Напередодні Дня захисника  Вітчизни «Волинська правда» вирішила побувати у відомстві, яке до захисту України має більш, ніж безпосередній стосунок. Ми давненько не спілкувалися із  начальником  Волинського  обласного   комісаріату  Романом Куликом. За цей час багато чого змінилося і в  українській  армії,  і  чимало новацій  попереду. Тому випала нагода  почути з вуст головного військового комісара області  відповіді  на  питання, які цікавлять і наших читачів, і батьків майбутніх та  нинішніх українських захисників. Зустрілися з Романом  Анатолійовичем якраз напередодні   урочистої відправки  до місця служби перших волинських призовників цього  осіннього  призову.  

«Ні один клерк чи баришня з військкомату не зможуть сховати ні свого кума, ні свата, ні брата»

— Пане полковнику, розпочався  осінній призов і сьогодні наші хлопці відбудуть на місця служби. Біля військкомату небагато людей, і довелося  почути,  мовляв, що це  за призов такий, так мало хлопців йде у військо?

— Волині доведено завдання — 245 призовників. З них  170 — у  ЗСУ, у  Нацгвардію —  63, і в  державну службу спеціального транспорту піде служити 12 чоловік. Ми виконуємо доведений нам показник.

— І де сьогодні служать волиняни?

— В основному в обласних центрах. Найдальше — це Одеса й Миколаїв. А так — у Вінниці, Києві, Луцьку, Шклі, у Старичах в  навчальному  центрі. Ще є  Національна академія оборони України, де як завжди  формується  батальйон, у якому з кожної області по 10-15 призовників. Наші  представник там теж є. До  речі, кожен  призовник  отримує 3200 гривень допомоги, за ним зберігається також  робоче місце і середня заробітна плата.

— З вашого досвіду і за вашими спостереженнями  можете  сказати, що останнім  часом змінилося ставлення до військової служби як такої? Престиж армії все-таки піднявся за ці три роки російсько-української війни?

— Тільки з початком війни відновився сам  призов на строкову військову службу, бо  зрозуміли, що  немає  військово навченого ресурсу. Законом України визначено, що армія  має  бути  250 тисяч осіб, тобто  це  працівники ЗСУ і  військовослужбовці.  Де взяти цей навчений ресурс?  Один із них — підготовка  військовослужбовців, проходження ними служби і перебування в резерві. Ми використовуємо оперативний резерв першої черги і резерв другої черги. Оперативний  резерв— це призвані особи, які були призвані по мобілізації, відслужили певний термін і звільнені в запас. Цього року пройшли підготовку понад тисячу таких  резервістів. Ось зараз набираємо групу з 80 чоловік, які відбудуть в 24 ОМБ, яка проходитиме бойове злагодження. Туди відправляємо 10 офіцерів і 70 солдат. Таке завдання поставлено для Волині.  Крім  того, зараз повертаємо з 95 бригади своїх людей, які вже  відбули збори. Проходили збори і в 92-ій бригаді, призивався також оперативний резерв другої черги. Так, у Маневицькому районі в жовтні відбулися збори 123 загону територіальної оборони,  резервісти другої черги брали участь у бригадних навчаннях 63 бригади на Рівненщині. А чи змінилося ставлення до війська як такого? Просто перестали боятися. А престиж треба ще заслужити.

— Резерв другої черги — це люди старшого віку, яким умовно кажучи за 50, які ще служили в радянській армії? 

— Ні. Це люди, які відслужили  строкову службу, які призначені в загони тероборони. Є також  категорія людей, які не служили в армії  чи за віком, чи за морально діловими якостями, але за станом здоров’я можуть служити. Вони не можуть служити в бойових військових частинах, але можуть служити в тилових. Хочу відзначити високий рівень підготовки і проведення останнього  збору 123 загону територіальної оборони Маневицького  району.  Це єдиний загін, який був сформований у своєму районі без допомоги сторонніх. Від Збройних сил вони отримали харчування, форму, боєприпаси, зброю і паливо. Все решту організувала місцева влада. Ми змогли закупити засоби зв’язку, обмундирування, намети, спальники, каремати, казанки, кілька електростанцій купили, електропили, тобто все необхідне. Отож якщо треба буде організовувати справжній партизанський рух, то для цього все є. Ми обладнали в лісі базовий табір,   стрільбище, точки для занять. Все пройшло на високому рівні.  Люди отримали необхідний досвід, хоча район цей специфічний через бурштин. Та й люди стали по-іншому ставитися до зборів.  Вони  зрозуміли, що ніхто їх не обманює, що ніхто не повезе їх  десь далеко від дому. Зараз  учасникам зборів  повертається середньомісячна зарплата за десять днів зборів. Навчання у нас проводяться постійно, влада виділяє необхідні кошти і сама бере участь, приклад показує. Раз у квартал  проводиться  єдиний стрілецький день, а в районах   на безоплатній основі  щомісяця проводяться заняття по тактиці, по медицині, що не вимагає залучення  матеріальних  ресурсів.

— На якому етапі  створення єдиного державного реєстру військовозобов’язаних?

— Зараз Головне мобілізаційне управління Генштабу проводить експеримент в Івано-Франківській і Львівських областях. 18 жовтня представники всіх військових комісаріатів Волині відбувають на навчання в Академію сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, де проходитиме навчання на  цю тему. Вивчатимуть саму програму, як  її  вводити і т. п.  У нас оператори цього реєстру призначені вже на сто відсотків. Обладнання МО вже закуплене й буде передаватися військовим комісаріатам. Програми ще дописуються, проводять експеримент, вислуховують всі пропозиції та зауваження, тобто все відшліфовується. І думаю, що з 1 січня реєстр почне діяти. З 2018 року військові комісаріати можуть  перейти і на нові штати. Зараз проходить експеримент у Чернігівській області, суть якого полягає в  заміні   військових  комісаріатів на центри, поки що пропонуються різні назви, різні штати. Сподіваюся,  до наступного літа всі ці реформування завершаться і будемо працювати новими штатами.

— Відкосити від армії буде вже неможливо, коли запрацює держреєстр  військовозобов’язаних?

— Ні один клерк чи баришня з військкомату не зможуть сховати ні свого кума, ні свата, ні брата, бо все  проглядатиметься зверху донизу. Якщо виберуть військово-облікову спеціальність, то нікуди цієї інформації  не сховаєш. Хіба що помреш, чи переїдеш кудись.  І то треба знятися з обліку, а на новому місці  стати. Якщо десь «завис», система відразу  дає  знати, що щось не так.  У зв’язку з прийняттям нової постанови про облік призовників та військовозобов’язаних в органах місцевого управління,  установах та організаціях,  без штампу військового комісаріату особу не приписують і не виписують. Ця норма діяла колись, а  потім  чомусь зникла.

— У розрізі  районів  можете  сказати, хто  пасе  задніх  по виконанню  показників призову? Зокрема, були проблеми у Камінь-Каширському районі, де відсоток тих, хто ухилявся від військової служби, був  високий…

— Скажу так: кадри  дійсно вирішують все. Не можна зациклюватися на людях, що він там комісар, достатньо прослужив і тому не можна його чіпати. Не треба боятися  змін. Треба міняти, шукати нові способи і шляхи, тоді все вийде. Не скажу, що Камінь-Каширський сьогодні у передовиках, але там сьогодні нормальна ситуація і район вийшов з того тупика, в якому опинився свого часу. Військовий комісар там  атовець, який побував у полоні, він знає, як працювати і працює з тим особовим складом, з яким не міг працювати  його  попередник. Не знаю чому, зараз Ківерці почали здавати свої позиції. Завжди у будь-якій роботі є кращі, є гірші. Не треба шукати  якихось  причин, пояснень, треба  просто виконування завдання, що ставляться. І все.

«Тепер навіть жінки приходять і просять: «Заберіть  і мого!»

 — Серед працівників волинських військкоматів багато тих, хто пройшов через АТО?

— В обласному лишилося 5, які не пройшли. Зараз ми набрали нових людей, і серед них тільки ті, хто брав участь в антитерористичній операції. Дозволили набрати операторів, але в подальшому вони теж поїдуть в зону АТО і служитимуть там, як мінімум, 4 місяці, максимум рік. 16 жовтня  відправляємо 9 чоловік у 24 бригаду у відрядження на рік. Якщо взяти на сьогодні, то 6 наших  чоловік на Сході. І так щомісяця. Одні приїжджають, інші  їдуть. Тим  більше є стимули. Активні  бойові  дії, дякувати, не ведуться, на перших лініях оборони військовослужбовці стали отримувати нормальне грошове забезпечення. Дехто  не хоче повертатися звідти, ще просяться. Є такі, що поїхали по другому колу. Це особливо стосується спеціалістів специфічних військових спеціальностей, зокрема, повітряних військ, інженерних, і  танкісти, і  артилеристи. Льотчиків, наприклад, чи спеціалістів з повітряного спостереження є в обмеженій кількості, тому з  військкомату залучається людина вже  вдруге, щоб організовувати цю  роботу.

— Тобто вже не можна закидати військкоматівським працівникам, що вони  кабінетні, паркетні і т. п?

— Закинути можна що завгодно. Є люди, які спеціально це роблять або просто від незнання. У  2018 році  абсолютно всі сто відсотків працівників військових комісаріатів мають відслужити в зоні АТО. Таке завдання поставлене і ми йоговиконуємо. Через те, що ситуація в зоні АТО стала спокійніша і не ведуться активні бойові дії, саме ставлення до служби там міняється.

 — У вересні суттєво збільшили грошові винагороди, зокрема, танкістам, розвідникам за службу на першій лінії оборони й на другій. Це теж стимул?

— Так, збільшили. Та й збройний конфлікт перейшов більше у площину політичну. Тепер навіть жінки приходять і просять: «Заберіть мого!».  За шість хвиль мобілізації, а раніше я був заступником обласного комісара з мобілізації,  багато чого надивилися. Було, що  самі  дружини притягували своїх чоловіків, а були жінки, які приходили замість чоловіка. Після подій на Майдані у суспільстві панувало таке піднесення, якби все це описати, розказати і якби додумалися ще відзняти на відео для історії. Коли лізли через огорожу військкомату, щоб потрапити в армію. Ти кажеш чоловікові: «Іди додому, проспися, бо ти  п’яний, а завтра прийдеш», а він  ні — і все: «Я  хочу  служити!»  Ми були  першими, хто сформував 51 бригаду. Сформували її за 4 дні. І це була одна з найбільших бригад України. 3300 чоловік пішло тільки з Волині. І  780  автомобілів зібрали за 6 днів. Де ви зараз назбираєте  стільки техніки?  І прикро, що так склалася доля цієї бригади. Не хочу нікого судити. Думаю, історія  розставить всі крапки над «і». Але те, що там були як герої, так і зрадники, це факт. Я зустрічався і з тими, і з тими, є серед них  дуже порядні люди, справжні  герої. А є такі, що кидали свої пости і блок-пости, тікали, до цих  пір у  них проблеми зі зброєю і  всім рештою.

— Хіба в інших бригадах не було зрадників?

— Були. Але після 51 бригади вже був досвід. До цього такого досвіду не було. Коли ми  її сформували, то  побачили, що 500 чоловік не може керувати 4500 військовослужбовців. Там були підрозділи, де не було жодного кадрового  військового. Пізніше  ситуація  змінилася. Так, були проблеми, зокрема у 72 бригаді, і в інших. Були підрозділи, якими не можна було управляти. Різне було.

— Добровольці розповідають, що в найгарячіші  місяці літа  2014  дуже  часто  військовослужбовці кидали  свої  пости й тікали з поля  бою…

— Так, було й таке. І  ми  цього не приховуємо. Ми самі їздили в Широкий Лан, коли вивели 51 бригаду для відновлення її  боєздатності. Військові комісари їхали, щоб спілкуватися з бійцями, щоб  стабілізувати ситуацію й  привести  до якогось бойового духу.

—Це закономірні  проблеми перших місяців війни, до якої ми були не готові? Тим паче, що  вчорашні мирні хлопці, мобілізовані в зону АТО, їхали не на війну…

— Для військових немає такого, вони завжди повинні бути готові воювати. А цивільні люди — це справді  трохи інше. Підготовка цивільного населення не проводилася, так, як  зараз проводиться. Сьогодні у нас  проводяться збори постійно і немає такого місяця, коли ми не відправляємо дві-три команди на збори.

— А взагалі збори резервістів до 2014 проводилися?

— Проводилися, але до 2007 року. А тоді почалася реорганізація, скорочення масове.

— Тобто фактично почалося планомірне знищення української армії?

— Десь воно так. Пам’ятаю той останній, 2007 рік. Тоді ще був зенітно-ракетний полк, який скоротили, а тепер знову відновили. Тоді поставили в нашу бригаду так званих партизан 500 чоловік. Це були не резервісти, а просто військовозобов’язані , які приписані до даної військової частини і вони проходили перевірочні й навчальні збори. Це було востаннє. Після цього все завмерло, стало скорочуватися, у військкоматах позалишалося по одному комісарові та по дві жіночки. Про яку мобілізацію можна було говорити? І от ці люди зробили всю роботу по мобілізації, ми все провели й зробили з цими людьми.

—У 2014 навіть повісток не розносили, а дзвонили в сільраду і хлопці приїжджали у  військкомати…

— Це правда. Список давали і хлопці йшли. Напевне, такого підйому вже більше не буде.

— Особливістю 2017 року став призов на військову службу офіцерів запасу, які закінчили свого часу військові кафедри, але в армії не служили. Першу хвилю вже призвали, і ось   восени офіцерів знову кличуть  до війська. Яка ситуація з цією категорією призовників?

— Щодо цієї  групи  призовників, то вона поділяється на дві категорії: ті, хто хоче служити, і хто не  хоче. З цим уже розібралися, особливо з такими спеціальностями, як лікарі та юристи, бо їх у нас найбільше. Серед них є  бажаючі служити. Решта ж навчалися на військовій кафедрі й отримували офіцерське звання тільки для того, щоб відкосити від строкової служби. Вони відмовляються служити і знаходять для цього будь-які  зачіпки. На літній призов було завдання призвати 1000  чоловік в Україні, зараз 500. Ми маємо подати  дані про наявні військові спеціальності і працювати з тими, хто бажає служити. Тобто призвати в першу чергу мотивованих людей. Будуть служити люди мотивовані — буде більше порядку. Дуже приємно служити з тими людьми, які служили в добровольчих батальйонах. У них зовсім інше розуміння цього всього.  Вони  не  дозволяють собі багатьох речей, що дозволяють  інші. І  готові  йти у  бій без  питань, якщо треба буде.

 « Зараз у  військкомати поприходили атовці  й  цього лиха  стало   менше»  

— Із завданнями по контрактниках Волинь  справляється?

— Скажу, що ми не є гіршими.  Цей квартал  завершили із показником 80 відсотків. Тепер цифру нам   трохи  збільшили. Думаю, справимося. Повертається 14 бригада, трохи відпочинуть, трохи розкажуть людям,  як  їм  служилося.

— Як досягти  оптимального співвідношення кількості  і  якості  тих, хто йде служити за  контрактом?

— Це непросте питання. Людина — не машина, вона може тут написати гарно тести, а там, на війні, зовсім інакше вчинити. Це люди. Золоту середину треба шукати всім: державі, командуванню, комісаріатам, сім’ї. Ну і що, перевіримо тести, відіжметься він добре, на «гражданці» ніби не пив, а там — запив.  Більше  мають  займатися і психологи. Треба давати людям відпочивати.  Бо вісім місяців на передовій — це дуже багато. В одного все  проходить безслідно, а в іншого не проходить. Над цим мають працювати всі.

— 8 місяців на передовій, 2 місяці — на базі базування і 2 місяці на полігоні — так служать сьогодні наші військові. Під час другої світової  радянський солдат як пішов на війну у 1941, так  повернувся, якщо пощастило, у  1945. Служили без відпусток і привілеїв, а  німецькі ж солдати  їздили з передової у  відпустку, спали на білих простирадлах, тобто ставлення до солдата було геть інше, ніж в СРСР.  Українська  армія  позбувається цих радянських  стереотипів?

— У нас  зараз  вистачає особового складу, щоб проводити ротацію і щоб служили на передовій  не так довго.  Особисто у  нашого оперативного командування достатньо  бригад для виконання необхідних  завдань. Але відчуваємо ще нехватку людей і вживаємо всіх заходів, щоб укомплектувати підрозділи особовим складом. Строковики ні в якому разі в зоні АТО не воюють і воювати не будуть. І будь-який командир буде знятий з посади, як тільки заїкнеться про це. Вони виконують завдання тут, за місцем дислокації, охороняють  бази, склади. Це їхня робота. А  контрактників трохи не вистачає.  Коли вирішимо цю проблем, тоді можна буде вийти на чотири місяці на «передку»: чотири місяці  займаються, чотири відпочивають і чотири воюють.  Думаю, в наступному році ми на це вийдемо. Зараз у нас готується одна бригада, 14  бригада повертається, інша  відпочиває,  є ще  нова 10 гірсько-штурмова бригада, яка розміщується в Коломиї, тобто маємо достатньо військових підрозділів. Навіть у Луцьку є нова  база ремонту і зберігання  автомобільної  техніки, 39  зенітно-ракетний полк з’явився, і  ще планується. Все потроху стає  на свої місця. Змінилося й оперативне  командування, керують досвідчені  командири, які мають досвід справжніх бойових операцій.  Тому є повне розуміння завдань і взаємодія.

— Жінка в українській армії  — що змінилося у цій царині? Дискримінація все таки ще є?

— Зараз  дуже багато що змінилося. Майже скрізь є жінки. Обмежена кількість їх у ВМС, і то в  бригадах наземного базування служать жінки. У повітряних силах така посада як льотчик трохи  обмежена. У сухопутних військах такої проблеми немає, починаючи від  командирів і закінчуючи юристами, жінки мають право займати. Є перелік посад, які можуть займати жінки. У військкоматі,  до прикладу, всі посади можуть вони займати. Жінки у нас працюють  зв’язківцями, кілька чоловік у мобілізаційному напрямку, є кадровики-дівчата. Є офіцери, є рядового і сержантського  складу.

— Час від часу з’являється інформація про затримання на хабарах працівників військкомату то в одній області, то в іншій. На Волині немає таких проблем?

— Чому нема? Звичайно є. Це людський фактор. Щоранку нагадую про це  всім своїм підлеглим і військовим комісарам. Одна справа, коли дадуть комусь трилітрову банку і палку ковбаси, а коли вже гроші пішли…  Зараз у військкомати поприходили атовці й цього лиха стало значно менше. Інколи йде  звичайна провокація, коли провокують людей спеціально. Не хочу сказати, що у нас тут всі святі, але все  залежить  від самої людини. Якщо вона чесна, то прийде доповість і  все. І ми вже доповімо далі, кому треба. Якщо ж нечесна і хоче нажитися — хай  відповідає. До речі, пропонується перейменувати військові  комісаріати, щоб  прибрати саме слово «комісаріат», бо воно, мовляв, асоціюється із хабарництвом. Та саме слово ні в чому не винне. Комісаріати існують і у європейських країнах. Якщо відкрити словник іноземних слів і прочитати, що означає це слово, то комісар — це людина, наділена певними повноваженнями, яка виконує ту чи іншу функцію. Я — особа, наділена від Міністерства оборони виконувати  їхні  функції в області. От і все. Деякі  люди вважають, що «комісар» дорівнює «хабар». Ми зустрічалися і з народними депутатами,  які казали нам в лице, що всі ви там сидите  хабарники, що всіх вас треба розігнати. Та пройшов час і побачили, що якби нас розігнали тоді, не знаю, чим би все закінчилося. Створять центри замість військкоматів, але робота та сама буде. Вивіска зміниться. Але ніхто не забере від нас питань мобілізації, питань територіальної оборони,  соціального обслуговування, призову, контрактників. За нас нашу роботу ніхто не зробить.

— Як  сьогодні  складаються стосунки військових комісаріатів із органами місцевої влади Волині?

— По-різному. Є райони, де нормально ставляться. А є такі, де  не помічають. Особливо гостро це питання стоїть тепер, коли почали створюватися об’єднані громади, що поволі перебирають на себе функції державних адміністрацій. А це не врегульовано ніде жодним документом.  Ні для них  завдань немає, ні для нас немає. Доводиться працювати на старих особистих стосунках. Громади є, а законодавчої бази відповідної ще немає. Приходиш до голови громади, а він каже: «Ти хто такий? Я вам нічого не винен і ви мені теж. Покажіть, де написано, що я маю працівника викликати, привезти його? Немає — до побачення».   І все. Постанова про облік стосується всіх, тому головне не втратити облік, а решту якось надолужимо. В нових громадах мають бути військо-облікові працівники залежно від кількості військовозобов’язаних і призовників. Вони повинні вести і роботу серед них, оповіщати, є  цілий перелік завдань. Їздимо по області,  перевіряємо,  як виконано, що виконано. Є такі, що не реагують, доводиться карати, бо це  є  адмінпорушенням. Судимося, бо незгідні. Різне  є. Цікава  робота в районах, бо це спілкування з людьми.

— Вітаємо, пане  полковнику, Вас і всіх ваших підлеглих, усіх захисників України з Днем захисника  Вітчизни. І  усім нам  бажаємо тільки миру,а захисникам  нашим — щоб  вони були під надійним захистом і   Покровою  Богородиці. І щиро дякую за розмову!

Розмовляла Ніна РОМАНЮК