Не виняток і польська громада,яка у скрутні часи своїх сусідів,допомагає чим може. Чи то гуманітарна допомога для переселенців зі Сходу,чи то реабілітація діток за кордоном,існують люди,які душею щиро переживають за долю Україну. Повідомляє «Волинська правда».

Прикладом палкої любові до українського краю став Іван Сирник – від народження поляк,а за походженням українець. Чоловік усіляко намагається не покинути у біді людей,які є частиною його батьківщини.

Родина етнічного українця була виселена зі Львівщини під час операції «Вісла» у 1947 році до міста Щецин,що у Польщі. Про українське походження говорить ім`я та прізвище чоловіка,який от уже протягом кількох років намагається провести лінію співпраці та добросусідства із українцями.

Зокрема,Іван Сирник є головою Щецинського відділення об`єднання українців у Польщі,член Головної управи Об`єднання українців у Варшаві.

Коли на території східної України почалися бойові дії,чоловік активізував свою діяльність,хоча й до цього займався волонтерською допомогою.

Так,заступник голови товариства «Україна-Світ» Ілона Млинарська розповідає,що допомога поляка розпочалася ще десь у 2006 році. Він уже кілька разів приїздив в Україну з гуманітарною допомогою. Зокрема,2008 року сума такої допомоги сягнула 600 тисяч злотих,що на той момент становила більше 150 тисяч гривень. Це і ліки,і одяг,і речі першої необхідності. Зараз же,польська громада збирає кошти на медичне обладнання для військових госпіталів у Східній Україні.

Член міжнародного товариства Піщакова Ірина додає,що окрім матеріальної допомоги,польський волонтер організовує безкоштовні поїздки до Польщі дітей із не дуже благополучних сімей. Так,у Щецині є так звана «Українська домівка». Це колишній військовий госпіталь,що знаходиться неподалік від кордону з Німеччиною. У цьому приміщенні діє такий собі гуртожиток для студентів,дітей етнічних українців. Словом,виникло майже українське містечко на теренах Польщі. Влітку,коли студенти їдуть по домівках,на територію осередку заселяють маленьких гостей із України.

Зокрема,цього року там відпочивали дітлахи від 6 до 14 років зі Східної України. Організатори так званого літнього табору,каже Ірина,повністю беруть на себе витрати по забезпеченню цих діток. Для малечі там діють екскурсійні поїздки,програми реабілітації та розваг,подарунки та сюрпризи.

«80 відсотків із цих дітей точно ніколи б нікуди не виїхали. Це діти із незабезпечених сімей,їх виховують матері-одиначки. Діти були у шаленому захваті від поїздки. Вони тричі виходили із автобуса,коли їх відправляли додому і плакали,прощаючись з організаторами. Пан Іван віднісся до них по-батьківськи,щось підказував,вчив…Вони жили там 10 днів,їх кормили,возили в Берлін,аквапарк,вони зустрічалися з мерією міста. Ви уявляєте,скільки це сил потрібно людині,щоб запросити за кордон та забезпечити необхідним 100 дітей»,- розповідає Ірина Піщакова.

Разом з тим,Ілона Млинарська зауважує,що раз на рік волонтер Іван Сирник проводить фестиваль «Дні української культури» у замку Поморських князів в місті Щецин. Туди приїздять українські художники й музиканти,народні майстри та поети з усіх куточків Європи. Водночас,з початком в Україні війни,діяльність польського осередку розширилася і вони почали надавати свою допомогу ще й переселенцям зі Сходу. Наприклад,в кінці минулого року польські дітлахи збирали подарунки для своїх однолітків в Україні. Велика посилка із олівцями,іграшками та продуктами була відправлена у Луцьк,інша її половина дісталася своїх адресатів в Івано-Франківській області.

Варто зауважити,що в Щецині у Івана Сирника є ще й приватна колекція вишитого одягу. На щодень він її нікому не представляє,проте на дні української культури орендує величезну залу,де виставляє на споглядання людей вишитий одяг із різних куточків України. Цікаво,що й сам Іван не є меценатом чи спонсором,який виділяє власні кошти на благодійність. Він середньостатистичний польський чоловік,за професією інженер-будівельник,який просто намагається допомогти людям. Кошти він «вибиває» у мерії,проводить різні благочинні акції та фестивалі,чим в результаті і досягає своєї мети волонтера.

Ілона Млинарська та Ірина Піщакова наголошують,що діяльність волонтера продовжуватиметься. Між польською та українською організаціями підписані угоди про співпрацю,тож на цьому волонтерська діяльність не припиняється. «Все,що у наших силах ми робимо,співпрацюємо. Просто хочеться,аби українці не забували,що є такі люди,які допомагають і до них треба віднестися з вдячністю»,- зазначають громадські діячки.