Свою книгу «Проти вітру»,яка побачила світ у харківському видавництві «Права людини»,Раїса Мороз назвала «спогадами дружини українського політв’язня». У цих мемуарах-роздумах колишньої дружини Валентина Мороза – екскурс у долі багатьох знакових постатей,які намагалися реалізувати своє національне покликання за радянських умов,у ній також – фактичний автопортрет унікальної жінки.

На багатьох сторінках книги йдеться про Волинь. Зокрема – про Холонів,звідки родом Валентин Мороз (з особливою теплотою неодноразово згадується його батько Яків),про Мар’янівку,де в школі працювало подружжя Морозів. І,звичайно,про Луцьк,де «20 січня 1966 року відбувся суд над Валентином Морозом і Дмитром Іващенком – перший суд над ув’язненими першого покосу української інтелігенції». Раїса Мороз згадує: «Останнє слово Валентина бадьоре,він навіть пробує жартувати. Робить екскурс в історію і каже,що тюрма не така вже й погана штука,що в тюрмі народилося багато поетів і мислителів,що вона дає нагоду оцінити й підсумувати своє життя,подумати над його сенсом». А відтак резюмує,що «це був перший і останній експеримент КДБ з частково відкритим політичним судом над українською інтелігенцією. Експеримент їм явно не вдався…Усі наступні суди у Львові,Києві та інших містах були закриті».

У книзі неодноразово згадуються як імена тих волинян,над ким у шістдесятих роках минулого сторіччя завис каральний меч радянської імперської системи (Леся Ковальчук,Анатолія Панас,Віра Іващенко,Стефан Забужко),так і поіменно представників прокуратури,КДБ,міліції,суду,руками яких утверджувалася «справедливість».

«Проти вітру» – це сувора правда про відомі українські постаті,які,успішно проходячи страшні випробування,при цьому ставали бранцями своїх его,не щадили тих,хто залишався найвірнішим,за що відтак доля виставила їм суворі моральні рахунки. А водночас ця книга – зворушливий збірний образ жінок,які – втілення жертовності,мудрості,краси,сили волі,несхитності,українськості: Олени Антонів (матері Тараса Чорновола),Оксани Мешко,Ніни Строкатової-Караванської,Алли Горської,Михайлини Коцюбинської,Надії Світличної… Та й,безумовно,самої Раїси Мороз,грекині за національною приналежністю та українки за повелінням розуму й серця.

Як зазначає Євген Сверстюк,почесний громадянин Волині,Шевченківський лауреат,«Раїса Мороз має дар правдивості й чесності. Цей дар і затягнув її з Донеччини,від мирного грецького дому,каліченого напівкримінальним соціалізмом і війною,на Волинь і Прикарпаття,де сміливі воювали за правду». На його думку,ці спогади «читаєш як добру прозу,місцями гостросюжетну. У силу своєї правдивості вони дають багатий матеріал для роздумів».

Сама ж Раїса Мороз пропонує оптимістичну візію: «Головна подія – незалежність України. Хай там що,я вірю,що це – назавжди,цього в українського народу вже не відбереш. Мине час,відійде покоління безбатченків,виростуть діти,виховані на правдивій історії своєї землі,зі своєю мовою,які шануватимуть і оберігатимуть це найбільше досягнення кінця минулого століття – незалежність нашої держави».

«ВП» нагадує,що раритетною книгою Раїси Мороз (незважаючи на невеликий наклад) уже можуть скористатися читачі Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.