Хто у найбільшій мірі зараз  працює на знищення Української держави? З цього приводу у виданні «Лівий берег» розмірковує  інтелектуал Семен Глузман, колишній в’язень радянських концтаборів, один із найвідоміших психіатрів.   Він пояснює, що є  безліч способів убивати власну країну: від ігнорування норм Конституції – до безбоязного привласнення грошей, зібраних платниками податків з подальшим їх виведенням в далекі офшорні зони.

На думку Семена Глузмана, «наша влада освоює все нові і нові способи. Безстрашно і безвідповідально. Мабуть, вважаючи себе безсмертною». А відтак, нагадавши про долю  понтійського  царя Мітрідата 4-го, що жив в 123-63 роках до нашої ери, констатує:  « На жаль, все повторюється… Вмирають і люди, і держави. Останні – далеко не завжди від зовнішнього вторгнення. Так, загибель Риму сталася не через сили напали на нього варварів, а від ослаблення духовних основ імперії і його культури».

Аналітик  припускає, що «схоже, для нас горді роки надій залишилися позаду. Навіть наші церкви не зрозуміли, що таке любов до ближнього, їм набагато ближче політика. Радянська влада привчила нас використовувати в своєму повсякденному житті критерії користі, а не моралі. Через чверть століття після самогубства СРСР ми продовжуємо жити в радянській скверні». Він резюмує: «Основний засіб української політики – брехня. Низинна, нахабна і, одночасно, зарозуміла, зневажає громадянина. Так брешуть собаці, рибці в акваріумі або дощовому черв’яку. Тут – людині».,

Глузман зазначає, що давно цікавиться «феноменом  оскаженілої передвиборної брехні, яка підкріплюється подарунком: пакетом з гречаною крупою, ремонтом ліфта, відновленням прибудинкової дитячого майданчика. Тисячі дійсно бідних людей, в основному, літніх, взявши подарунок, віддають свій голос людині,  що обдарувала  їх.Прекрасно розуміючи, що цей дарувальник – злодій і грішник».  А відтак він риторує: «Що це: прояв послідовної чесності, звички виконувати борг або рабське поведінка завжди і в усьому залежних людей?»

Інтелектуал переконаний, що «брехня політиків в сучасному світі є аналогом середньовічного багаття з «неправильних» книг». А після цього, нагадавши, що «незабаром нас чекають чергові вибори», Семен Глузман констатує: «Потоки публічної брехні різко посилюються».