… Щемний аромат маминих пирогів з маком,свята вечеря під образами,снопик сіна,який тато клав під домоткану лляну скатертину,і тихо промовлене «Отче наш». А ще ватаги колядників зі звіздами,міхоноші кумедні та,звичайно,колядки: «Що то за предиво,в світі новина»,«Христос-спаситель в північ народився». Таким пам’ятається мені Свят-вечір мого дитинства. Таким він є і тепер,хіба з об’єктивними поправками на 21 століття. Таким він був у моїх батьків,і у дідів-прадідів.
Хіба стіл у них не ломився від наїдків,як нині,і пироги,за бабусиним розповідями,були чорними,бо пшеничного борошна на Поліссі ніхто не знав. Зате капусняк із сушеними грибами,вареники з картопляно-квасолевою начинкою та узвар з сушених яблук,груш і чорниці традиційно були на колядному столі у моєму селі віддавна. Як же ми,дітлахи,чекали святої Коляди! Бо й нам,не лише дорослим хлопцям і дівчатам,дозволялося поколядувати у родичів і сусідів. Перша зірка вже на небі,морозне надвечіря напувається цівками диму над коминами,сніг рипить під чобітками,а ми як горобці перебігаємо між заметів від хати до хати: «Пане господаре,дозвольте колядувати!». А вранці 7 січня мама приходила з церкви,накривала багатий стіл з ковбасами,шинками,голубцями-холодцями й будила дітей до сніданку. Христос народився! Славімо його!
Тільки тепер,поринувши у дитячі спогади,з подивом відзначила,що чимало колядок,співаних нами тоді,не були українськими,а російськими. Але ніхто на то не звертав уваги. Головне — що вони звучали взагалі у цей період уже повоєнного комуністичного мракобісся,коли повсюдно знімалися з реєстрації й зачинялися храми,коли покійників ховали без священика,а дітей хрестили у хатах потайки,щоб «райком не знав». Головне,що Різдво Христове жило у душах людей і попри всі гоніння й заборони ми продовжували радіти народженню Спасителя…
Ніколи не замислювалася над тим,чому більшість світу святкує народження Христа 25 грудня,а ми,східні християни,7 січня. Традиція в релігії — це те,що вважалося непорушним і обговоренню не підлягало. Про григоріанський та юліанський календар,про 13 днів,які їх розділяють — все це давно відомо. Саме через цей календар і Великдень ми святкуємо порізно,і Різдво. Плутанина з календарями поставила православних віруючих перед нелегким вибором. Саме під час православного різдвяного посту випадає світський Новий рік,який ми святкуємо 1 січня з 1700 року завдячуючи Петрові І. Весь світ практично вже зустрів Різдво і зустрічає Новий рік,а українці з росіянами грузинами,білорусами — перед непростим моральним вибором: чи дотримуватися посту і відмовитися від новорічних веселощів,які під час посту геть недоречні,чи зогрішити? Більшість і грішить,бо як новорічне свято зустрічати за пісним столом,без забав? Завдячуючи радянській владі Новий рік надовго затьмарив велич Різдва Христового і ще й досі його затьмарює. Попри війну,що триває вже майже два роки в Україні,попри економічну кризу,в наших ресторанах і кафе яблуку ніде впасти — люд зустрічає Новий із розважальними програмами,салютами,феєрверками. Народ гуляє так,ніби нічого не сталося. Навіть готуючись до Різдва,ми більше дбаємо про те,скільки страв буде на святковому столі,падаємо з ніг біля плити,намагаючись догодити шлункові,а коли треба йти на всенішню до храму — сили немає,ноги болять,спати хочеться. Хіба це правильно?
Ідея святкування Різдва разом із більшістю світу 25 грудня видається більш ніж логічною. Тим паче нещодавно зажевріла надія,що католики й православні у недалекому майбутньому святкуватимуть навіть Великдень в один день. У Ватикані заявили,що вони готові відмовитися від визначення дати Великодня згідно зі своїми обчисленнями,щоб усі християни святкували Пасху разом. Звичайно,це станеться не відразу,й передуватиме цьому велика робота. Навіть важко спрогнозувати,коли це може статися. Але вже те,що про це говорять,можна вважати перемогою. Раніше Пасху відзначали в один день як католики,так і православні,поки в ХVІ столітті Папа Григорій ХІІІ не започаткував реформу,у результаті якої відбулася зміна юліанського календаря на григоріанський. У Росії літочислення за цим календарем прийняли лише у 1918 році,але тільки у світському житті. Церковне літочислення збереглося у старому стилі. Через що й виникла така розбіжність у датах головних християнських свят.
Минулого тижня в українському медіа-просторі знову започаткували дискусію на тему уніфікації церковного календаря,яка не дуже активно,але час від час кимось започатковується. Обережно,тільки як пробну кулю запустили ідею,що українцям,які свій цивілізаційний вибір зробили й орієнтуються на Європу,логічніше було б святкувати Різдво з усім християнським світом 25 грудня,а не 7 січня. Тим більше тепер,коли подальше наше перебування у старому календарі є нічим іншим,як тією пуповиною,що тримає нас в одній зв’язці з Росією,країною-агресором,яка пішла на нас війною і вбиває наших дітей під гаслами захисту єдності «русского мира и православия». Саме через церкву і російську мову продовжується русифікація України,що тривала століттями. Відкинувши політичну складову,як аргумент прихильники відзначення православного Різдва 25 грудня наводять у приклад інші православні церкви,які саме цього дня разом з усім світом святкують народження Ісуса. Не треба далеко ходити: Болгарська,Румунська,Кіпрська,Грецька,Олександрійська православні церкви,віруючі Сирії,Лівану,Єгипту та інших країн. Вони хоч не перейшли на григоріанський календар,а створили свій новоюліанський,який практично не розходиться з григоріанським. І Вселенський патріарх Константинопольський теж святкує Різдво 25 грудня. Бо в 1923 році на Всеправославному Соборі в Константинополі було прийнято рішення про відмову від юліанського календаря й саме з того часу 75 відсотків православних Церков відзначає Різдво у той же день,що й віряни західного обряду. Різдво за старим стилем в ніч з 6 на 7 січня зустрічають лише п’ять церков — Єрусалимська,Російська,Українська,Грузинська і Сербська,а також афонські монастирі,православні та греко-католики України й Білорусі. Парадоксальні речі,які не можна пояснити сьогодні молодому поколінню: чому церкви одного віросповідання й підпорядкування відзначають одне з найвеличніших християнських свят у різні дні? Невже Христос може двічі народжуватися чи воскресати? Навіть анекдот на цю тему є,коли зустрічаються два християнина і один питає: «Наш Христос уже воскрес. А ваш?» Дивно,що у такій поліконфесійній країні,як наша,25 грудня досі не є державним вихідним. Навіть у проросійській Білорусі,Молдові,Албанії релігійні почуття католиків,протестантів і православних пошановані однаково: вихідними є і 25 грудня,і 7 січня.
У Фейсбуці протоієрей Української православної церкви (МП) Георгій Коваленко висловив своє бачення цієї проблеми. Він вважає,що українським християнам потрібно святкувати Різдво разом з усім світом. Тому українські Православна і Греко-Католицька церкви мали б започаткували традицію літургічно відзначати 25 грудня Різдво Христове нічною літургією,без переходу на новий стиль,без завершення посту (хоча це питання можна соборно обговорити і прийняти компромісне рішення) і залишивши традиційне велике святкування Різдва Христового 7 січня. «Держава має зробити 25 грудня вихідним днем на честь Різдва Христового,виходячи з того,що в Україні є велика кількість католиків та християни з інших країн. Таким чином,ми матимемо ту саму історію,що з Новим роком і Старим новим роком. Але навпаки,до старого Різдва додасться нове Різдво»,– зазначив він.
Багато хто погоджуються,що свято Різдва Христового не можна прив’язувати до конкретної дати,бо ні 25 грудня,ні 7 січня не є справжнім днем народження Спасителя. Тоді чому так важко знайти золоту середину? Прихильники переходу на новий стиль вважають,що цей крок не лише зміцнив би саме християнство,яке сьогодні опинилося перед великими викликами,бо тоді не було б Різдва католицького чи православного,а було б єдине свято для всіх християн. Як наприклад,курбан-байран для мусульман усього світу. Дехто з богословів пояснює неможливість цього тим,що при переході на новий стиль виникнуть труднощі із визначенням днем Пасхи. Але й тут можна досягти компромісу: прийняти григорiанський календар,але при цьому зберегти всю пасхалiю (дати святкування рухомих свят) згiдно з традицiєю,яку ми мали первісно. Деякi православні церкви живуть за григорiанським календарем,але мають стару Пасхалiю. Для визначення дня Пасхи григорiанський календар вважається кращим,бо він точнiший (юлiанський перевищує астрономiчний рiк на 11,25 хвилини,а григорiанський усього на 1,5 хвилини).
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет УПЦ (КП),коли його кілька років тому запитали про перехід українських православних церков на новий календар,зазначив: «З точку зору науки чи християнського віровчення нема перешкоди до переходу на новий стиль. Але є психологічна перешкода. Люди настільки звикли до юліанського календаря,що не хочуть від нього відступити». І згадав,чим закінчилася така спроба у 20-их роках ХХ століття,коли до влади прийшли совєти. «Було так: 25 грудня на свято Різдва Христового в храмі нікого не було,а 7 січня,у будній день,повні храми були». Патріарх висловив припущення,що нова спроба зробити це зараз може привести до розділення і розбрату. Потрібно,щоб сам народ визначився. Захочуть люди — і церква за ними піде.
Судити про те,як може зреагувати народ,мала змогу пересвідчитися,читаючи коментарі під нещодавніми публікаціями на цю тему. «Та скільки можна з вашими європейсько-протиросійськими заморочками возитись! Ви вже починаєте давити на психіку як Раша 24 зі бандерівцями! Їй Богу,дістали! Релігія не має ніякого відношення до політики і традиції теж! Хоч в червні святкуйте,якщо Вам так подобається. Досить у кожну статтю вмішувати брудну політику. Мозок кипить!» Так відреагував один із читачів соцмереж на озвучену пропозицію Олеся Донія зробити 25 грудня вихідним днем,щоб українці поволі приєднувалися до загальносвітових традицій святкування Різдва. Інші відгуки були ще гарячішим і свідчать про нашу велику «толерантність». «Коли вже тих дурнів. як Доній і йому подібних,видворять з України ? Бидлота. Скільки вже будете одурманювати людей? Вже і в Церкву Православну залізли. Комуняки перефарбовані і довбані. Різдво Христове 7 січня. Вам зрозуміло?» «Рождество Христово,празднуемое 7 января — светлый праздник для большей части жителей Украины,православных христиан. Для нас это святость. Влазить в вопросы веры — опаснейшая игра. Думаю,это будет последней каплей для полного развала Украины. Уверен,большинство жителей Украины готовы посадить Вас “на кол” за такую идею».
Були серед цього потоку злоби й ненависті дуже виважені,логічні пояснення. Ось одне з них: «Господь заповідав бути єдиними в Бозі. А що може вийти з об’єднання цього “урожаю розділення”? Тільки суміш єресей,не більше. Ортодоксальна Церква зберегла недоторканним Вчення і встановлені сімома Соборами канони. А зараз,особисто я,бачу нову спробу розхитати Церкву. При чому,не тільки ззовні,сучасне попівство робить речі,які саме розвалу сприяють. Але такі зараз часи,нічого дивного. Гадаю,що ми ще багато чого побачимо й почуємо,вистачило б розуму розібратись,бо пасток сатанинських у світі лише більшає,і розраховані вони навіть на обраних,яких зрештою залишиться невеличка купка,і яких цькуватиме весь світ. Зараз події розгортаються таким чином,що цією купкою можна буде вважати кацапів,але це робиться спеціально,для того,щоб появу антихриста було обставлено відповідними подіями. З’явиться цей “діяч” саме на теренах кацапії,і виглядатиме все,як справжнє пришестя месії. Небагатьом вдасться розгледіти антихриста,а Ви кажете: треба доєднуватись до загалу. Доєднуйтесь до кого хочете,а я маю власний розум і,якщо впаду у прірву,то через свої помилки,а не відмовившись від Божого Дару розуміння і попрямувавши за сліпцями».
Питання віри — надзвичайно делікатні. Напевне,Україна сьогодні не в тому стані,щоб починати ревізію традицій і віри,що формувалися багатьма століттями. Але й зовсім не реагувати на виклики сьогодення теж не можна. Поки що нам усім треба вчитися любові й милосердю,які давно втратилися в нашому грішному світі. І толерантності до людей,які думають інакше. Спілкуючись із старожилами багатьох волинських сіл,які ще жили за Польщі,я завжди цікавилася: як уживалися колись поляки з українцями,як святкували вони свої свята? Українці шанували почуття своїх сусідів-католиків і намагалися на їхні Великдень і Різдво не працювати. Так само і поляки. Ходили одне до одного в гості,пригощалися. Це було у далеких 30-их. У моєму селі є сусіди,яких ми називали «суботниками». Ми знали,що вони не моляться до ікон,і в суботу не працюють,а ходять на зібрання. Зате коли був Великдень,ці люди завжди робили найбруднішу роботу,працювали в полі,чи дрова рубали. Все село святкувало Пасху,а вони працювали. Це були 70-80-і роки минулого століття. Чи могли вони цього не робити? Могли,якби поважали почуття тих,хто жив поруч з ними. Тому коли святкувати Різдво — це справа особисто кожного. Для когось Різдво 7 січня — не лише зворушливі дитячі спогади,а й шанс українців зберегти свою національну ідентичність і в різдвяних традиціях та звичаях теж. Через те відступитися від цієї дати буде непросто. Головне,не коли,а з чим у душі прийдеш ти до храму у цю святу ніч. А ще головніше,щоб ми туди йшли,щоб нам хотілося йти. І не лише на Різдво чи Великдень…