Знають хлопці достеменно,що було колись й тепер,син працює бізнесменом,а татусь у нього – мер.
– А скажіте мені,тату,чи далеко до біди,коли знову відключати стануть місто від води? Ще біжить якась холодна ( а буває,що й нема!),чи то влада вже не годна,чи народ весь час дріма?
– В цьому є велика сила для лучан і волинян: економить шампунь,мило кожна пані або пан. Зранку всі стають бадьорі бо не ніжаться в теплі,хай хапають щастя зорі як діди колись в селі. Будем,сину,будувати біля озера оселі,щоб могли жильці пірнати прямо з берега в купелі. Біля Стиру є землиця (море Фуріва було): там і зробимо світлиці,зароблятимем бабло…
– Ви дасте мені ділянку під велику забудову,будуть там розваги й п’янки і купання – каже Вова. – Буде братик «Буратіна» із гарячою водою,будуть мити навіть спину комсомолки нам з тобою. Хто віддасть вам голос знову то помиєм на халяву,ну а з ким не знайдем мову – буде чорним наче кава. Будуть офіси й квартири і монет веселий рій,допоможе нам Козира,друг,товариш мій Андрій. Добре,тату,мутну воду лить на млин приватудачі,ми страждаєм для народу,нащо їм вода гаряча? Тільки як би не старались ми з будовою за зря: щоби нам не поміняли верховенство від царя?
– Хай велику мають дулю,є в запасі в нас цариця: цілував я руку Юлі,знав – колись та й пригодиться. Я лизнув її кінцівку офіційно серед люду,у столичную верхівку вірив,вірю й вірить буду. Якщо треба,то за гроші буду ще не те лизати: чин у мене є хороший буду й далі керувати. А якщо попруть з посади,будень я зміню на свято: для волинської громади чим же я не губернатор? Я там був,водив руками,а точніш «руководИв»: Лєнін завжди був із нами,він живий і вічно жив! Я тримаю древній город і роблю собі «віджим» – нє растанусь с камсамолом,буду вєчно маладим!…
– Тату,ви не на параді,гасла кидати не слід – поясніть усій громаді чому в вас синюшний вид. Кажуть – п’єте оковиту,аж проймає руки дрож,треба світло вже пролити про життя міських вельмож.
– Ніс у мене справді синій,– тато вчить свого синка,– бо погода на Волині дуже й дуже нестійка. Ніс тримав я за червоних,синіх,біло-голубих,був у Янека в полоні,вів себе неначе псих. Всім старався догодити,всім зализував я рани і став носик мій синіти,це помітили лучани. Ну а те,що тремтять руки (і таке буває часто),– від душевної розпуки,від бажання щось украсти. Бо шматок бентежить ласий,взяти треба неодмінно: взяв для тебе «Карабаса»,взяв крамницю «Буратіно»…
…Соловейко в тихім гаї вже виводить власне соло,сидять двоє,розмовляють,тихо,кволо все довкола. Про все добре і погане,як ту цінність розпізнати: як вода гаряча стане,будуть люди аж скакати. Все приходить в порівнянні – світло,воду і тепло ми відключимо вам зрання,наче й зовсім не було. А тоді,аж через літо,нате вам усе нараз! Владі шлють усі привіти й голосують всі за нас!
Хоче Вова стати паном і дізнатися нарешті,добре це а чи погано коли йде до нас «інвестор». Хто ним може для нас бути – як задіять капітали,щоби свого не позбутись і щоб зайвого не вкрали?
– Інвестицій,– каже тато,– не буває забагато,треба псарню влаштувати і паркан побудувати. Йдуть собакам ті мільйони,а вони і в вус не дують,діють скотські там закони,де ночують,як харчують? То не є вода гаряча і тепло в людських оселях,то життя,синок,собаче,там всі ситі і веселі. От,якби…а втім,побачим,було б зовсім непогано,якби всі життям собачим вдовольнилися лучани…
– А кого ж покликать в долю,хто дасть кошти на будову? Чи є друзі в тата Колі і партнери в комсомолі?
– Є партійна скриня злота,там де Петя Симонєнін,та не взять її до рота,там всі дикі й навіжені. Із московії Зюганов міг би дать свої рублі,та з воєнним оцим станом не дадуть мені землі. Міг би бути меценатом,(ні,не спонсоР-р,не інвестоР-р!) друг Вавахів з апаратом,що дітей ще творить й хрестить. В нього «ер» таке вже кволе,що аж соромно й казати,а проте із комсомолом вміє Стефко жартувати. Та фінансів бос не має: гривні,долари,рублі на базарі він міняє,в нього діточки малі…Він,по правді,голий,босий ще й втулив свій бізнес в Рашу,там його ще кличуть «босом»,– тож він і є босяк,синашу…
Є в нас спонсор любий сину – це надійний наш народ,він останню свитину нам віддась в голодний рот. Бо народу треба мало,він до злиднів звик давно,ковбасу,ікру та сало бачить він лише в кіно. Люди нам дадуть копійку,всі по нитці – і свитина,є для когось тілогрійка,є дубляночка для сина.
Можна все на світі будувати сину,а у нашім місті офіс і будинок,центри розважальні,пивні та кав’ярні,для коняки стайні та нові броварні. Геть усе на світі можна продавати,у виборчі сіті людей закликати. Все на світі можна вибирати сину і купити голос лиш за копійчину. Можна навкруг пальця поводити лоха. Для нас,сину,– «добре»,а для лоха – «плохо».