Після завершення різдвяно-новорічного циклу,на старті політичного-2012 констатуємо,що вже й позаду вперше в історії України об’єднане свято Cоборності і Cвободи нашої країни. Йому передували різкі заяви репрезентантів Кремля (від погроз шефа «Газпрому» – до одіозного Жириновського,внука костопільського власника тартака Іцхака Едельштейна),активізація «п’ятої колони» (під різними знаменами)… Тож питання,чи буде відзначатився цей святковий день удруге,не таке вже й абсурдне. Як і позитивний логічний наголос у дилемі з приводу «свята на нашій вулиці» (якщо хочемо – в державі).

Після капітуляцій,яких нерідко від репрезентантів України навіть не очікували (чи газові 2009-го,чи харківські домовленості з фактичною «прив’язкою» навіки до російської мілітарної потуги,чи відмова називати геноцид українців геноцидом,відречення від євроатлантичної перспективи),нинішні реалії могли бути набагато критичнішими. Навряд чи якась інша країна,владці якої (скажімо,і чи не більшість тих же кнопкодавів,й частина тих же бойових урядовців – безпосередня путіно-гундяєвська креатура,і т.д.,і т.п.) стабільно ведуть боротьбу не на життя,а на смерть зі своєю ж країною,могла б елементарно вижити. Адже внесок багатьох вершителів долі країни – стабільне й сумлінне мародерство,якому немає меж. Це вже навіть стабільного «друга»,що на північному сході,починає дратувати. Але,як і майже завше,історія вчить тому,що нічому не вчить.

Однак часу для «наступання на ті ж самі граблі» вже майже немає. У цьому переконував і тиждень,що вже став надбанням історії.

«Сибірський газ замішується на президентських амбіціях Путіна»

Політолог Кость Бондаренко в аналітичній статті «Газ як політична технологія» («УП») констатує,що нинішня російська влада об’єктом інформаційної атаки обрала Україну. «На майже офіційному рівні – попри заяви про майже родинні зв’язки – формується точка зору на Україну як на винуватицю розвалу СРСР,за яким так шкодує Путін,як на державу,де порушуються права російськомовних громадян і як на ворога новітніх інтеграційних устремлінь Кремля»,– повідомляє він. Аналітик також намагається пояснити політичні й психологічні моменти: «Янукович виявився більшим бандерівцем,ніж Ющенко»,– говорив так рік тому під час конференції у Харкові один із депутатів Держдуми Росії. Отже,потрібно показово його покарати,«дабы не повадно было». Бондаренко також,торкаюсь так званої газової проблематики,резюмує: «В перерахунку на прості і зрозумілі цифри,ціна питання – це майже 200 доларів,які недоотримає кожен українець,від немовляти до столітнього ветерана. Це 200 доларів,які натомість підуть у виборчий фонд Путіна (сім’я якого і так – за повідомленнями ЗМІ – визнана найбагатшою родиною у світі зі своїми 130 мільярдами доларів)». На думку навіть російських аналітиків,переконаний згадуваний український політолог,«надто жорстка позиція щодо України може призвести до денонсації Харківських угод,які,з точки зору російської дипломатії,є найбільшим успіхом на південно-західному напрямку». Бондаренко також розвіює ілюзії тих наших співвітчизників,які думають,наче за умови гіпотетичної перемоги опозиції зміниться позиція Кремля. Він також прогнозує,що «реально до березня не слід чекати жодних потеплінь».

Костянтин Бондаренко узагальнює: «Сибірський газ замішується на президентських амбіціях Путіна та на імперських амбіціях Росії. «Демократія в Росії закінчується там,де починається національне питання»,– казав Ленін. Перефразуємо його: «Економіка в Росії закінчується там,де починається газ. У цьому пункті економіка перетворюється на політику».

«…невідворотність нееволюційної,кривавої стратегії змін»

У своїх роздумах «Збудження чи пробудження?» Юрій Афанасьєв попереджає в «Українському тижні» про небезпеку розвитку подій у північно-східного сусіда України не в еволюційному,а в революційному плані. «Якщо путінська влада і далі опиратиметься й,наприклад,так і не буде розпущена «обрана» Держдума,якщо березень 2012 року з «виборами» президента проштовхуватиметься за колишнім сценарієм,то,найімовірніше,– прогнозує він,– нашим шляхом так і залишиться невідворотність нееволюційної,кривавої стратегії змін». При цьому Афанасьєв не виключає вірогідності й другого сценарію,коли режим піде на певні поступки й суспільство повернеться до «давньої російської «забави»: стінка на стінку до крові». При цьому в автора згадуваної публікації «плутаються» думки від того,«скільки і яких гріхів узяли на душу наші можновладці». На його думку,«жодний суд не знайде в такій справі адекватного рішення,хай то буде навіть новий Нюрнберг». Тим часом,зо офіційною російською статистикою неоімперський,«собирательский» курс Путіна підтримує понад дві третини громадян РФ.

«…за безумну політику минулих років»

Директор Центру системного аналізу та прогнозування Ростислав Іщенко висловився в «NBN» щодо перспективи подальшого розвитку україно-російських міждержавних стосунків. «Ситуація може вирішитися до осені поточного року. Але вона не може вирішитися для України більш-менш вигідно»,– вважає він. Аналітик уточнює: «Може вирішитися в міру погано,у цьому випадку доведеться розраховуватися перевагами за безумну політику минулих років,тобто віддати трубу,або дуже погано. Тоді доведеться вирішувати питання,з ким,скільки держав і в якому вигляді вони будуть на цій території. Й чи буде існувати незалежна держава взагалі».

«І вороття назад немає»

Член Синоду Української православної церкви,який погодився висловити УНІАНу свої думки на правах анонімності,спробував окреслити ситуацію перед вірогідним 26 січня засіданням Соноду.

«Митрополит Володимир зараз іде на поправку,і тому наші тривоги відсунулися,– зазначає він. – Бо саме він є тою особою,яка тримає в рівновазі як Схід,так і Захід». Представник Синоду відкидає ймовірність того,що УПЦ очолить українофоб із Одеси: «Його прихід майже нереальний… Агафангел може бути певним рупором чи бульдозером,який розчищатиме дорогу комусь». Серед вірогідних наступників блаженнішого – митролит Іларіон Донецький,владика Павел (намісник лаври),владика Буковинський Онуфрій. «Це перший ешелон,– пояснює душпастир. – До другого ешелону належить владика Митрофан… У жодного з владик нема контрольного пакету голосів. Наразі всі рівні». У той же час,інкогніто-член Синоду підкреслює: «Москва пробуватиме впливати на вибір української Церкви,але все-таки все вирішуватиметься тут,тому що Москва зараз не має таких важелів впливу,які мала раніше. Наші архієреї звикли до самостійності,і вони не віддадуть цю самостійність. І вороття назад немає».

На думку протоієрея Григорія Коваленка,прес-секретаря Предстоятеля УПЦ,обрання тимчасового виконувача обов’язків глави Церкви «не має сенсу ні з точки зору канонів,ні з точки зору Статуту». Він підкреслив (цитуємо УНІАН): «Навпаки,мені здається,що хвороба Предстоятеля об’єднає Церкву».

«…за таких апокаліптичних обставин»

«Проблема українців у тому,що їм випав украй тяжкий жереб через цілий комплекс несприятливих історичних обставин,– вважає письменник Василь Шкляр (УНІАН). – Я не схильний шукати причин і невдач у національному характері. Моя нація сильна. Інша б за таких апокаліптичних обставин давно б щезла з лиця землі». Відтак він зауважує,що «однак отой комплекс несприятливих історичних обставин,про який я казав,дуже травмував українську спільноту. Порізнив її,розпорошив,нашпигував чужинцями і манкуртами,які досі сприймають нашу незалежність як прикру витівку долі». Василь Шкляр переконаний: «Тому боротьба за Україну триває. Ту Україну,за яку пролито море крові».

«Ми цей іспит витримаємо»

Анатолій Кінах,екс-прем’єр-міністр,лідер Українського союзу промисловців і підприємців,вважає,що «Росія зробила чергову спробу економічного тиску,в тому числі – через «сирну» війну». Так він висловився під час ефіру на «5 каналі». Кінах переконаний: «Однозначно це треба розглядати як політичний і економічний тиск на Україну з точки зору можливої зміни деяких стратегічних позицій». На його думку,«українська сторона повинна чітко розуміти,що це наш тест на вміння захищати свої національні інтереси». Кінах не сумнівається: «Я думаю,що ми цей іспит витримаємо».

У свою чергу,Тарас Чорновіл вважає,що газове й сирне протистояння є бажанням Володимира Путіна перед виборами показати,як Росія «холопів різних по окраїнах ставить на своє місце» («Газета по-українськи»).

«…Ваше добре ім’я»

Навряд чи варто навіть за екстремальних умов звинувачувати владців у бездіяльності чи діяльності,спрямованій на потакування їхніх фінансових чи кар’єрних амбіцій. У цьому переконуєшся,перечитуючи лист,який на початку минулого тижня отримала «Волинська правда» від родин Назаровців і Овчарів. У ньому – «доземний уклін і щира дяка всім людям,які допомогли в рятунку нашої донечки і внучечки». Серед тих,хто направду,і ділом,і словом,зумів довести людяну,добротворчу сутність,– керівники управління охорони здоров’я Волинської обласної державної адміністрації Ігор Ващенюк і Валерій Руцький,лікаря Наталя Романенко й Микола Гнатів,медики й водій машини швидкої допомоги «Тарас»,чергова приймальні голови ОДА Любов Малиш. А також – сам очільник області,до якого від щирого серця звернулися згадувані родини: «Дякуємо Вам,Борисе Петровичу,за Ваше добре ім’я». Врятоване життя однієї людини – це,окрім іншого,і внесок у справу порятунку суспільства,народу,держави. Прості,тривіальні істини,які варто не забувати. Навіть за умов,коли реально вплинути на загальну ситуацію неможливо.

Абсолютно кожен із нині сущих,якими б не склалися реалії,все одно не уникне відповідальності за вакханізоване майбутнє,обриси якого вже помітні. Навіть для таких,як нинішній міністр надзвичайних ситуацій та «батько» ЄЦу. Віктор Балога зазирає в святая святих мрій путінців,не називаючи,скільки мільйонів життів українців ті захочуть покласти на вівтар реінкарнованої імперії. Вона – це «новий великий і могутній Союз,резиденція його глави – десь у новозведеному Кремлі під Черніговом,а хоч би й під Полтавою…,Кирило Гундяєв – у Лаврі,а вся нова «общность людей» дякує від звільнення від історичних помилок у вигляді суверенітету своїх держав. Може,це й фантасмагорія. Хоча такий пейзаж,напевно,і малюють десь у московських політичних майстернях» («УП»). Причому,будьмо відверті,цим «художникам» дуже вже багато хто допомагає в Україні. Тож ця стратегія більш-менш успішно втілюється в життя.

Безумовно,не треба бути реанімованою новітньою Касандрою,аби зрозуміти,що найсуворіші виклики вже впродовж тижнів матиме Українська держава з боку північно-східного сусіда. Коли сьогодні Москва в буквальному розумінні глумиться з нашого вищого керівництва,то після абсолютизації влади в руках Володимира Володимировича нинішній тиск здаватиметься «квіточками». Оскільки,на думку Тараса Чорновола (він її висловив «5 каналу»),«в Росії приходить до влади Путін – людина,у якої відносини з нашим Президентом,очевидно,не складуться. Медведєв підтримував Януковича,а Путін підтримував Тимошенко».

Навряд чи цього не усвідомлює команда глави нашої держави. Тож не тільки для збалансування внутрішніх факторів (і груп впливу) слугуватимуть кадрові ротації,а для відносного послаблення російського економічного та політичного «смерчу». Наскільки цьому сприятиме переміщення Валерія Хорошковського з голови СБУ та посаду «господаря фінансових рік»,перепрошую,міністра фінансів,це теж питання. Як і вірогідна відставка Миколи Яновича,який вірою і правдою працює на свого шефа. Адже іноді складається враження (на цьому зауважують навіть заангажовані аналітики),що в оточенні глави Української держави вже вистачає тих,чиї голови повернуті до ВВП.

Тож навіть ті,хто замкнувся у самотності чи зациклився на суто віртуально-інтернетівську іпостась буття,не спроможні втекти від суворих реалій. Аби у цьому переконатися,цілком достатньо було зазирнути у минуло тижневий світ ЗМІ: «За газ Україна платить у 5 разів більше,ніж США» («Сегодня»),«Путін планує за три роки втягнути Україну в Євразійський союз» («LB»),«Від Євразії до Азіопи: три етапи деградації» («УТ»),«Долар може підстрибнути до 10 гривень» («Фокус»),«Януковича попередили про двірцевий переворот» («Коментарі»),«Хорошковському відвели роль рятівника уряду» («Главком»),«Третина українців бояться «сісти» за злочини,яких вони не скоювали» (УНІАН),«Мешканець Сум помер під час допиту в міліції» («Газета по-українськи»),«Україна – один зі світових лідерів міграції: із країни виїхало більше 6 мільйонів людей» («Цензор. Нет»)…

Зрештою,маємо дякувати Всевишньому за те,що попереду – нові випробування,нові суворі іспити. Стискаючи руки в «ланцюгу єднання»,напевне,все більше з нині сущих співвітчизників розуміла: інакша альтернатива – буквальні ланцюги. До того ж дехто міг пригадати: 22 січня 1919 року,в День Злуки,площа Української держави 950 тисяч квадратних кілометрів,зараз – 603 тисячі квадратних кілометрів… Тому будьмо!