«Не всім членам нашої команди подобається,яким чином приймаються певні рішення»
— Пане Сергію,Ваш вибір — ситуативний,ідеологічний,обґрунтуйте його якимось чином?
— Мені досить просто відповісти на це питання. Насправді шлях українських політиків протягом останніх десяти років визначався двома принциповими виборами. Перший — на користь системи,що прагнула у будь-який спосіб зберегти всі свої «завоювання»,які призвели до розгулу дикого капіталізму 90-их років. І всі політичні проекти,що будувалися з 2001 року,стосувалися тільки того,під якими гаслами,під якими брендами ідеологічними зберегти цю систему. Одні партії створювалися,якісь зникали,але всі вони так чи інакше були орієнтовані на президента Кучму,на його ставленика,якому він мав передати владу,на Януковича. І навколо цих процесів відбувалося збирання команди зацікавлених людей,які мали фінанси для того,щоб зберегти і трансформувати цю систему під вдалий проект,завдяки якому можна було наступних 4-5 років,залежно від ситуації,керувати країною. Насправді крупний бізнес розвивається за своїми законами,а суспільство лише в певних випадках може отримувати від нього певні преференції,якщо їх йому подарують чи зроблять якісь послаблення. У той же самий час почали розвиватися нові політичні сили,які становлювалися як партії,а саме «Наша Україна»,Блок Юлії Тимошенко. Водночас партії демократичного спрямування,які існували до 2001 року,почали приєднуватися до них (Народний рух України,республіканська партії,партія реформи і порядок і т.д). Так,між ними виникали непорозуміння,але за змістом основних поглядів вони завжди знаходили спільну мову і в найважчі часи опинялися по один бік барикад. У мене не виникало,до прикладу,сумніву,що коли не будуть прийняті рішення про підписання угоди про асоціацію з ЄС,хто першим вийде на знак протесту з парламентської більшості,чи порушить питання про необхідність знову звертатися щоб Україна не пішла в євразійський союз. Так історично склалося,що партія «Наша Україна» припинила фактично своє існування з 2011 року,коли складні події у самій партії призвели до того,що вона не змогла далі виконувати покладені на неї функції об’єднуючого центру демократичних сил. Блок Юлії Тимошенко залишився в політиці і його лідер втримав ситуацію в партії,навіть попри те,що Юлія Тимошенко опинилися за ґратами,але залишалася активним політиком. Їй,умовно кажучи,влада пропонувала покинути Україну,емігрувати,але ця людина зробила для себе вибір на користь України. Вона свідомо пройшла цей шлях,усвідомлюючи,яке може бути прийняте рішення стосовно її та її рідних,але вона поклала на олтар перемоги України своє життя. Бо за тих умов ніхто не гарантував Юлії Володимирівні,що вона може спокійно себе відчувати в ув’язненні. Мені імпонувало,що коли відбувалися будь-які грубі порушення прав людини — ця партія ніколи не мовчала. Не буду говорити про те,як складалися стосунки всередині самої партії,окремих людей,бо для всіх наших партій є великою проблемою кадровий підбір. Є люди,які витримували виклики,але в цілому «Батьківщина» пройшла шлях свого становлення не просто як група прихильників певного лідера,а стала партією,яка структуровано почала працювати,доходячи до найнижчих ланок,до первинних парторганізацій.
— Сьогодні «Батьківщина» справді є однією з найструктурованіших українських політсил. І це те,що відрізняє її від інших партій.
— Безумовно. Вона побудована якраз на тому,що ці маленькі партійні організації попри всі складнощі з фінансуванням живуть і розвиваються на кожній території. Ця партія у будь-які часи вигравала вибори на різних територіях від села до містечок,районних,міських,обласних рад. І це є свідченням того,що вона відбулася і має право претендувати на те,щоб брати на себе відповідальність за суспільно-політичні процеси,які відбуваються в Україні. Відсіялися випадкові люди,які приходять в політику для того,щоб на певному етапі або задовольнити свої амбіції,або вирішити якісь свої окремі питання. Для них політика — зірковий час,щоб добігти,поліпшити свій матеріальний стан,збагатитися. Позиція «Батьківщини» достатньо жорстка в цьому відношенні. Такі речі присікаються самою партією і це єдина партія,я бачу це по роботі,яка чітко вміє приймати рішення на рівні політичного бачення цього процесу,доведення його до відома своїх депутатів,щоб скрізь,на всій території була однакова позиція. Уміння консолідовано відстоювати єдину позицію вирізняє цю політсилу від інших,хоч у деяких регіонах позиція ця може буває і незручною,але саме так діалог із суспільством через партію стає максимально прозорим. Ніхто не буде очікувати,що ось тут ми граємо шахматну партію,а там граємо у футбол,умовно кажучи,а потім будемо розказувати суспільству,в залежності від місця знаходження,як це воно краще «порішать». Я на цьому акцентую увагу,тому що подібне сталося у Волинській обласній раді. Не всім членам нашої команди подобається,яким чином приймаються певні рішення. Але всі розуміють,що вони нестимуть політичну відповідальність,навіть із можливим подальшим виключенням із лав партії і втратою депутатського мандату. Ось такий чіткий зв`язок є сьогодні,на мою думку,єдиними способом по-чесному,відверто вести діалог із суспільством,розказуючи,які є прагнення в нашої команди.
— І все-таки,Сергію,чому саме «Батьківщина»?
— Тому що іншої такої політичної сили в Україні не народжено. Її просто немає. Будь-які партії,які пробували пройти цей шлях,чомусь сварилися і розбігалися. Для мене це зрозуміло,бо якщо в лідера політичної сили є питання,пов’язані із жорсткими політичними рішеннями,це не задовольняє крупний капітал або бізнесменів,які сприймають партії як звичайний бізнес-проект,коли є сума вкладених грошей і їх цікавить лише,яка сума прибутку буде і в який термін вони отримають дивіденди від своєї діяльності. Сьогодні громадськість стала жорстко контролювати,а як же людина,яка прийшла в політику,заробляє ці гроші,чи вона не перетворюється в тих самих людей,проти яких вийшов народ на Майдан? І як тільки це стається — починаються політичні скандали,що свідчать про кризу довіри до органів влади в особі людей,які прийшли за допомогою крупного капіталу. Великий капітал сьогодні вже не цікавить усі гілки влади,на відміну від попереднього політичного проекту під назвою партія регіонів. У минулих каденціях вони приходили й казали,що їх цікавить все і що вони на кожному міністерстві вміють заробляти гроші,навіть на міністерстві культури. Виявляється,є ще й музеї,можна ще поторгувати тим,що там зберігається,і цінні артефакти,цікаві історичні документи можуть просто зникати з музейних сховищ. Нині коло інтересів капіталу зосередилося довкола тих міністерств,які дають прямі фінансові потоки. Першою чергою це енергетика,АПК,контроль за природними ресурсами,охорона довкілля.
Вибори дозволять прийти у парламент політикам,які максимально віддаленні від великого бізнесу
— Як ви ставитеся до політичних квот при розподілі міністерських портфелів як у старому,так і в новому уряді?
— Достатньо критично ставлюся. Якщо у міністра немає знань,які дозволяють йому бути ефективним менеджером,щоб управляти цим міністерством і цим напрямком діяльності,можемо тільки спостерігати,як такий міністр-політик розказуватиме з екранів якісь історії,якісь байки,а міністерство житиме своїм життям,окремо від нього. Політичні квоти не є доброю практикою для України. Менеджери-управлінці все-таки підкоряються політикам. Хоча вони можуть бути відібрані за участю політиків,які чують менеджерів,які пропонують своє бачення,і політики мають їх лобіювати. А ставити питання так,що політик апріорі є добрим управлінцем,неправильно.
— Маємо нарешті керівником «Укрзалізниці» успішного польського менеджера,який зробив із польської залізниці прибуткове підприємство…
— Жодним чином не хочу казати,що сьогодні в Україні все робиться погано. У нашої політичної сили є достатньо жорсткі вимоги до того,як в цілому складається ситуація в українському політикумі,який виконує роль управлінців. Мова про принципи формування нового Кабінету міністрів. Багато людей тепер прийшли в міністерства за тими ж самими політичними квотами. Однак на «Укрзалізницю» не знайшлося вже навіть політиків,які погодилися б подавати свою кандидатуру,враховуючи складність всіх процесів,що є в цієї юридичної особи,яка має звичайну форму господарського управляння,розрахунків,питання,пов’язані з трансформацією і проведенням непопулярних реформ і т . п. За таких умов і Президент,і уряд зрозуміли,що вони не можуть йти у такий проект і заводити на такі посади політиків. Якби це була команда Януковича,то там таке питання взагалі не стояло б. Там визначальним критерієм було б місце прописки міністра.
— Просто посадили б на потоки свого «смотрящего» і все…
— За пропискою посадили б на потоки. Українське суспільство вимагало змінити уряд,який не виконав завдання,що ставилися перед ним. Та зміни відбулися лише частково. Формально уряд ніби змінили,але залишилася частина тих,хто працював у старому уряді,а нові,які прийшли,ще до кінця не розуміють шлях,яким вони будуть реформувати різні галузі нашої економіки.
— Найперше,напевно,що потребує змін — енергетична галузь. Черговий етап підвищення цін на газ з подальшим майже вдвічі подорожчанням всіх комунальних послуг на тлі подальшого збідніння українців — це виклик і неабиякий…
— Реформування енергетичного комплексу є найпроблемнішим і найболючішим,бо воно так чи інакше торкається інтересів всіх громадян України. Мені важко уявити,що з призначенням нового міністра відбудуться кардинальні зрушення або ми побачимо нові ідеї,пропозиції,як покращити життя для людей. Давайте пошукаємо відповідь на доволі просте питання. Коли говорять,що газ власного видобутку має певну ціну,що є придатною для сплати українцями,то чи можна цей газ віддати для потреб комунальної галузі? Так,можна,але для цього треба внести на розгляд парламенту відповідний законопроект,прийняти політичне рішення і далі відбудеться те,що декларували багато політиків,що вони будуть максимально захищати інтереси людей. Чи зможе цей парламент прийняти таке рішення? Ні,не зможе,бо для цього треба мати 226 голосів,а ці голоси формуються за допомогою політичних груп,які сидять в парламентій прямо кажуть: «Це наш газ,це наші підприємства,це для нас він повинен піти в роботу». Тому це рішення прийняти не зможуть. Може буде шукати уряд інші варіанти вирішення проблеми? Так,безперечно шукатиме. Чи зможе він їх ефективно провести — знову ж таки впираємося в роботу парламенту. Ні,не зможе,тому що Верховна Рада буде до певної межі їх блокувати або не приймати. Риторичне питання: як вийти з цього процесу? Вихід один — проведення виборів,які дозволять прийти у парламент політикам,які максимально віддаленні від великого бізнесу. Сьогодні гальмує швидкість проведення реформ в Україні незгода бізнесових еліт з процесами,пов’язаними з перерозподілом коштів,які вони заробляють в Україні. Це стосується не лише змін в оподаткуванні,а й у квотуванні,в розумінні того,які природні ресурси використовуються в першу чергу і для яких потреб.
— Газ завжди був для України елементом політики. Свого часу Янукович за газ продав національні інтереси країни і підписав Харківські угоди,продовживши термін перебування російського Чорноморського флоту у Криму. Як наслідок — Крим ми втратили. Сьогодні МВФ вимагає підняття цін на газ в обмін на черговий транш кредитів для України. Що можемо втратити цього разу?
— Виконання вимог МВФ у такий спосіб може поставити на межу виживання народ України. Нам кажуть,що дадуть компенсаційні механізми,щоб цей удар пом’якшити. Але це зачіпає інтереси понад 90 відсотків населення країни. І такі речі мають відбуватися при умові підняття соціальних стандартів. Якщо піднімаються стандарти — то реформи мають право на життя. Ніхто не каже,що пропозиції МВФ не повинні враховуватися. Ця міжнародна інституція нічого не вимагає і не вказує,вона пропонує своє економічне бачення процесів надання кредитів. Коли країна бере кредити,вона визначає,на яких умовах буде потім їх повертати. За великим рахунком можна виконати теоретично всі вимоги МВФ,а повернути кредити не буде кому. Дуже важко уявляю,як уряд їх може повернутися,не залазячи знову в кишені громадян. Тому суспільство і ставить питання: пропонуючи такий шлях реформ без певних механізмів,які забезпечують можливість розрахунку,яким чином ми можемо потім виконати зобов’язання перед державою,щоб заробити грошей достатньо,аби розрахуватися за нові ціни на газ,сплатити податки,які ви нам доведете? Сьогодні ми маємо досить високі податкові зобов’язання,що лягають на громадян України.
— Нарешті мають відмінити оподаткування пенсій українців,чого немає в жодній країні світу,напевне…
— «Батьківщина» давно казала,що це оподаткування пенсій громадян є нонсенсом. У боротьбі з надзвичайно великими пенсіями йти шляхом оподаткування пенсій,що зачіпає інтереси невизначеного кола осіб,є антиконституційним рішенням. Не дивно,що чимало пенсіонерів зверталися в суди,захищаючи свої права.
«Те,що вибір зупинився на Луценкові — це аж ніяк не на користь іміджеві України»
— Ви у Верховній Раді четвертого скликання були головою підкомітету з питань діяльності судів,судочинства та судово-правової реформи. Прокоментуйте своє бачення того,як відбувається нині процес очищення наших судів. У суспільстві тримають дискусії,чи можна одномоментно це зробити,чи це шлях тривалий?
— По судовій реформі окрім заяв я не бачив нічого. Жодного законопроекту,не кажучи вже закону,немає. Бачив лише загальні концепції,що має бути здача кваліфікаційних іспитів щось на кшталт тих,які складали переатестовані міліціонери. І потім по кожному судді прийматиметься рішення,чи відповідає він займаній посаді чи ні. Рішення прийматимуть у тому числі самі судді різного рівня,які створюватимуть комісії з перевірки суддівських знань. З вуст високопосадовців звучить,що 50 відсотків суддів не зможуть подолати цей бар’єр і покинуть суддівську систему. Чи буде це так — мені важко сказати. На мій погляд повинна була бути набагато ефективнішою система дисциплінарної відповідальності суддів,яка давно існувала. Ми почали її відпрацьовувати в період від 2002 року,коли розпочиналися ці процеси. Вже з 2005 року,після Помаранчевої революції,запрацювали кваліфікаційно-дисциплінарні комісії. Рішень вони багато приймали,а от реально притягнути до відповідальності змогли небагатьох. Вся проблема в застосуванні закону. Якби жорстко контролювалася діяльність суддів і людина в мантії знала,що вона понесе дисциплінарну відповідальність — це стимулювало б людину по-іншому ставитися до виконання своїх обов’язків. Тотальна безкарність породжувала безвідповідальність,як і у всіх інших галузях. Людина знала,що їй нічого за це не буде. Тому я достатньо скептично ставлюся до нинішньої судової реформи,якщо не буде ефективного і жорсткого механізму відповідальності суддів. Так,це важко,дуже складно сприймається цими людьми,але іншого варіанту просто немає. Тільки звертатися до патріотизму,свідомості,загальних фраз про необхідність прийняти ці зміни і пропустити їх через своє серце — цього вже замало. Бо ті,хто це робили щиро,як правило,не могли стати ні суддями,ні прокурорами,ні високопосадовцями. Там потрібні були геть інші якості й зводилися вони до одного — ти потрібен системі.
— Отож,щоб змінити їх,потрібно докорінно змінювати систему?
— Безперечно. Суспільство має чітко контролювати,де людина не так починає ставитися до виконання своїх обов’язків. І робити це мають менше за все люди,які самі приймають рішення. Важко уявляється,щоб самі судді,кого б не обирали в ці кваліфікаційні комісії,зможуть належним чином контролювати чистоту рішень,які вони приймають.
— Тоді хто має здійснювати такий контроль?
— Науковці,представники адвокатури,але переваги при формуванні цих комісій,що є колегіальним органом,все одно мають судді.
—А як вам Юрій Луценко в ролі Генпрокурора?
— Мені важко уявити,навіщо воно потрібне самому Юрію? Генпрокурор все таки є людиною,яка має право приймати окреме рішення,у тому числі і в кримінальному-процесуальному кодексі,зокрема,застосовує в своїй діяльності все законодавство,яке пов’язано з прийняттям рішень і пов’язано з роботою чисто юриста. Так,йому допомагатимуть,але…Можу уявити ще міністра без юридичної освіти,тому що міністр не має таких повноважень,як Генпрокурор. Для мене,як для юриста,є здивуванням,що Луценко погодився на це. Ось така політична доцільність мене найбільше дивує. Я не кажу,що Генпрокурором має бути людина,яка працювала в органах прокуратури. Але те,що ця людина повинна мати необхідні юридичні знання — це однозначно. А юридичні знання тепер здобуваються просто: достатньо закінчити юридичний факультет,займатися роботою в галузі права,починаючи на різних посадах,що передбачають юридичну освіту,мати можливість працювати в судах і т. п. Тобто вибір людей,які мають причетність до юриспруденції,дуже великий,навіть у тих структурах,які займаються захистом праві свобод людини в громадських організаціях. Вони мають у своєму складі достатньо кваліфікованих юристів,які претендували на високі посади,коли обирали кандидатів на посаду уповноваженого з прав людини тощо. Те,що вибір зупинився на Луценкові — це аж ніяк не на користь іміджеві України.
«Колись я прийняв можливо непопулярне рішення,яке сьогодні по-різному оцінюється — розділити політику і бізнес»
— Повернімося із київських вершин до землі. Ще одна з гарячих проблем,яка чекає Україну — продаж землі. Чи можна під час війни і кризи запроваджувати ринок землі?
— Україна рано чи пізно пройде цей шлях. Інша справа,за яких умов це робити. В умовах кризи і військових дій ніхто приймати такі рішення не має права. Бо ефективний ринок землі може бути тільки в суспільстві,яке розібралося в собі,яке пройшло свій шлях становлення як системи,яка не дозволить втратити це національне багатство. У нинішніх умовах за великі гроші з’являться через підставних осіб ті,хто швидко прибере до своїх рук останнє багатство,що не потрапило ще під приватизацію. І зрозуміло,що ми виступатимемо проти цього. Я,до речі,був і залишаюся за ринковий продаж активів,якщо вони є в держави. Але за жодних умов в кризових явищах продавати державну власність за безцінок не можна,бо це просто злочин. Продані держпідприємства не просто вибувають з управління державою,але ще й вибувають в умовах,коли не створена ефективна система контролю за їхньою діяльністю. Раніше вони сплачували податки,як,наприклад,Одеський припортовий завод,база по сплаті податків якого враховується при формуванні держбюджету. А завтра він стає приватним,і знову з’являються офшорні компанії,всякі структури,через які робиться така собі схема мінімізації податків і спокійного існування групки людей,які зуміли швидко дотягнутися саме до цього активу.
—І знов потечуть в Панаму чи ще в якусь офшорну зону українські гроші,а Україна виживатиме за рахунок іноземних кредитів і жебратиме…
— Незрозуміло: якщо міжнародні кредити ідуть на те,щоб компенсувати різницю вартості тарифів — це не так. На це МВФ ніколи згоди не дасть. Іноземні гроші даються тільки в реальний сектор економіки,тобто в те,що дозволяє відновлювати виробництво,розвивати матеріально – технічну базу,тобто заробляти й погашати ці кредити. Де зараз відчувається у нас відновлення виробництва? Хіба замовлення на випуск військової техніки. Але українці цього не відчувають,бо нових робочих місць не створено,щоб люди могли заробити гідну зарплату й не ходити не просити в держави допомогу,щоб заплатити за газ,за електроенергію.
— Поки що відчувається інший процес: масовий відтік наших робочих рук за кордон,ще більший,ніж раніше.
— Він об’єктивний тепер. Тому що коли людина не має де заробити,вона шукає. Українці — це нація,яка готова до праці,до будь-якої праці. Отримавши вдома освіту,вони відразу шукають варіанти,де можна заробити гроші. Наші кваліфіковані спеціалісти,випускники профтехучилищ,сьогодні стали конкурентною робочою силою на європейському ринку. Вдома за таку працю вони отримують мізерні зарплати,тому змушені шукати,де їхня праця оплачується гідно. І виникає питання: чому так? І знов підходимо до того: де знаходиться український капітал? 90 відсотків його знаходиться в руках фінансово-промислових груп,або,як хтось називає,сімей,олігархів.
— Свого часу вас теж до них зараховували,поставивши у список ста найбагатших українців…
—Я достатньо спокійно ставлюся до того,що люди можуть припускати,і ЗМІ зокрема. Відповідь дуже проста: мене лучани бачать на вулиці,можуть бачити в маршрутці,бачать,як іду з обласної ради до свого робочого місяця,до суду. І це відповідь на ваше запитання. Хоча я дійсно певний час працював у бізнесі. Скажу чесно,колись я прийняв можливо непопулярне рішення,яке сьогодні по-різному оцінюється — розділити політику і бізнес. Якщо ти хочеш чесно,незалежно приймати рішення,ти не можеш займатися бізнесом. Бо бізнес має інші цілі,він постійно буде вступати у суперечку. Так,бізнес контактує з політикою шляхом створення своїх інституцій,своїх груп з підготовки тих чи інших проектів. Але коли мені у 2011 році один із кандидатів сказав фразу: «Я іду в політику,щоб захищати бізнес»,для мене відповідь стала зрозуміла — ні за яких умов ця людина не буде виконувати свою функцію представницького мандата,тобто робити дії в інтересах суспільства. А політик має діяти в інтересах всього суспільства,хоча бізнесмен теж є складовою цього суспільства. Якщо бізнесмени заводять в політику контрольний пакет акцій — це все. На цьому закінчуються будь-які процеси демократичного розвитку. Ці процеси перетворюються в розвиток держави за принципом: заробляє сильніший і виживає сильніший.
— Мені сподобався крилатий вислів російського генерала і губернатора Олександра Лебедя часів правління Бориса Єльцина: «Багатіти треба разом з державою,а не за рахунок її». На жаль,у нас поки що все навпаки.
—У чому олігархи України мені незрозумілі? Якщо б вони шукали свою щасливу долю за кордоном,то напевне так вже напружуватися їм і не треба. Якщо жити в цій країні,то хочеться жити спокійно,ходити спокійно вулицями,насолоджуватися разом зі своєю державою багатством,яке тут можна мати і ним спокійно тут користуватися. Якщо ж розглядати країну лише як місце збагачення,то певною мірою міг би ще уявити авантюристів,які перебігають в іншу країну,швидко щось там створюють і швидко зникають. Але сподіватися на те,що це буде існувати роками,і все життя думати,коли ж прийде той момент,коли доведеться тікати,а потім,готуючись до втечі,ще й не так втекти,і забути страусів,купу речей і документів — дивні люди. У той же час у нас є люди,які займаються бізнесом,які не стали великими фінансовими магнатами,але стали самодостатніми людьми. Вони виходили з того,що хочуть жити тут. Їм подобається все,що є біля батьківської хати,у них є корені,вони розуміють,що можуть виїхати самі,але ж всього туди не забереш. Спілкуванням у скапі все не заміниш.
«Якщо піднімаємо стандарти,то піднімаємо для всіх. Якщо готові боротися за Україну,то боротися треба разом з народом України»
— Повернімося до обласної ради,де теж тривають свої «брожения»,що торкнулися і вашої фракції. Часом не претендуєте на посаду керівника фракції «Батьківщини?
— Жодним чином. Ніколи не хотів сказати,що у фракції «Батьківщина» немає достойних людей,які можуть приймати управлінські рішення. Час засвідчив,що там виросли професійні політики.
—У вашій особі фракція теж отримала досвідченого юриста і політика,то ж як ваш потенціал має бути задіяний?
— Мій потенціал може бути використаний,щоб швидко,оперативно реагувати на виклики,які є в суспільстві,і доводити їх до громади через підготовку проектів рішень,депутатських звернень і т. п. Це спільна робота над виконанням завдань партії. Я достатньо зважено приймав для себе це рішення. Фракція в обласній раді тісно співпрацює та виконує рекомендації як центральних органів партії,так і місцевих,тому що має бути єдина позиція з тих чи інших питань. Це випливає зі статуту ВО «Батьківщини». Частина людей,які прийшли у фракцію,можливо до кінця ще не розібралися в цьому,Можливо знаходяться під впливом окремих людей,які показали,що вони можуть поводитися як самостійні незалежні гравці,які по-своєму бачать розвиток партії в обласній раді. Процеси,що відбулися у фракції,засвідчили,що партійне керівництво є потужним,людей попередили про їхню міру відповідальності за те,як вони будуть ухвалювати рішення з тих чи інших питань.
— Це стосується і заступника голови ради Романа Карпюка?
— Не тільки. І Василя Столяра,інших депутатів,які порушували питання,що їх не задовольняє керівництво партії на Волині. Не фракція вирішує,хто керуватиме обласною організацією,а партійні організації з усіх районів,які делегували своїх людей на звітно-виборну конференцію,на якій керівником обласного осередку був обраний Олег Кіндер. Він отримав вотум довіри й від центральних органів партії. Тому партійне бюро бере участь у розробці тих кроків,які робитиме фракція «Батьківщина» в обласній раді. Чи всі ці кроки подобаються керівникам інших фракцій? Безперечно,ні. У «Солідарності» є своє бачення,в «Укропу» своє. Ми можемо шукати форми компромісів,шляхи покращення тих чи інших рішень Однак ми не будемо шукати варіантів,коли маємо мовчати у той час,коли українське суспільство відчуває несправедливість. Ми не будемо ухвалювати рішення,за якими стоятимуть процеси непрозорого використання природних ресурсів,не будемо спокійно спостерігати,як поглиблюється конфлікт між гілками виконавчої влади і територіальних громад Волині. В таких умовах обласна рада на собі буде нести елемент політичної складової. Так,вона має розглядати питання економічні,так,вона приймає рішення про розподіл тих невеликих коштів,що є в обласному бюджеті. Але залишатися осторонь від політичних викликів або викликів,які роблять органи центральної влади,ухвалюючи непопулярні,але вкрай необхідні,як вони кажуть,рішення,ми не можемо. Консолідація фракції відбуватиметься на засадничих основах політичної партії. Ми ж прекрасно розуміємо,що ніколи депутати,які прийшли в обласну раду,не стали б депутатами,якби не опиралися на партію. Якщо вам не подобається ця партія,є дуже простий вихід — знайти іншу партію і вже з нею претендувати на обрання до того чи іншого представницького органу місцевого самоврядування. Якщо ви хочете бути незалежними від політичних партій,то закон це дозволяє. Депутати селищних рад,міські голови обираються і шляхом самовисування. Тим паче,що сьогодні центр прийняття рішень реально зміщується у бік територіальних громад,а вони у нас існують на рівні міст,тепер з’являються ще й на рівні об’єднаних громад сіл і селищ,що стають окремими суб’єктами,отримуючи все більше і більше повноважень. І там роботи достатньо багато. А от щодо обласної ради,ми не погоджуємося з позицією партії «УКРОП»,що тут не повинні існувати політичні питання. Вони будуть існувати. Бо яким чином розвиватися суспільству,прямо пов’язане з тим,чи ми підтримуємо дії центральних органів влади з тих чи інших питань,чи ні. Між бажанням Києва і територіальної громади періодично виникають обставини,коли треба до якихось питань або повертатися,або уточнювати,або змінювати. Я ще раз кажу: реформаторський запал,який є,не повинен проводитися тільки за рахунок населення. Бо коли дивишся на економічні показники,де є прибутки та зростання,і на людей,які стоять за цими бізнесовими проектами,і порівнюєш із рівнем життя решти громадян України,для яких є тільки зменшення їхнього рівня життя,виникає багато питань. Суспільство могло б сприйняти,якби було важко,але важко всім. Якщо піднімаємо стандарти,то піднімаємо для всіх. Якщо готові боротися за Україну,то боротися треба разом з народом України,в тому числі й за те,щоб цей народ залишився жити в цій країні,щоб ми не стали країною,яка буде лише постачати робочі руки на ринок Європи.