Щоразу, коли українці обурюються цинізмом західних політиків, за тим вчувається щира колоніальна віра, наче бандити і шлюхи в парламенті можуть бути тільки в нас в Україні, – “а там десь голуби, мансарди, поети, сонце і Париж”, як писав класик.

Тим часом, якби ми вчились так, як треба, тобто якби були знайомі бодай із власною політичною історією, в нас було б непорівнянно менше дитячих розчарувань. І дитячих помилок так само, – пише Gazeta.ua.

Наприклад, любителям поахати над “доброю бабцею Австрією” з її львівськими пляцками та найяснішими цісарями можна порадити прийняти витверезний курс листів від Лариси Петрівни Косач. Серед них знайдете і найточніший коментар до всіх сьогоднішніх “мокрих штанів” західних лідерів, дарма що написано це на початку минулого століття: “лигання межи собою двох жандармів”. За контекстом і подробицями відсилаю до листа Лесі Українки Феліксу Волховському з Сан-Ремо до Лондона від 4 березня 1903 року. Наведу тут один абзац:

“Саме тілько хотіла я писати листи в Вашій справі до моїх приятелів галичан, коли читаю в газетах раптом, що їх схопила австрійська поліція, в порозумінню з російською, посадила під суд за ворожу для “дружньої держави” діяльність, поробила у їх хатах трус і тепер держить їх під слідством, а листи на їх імення забірає, не даючи їм до рук. З приватних листів довідуюсь, що і мій один близький приятель з України <…> зачеплений тою справою і до його треба тепер дуже обережно писати, бо в Австрії, кажуть, тепер над приїжджими українцями сливе такий самий “негласний надзор”, як і в Росії, завдяки новій австро-російській дружбі і результатам нарад Голуховского з Ламздорфом (Голуховський – міністр закордонних справ Австро-Угорщини, а Ламздорф – Російської імперії. – ред.). Як бачите, наш ценз в очах “великих держав” росте”.

Найбільше мені в цьому пасажі подобається останнє речення (чути, що аристократка-державниця пише, а не наша сьогоднішня вічна прислуга, завжди готова мліти на вид чужого цісаря!): раз “великі жандарми” хвилюються – значить, “наш ценз росте”. Українці поступово стають на міжнародній арені політичною силою. Ну от і славненько.

А ви кажете – Трамп, Путін… Минуться й ці – як Голуховський із Ламздорфом.

А щоб Україна не минулась – це від нас, і тільки від нас залежить.