Аналітик Віталій Мельничук,роздумуючи про реалії,здійснює екскурс у вітчизняний період державотворення з 1991 року. А відтак робить висновок,що і після другого Майдану,коли вже через кров і жертви народ таки домігся втечі Януковича та повалення його влади,матриця сталінсько-брежнєвського режиму,який беззмінно існував в Україні й до нього,залишилася.

«Усі президенти України сідали в це прокрустове ложе й найбільше боялися провести чесні,реально відкриті парламентські вибори. Але ні до чого іншого,ніж до того,що ми на сьогодні маємо в країні,це призвести не могло»,- вважає він.

Експерт наголошує,що «вибори до ВР не приведуть до перезавантаження влади,хоча саме це було їх головним завданням». Це сталося тому,вважає він,що «після перемоги Майдану не було зроблено чи не головного – не прийнято нового закону про вибори,який відповідав би вимогам часу. І йдеться не тільки про вже всім набридлу дихотомію між пропорційною і мажоритарною системами. Головним принципом нового документа мало б стати забезпечення простого доступу до виборів усіх громадських організацій,а не просто партій,які приватизували це право і скомпрометували сам процесс».

Мельничук висловлює думку,що,окрім того,потрібно було дозволити створення блоків між будь-якими політсилами та громадськими організаціями та зменшити прохідний відсоток до 1%. А наостанок він робить висновок: «Нова Рада,ще не будучи обраною,вже застаріла,тому не буде довговічною. А отже,перше її завдання – таки прийняти новий закон,не слухаючи стандартне окозамилювальне скиглення «потрібно працювати»,щоб нарешті люстрація через вибори стала реальністю».