А в цей час сільська вчителька,щойно відбувши уроки,підтюпцем біжить додому порати своє хазяйство,на вітрі рве буряки,обрізає гичку,жне кукурудзу,бідкається,що знову зросла ціна на бензин,і їй доведеться ще більше заплатити сусідові за те,що той старим «Москвичем» завезе її врожай на базар до райцентру,де такі самі вчительки,але вже міські,будуть торгуватися за кожну копійку,щоб купити дешевше і заквасити на зиму вітамінів. Випасає,годує і доїть корову,тре буряки,поливає їх помиями із осипкою,щоб нагодувати ненажерливих свиней,бо ж дітям,які в місті не можуть знайти роботи,треба передати на Різдво свіжини. Думає,як би то здати подорожче картоплю,щоб зібрати трохи грошей і переорати городи,бо ціна за сотку знову виросла. А коли вже стемніє,дістає окуляри і півночі сліпає над зошитами,щоб завтра сказати дітям,хто чого вартий,хто що недовчив,і почути від них: «А нащо мені вчитися? Стану депутатом і буду мати мільйони!».
 
У її декларації,якби вона її заповнювала,– колекція із шести баночок корвалолу,власноруч вишиті над образами рушники,дві пари гумових чобіт і швейна машинка «Зінгер» в куточку,яка дісталася ще від діда.
 
Оприлюднення електронних декларацій чиновників стало для пересічних українців справжнім шоком,і виходити з цього стану ми будемо довго і тяжко. Ні,ну ми,звичайно,здогадувалися,що всі наші нардепи,міністри,керівники всіляких інспекцій,служб,регіонів,міст і районів зовсім не бідують. Але що вони настільки багаті – не хотіли вірити. Адже ж і рік,і два тому вони вже друкували свої декларації у ЗМІ,проте,як з’ясувалося,показували тільки частинку своїх статків,бо знали – жодної відповідальності за подання недостовірних даних не буде. А тепер їх наче підмінили: налякані чи то тюрмою,чи всенародним осудом,чи тиском міжнародних кредиторів України,всі,як один,взяли участь у сеансі колективного стриптизу: підрахували не тільки доходи за 2015 рік,але й,ніби при обшуку,склали опис усіх більш-менш цінних речей,повивертали всі заначки,попіднімали матраци і виставили на загальний огляд кілограми готівки у гривні й іноземних валютах. Стало вже притчею во язицех те,що один депутат задекларував будівництво на своїй земельній ділянці церкви,а заступник мера Дніпра – придбання за 38 тисяч гривень породистого собаки. А загалом,як порахували активісти громадянської мережі «Опора»,412 нардепів VІІІ скликання вже задекларували майже 12 мільярдів грошових активів у гривневому еквіваленті. Тут не враховано тільки 1 трильйон гривень нардепа з фракції «Воля народу» Сергія Мельничука,який він записав,щоб «пожартувати».
 
Та таких жартівників виявилося небагато (з вогнем народного гніву не жартують!),і тільки 12 чинних депутатів не оприлюднили свої дані в реєстрі. Думаю,найближчим часом вони поспішать заявити,що не вдалося зайти в систему,й попросять дозволу це зробити. Уже й нардеп Володимир Парасюк попросив вибачення за невдалий жарт,нібито годинник за 7999 гривень йому подарував святий Миколай. А скільки таких вибачень ще попереду!
 
Цікавий збіг: 12 мільярдів гривень – на таку суму сьогодні арештовані рахунки в Україні,за кордоном,цінні папери та кошти компаній соратників Януковича.
 
То нинішні нічим не кращі за колишніх?
 
Деякі аналітики вже припускають,що насправді в людей,які все життя працювали і продовжують працювати чиновниками,немає стільки грошей,скільки вони задекларували: порахували,скільки зароблять на рік на хабарах чи відкатах,помножили на кількість років,які планують ще бути при владі – і видали результат. Щоб в разі,коли додому нагряне НАБУ чи НАЗК,пояснити – ці гроші зовсім не хабар,вони в мене задекларовані. А якщо не вистачить певної суми – вкрали злодії,прочитавши в е-декларації про їх існування.
 
Інші,навпаки,пишуть,що позичили комусь чи їм позичили (це вже залежно від того,хочеш ти показатися біднішим чи багатшим). Та загалом більшість все-таки,вважаю,писали все чесно. Бо злякалися. Або зрозуміли: сьогодні останній шанс легалізувати свої статки,здобуті не зовсім чесно,бо через рік доведеться звітувати за кожну отриману поза роботою гривню або ж витрати,які перевищують декларовані активи.
 
Я не буду тут писати про недовіру чиновників до банківської системи,про яку вже розтрубили практично всі ЗМІ. Хоча більшість сильних світу цього мають своїх надійних банкірів,які в разі форс-мажору можуть видати їм депозитну готівку навіть серед ночі.
 
Не буду,як це роблять інтернет-блогери,глузувати із досі нікому не відомих,але дуже талановитих бізнесвумен із мільйонними доходами – дружин політиків,посадовців,суддів,прокурорів. Хай ними займаються НАБУ,НАЗК й інші компетентні органи. Хоча варто було би кожному декларанту публічно пояснити,звідки в нього така-то земля,такий-то палац,навіщо йому 12 дорогих годинників чи 22 авто. Або просто піти із держслужби. Бо прості люди не повірять,що він прийшов працювати на державу.
 
Хороший приклад в цьому плані подав Президент Петро Порошенко. Оприлюднивши свою е-декларацію,він у «Фейсбуці» зазначив: «Все коштовне рухоме і нерухоме майно: житло,земельні ділянки,авто,картини,жіночі прикраси – було куплено (не в оренді) до президентства. Більше того,здебільшого майно було набуто в той час,коли я не був на державній службі». І додав: «Я принципово зберігаю кошти у банках – 27 мільйонів доларів,з кожного цента яких сплачено податки до бюджету України. Все це відображено у моїй декларації за 2015 рік. Хоча й маю деякі готівкові кошти: 800 тисяч гривень і 60 тисяч доларів. Вважаю,що політики повинні демонструвати приклад і довіряти банківській системі».
 
«Також на благодійність і підтримку армії у 2014-2016 роках мною та підприємствами,де я виступаю кінцевим бенефіціаром,перераховано близько 400 мільйонів гривень»,– повідомив глава держави.
 
Так само,як на мене,повинні зробити всі інші декларанти. Люди мають знати,звідки взялися їхні статки. Якщо вони до державної служби займалися бізнесом,нема питань. А якщо все життя перебували на державних посадах,то традиційна відмазка «у мене висока зарплата» тут не проходить.
 
Депутати,міністри,інші державні чиновники мали би не тільки чесно показати свої активи,але й у важкий для країни час проявити солідарність зі своїм народом. Не підвищувати собі зарплати,а першою чергою робити реальні кроки для подолання бідності. Не забувати,що в країні триває війна з російським агресором і кожен її громадянин сплачує за неї свою ціну. Всі працюючі – військовий збір,солдати,призвані за мобілізацією,і добровольці-контрактники – віддають на захист України своє здоров’я,іноді навіть життя,волонтери з останніх сил збирають допомогу війську,доставляють,ризикуючи своїм життям,все необхідне бійцям. А успішні й багаті,тим паче ті,хто перебуває сьогодні на державній службі,мали би ділитися нажитим добром. Хай не десятиною,то хоча б п’ятьма відсотками активів.
 
Ми вирішили проаналізувати,що в цьому плані роблять наші волинські нардепи.
 
Не будемо брати до уваги Ірину Констанкевич,яка тільки нещодавно склала депутатську присягу. Хоча й раніше,працюючи у Фонді Ігоря Палиці «Тільки разом»,пані Констанкевич особисто опікувалася програмами допомоги бійцям АТО,координувала роботу волонтерів,займалася питаннями лікування,оздоровлення ветеранів бойових дій,їхньої психологічної реабілітації.
 
Депутат від Луцька Ігор Лапін сам воював під час активної фази АТО,був командиром роти добровольчого батальйону «Айдар»,і здебільшого завдяки цьому лучани й зупинили свій вибір на ньому,коли обирали свого представника у парламент у 2014-му. Із його сторінки у «Фейсбуці» можна зробити висновок,що пан Лапін думками досі там,на передовій. Увесь час згадує бойових побратимів,переймається проблемами армії. Його частіше можна побачити в камуфляжі,ніж у цивільному костюмі. Уже після обрання депутатом Ігор Лапін понад 20 разів особисто побував у зоні АТО,доставляв бійцям амуніцію,прилади нічного бачення,зрештою,все необхідне,про що вони в нього просили і про що він і сам знає.
 
Обраний на окрузі з центром у Володимирі-Волинському Ігор Гузь завжди демонстрував свою патріотичну,націоналістичну позицію. Два роки тому він особисто поїхав у зону АТО,аби оглянути,в яких умовах служать бійці добровольчого батальйону «Айдар».
 
У 2015 році команда депутата забезпечувала військових раціями,формою,буржуйками,бойлерами,паяльними лампами,запчастинами до автомобілів,продуктами харчування та ін. За зібрані торік 50 тисяч гривень на патріотичному фестивалі «Бандерштат»,організатором якого вже 10 років є Ігор Гузь,придбали військовим тепловізор. У 2015 році за сприяння помічника нардепа Богдана Бадзюня відремонтували бензовоз УРАЛ,який належить 14-й бригаді. Торік помічник нардепа Валентин Кошельник передав в зону АТО два позашляховики.
 
Не маючи великих статків,Ігор Гузь завдяки своєму пробивному характеру домагається припинення кримінального переслідування незаконно звинувачених у дезертирстві бійців 51-ї бригади. Свого часу він посприяв звільненню з полону луцького солдата Дмитрука. Аби прискорити процес обміну полоненими,Ігор Гузь запросив на брифінг у парламент дружину бійця,і спільно вони озвучили вимоги до наших переговорників.
 
Команда депутата допомогла учасникам АТО в подоланні бюрократичних процедур з виділення для них на території Грядівської сільської ради передбаченим законодавством 44 земельних ділянок,23 з них – вже отримали.
 
Два роки поспіль за сприяння Ігоря Гузя учасники АТО,їхні діти й інші члени сімей влітку відпочивають на Світязі. Він особисто поклопотався,аби з державного бюджету виділили близько 8 млн грн для добудови 44-квартирного будинку для учасників АТО у Володимирі-Волинському.
 
Особисто їздив у стан перебування бійців 51-ї бригади у 2014 році депутат Степан Івахів,повторно обраний у парламент того ж року від округу з центром у Ковелі. Разом із нині покійним бізнес-партнером Ігорем Єремеєвим і депутатом із групи «Воля народу» Ярославом Москаленком вони у 2014 році заснували проект «Збережи життя солдату»,в рамках якого лише за минулий рік виділили зі своїх активів на допомогу бійцям АТО 30 мільйонів гривень. Він і далі опікується питаннями військовослужбовців,які служать у зоні АТО,та тих,хто уже демобілізувався. Особлива увага – родинам поранених і загиблих героїв. Степан Івахів заснував та фінансував Ковельський центр допомоги мобілізованим,постійно захищає солдатів 51-ї бригади,яких незаконно звинувачують у дезертирстві. Він відмовився від депутатської зарплати та державної компенсації на виконання депутатських повноважень,а всі ці гроші переказує на потреби закладів освіти,охорони здоров’я,культури та спорту населених пунктів свого округу. Також цей депутат,який прийшов на державну службу з бізнесу,не використовує службового житла,відмовився від авіаперельотів та безплатного проїзду за рахунок державного бюджету.
 
Продовжує допомагати армії Степан Івахів і в цьому році. Нещодавно він передав артилерійській розвідці повнопривідний мікроавтобус «Mitsubishi». А бригада спецпризначення Національної гвардії України отримала від депутата сучасний комплекс для військових тренувань. Не припиняє Степан Івахів займатися питаннями допомоги демобілізованим бійцям,зокрема,лікування,оздоровлення,реабілітації,в тому числі психологічної,опікується сім’ями загиблих і поранених героїв.
 
Українці – толерантний народ. Вони готові пробачити своїм керманичам багато чого,тільки не брехню. Тому сеанс колективного стриптизу,який продемонстрували чиновники під час електронного декларування,може стати початком оздоровлення нашого суспільства. Важливо,щоб декларанти усвідомили: тепер кожен їхній крок – під пильною увагою громадськості. Можливо,саме тому депутати,не встигнувши отримати нову,підвищену зарплату,скасували постанову про її запровадження. Так само повинні зробити й міністри,більшість з яких,як свідчать декларації,доларові мільйонери. Не рівень зарплати має бути для них мотивацією йти у владу,а бажання продемонструвати свою ефективність на державній службі. І тільки тоді,коли їм вдасться підняти загальний рівень добробуту українців,вони можуть претендувати на підвищену оплату своєї праці.
 
Добре було би,щоб ще й громадські активісти,які так пильно стежать за роботою чиновників,добровільно задекларували свої статки. Як це зробив,плануючи займатися питаннями люстрації і протидії корупції,народний депутат Єгор Соболєв. Щоб іншим вказувати на їхні вади,треба й самому бути максимально чесним. Аби в людей не закрадалися підозри,що громадські активісти,активно воюючи з одними корупціонерами,сприяють просуванню бізнесу інших,працюють не на Україну,а на інтереси міжнародних корпорацій,які хочуть зробити з неї сировинну базу з дешевою робочою силою.
 
Автор публікації – Василь ОНИЩЕНКО