинополя звичай святкувати Різдво 25 грудня поширився по всій Східній Церкві.
Встановлення святкування Різдва Христового 25 грудня мало ще й історичні підстави. Зокрема, на думку деяких Отців Церкви III і IV ст. (Св. Іполит, Тертуліан, св. Іоанн Златоуст, св. Кирил Олександрійський, блаженний Августин), 25-е число грудня місяця історично найбільше відповідає дню самого народження Господа Ісуса Христа.
А за святом Хрещення Господнього, відповідно, залишилася назва “Богоявлення” оскільки, згідно Євангелія, при моменті Хрещення Христа-Спасителя в Іордані відбулося явлення Бога у Святій Трійці, про що говорить і тропар свята: “Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив Тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі”. І відзначається воно 6 січня.
Зауважимо, що оскільки наша Українська Церква дотримується традиції відзначення церковних свят за юліанським календарем, то, у відповідності із повсякденним світським календарем григоріанським, числа 25 грудня і 6 січня юліанського календаря припадають, за новим стилем, на 7 і 19 січня відповідно.
Відзначення свята Різдва Христового у богослужінні Православної Церкви є урочистим і змістовним. До цього свята Церква готує вірних спеціально всатновленим Різдвяним постом, який розпочинається 28 (15 за ст.ст) листопада і триває до 6 січня (24 грудня), тобто до навечір’я Різдва Христового включно.
Богослужбові тексти свята Різдва Христового є доволі давніми, зокрема, автором вже цитованого нами кондака “Діва днесь” є візантійський піснетворець VI століття Роман Солодкоспівець. Мінеї (богослужбові книги зі зімнними текстами богослужінь свят та дней пам’яті святих річного богослужбового кола) зі службами Різдву Христовому в цілому їх вигляді відомі з VIII століття. Авторами сучасних богослужбових текстів на Різдво Христове є, здебільшого, піснетворці VI-IX століть: святі Роман Солодкоспівець, Андрій Критський, патріарх Константинопольський Герман, Іоанн Дамаскін, Косма Майюмскій та інші.
Обізнані з відправою Божественної Літургії віряни можуть в день свята звернути увагу і на те, що замість піснеспіву “Святий Боже” співається піснеспів “Єліци во Христа креститеся, во Христа облекостеся- Усі, що в Христа Хрестилися у Христа зодягнулися”, який є частиною чину Хрещення. Це пов’язане із тим, що у Древній Церкві існувала традиція охрещувати оглашенних (новонавернених, що готувалися до прийняття Хрещення) у дні великих церквоних свят.
В українському народі Різдво Христове, як і Воскресіння Христове Пасха – найулюбленіше в році. Особливо це виражене у неповторних наших різнвяних народних піснях – колядках. До слова, у таких із них як, до прикладу, “Бог предвічний народився” та “Нова радість стала” український народний геній висловив ті христологічні істини стосовно втілення Сина Божого, про які в часи Вселенських Соборів писали богослови – Отці Церкви.
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook