З великої хмари малий дощ. Цю народну істину можна згадувати і в контексті українських очікувань щодо саміту НАТО,який відбувся у Варшаві 8 – 9 липня. Як і,згадуючи про наслідки цього масштабного дійства,констатувати,що наша держава опинилася між молотом і ковадлом. Північний Альянс відмовився назвати РФ найбільшою загрозою – обійшлися терміном про виклики від Кремля. Начебто змінюючи стратегію,НАТО зважилося прийняти до своїх лав Македонію та відмовилося від практики «розширення на Схід». Обороноздатність Польщі та трьох країн Балтії вирішили унікально «зміцнити»,розмістивши після 1 січня аж по тисячі вояків на їхніх територіях,а Україні пообіцяли допомагати,не надаючи так званої летальної зброї.
 
Тому й навряд чи так спонтанно контрольовані Кремлем бойовики посилили обстріли українських ЗС. На цьому фоні президент Франції,наче у відповідь,теж «випадково» заявив,що Росія – це партнер,а не ворог. А генсек НАТО Єнс Столтенберг,відкриваючи саміт у Варшаві,зізнався: «НАТО не шукає конфронтації,ми не хочемо нової холодної війни,це в минулому і має залишитися в минулому. Ми продовжуємо шукати конструктивний діалог з РФ». Тож Кремль отримав шанс продовжити путінський курс. Тим паче,що там стартує виборча кампанія до парламенту і відволікти шовіністично «зазомбований» електорат можна знову успіхами в плані «обустройства «русского мира»,використовуючи вояччину у стилі «возвращения Крыма» та «отсутствия на Донбассе».
 
Як зазначає у статті для американського видання «The Wall Street Journal» Президент України Петро Порошенко,«Кремль наполегливо порушує умови угоди про припинення вогню,підписані в Мінську,… щоб підтримувати тиск на Україну і Захід. Поки Кремль може продовжувати запалювати невеликі пожежі в деяких місцях,наприклад у Донецькій і Луганській областях,він буде використовувати їх в якості важелів для залякування інших країн». На його переконання,«немає сенсу в переговорах з партнером,який думає категоріями геополітичних амбіцій,а не порятунком людських життів,і який не проявляє ніякої поваги до правових зобов`язань».
 
Після саміту НАТО на фоні вимог частини західного політикуму згорнути або й цілком відмовитися від економічних санкцій проти РФ стало зрозуміло,що Москва тільки посилюватиме масштабний тиск на Київ. Правда,на цьому фоні промовистий удар з боку Варшави,коли використовується 73-річне минуле для нагнітання антиукраїнської істерії,став шоком. Адже,попри обіцянку чинного предмета Польщі взяти участь в урочистостях з нагоди 25-річчя відновлення української державності,Варшава перекреслила свій же курс на добросусідство. Тобто,не стільки вже й помиляються аналітики,попереджаючи про вірогідність ще однієї геополітичної катастрофи,механізм якої вже запущено і на берегах Вісли. Очевидно,це зовсім не випадково,а заява верхньої частини парламенту РП щодо «Волинської трагедії» – лише «квіточки». Інше питання – на що розраховує Варшава,знаючи про вірогідність нового геополітичного союзу Берлін-Париж-Москва? Вона знову,як у період УНР,у випадку посилення російської агресії,готова взяти участь у «розшматуванні»,запустивши механізм «визволення східних кресів»? Історія так нічому й не навчила не тільки українців,але й поляків?
 
Тим не менше,говорити,що зовнішній фактор несе для нашої держави найбільші загрози,поки що не доводиться. Радше дається взнаки унікальне розхитування ситуації всередині держави. У цьому сенсі навряд чи доцільно дивуватися,що,нібито ухвалюючи рішення про непосильний тарифний тягар,не розуміли,чим це може відгукнутися. Заспокоїти «спектаклями» з «арештом» нардепа Онищенка,який спокійнісінько виїхав за кордон,з затриманнями хабарників-владців різного рівня,«бурштиновою» операцією з арештом заступника прокурора Рівненської області та підполковника СБУ навряд чи вдасться. Як і відкупитися тим чи іншим «крайнім».
 
Тож українська перспектива «далі буде» – це ще не максима «сядуть усі». Хоча,можливо,й намагання навести порядок «железной оглоблей»,як начебто висловлюється один із колишніх голів Адміністрації Президента,вже наяву. Зрозуміло,«крупним рибам» попередньо дадуть можливість покинути Україну й докоряти чинній ВРУ за те,що не позбавила нардепів статусу недоторканості. Тож тюрмізація,очевидно,загрожує хіба «дрібній тюльці». У відповідності з вже напрацьованими впродовж доволі тривалого часу традиціями. Інше питання,чи не вийде на порядок денний вже призабутий афоризм «Так жити не можна»?
 
Зрештою,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбанням історії,аби не розминутися з суворою правдою та спробувати відповісти на прадавню «Камо грядеши».
 
«…аби Україна стримувала російську агресію»
 
Роздумуючи над тим,чого очікувати Україні після саміту НАТО,який відбувся 8-9 липня 2016 року в Варшаві,генерал-лейтенант Юрій Радковець,віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»,наголошує,що «сучасна обстановка в Європі,а також у межах усього євроатлантичного простору,більш складна навіть у порівнянні з періодом «холодної війни». Це обумовлено тим,що поблизу кордонів країн-членів НАТО і ЄС з`явилися нові виклики у безпековій сфері. Ці виклики несуть безпосередню загрозу на довгострокову перспективу як національним системам безпеки кожної країни окремо,так і в цілому коаліційній системі безпеки» (тут і далі посилаємося на Укрінформ). На його переконання,така ситуація сформувалася «через кілька причин: більш ніж дворічну цинічну військову агресію Російської Федерації проти України; триваючу протягом уже шести років війну в Сирії; крайнє загострення чинників нестабільності й екстремізму в Північній Африці й на Близькому Сході; активізацію діяльності терористичної організації «Ісламська Держава» (ІД),а також виникнення в результаті цього нової міграційної кризи в Європі». Відтак аналітик цитує командувача сухопутними військами США в Європі генерал-лейтенанта Бена Ходжеса: «НАТО відмовиться від стратегії страхування своїх союзників у Європі на користь стратегії стримування Росії. Для нас пріоритет №1 – це мати можливість призупинити подальшу агресію (Росії)».
 
За версією Юрія Радковця,цілком можливо,після саміту у Варшаві «у разі ж розгортання сил Альянсу на Сході може з`явитися нова лінія стримування,яка проходитиме через такі країни,як: Естонія,Латвія,Литва,Польща,Словаччина,Угорщина,Румунія і Болгарія». Для України це означатиме те,що «вона опиниться на передових позиціях східних рубежів ЄС і НАТО». У той же час,підкреслює політолог,«цілком очевидно і зрозуміло,що «Альянс не хоче прямого військового зіткнення з Росією,тому для НАТО важливо,аби Україна стримувала російську агресію та не допустила її поширення далі на Захід».
 
«…деяких українських популістів підтримує Росія»
 
Радник Прем`єр-міністра України,співголова групи стратегічних Іван Міклош вважає,що популізм,корупція і Росія – три вороги України,що заважають їй бути успішною і багатою країною,стати частиною ЄС. Він зазначає (див. Сегодня.ua): «І все це пов`язано. Я боюся,що деяких українських популістів підтримує Росія. Вона прекрасно знає,що коли популісти прийдуть до влади,не буде ніяких реформ. Чи не буде реформ – не буде успіху». На його переконання,«для адміністрації Путіна і для нього особисто успіх України – найбільша загроза. Тому що тоді ми можемо очікувати Майдан в Москві. Тому,все взаємопов`язане». Радник очільника Кабміну підкреслює: «Державна власність на землю і заборона на ринок землі – одні з найбільших джерел корупції. Як я вже пояснив: якщо немає можливості для власників продати її або здати її в оренду на ринку,це важливо,тоді вони віддають її за безкоштовно або за символічну плату великим компаніям,власниками яких є олігархи».
 
За словами радника українського Прем`єра,також популісти більше за інших виступали проти дерегуляції ціни на енергоносії. «Що було найбільшим джерелом корупції в Україні? Не тільки зараз,з самого початку,всі 25 років після падіння комунізму? Регуляція цін на енергоносії. І ми також знаємо,що це було пов`язано з олігархами і Росією,з російськими інтересами. І,на жаль,у популістів останнім часом зросли рейтинги,тому що реформатори не б`ються належно за свої реформи,не пояснюють людям свої дії. У нас є чіткі докази успіху: Польща,країни Балтії,Словаччина,Грузія … Ці країни зробили те,що критикували популісти – дерегуляція,приватизація,лібералізація ринку землі»,- підсумував Міклош.
 
«Все це буде сильно нарощено»
 
Затримання держслужбовців,які відбулися минулого тижня – лише початок боротьби за очищення влади від корупції. Про це в ефірі телеканалу «Інтер» ввечері заявив Прем`єр-міністр України Володимир Гройсман. «Це не кампанія (затримання держслужбовців),це тільки початок. Я думаю,що все це буде сильно нарощено. Я вірю в те,що сьогодні новий прокурор Юрій Луценко має дуже серйозні,амбітні плани щодо наведення порядку у державі»,- зазначив Прем`єр.
 
Гройсман також наголосив,що окрім притягнення держслужбовців до відповідальності перед урядом постають плани щодо створення умов,«в яких корупція не змогла б існувати». «Переконаний,що з кожним днем ми будемо бачити і результати боротьби,але завдання уряду – створити умови,за яких би ця корупція просто була неможливою»,- зазначив глава Уряду.
 
«Подібні наміри є особливо абсурдними і безвідповідальними сьогодні»
 
Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський оприлюднив звернення до Голови ВР А. Парубія,главі Адміністрації Президента України Б. Ложкіну,в.о.голови Державного управління справами С. Борзову з приводу намірів начебто передати Будинок письменників у приватну власність (див. сайт НСПУ).
 
При цьому він зазначає,що «з Будинком письменників України пов’язані імена Павла Тичини,Максима Рильського,Володимира Сосюри,Андрія Малишка,Олеся Гончара,Михайла Стельмаха,Павла Загребельного й багатьох інших визначних українських письменників,літературні твори яких увійшли до золотої скарбниці української культури. Нинішнє покоління письменників,до якого належать Ліна Костенко,Дмитро Павличко,Іван Драч,Борис Олійник,Юрій Мушкетик,Валерій Шевчук,Юрій Щербак,а також десятки і сотні їхніх колег,оберігають традиції українського красного письменства,збагачують нашу літературу і культуру новими високохудожніми творами і стоять на сторожі українського слова і державної незалежності». Також голова НСПУ нагадує,що «свого часу вже неодноразово здійснювалися незаконні спроби забрати Будинок письменників України у приватні руки. Зокрема,за часів президентства Л. Кучми окремими чиновниками Адміністрації Президента було ініційовано позачерговий з’їзд письменників з метою заволодіння майном Національної спілки письменників України. Тодішня спроба ганебно провалилась,але,схоже,«ласий шматок» майна на вулиці Банковій декому з теперішніх чиновників муляє око».
 
Він попереджає,що «рейдерське захоплення Будинку письменників (якщо таке справді планується) означатиме фактичне знищення Національної спілки письменників України як авторитетної україноцентричної структури,зорієнтованої на збереження і примноження наших національних цінностей. Подібні наміри є особливо абсурдними і безвідповідальними сьогодні,коли путінський режим веде війну проти України – збройну,економічну,політичну,дипломатичну,інформаційну. Знищуючи українську національну культуру,ми отримаємо тотальне домінування в Україні чужих і ворожих псевдокультур – сконструйованих за феесбешними лекалами,фінансованих з федерального бюджету Росії,котрі передбачають поглиблення експансії «русского міра» в Україні».
 
«І ми цим правом,безумовно,скористаємося»
 
Екс-глава МЗС України Володимир Огризко вважає,що Києву не варто орієнтуватися на заклик екс-президента Польщі Олександра Кваснєвського не мріяти про НАТО і Європейський союз. Таку думку він висловив в коментарі виданню «Гордон». «Мене ця заява,відверто кажучи,дуже здивувала. При всій повазі до пана Кваснєвського і до того,що він зробив для України,вже не йому визначати,яким буде наше майбутнє. Насправді нам не варто орієнтуватися на те,що хтось то сказав,нехай навіть це і видатний європейський політик. Буде Україна подавати заявку на вступ до НАТО чи ні,хочемо ми стати членом Європейського союзу або не хочемо – це справа кожної країни і кожного народу,і ми цим правом безумовно скористаємося в потрібний для України час»,- підкреслив Огризко.
 
Він зазначив,що подібні заяви неодноразово звучали і раніше. «Це вже не перша заява західних політиків,які розповідають,що нам можна робити,а чого не можна. Тому я досить спокійно до цього поставився. Щодо причин цієї заяви – тут я можу лише спекулювати,але робити цього не хочу. Як говорив класик: «А нам своє робить»,- зазначив Огризко.
 
На його думку,свого часу Польщу також не збиралися бачити в складі Євросоюзу. А відтак резюмував: «Чи означає ця заява,що Україну не чекають в ЄС і НАТО? Скажіть,а Польщу сильно чекали,коли вона починала свій шлях в Євросоюз. Ні,звичайно. Коли поляки починали говорити про вступ до Євросоюзу,їм навіть в документах не хотіли прописувати пункт про перспективу членства. Рівно як і нам сьогодні. Нам потрібно відштовхуватися від того,що європейці – люди прагматичні. Вони вірять не заявам,а конкретними справами. Поляки змогли від заяв перейти до справ і стали членами ЄС і НАТО. Те ж стосується і нас».
 
«Після виходу на екрани фільму «Волинь» польське суспільство ще більше радикалізується»
 
«Події останніх тижнів,пов’язані із життям української громади в Польщі,з ускладненням перетину польського кордону для українців,із нагнітанням ситуації довкола історичної пам’яті,засвідчили небувале охолодження стосунків між двома народами. Те,у що ми ніяк не могли повірити,хоча до цього давно йшло,сталося. Українців у Польщі дедалі частіше сприймають як небажаних зайд»,- пише філософ Назар Кісь (див. ZAXID.NET). Він зазначає,що в антиукраїнській істерії,яку розв’язано в Польщі,«не останню роль у цьому грає «рука Москви»,на яку об’єктивно вказують численні громадські та політичні діячі. Проте без підготовленого ґрунту в обох суспільствах та без численних «корисних ідіотів» ця «рука» максимум на що була б здатна – помахати нам рукою на прощання». Відтак він наголошує: «Після саміту НАТО у Варшаві польська націоналістична влада не буде вже настільки зв’язана нормами пристойності,а після виходу на екрани фільму «Волинь» польське суспільство ще більше радикалізується. От тоді й почнеться «найвеселіше».
 
У той же час,надуємо,що видатні представники польської нації (у тому числі – три екс-президенти) відповіли на лист української еліти своїм листом,підписаним напередодні 73-х роковин Волинської трагедії – 11 липня. «Просимо пробачити кривди,завдані нашим братам українцям польськими руками. Провина вимагає належної сплати,якою у відносинах між нашими народами є виковування справжнього братерства. Наперекір польській і українській малодухості,у добрі,але також у злі часи,які,може,надходять на нашу спільну Європу,що їй загрожують націоналізм та російський імперіалізм»,- йдеться в ньому (посилаємося на версію «Газети по-українськи»).
 
«Спробували відстрочити катастрофу»
 
Українсько-польські відносини можуть пережити нову «точку неповернення»,що визначить рівень співробітництва двох країн на найближчі роки. На цьому наголошує Юрій Панченко,редактор «Європейської правди». Зазначаючи,що «йдеться про 11 липня – в цей день в Польщі відзначається день мучеництва «кресовян» – поляків,які жили в Західній Україні і Західній Білорусі»,він констатує: «Відчуття неминучої катастрофи можна зрозуміти,якщо переглянути запис нещодавнього засідання польського Сейму,присвяченого Волинській катастрофі,або,як полюбляють говорити польські депутати,«Волинській різанині». Українська влада в останній момент спробували відстрочити катастрофу – зокрема,глави парламентів двох країн домовилися не порушувати історичні питання до закінчення варшавського саміту НАТО». До речі,цю домовленість Варшава порушила в день відкриття саміту НАТО,коли Сенат проголосував за визнання Волинської трагедії геноцидом поляків,односторонньо звинувативши в цьому українців.
 
За версією Юрія Панченка,«голосування за геноцид «обнуляє» всі наші взаємні вибачення,переносячи рівень відносин двох країн у кращому разі на рівень початку 1990-х… А напередодні цих подій у вогонь польських пристрастей підлили олії з української столиці: Київрада проголосувала за пакет перейменувань,серед іншого змінивши назву Московського проспекту на проспект Степана Бандери. І хоча для поляків не менш актуальним може бути перейменування вулиці,названої на честь «варшавського ката» Суворова,голосування за проспект Бандери чудово вкладається в нинішній дискурс про загрози українського націоналізму. Це рішення за своєю «своєчасністю» може зрівнятися з торішнім голосуванням Верховної ради щодо статусу вояків УПА». Однак загалом,підкреслює аналітик,ще «минулого року зі зміною влади в Польщі змінився і порядок денний відносин з Україною. За підсумками парламентських виборів депутатами стали багато діячів,які зробили собі ім`я на темі Волині та відповідальності українців». А відтак пояснює: «Основна проблема зовсім не у Степані Бандері,а в нашій згоді дотримуватися нового польського дискурсу. Дискурсу,який передбачає не відповідальність окремих осіб,а колективну відповідальність народу. Причому – тільки українського,виносячи за дужки і аналогічні злочини з польського боку,і передвоєнну національну політику Польщі,яка і створила передумови Волинської трагедії».
 
З цим фактом,підкреслює Панченко,нам треба навчитися жити,принаймні до наступних виборів,які відбудуться нескоро. А можливо,це тренд на довгі роки,адже дебати в Сеймі показали,що таку ідеологію поділяють не лише представники правлячої партії «Право і Справедливість» або радикали з Кукіз`15. При цьому,підкреслює він,пристрасті в сусідній країні розпалилися настільки,що без уваги залишився і примирливий лист від українських політиків і громадських діячів,і відповідь – також примирлива – польських. Він висловлює версію,що можливо,це пов`язано з тим,що багатьом нинішній час здається найбільш вдалим для обговорення історичного питання. «Виходячи з дебатів у Сеймі,можна дійти висновку: слабкість нинішньої України і наша залежність від західної допомоги (в тому числі й польської) багатьма сприймається як гарна можливість досягти принципових поступок у цьому історичному спорі,- зазначає Панченко. – Досі українська влада воліла йти на поступки – хоча б тому,що ці питання в Україні не були такими принциповими,як у Польщі. За винятком,звісно,Західної України». На його переконання,«найближчі дні можуть поставити Україну перед дуже непростим вибором – йти на поступки,намагаючись зберегти нинішній рівень співпраці,влаштовувати зустрічні демарші (а історичних приводів для цього досить) або ж,зберігаючи голову холодною,впевнено гнути свою лінію». Однак при цьому тема з порядку денного не зникне,оскільки «найближчими місяцями на нас чекає прем`єра польського фільму «Волинь»,що може викликати чергову антиукраїнську істерику». Але і це не найгірше,вважає Панченко,оскільки «набагато гірше,що істерика,яка вже підніметься,може на довгий час заблокувати можливість нормальної і чесної розмови про нашу історію,включаючи найболючіші сторінки. А ця розмова вкрай необхідна обом країнам – і Україні,і Польщі».
 
«Це неприємні,сюрреальні ситуації»
 
Надзвичайний та Повноважний посол України в Австрії Олександр Щерба зазначає (див. «Главком»): «Не секрет,що Австрія приязно ставиться до Росії,а Росія приязно ставиться до Австрії. Це така політична,культурна даність,яку ми маємо. Чи використовує Росія цю перевагу,щоб проштовхувати свої ідеї? Так,використовує,через дуже багато каналів,насамперед,економічних та культурних. Росія може запропонувати вигідні контракти,привабливі перспективи для осіб,які приймають рішення. Плюс,вона багато інвестує в культуру,і суттєво використовує саме цей канал для посилення своїх впливів». А відтак констатує,що «тут є багато проросійських talking heads («голови,що говорять»,- ред). Ці експерти за своє життя жодного доброго слова про Україну не сказали,а зараз – тим більше. Вони виконують ту роботу,яку хоче бачити Москва. Часто говорять про війну. А ще частіше,що в Україні нічого не робиться,і що вся ця підтримка,яку надає Європейський Союз,надається дарма,що Україна – безнадійна».
 
У той же час,говорить посол,«політикум дуже цікавиться ситуацією в Україні. На цьому рівні є розуміння,що це ключова європейська проблема. Що це проблема,від якої залежить не тільки майбутнє регіону,але й майбутнє,мабуть,всієї Європи. Або розв’язання проблеми буде знайдено,або стабільної Європи не буде. Інша справа,що є певні міфи». Він роз’яснює,що «спочатку це був міф про громадянську війну в Україні. Потім з’явився міф,що Україна – це такий майданчик геополітичної боротьби між Америкою та Росією. Власне що перше,що друге – не більше,ніж спосіб виправдати агресію».
 
Нерідко і представники політичної еліти,й пересічні люди в Австрії сприймають всіх українців крізь призму російських «ярликів». У цьому контексті Щерба розповідає: «Це було на якійсь конференції,де я виступав. Загалом було позитивне сприйняття моєї промови. Люди в чомусь погоджувались,в чомусь ні. А потім з цього натовпу до мене підходить такий австрієць похилого віку і каже: я розумію,в чому проблема між вами і Росією. Питаюся: в чому? Відповідає: в тому що ви,українці,фашисти. Запитую: і я фашист? Каже: і ви фашист. І пішов. У мене аж мову відняло. Це неприємні,сюрреальні ситуації». Щерба висловився і з приводу того,що Національна поліція Австрії розкрила фінансову аферу із виведенням українськими банками понад 400 мільярдів гривень з вітчизняного фінансового ринку через австрійський банк (протягом 2015 року банки Австрії проінформували правоохоронні органи про сумнівні транзакції на рахунках загальним обсягом 197 громадян України). «Як посол я такий вокабуляр не вживаю,- зазначив він. – Через мене ці розслідування не проходять. Прокуратура Австрії за законом в таких ситуаціях мінімально залучає будь-яких іноземців,особливо дипломатів. Вони напряму працюють зі своїми колегами з прокуратури України. Я так думаю,що українська прокуратура має ті самі підходи і працює напряму з колегами. Тому всі ці незбагненні цифри я також дізнавався зі ЗМІ».
 
«В «геополітичному екстазі» Берліна і Москви»
 
Згадуючи про недавній Brexit,політолог Роман Рукомеда висловлює версію (див. УНІАН),що,«схоже,Німеччина з Францією і деякими іншими країнами старої Європи очікували можливості позбутися британської присутності в Євросоюзі для відновлення нового циклу німецького-французького домінування на європейському континенті з опорою на російські ресурси». При цьому він звертає увагу і на «блискавичний» план реформ ЄС від Німеччини і Франції,який передбачає глибоку інтеграцію країн-учасниць Євросоюзу,включаючи відмову від національних армій,спецслужб,повне об`єднання законодавчо поля,податкової системи,передача міграційної політики та контролю над кордонами в один центр. Аналітик переконаний: «По суті,подібний проект є не що інше,як давній план Німеччини щодо відновлення свого домінування в Європі як базового кроку для отримання глобальної геополітичної суб`єктності. Мають рацію ті українські експерти,які говорять,що Берлін давно готувався до подібного сценарію. Це до речі,пояснює повне небажання німецьких чиновників і політиків чинити серйозний тиск на Путіна з метою зміни його політики по відношенню до України і Європі в цілому».
 
Однак навряд чи всі країни ЄС погодяться на те,щоб «розчинитися» у фактично «троїстому» союзі Берліна,Парижа та Москви. Тим не менше,зазначає Рукомеда,«швидше за все,Німеччина спробує разом з Францією,Італією,Іспанією,Нідерландами та деякими іншими країнами Європи створити більш інтегрований блок з орієнтацією на Берлін і Париж. Важливою рисою даного блоку буде курс на союз з путінською Росією,не дивлячись на повне заперечення Кремлем будь-яких правил гри». У свою чергу,вважає експерт,«східноєвропейські і північні держави Європи спробують створити власний центр впливу в нинішньому ЄС (хоча логічно припустити,що зміна внутрішніх правил Євросоюзу не за горами),де лідерами виступатимуть Польща,Швеція,Литва і Румунія. Ця група країн буде орієнтуватися на Великобританію і США,а також на їх військовий ресурс для стримування Росії і блокування об`єднання в «геополітичному екстазі» Берліна і Москви. Для України дана група країн,в разі її чіткого оформлення,буде оптимальним зовнішньополітичним союзом з довгостроковою перспективою».
 
Рукомеда наголошує: «У Європі зараз настає час нових геополітичних союзів. З орієнтацій на різні центри сили. Для України вкрай важливо розуміти реальність переходу ЄС в нову якість. Ще важливіше – вибрати свій шлях в європейському проекті,чітко відрізняючи союзників і партнерів і ті країни,які будуть використовувати карту України в торзі з Кремлем. Прав на помилки вже практично не залишилося».
 
«Запустить механізми розпаду…»
 
В аналітичній розвідці «Сепарашизм» Степан Гавриш,директор «Інституту політичної кризи»,наголошує,що «сепаратизм в Україну імпортований спецслужбами Росії шляхом прямого,неспровокованого вторгнення,керування бандитськими формуваннями і розвіддиверсійними частинами РФ за тотальної координації цієї війни найближчим політичним оточенням Путіна». Експерт уточнює: «В стратегію розпаду української державності ГШ ЗС РФ,ФСБ і команда «Суркова» ефективно включали «Мінський процес переговорів і угод» між «людьми без повноважень» і лідерами самопроголошених незаконних утворень Л/ДНР. Мета – легітимізація через переговори в «Нормандському форматі» і включення Мінських угод в резолюцію РБ ООН. Ще одна ефектна спецоперація Москви. Таким чином,Путіну вдалося досягнути трьох найбільш важливих цілей для воєнно-політичної перемоги над Україною: вийти,без будь-яких втрат,із Будапештського договору,реально викресливши його із пам’яті не тільки країн-гарантів,але й всього цивілізованого світу на чолі із ООН; припинити Женевські переговори високого рівня і вивести США за рамки питання незалежність України і відтворення її територіальної цілісності на неминучій,у цьому форматі,новій глобальній конференції,(тобто реальним мирним шляхом і з міжнародними гарантіями),та зробити відповідальною за виконання Мінських угод в односторонньому порядку Україну,зобов’язуючи її,спільно із Заходом,юридично і політично оформити принизливу капітуляцію у війні із Росією в Конституції та шляхом надання «Особливого статусу» захопленим територіям Донбасу через «місцеві демократичні вибори». Попри важкі Західні санкції Москва досягла більшості із очевидної стратегії перетворення України в державу,що розпадається,яка все більше обтяжується зовнішніми загрозами і внутрішньою нестабільністю».
 
За його прогнозом,«очевидно,готується фінал Мінсько-Нормандського формату і парламент інформується про підготовку до голосування за «Особливий статус Донбасу» та проведення там місцевих виборів. Жодних гарантій незалежності України,її суверенітету ніхто не дає». Аналітик також підкреслює,що Путін в гібридній війні з Україною діє,«використовуючи колабораціоністів в Україні,він провів блискучу воєнно-політичну операцію по анексії Криму і створенню на Донбасі двох воєнних квазідержавних утворень ДНР і ЛНР. При цьому Росія боячись непередбачуваної жорсткої реакції Заходу,не проводила великі військові операції власними збройними силами. Стратегія полягала саме в тому,аби гібридними методами – воєнними із перевдягнутими «зеленими чоловічками»,найманцями «приватної армії»,великою кількістю «відпускників» без розпізнавальних знаків в штурмових загонах і диверсійно-розвідувальних групах,політичними – переконання світу,ООН,ОБСЄ,що в Україні відбувається внутрішній громадянський конфлікт,перекласти всю відповідальність за війну на Сході виключно на Київ. Використовуючи колабораціоністів у владі,велику кількість розгалуженої мережі своєї агентури в ЗСУ,спецслужбах,фінансах,економіці і політичній системі влади,вона добилася конклюдентної відмови Президента Порошенка від гарантій територіальної недоторканості Будапештського меморандуму та від Женевських прямих багатосторонніх переговорів на вищому рівні між США,ЄС,Україною і Російською Федерацією». На переконання політолога,і другий етап війни з Україною Росія має всі шанси виграти – поступове пом’якшення,скасування міжнародних санкцій спочатку ЄС,де вже панує великий скепсис щодо їх продовження,а потім і США,які й при них обходять їх,закуповуючи в Росії ракетні двигуни. Гавриш попереджає,що після скасування чи відміни санкцій проти РФ «Україні таки прийдеться переходити до активних воєнних операцій або підписувати капітуляцію,внісши зміни в Конституції по «децентралізації» Донбасу. Їх результатом стане створення там двох воєнних автономій із конфедеративними правами. Це запустить механізми розпаду єдиної унітарної української республіки. Інші регіони,використовуючи вже реальний сепаратизм,висунуть вимоги по наданню їм реальних прав конфедеративних суб’єктів,відкликавши з фронту свої добробати».
 
Звісно,справа будь-якого,навіть найґрунтовнішого,політичного прогнозу невдячна. До того ж,нерідко,навіть найсуворіші попередження можуть виявитися незбагненно оптимістичними на фоні майбутніх реалій. За умов,коли триває геополітичний перерозподіл,визначальним виявляється культ сили та безмежного цинізму.
 
Хто від таких тенденцій у виграші? Замість відповіді (бо її,однозначної,нема) процитуємо главу військової розвідки і служби безпеки Швеції Гуннара Карлсона,який вважає,що розбіжності всередині ЄС можуть зіграти на руку інтересам Росії. «Ми знаємо,що Росія отримає вигоду з цього і їй хотілося б побачити розкол всередині ЄС,а також НАТО. Росії буде легше розповсюджувати свою політику»,- сказав він («The Local»).
 
На складні геополітичні процеси «накладається»,безумовно,й ситуація в Україні,що має всі шанси на радикалізацію та загострення. Чим,безумовно,спробує скористатися Кремль. На цьому в міру своїх можливостей намагалися акцентувати увагу й ЗМІ: «Війна,яка не відпускає…» («УП»),«З погонів українських військових зникнуть радянські зірки,– документ» (zik),«На довиборах у Раду використовуються масована реклама і непрямий підкуп,- Кошель» («РБК-Україна»),«Бурштинова справа. Затриманих доставлять спецконвоєм у Київ» («Еспресо»),«От стане Кадиров нашим президентом — він усіх вас виріже» («Газета по-українськи»),«Рада дала згоду на арешт скандального нардепа Онищенка» (УНІАН),«Не домовилися. У раді – «контрблокування» (Укрінформ),«Українські депутати вирішують – чи взяти пістолет для захисту від сусіда з сокирою» («Главком»),«Російське лоббі»: парламент Кіпру ухвалив резолюцію,що закликає ЄС скасувати санкції проти РФ» («5 канал»),«Дожити до вересня…» («Остров»)…
 
Не потрібно бути політичним ясновидцем,аби розуміти,що ситуація в Україні надзвичайно динамічна і,в значній мірі,з ознаками не прогнозованості. Навряд чи стане складовою бодай тимчасової стабілізація вірогідна дочасна кампанія до ВРУ,про що попереджають експерти.
 
Як зазначив політолог,керівник аналітичного центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов (див. «Інтерфакс-Україна»),за умов,коли «зараз рейтинг президентської політсили падає,це може підштовхнути деяких політиків до дій». Він не виключає,що «до осені може бути створена прем`єрська партія Володимира Гройсмана. Крім цього,може з`явитися партія Авакова-Турчинова».
 
Але українська трагідрама полягає в тому,що Кремль ще не потамував свої імперські апетити. Сконцентрувавши потужний воєнний кулак на кордоні з Україною,фактично ведучи бойові дії на Донбасі,Росія у будь-який момент може розпочати «повноцінну» агресію з застосуванням авіації. Тим паче,що,як зауважує чеський громадський діяч і публіцист Ярослав Пешек (див. «Тиждень») ,«розсварена Європа та США,заглиблені у свої внутрішні проблеми,лише стимулюють наростання амбіцій Москви,а це,окрім іншого,слугує чудовим інструментом введення в оману народів,що проживають у Російській Федерації. Влада в Кремлі презентує себе як захисницю всіх росіян на планеті Земля,проте насправді будує нелюдський диктаторський режим,який готується до нищівної війни». І при цьому не варто плекати ілюзії щодо Північноатлантичоного Альянсу. Як ілюстрація до вище висловленого – й те,що вже 13 липня в Брюсселі – чергове засідання Ради Росія-НАТО на рівні постійних представників.
 
Тож попереду – нові,суворіші за попередні,іспити. І скласти їх можна за умови,коли дотримаємося настанов Молитви й Гімну: «Боже,нам єдність подай». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ