Волинь – історична територія, де тісно перепліталася історія багатьох держав і народів. Одним із найбільш трагічних періодів у історії Волині – це роки Другої світової війни, коли на наших землях зійшлися у протистоянні одразу кілька сил: регулярні армії Німеччини та СРСР, радянські партизани, польська армія Людова та польська армія Крайова, ОУН-Б, ОУН-М, загони Тараса Бульби-Боровця «Поліська Січ» тощо. Не дивлячись на численні об’єктивні історичні дослідження, польська та українська сторони офіційно досі мають розбіжності у поглядах на події, які відбувалися у роки Другої світової війни на Волині.

Чимало місць зі спільною польсько-українською історією лишилося і на території Польщі. Одним з таких є село Сагринь, мирне населення якого було знищене польськими бойовиками 10 березня 1944. Цьогоріч минає 76 річниця трагедії, втім, поляки з українцями, які закликають один одного до примирення і вивчення спільних уроків минулого, на ділі досі не мають єдиного бачення і розуміння тих далеких трагічних подій. Про те, що сталося у селі Сагринь у березні 1944 року, йдеться у матеріалі видання «Історична правда».

Як звертають увагу дослідники історії, поляки навіть на найвищому державному рівні, вшановуючи жертв Волинської трагедії, у якій вважають винними українських націоналістів, використали зображення спаленого українського села Сагринь. Відповідне фото у 2018 році розмістив на своїй сторінці навіть прем’єр-міністр Польщі, після чого його розтиражували чимало ЗМІ. Як зазначає «Історична правда», акцію у селі Сагринь здійснювали польські підрозділи Армії Крайової на чолі з Зеноном Яхимеком та  Батальйонами хлопськими на чолі зі Станіславом Басаєм.  В честь цих історичних особистостей названі вулиці у польських містах, поляки вважають їх захисниками польського населення у роки Другої світової війни. Втім, українські дослідники історії переконують, що саме вони керували атаками на українські села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, Мягке та ряд інших, частково їх спаливши. Українські історики вважають, що у ході цих подій загинули приблизно 1500-2000 цивільних українців.

Польсько-український конфлікт розпочався на Холмщині у 1942 році, звідки перекинувся на інші регіони – Волинь, Галичину, Підляшшя, Лемківщину. Історики наводять свідчення українки Зіни Малимон, якій вдалося пережити знищення села Сагринь.

«Польська банда напала на Сагринь і стріляла із запальних куль… Ми втекли на станцію… Люди почали втікати нагору. Тоді бандити почали стріляти по горі. Побили всіх чоловіків, вбиваючи, проклинали», – наводить слова Зіни Малимон «Історична правда».

Також жінка розповідає, як їй дивом вдалося вижити, а от її матір та сестру, разом з іншим цивільним населенням, якому не вдалося втекти, розстріляли бандити. Відповідні свідчення жінки зафіксовані у протоколі по справі Сагрині. Історики зазначають, що у березні 1944 року польські націоналістичні сили, користуючись відступом німецьких військ, мали на меті укорінитися на територіях Холмщини до приходу Червоної Армії, а для цього слід було позбутися на цих землях українців, відтак спалили ряд українських сіл аби змусити українців залишити Холмщину.

Інший свідок тих подій, Ольга Шидловська, пригадує, як розстріляли її сусідів – жінку з дітьми. Та найбільш трагічні події сталися саме у Сагрині, адже це село спалили повністю. Лише  в цьому селі, за різними даними, загинуло від 800 до 1240 українців. Серед них більшість – жінки та діти. У Сагрині перебувала місцева українська поліція та самооборона, саме цим пояснюється особлива жорстокість поляків. За грошову винагороду навіть підлітки здавали польським військовим місця, де переховувалися цивільні українці. Лише одиницям вдалося вижити, втікши до лісу. Сьогодні встановлено 660 українців, яких жорстоко вбили 10 березня 1944 року у Сагрині. Щороку офіційні делегації з України приїжджають на Холмщину, аби вшановують їх пам’ять. Проте, повний список загиблих 76 років тому українців досі не складено.