Сьогодні, 23 квітня, православні святкують Провідну неділю, – повідомляє «Волинська правда».

У храмах єпархії пройдуть Богослужіння з панахидами, на кладовищах – літії з освяченням надгробних пам’ятників.

Друга неділя після Воскресіння Господнього називається Фоминою, а в народі – Провідною, бо в цей день у більшості парафій існує звичай поминати померлих родичів: у радості світлого свята Пасхи їх відвідують і знову «проводять» у своїх молитвах до вічного спокою.

Чому ця неділя присвячується апостолу Фомі? Бо з Євангелія знаємо, як Господь на восьмий день після Свого Воскресіння знову явився апостолам і зміцнив віру Фоми, який не хотів було повірити іншим про Воскресіння Христове. Тож Фома говорив до них: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребро Його, не повірю» (Ін. 20:25). Через вісім днів, коли апостоли разом із Фомою перебували в домі при замкнених дверях, знову явився Христос і сказав: «Мир вам!» І, звернувшись до Фоми, мовив: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20:27). Побачивши на власні очі воскреслого Спасителя, Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:28, 29).

Який зрозумілий для нас, віруючих, апостол Фома у деякі моменти нашого життя! Кожному доводилося переживати такі хвилини, коли душа була порожня, коли здавалось, що все закінчилося. Коли похмурий відчай готовий був опанувати серце і душу, коли уста були безсилі вимовляти слова віри, і сама молитва завмирала. І нам здавалося, що нас покинуто, що Спаситель назавжди пішов із нашої душі. У такі дні згадуймо про апостола Фому і навчімося від нього смирення, терпіння і водночас надії. Прийде час – і Господь знову відвідає наші душі, а сум наш стане полум’ям нашої віри.

Цього дня люди відвідують могили своїх близьких і рідних. Адже обов’язок кожного християнина – завжди молитися як за живих, так і за померлих, бо ж перед Усевишнім усі ми живі: «Бог не є Бог мертвих, а живих» (Мф. 22:32). Тому, молячись за наших померлих, – молимося за живих перед Творцем. Тіла їхні дійсно мертві, проте молимося за їхні душі. Тіла ж померлих у час воскресіння буде чудесно відтворено (з іншими, досконалішими властивостями). Тому молитовне звернення до Христа, особливо ж літургійне поминання, є найдієвішою молитвою за померлих.

Подання милостині за небіжчиків, справи доброчинності від їх імені – надійний шлях допомоги нашим спочилим. Роблячи діла милосердя, ми наче робимо те, що вони самі не змогли за своє життя. Якщо є можливість, проситься і про молитву за спочилого в час подання милостині. Звичай подавати милостиню за тих, хто відійшов у вічність, надзвичайно давній. У Святому Писанні знаходимо численні приклади таких пожертв. Усі ми також знаємо про нашу традицію поминальних обідів, яка є своєрідною формою пожертви.