Після смерті Миколи Павловича влітку 2004 року долю його спадщини мала вирішувати родина. Правнучка шевченкознавцяМарія Філонюк пригадує,що колекцію хотіли розкупити різні музеї і шанувальники Кобзаря з-за кордону. Та директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк і тодішній заступник голови облдержадміністрації Володимир Карпук переконали сім’ю Куделі віддати експонати в наш музей.Про це йдеться на сторінках тижневика Волинські Новини № 8.У травні 2006 року три сторони – родина громадського діяча,ОДА в особі її голови (тоді – Володимир Бондар) і краєзнавчий музей – уклали угоду про створення меморіальної виставки «Шевченківська світлиця Миколи Куделі». Зобов’язання сторін були чітко визначені: родина передає у музей зібрання Шевченкіани,особисті речі та документи Миколи Куделі,музей створює «Шевченківську світлицю»,держадміністрація передає у власність одного зі спадкоємців однокімнатну квартиру. Набувачем житла родичі обрали Марію Філонюк.З обласного бюджету виділили 119 тисяч гривень на придбання квартири. Уже в березні 2007-го у Луцьку відкрили світлицю-експозицію,а правнучці колекціонера передали документи на однокімнатне помешкання. Та фактично епопея з тристоронньою домовленістю триває,бо облдержадміністрація так і не надала обіцяну квартиру Марії Філонюк. Старший науковий співробітник краєзнавчого музею увесь цей час орендує житло в Луцьку. «Річ уже не так у квартирі,– зітхає Марія,яка роками не може домогтися справедливості. – Вважаю,що на таких прикладах треба показувати,що суспільство змінилося,а чиновники – ні».Проблеми почалися відразу після гучної заяви влади про купівлю квартири. Адже насправді правнучці Куделі вручили лише акт прийому-передачі незавершеного житла,яке зводило ЗАТ «Західпромбуд» на вулиці Липинського,4. Управління житлово-комунального господарства ОДА уклало з забудовником договір на дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку,що його мали здати в експлуатацію до кінця 2007 року. Та довгобуд не завершений досі,фірма-забудовник збанкрутувала,гроші з обласного бюджету канули в Лету.– У 2014 році покійний губернатор Борис Клімчук зробив подання в облраду,і депутати знову виділили 388 тисяч гривень на придбання нової квартири. Сказав,що коли добудують ту першу обіцяну квартиру,то комусь іншому віддадуть,– розповідає Марія Філонюк. – Обласна рада гроші виділила,але житло так і не купили. Зверталася до нового керівника ОДА Володимира Гунчика,він пообіцяв розібратися. На всі мої звернення надсилають тільки відписки. Восени минулого року сказали,що на Липинського,4 мають нарешті здавати будинок. Але треба доплатити близько 100 тисяч гривень із власної кишені. А куди пішли 380 тисяч,порадили навіть не цікавитися.Наприкінці лютого 2016-го Марія Філонюк подала позов до Луцького міськрайонного суду про відшкодування збитків,завданих бездіяльністю органу виконавчої влади. «Стягнути з Волинської ОДА на мою користь 631 968 грн як середню вартість однокімнатної квартири в місті Луцьку відповідно до ринкових цін»,– ідеться у позовній заяві.– Мала подавати в суд ще 2014-го,але тоді революція,потім війна,всім було не до того. Думала,що кошти спрямовують на забезпечення війська,– пояснює позивачка. – Тепер розумію,що нікуди їх не спрямовують. У кожному новому будинку виділяють квартири суддям,прокурорам,міліцейським чинам – нічого не змінилося. З восьми тисяч експонатів 1200 найбільш цінних передала у фонди музею,решта – у тимчасовому користуванні. Раніше замислювалася: може,справді забрати всі ці речі? Але чому? Наша родина і музей виконали свої зобов’язання перед державою. Обласна рада виділила гроші,а все впирається у те,що адміністрація – розпорядник коштів – не хоче купити квартиру. Чиновники казали,мовляв,забирай свого Шевченка і йди куди хочеш,ми тобі нічого не винні. Шкода,що не записувала на диктофон.Тим часом у «Шевченківській світлиці» постійно проводять екскурсії: приходять діти з луцьких шкіл,приїжджають із районів. Ця тематична експозиція є однією з найбільших в Україні.