Автором російської зовнішньої політики останніх місяців, що змушує переживати пів світу й особливо Україну, фактично є одна людина — низенький 69‑річний чоловічок у дорогому консервативному костюмі на ім’я Володимир Путін.

Хоч заради правди треби визнати, що рішення він приймає не сам.

Якщо ще 10 років тому найближче оточення російського лідера складалося переважно з олігархів, які виконували свою роль у переміщенні капіталу та формуванні порядку денного країни, то тепер саме силовики є тими людьми, які щодня мають доступ до господаря Кремля та допомагають йому ухвалювати рішення.

Сергій Шойгу, Микола Патрушев, Олександр Бортников, Сергій Наришкін і навіть Дмитро Медведєв, який остаточно втратив колишній вплив, але з обойми наближених не випав, — саме вони, представники силового спектру так званого кремлівського політбюро визначають те, які документи потрапляють на підпис до Путіна та з якою швидкістю рухаються процеси — чи то міграційна криза на кордоні з країнами Євросоюзу, чи військові навчання у Чорному морі.

«Очевидно, це працює так: військові пропонують свої варіанти, а Путін обирає, — стверджує Михайло Фішман, московський ліберальний журналіст та колишній головред російського видання журналу Newsweek. — Біля Путіна є люди, з якими він радиться у стратегічному плані».

Попри не найкращі часи та вплив західних санкцій, економічний блок уряду на чолі з прем’єром Михайлом Мішустіним відчуває дедалі менше уваги від Путіна. Адже саме зовнішня політика і особливий, панівний, статус Росії у світі — от що найбільше цікавить очільника Кремля. Саме на цьому будується авторитет силового блоку в очах Путіна: для нього очільники ФСБ та Міноборони — саме ті кадри, що є найважливішими для майбутнього РФ на даний момент. Разом із ними він приймає рішення щодо всіх кроків у російсько-­українській кризі, гостра фаза якої припала на лютий й досі означена високою вірогідністю нового воєнного вторгнення армії РФ в Україну.

А добре налагоджена російська пропагандистська машина дозволяє Путіну будь-які кроки за мовчазної згоди власної країни. «Якщо росіян запитати, у чому ж для них полягають переваги політики Путіна, то вони здебільшого позитивно говорять про досягнення в зовнішньо-політичній та безпековій сферах», — каже Сергій Солодкий, експерт з міжнародних відносин та безпеки, перший заступник українського аналітичного центру Нова Європа.

За даними дослідження Мюнхенської безпекової конференції, лише 4 % росіян вважають, що це Росія винна в нагнітанні напруги навколо українських кордонів, в той час як 50 % звинувачують у цьому НАТО й США, а 16 % — Україну.

Отже подальше розгортання російської геополітичної агресії залежить від того, які рішення прийматиме особисто Путін. Так, 15 лютого Державна дума РФ підтримала звернення до російського президента про визнання так званих ЛНР та ДНР — фінальне слово в цій геополітичній справі традиційно залишається за Путіним.

Такі рішення він приймає на основі інформації, що йому надають силовики. Про небезпеку такого алгоритму говорить в розмові з НВ Костянтин Еггерт, російський ліберальний політолог. «У російських спецслужбах, в оборонних відомствах працює чимало людей, які хочуть домогтися уваги [очільника Кремля], бюджетів, а тому можуть надавати Путіну недостовірну інформацію, а Путін почне діяти на основі цієї інформації, і це головна небезпека нинішньої ситуації», — вважає Еггерт.