Схоже,твердження аналітиків,що війна,яка розпочалася сто років тому,в Україні й не завершувалася,не таке далеке від істини. Тим паче,на фоні останніх подій,коли навіть вітчизняні оптимісти остаточно позбавляються сумнівів: стратегічний ворог №1 і не збирається коригувати свої плани,обмежившись,після Криму,загарбанням регіонів,які Путін називає «Новоросією». «Рашистам» потрібна вся Україна.

Минулого тижня навіть із Берліна,де реаніматор імперії зла має чи найбільшу підтримку,всерйоз попередили про вірогідність повномасштабного путінського вторгнення в Україну. Занепокоїлися не тому,що раптом почали любити нашу державу,а керуючись холодним прагматизмом. Адже не сумнішаються: Кремль не збирається обмежити свою наразі фактично безкарну «миротоворчість» кордонами України.

Доки ж наша країна відстоює свою державність,а в Європі усе ж спрацьовує принцип «цінності поступаються цінам»,хіба у Китаї мають достатньо підстав повтішатися з мрій реаніматорів московської імперії. Чи не тому доволі масово продаються килимки для витирання підошв взуття із обрисами профілю Путіна та етикеткою «Made in China». Адже вже відомо (попри вірогідні закулісні домовленості Москви та Берліна,імітацію Вашингтоном готовності допомогти Києву),хто УЖЕ став переможцем. Пекін! І питання зовсім недалекого часу,коли «московським улусом» вже не дозволять,за зізнанням начебто одного з впливових представників Піднебесної,«маразматично керувати мавпі з ядерною кнопкою».

Інше питання,яку ціну,аби мрії брехливого нелюда-психопата та його зазомбованих «рашистів» не збулися,заплатить український народ. Скільки заліків ще отримають курсанти російських військових училищ,безкарно убиваючи з «Градів»,що на кордоні,наших співвітчизників? Скільки життів на вівтар свободи покладуть кращі із кращих синів і дочок нашої багатоетнічної,поліконфесійної Української нації…

Минулого тижня під час позачергового засідання ВРУ в закритому режимі парламент отримав не тільки «вбивчу» інформацію від військовиків,але й запропонував ряд відповідальних кроків,аби принаймні стримати навалу московської,озброєної до зубів «русскоміровської» орди. Зокрема – й погодився з пропозицією Кабінету міністрів ввести тимчасовий,до 1 січня 2015 року,загальнодержавний 1,5% загальновійськовий збір. Хоча,як зазначав на своїй сторінці у Facebook Юрій Луценко,радник Президента,«нерви офіцерів і солдат – на межі… Російські міномети і «Гради» відкрито стоять на нульовій позначці держкордону,до них позмінно підвозять курсантів – здають заліки зі стрільби. Молоді у**бки точно знають,що по них не стрілятимуть. Ходять у майках,фотографують вправи із розстрілу українців. Воістину братній народ! Тільки брата зовуть Каїн. Краще не повертатися до нього спиною».

Водночас,попри ряд оптимістичних заяв представників українського політикуму про близьку перемогу,у світі вже зрозуміли: коли «рашизм на марші»,уже,ймовірно,не уникнути «переростання» російської агресії на територіях навіть наймогутніших геополітичних гравців. З цього приводу вже й парламент Великобританії наголосив: «Нестабільність в Росії,світогляд президента Путіна,і нездатність Заходу активно реагувати в Україні означає,що ми повинні терміново звернути увагу на можливість … повторення Росією такої тактики в іншому місці. Зокрема,держави-члени НАТО в Прибалтиці вразливі. Ми не переконані,що НАТО чи уряд Великобританії повністю підготовлені до такої загрози».

Тож спробуємо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став і надбання історії,і ше одним «тривожним дзвінком».

«Шлях єднання,миру»

Констатуючи,що «минає 100 років від початку глобального воєнного конфлікту XX століття – Першої світової війни,що забрала мільйони людських життів»,Глава нашої держави Петро Порошенко у своєму Зверненні до співвітчизників нагадує: «Майже вся територія України,розділена між ворогуючими імперіями,стала театром бойових дій. Змушені воювати у складі регулярних армій держав по різні боки фронту,українці мають свій скорботний рахунок величезних втрат у тій трагедії» (тут і далі посилаємося на прес-службу Президента України). Він підкреслює: «Важливий урок,який мусимо винести із кривавих подій початку минулого століття,полягає в тому,що лише незалежна,соборна та сильна держава є запорукою від братовбивчого протистояння у чужих війнах». Відтак Президент нагадує,що «Перша світова,спричинений нею жовтневий переворот у Росії,боротьба проти більшовицької навали були нелегкими випробуваннями на міцність українців. Не зламали нашого прагнення до свободи та відновлення державності голодомори й репресії комуністичного режиму. Нині ми знову змушені збройно обороняти незалежність від зовнішніх зазіхань,ламати імперські плани іншої країни». Глава Української держави,Лідер Української нації висловлює переконання,що «українці з притаманними їм волелюбством і патріотизмом зуміють відстояти свою державу,відновити та захистити її територіальну цілісність».

«Ми прагнемо й надалі розбудовувати власну країну – рівноправного члена великої європейської родини,яка,пройшовши крізь полум`я воєн та інші лихоліття,вибрала шлях єднання,миру,демократії і прогресу,- підкреслив Петро Порошенко. – Це наш обов`язок перед майбутніми поколіннями,перед пам`яттю загиблих співвітчизників. Слава Україні!»

Попередньо Глава держави у своєму коментарі щодо роботи Верховної Ради наголосив,що «ми повинні говорити мовою компромісів,а не ультиматумів. Емоції не повинні брати гору над розумом. Діяти інакше – значить,відкрити другий фронт проти України… Нам потрібна консолідація,а не протистояння».

«Питання залишається. Цього року чи наступного?»

Тарас Возняк,головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї»,наголошуючи,що 100 років тому (1 серпня 1914-го) розпочалася Перша світова,констатує: «Сербія і Росія всіма силами провокували Австро-Угорщину на війну за переділ Європи» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). Він підкреслює: саме в так званий «мертвий сезон» Росія з Сербією спровокувала початок Першої світової війни. А відтак нагадує,що також влітку 1939 року «нацистський Третій Райх шукав приводів для нападу на Польщу. СС та СД організували підготовку до операції «Консерви»,яка полягала у тому,щоб переодягнені у польську військову форму нацисти напали на радіостанцію на німецькій території. Для того було обрано радіостанцію у тоді німецькому містечку Ґляйвіц. 31 серпня раптово по команді «Бабуся померла» Райнхарда Гайдріха нацисти напали на радіостанцію. 1 вересня Гітлер оголосив війну Польщі».

Возняк також зауважує,що і влітку 2008-го,коли «всі інституції ЄС,США та всяких там НАТО з ОБСЄ на місяць запали у безкінечну ман`яну (ma?ana – вічне «не тепер»,вічне «завтра») та фієсту (fiesta – вічне «свято життя») підполковник КГБ Владімір Путін вирішив,що саме час напасти на непокірну тоді Грузію. Апелюючи до нинішніх реалій,аналітик звертає увагу на специфіку літа-2014. «Коли всі інституції ЄС,США та всяких там НАТО з ОБСЄ почали після чергової «глибокої стурбованості» та «дуже глибокої стурбованості» з огляду на анексований Крим на місяць западати у летаргічний сон – бо ж як же ж без такого очікуваного сезону на Канарах – не дрімаючий ні вдень ні вночі підполковник КГБ Владімір Путін вирішив,що саме час напасти,повторити казус Грузії і відкусити наступний кусень України»,- констатує Тарас Возняк. А відтак він резюмує: «Мене та й не одного мене останнім часом ніяк не полишало це відчуття наступного дежавю (d?j? vu – «десь я вже це бачив»).І все ніби чудесно. Роздали місцевим наркоманам,хто хотів,переносні зенітно-ракетні комплекси. Загнали «братішкам» танки,БТРи,навіть гаубиці,реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град»,убезпечилися з неба зенітними ракетними комплексами «Бук». Небо почала брати під контроль російська військова авіація. У Донбас відкрито почали заводити російські штатні військові підрозділи. Все за планом. Залишилося тільки загнати хіба що тактичну ядерну зброю». Правда,коли все йшло,як по маслу,тим більше,що у відповідь знову озвучувалася передбачена і часто проплачена «величезна стурбованість»,трапився конфуз. «Лупанули з ракети не по «украх»,чого ніхто б і не зауважив,а по малайзійському авіалайнеру,- зазначає Возняк. – Сьогодні у всіх шок. Звісно,що шок у тих,хто не «професіонал» отрути і стилета. Однак він мине. А ман`яна – справа вічна». Він нагадує,що «для Путіна дике масове вбивство не є жодним шоком… Згадайте підірвані «невідомими» будинки у Москві,Беслан,Норд-Ост,безкінечні теракти,які відбуваються саме тоді,коли потрібно «сплотить» народ – про Чечню і говорити нема чого». Експерт наголошує: «Отож питання залишається. Цього року чи наступного? Хоча не зводьмо все до містичного місяця серпня.Для початку інтервенції у Афганістані кремлівські геронтократи скористалися різдвяними канікулами 1979 року – коли світ поринув у різдвяне замилування.Всі газові війни 2005,2009 рр. Путін розпочинав щодо України теж у передноворічний час. Щоб розбігшись по зимових курортах не встигли зреагувати,навіть,якщо б хотіли. Навіть придворний переворот 1999 р.,завдяки якому Путін прийшов до влади,відбувся у новорічну ніч 31 грудня,коли Єльцина змусили відректися від престолу царя всія Русі.

Возняк акцентує увагу на тому,що «больовий поріг подолано. Путін вдруге за останній рік входить в Україну. Ще лежать жертви катастрофи по полях,а заведення російської військової техніки в Україну не припиняється. Благо,що російський народ,як завжди,вдає з себе дурника,і неначе не розуміє,хто що зробив і до чого воно йде. Не майте ілюзій,що він усовіститься. Правильно повторив за Шукшиним Борис Нємцов – «народ для разврата собрался». Немає чого розслаблятися». А після цього він ще попереджає: «Тому я б не скидав з рахунку і серпень 2014,в якого заходимо – d?j? vu – саме у соту річницю Першої світової війни,яка ніяк не може закінчитися».

«Той,хто сіє вітер,пожне бурю»

Політолог Сергій Климовський у «Хвилі» звертає увагу на вірогідності того,що Росія могже почати світову війну до її сторіччя. На його думку,«російські спецслужби в акурат до сторіччя Першої світової вганяють світ в нову світову війну,яку вони почали в Україні,і яку за старими шаблонами норовлять назвати новою великою та вітчизняною». Він підкреслює: «Кремль і його спецслужби самовпевнено розігрують план нової світової війни в сторіччя першої,вважаючи,що тепер-то Німеччина на їх стороні завдяки газовій трубі,а французьких соціалістів,капіталістів і націоналістів можна банально купити за готівку». У той же час,експерт наголошує,що «містер Путін,як і не так давно Янукович,не врахував,що той,хто сіє вітер,пожне бурю. Нова світова війна,розв`язували Кремлем,не тільки поховає її зачинателя,а й дорого обійдеться росіянам».

«Ефективну допомогу Україна може отримати тільки від Китаю»

Професор Зігенського університету і Українського Вільного університету у Мюнхені Йосиф Сірка («Український погляд») звертає увагу на пропагандистські маніпуляції в сучасних рееаліях. «Українські політики роблять помилку,коли спрямовують свої сили лише на інтеґрацію до Європи,- переконаний він. – Російський капітал та служби безпеки контролюють європейські країни і можуть ними маніпулювати,що ми вже побачили на прикладі Франції та Австрії». Професор вважає,що «одинока країна,яка була б здатна затримати російського агрессора,- це Китай. Якщо б Китай захотів,то протягом кількох днів міг би провести «референдуми» на зразок кримського і приєднати всю східну частину РФ аж по Урал до Китаю. Саме про це не думають українські політики,які чомусь очікують допомогу від Заходу,який їм пропонує «діалог» з терористами,який би сам відкинув».

Аналітик пояснює: «Україна має потужню військову індустрію,яку можна було б за допомоги,скажімо,Китаю швидко поставити на ноги,що було б найкращим методом боротьби з інтервентом,який задіяв не тільки військову бронетехніку і модерну зброю зі своїми фахівцями,але й літаки та ракети,про що свідчать збиті українські літаки.

Порівняння пані Меркель до Ріббентропа може переборщені,але по самій суті вони близькі. Ріббентроп і Молотов підписали угоду про поділ решти Східної Европи,а пані Меркель і Путін пропонують «прямі переговори» між російськими диверсантами і Україною,що означає – поділ України з Росією,а німцям вигідний газ та дорогі проекти». Сірка підкреслює,що «йде відверта війна Росії проти України і її не можна приховати жодною брехнею та фантазією кремлівських пропагандистів. Ефективну допомогу у підтримці свого суверенітету Україна може отримати тільки від Китаю,бо це одинока країна,яку Росія респектує,яка здатна домогтися зміни агресивного курсу Кремля».

«Епізод набагато масштабнішої драми»

Релігієзнавець Катерина Щоткіна,роздумуючи у виданні «День» про вибори 13 серпня третього Предстотеля УПЦ,вважає,що «без митрополита Володимира УПЦ доведеться вчитися жити заново. Тому що багато чого в цій церкві трималося особисто на предстоятелеві,на його надзвичайному авторитеті. Після його кончини всередині церкви і зовні невдовзі стане абсолютно ясно: «авторитет» УПЦ до останнього часу був насправді авторитетом однієї людини. Це він гарантував внутрішню єдність церкви — насамперед своєю особистою лояльністю до митрополита Київського. Це він убезпечував внутрішні справи УПЦ від руйнівних втручань ззовні». Нагадавши,що «вільно чи невільно,митрополит Володимир особисто став чинником української церковної автономії набагато істотнішим,ніж Статут УПЦ (здається,так досі і не затверджений у Москві)»,вона наголошує: «Майбутні вибори,само собою,порушують питання «московського реваншу». Попри те,що він і так уже,фактично,відбувся. Місцеблюститель київської кафедри митрополит Онуфрій – людина,яка цілком і повністю задовольняє Москву. Достатньо почитати останні документи,ним підписані,- у своїх оцінках українських подій Київська митрополія ні в чому не розходиться з Московською патріархією. Тобто якщо й дорога нашому нинішньому церковному керівництву «симфонія»,то тональність її задається аж ніяк не на Банковій».

Щоткіна прогнозує,що,очевидно,Москві вдасться «проштовхнути» кандидатуру Онуфрія як потрібного і слухняного Предстоятеля УПЦ. Вона висловлює сумнів у тому,що митрополит Вінницький Симеон зможе стати реальною альтернативою місцеблюстителеві. Останній зарекомендував себе як «проукраїнський» архієрей,підтримує дії Президента і,на відміну від митрополита Онуфрія,не виявляв себе противником євроінтеграції. «Тобто він набагато кращий кандидат на партнера по «українській симфонії»,ніж митрополит Онуфрій»,- вважає експерт.

На її думку,«УПЦ до останнього часу залишалася такою самою пострадянською церквою,як Україна – пострадянською країною. Постійні зриви в ідеологію були,хочеться вірити,просто «хворобою зростання»,яку хтось вправно використав,аби завдати нам останнього,хочеться вірити,удару. Україна його,хочеться вірити,переживе. Чи переживе його УПЦ? Чи зійде з історичної сцени разом із тією вмираючою ідеологією,якою вона встигла так просякнути? Сьогодні саме це для неї «запитання №1». Вибори митрополита Київського – не більше,ніж епізод набагато масштабнішої драми».

«Ця війна – не на виживання,а на існування нашої країни»

Володимир Гунчик,четвертий впродовж 2014-го (після Б. Клімчука,О.Башкаленка,Г. Пустовіта) очільник Волинської ОДА,роздумуючи про реалії,аби «вибудувати спільні дії задля миру і спокою в Україні,на нашій Волині»,підкреслює: « Країна – у небезпеці не лише через зброю,вигуки і кулі,а й через те,що сьогодні ворог з усіх сторін старається до нести до кожного з нас неправдиву інформацію,яка максимально поширюється ворогом,щоб створити конфлікт в середині суспільства». Він зауважує,що «щодня 70 млн грн,які могли б бути направлені на мирну розбудову держави,спрямовуються на нікому не потрібну війну. Кожен день,з кожної області десятки,сотні,тисячі людей йдуть у військо для того,щоб захищати свою країну. Важливо сьогодні донести кожному волинянину,якими діями ми повинні відстояти цю незалежність,та що ми повинні зробити,аби кожен з нас зрозумів,що ця війна – не на виживання,а на існування нашої країни». На його переконання,«сила і міцність нашого духу мають надавати підтримку нашим воякам». Голова облдержадміністрації зазначає,що в ході обговорення комплексу питань щодо часткової мобілізації,усі пропозиції та зауваження будуть враховані. За результатами наради облдержадміністрація направить відповідні листи до центральних органів влади. Володимир Гунчик також закликає представників влади на усіх рівнях «спільно працювати з людьми на місцях,адже,лише об’єднавшись,разом,ми зможемо пережити складний для держави час. І сьогодні,як ніколи,усім нам потрібна взаємна підтримка задля збереження миру в державі».

«Перемога – питання часу»

Аналітик Самійло Ворс в есеї «1914–2014. Український рахунок» (див. «Український тиждень»)констатує,що,незважаючи на вкрай несприятливі історичні обставини,«Україна як держава народилася,точніше,відродилася. Стверджувати,що це сталося внаслідок інтриги Габсбурґів чи Гогенцоллернів,– означає вдаватися до примітивного повторення імперської казочки. Те,що УНР,Гетьманат чи Директорія були недосконалими з погляду ідеології та менеджменту,не робить їх унікальними – через ті самі «хвороби зростання» пройшли всі новітні держави Європи. Ну а сучасні події допомагають до кінця усвідомити,що так звана громадянська війна,внаслідок якої Україна втратила державність,щойно її здобувши,– такий самий міф,як і нинішній московський пропагандистський штамп: ідеться про пряму інтервенцію сусідньої країни з подальшими анексією та колонізацією».

Нагадуючи,що керівництво комуністичної Росії попервах дало УРСР досить широку культурну автономію,експерт резюмує: це свідчить не так про добру волю Лєніна чи Сталіна,як про визнання України як такої – її сили й потенційної небезпеки для імперії нового зразка. Водночас він зауважує,що можна сперечатися,наскільки виправданою була співпраця наших національних еліт із колоніальною адміністрацією,на що тільки широкі маси на це не купилися. Однак,навіть після остаточного відновлення Україною своєї державності,«упродовж останніх 23 років колишня метрополія не полишала спроб повернути собі ласий шматок,удаючись до економічної окупації,втягнення до політичного альянсу,нарешті,прямого силового тиску,тобто війни… РФ не хоче відмовитися від статусу імперії й пройти той шлях,яким решта сусідів по континенту рушила якраз століття тому». На думку Ворса,у цьому сенсі «можна розуміти війну,кінець якої ми переживаємо. Вона почалася в 1914 році й пройшла низку етапів: ліквідація монархій (Перша світова),розпад імперій (Друга світова),становлення громадянських суспільств (холодна війна). Ось чому для всієї Європи має першочергове значення перемога України над Росією в цій останній,вирішальній стадії війни: вона означатиме капітуляцію імперської моделі розвитку,відмову від парадигми ХІХ століття й наближення впритул до вирішення проблем ХХІ століття». Відтак експерт резюмує: «Можна вже констатувати остаточний відхід,передусім ментальний та економічний,України від Росії. В українському суспільстві усвідомлення його сталося на наших очах і,схоже,супроводжувалося відчуттям полегшення: нарешті залишається в минулому шизофренічна роздвоєність ідентифікації,бере гору чесна визначеність. У хворому російському суспільстві цей процес емансипації тільки-но розпочався. Як офіційна ідеологія РФ,так і масова свідомість розглядає українців уже не як частину своєї спільноти,а радше як ворогів,котрим треба помститися за руйнацію звичної картини світу. Це влучно зауважила днями Оксана Забужко: «А всі помітили,що з початком бойових дій ми для нападників стали вже не «хохлы»,а «укры»? Дискурс змінився,нас «підвищили рангом». На місце смішного,дебілкуватого тубільця-салоїда («младшего брата») в імперській свідомості з’явився таємничий,грізний «укр»,який чомусь замість «растворять ворота» й наливати б’є в морду. […] «Укри» – це і є,по факту,визнання української незалежності: кінець колоніального міфу. […] Це антиколоніальна війна,так. А Революція гідності – лиш один із її псевдонімів».

Він не сумнівається,що «перемога – питання часу. Після неї відбудеться завершення формування нових цивілізаційних викликів і виникне потреба в нових відповідях на них».

А тим часом тиждень,що розпочався,засвідчив: масштаби російської агресії проти України розширюються. Навіть у географічному вияві. Адже територія,де смертоносно проявляється збройне протистояння,попри інформацію про звуження кільця (кілець) над загарбаними російськими найманцями населеними пукнтами,продовжувала збільшуватися. Про спроби окупантів дестабілізовувати ситуацію заговорили знову на Одещині,Вінниччині,Харківщині… А зважаючи на те,що поки що Україна не контролює частини кордону на сході,то кожної доби бойовики нарощують «м’язи» за рахунок нової російської бронетехніки та «Градів»,отримують нове поповнення з числа професійних головорізів і мерзотників,яких,таким чином,позбавляється РФ. Натомість наша країна,як уже зазначалося вище,протистоїть кривавому агресору ціною життів кращих із кращих своїх синів і дочок.

Так чи інакше,скільки б не говорили про непрогнозованість Путіна,віднедавна світ позбувся рятівної надії,начебто якість санкції зупинять спадкоємця «слави» кривого Грозного,біснуватого Петра і батька імперії СРСР Сталіна. Судячи з подій і тенденцій,кремлівський режим готує «повноцінні» збройне вторгнення. Й не лише в нашу країну. Питання часу,коли це «визволення» України від українців і державності розпочнеться: через рік,місяць,тиждень,день.

На цьому також все частіше наголошували й ЗМІ: «Бойовики перегруповуються,з Криму везуть зброю,з Росії стріляють» («УП»),«ЗМІ: Німеччина і Росія готують змову» («УТ»),«РФ готує вогневі позиції для обстрілу території України – РНБО» (УНІАН),«Поборемося з «п’ятою колоною» в українській владі?» («ЛБ»),«Податки Яценюка: захистити олігархів і вбити газовидобування» (УНІАН),«МВС: Більша частина силовиків Донбасу зрадили присязі» («УТ»),«РФ передала терористам техніку,підтягує ешелон кадирівців – РНБО» («УП»),«Росія оголосила масштабну «мобілізацію» військовозобов`язаних запасу – буде проводити навчання» («ДТ»),«На Одещині та Вінничині зафіксовано безпілотники з боку Придністров`я» («День»),«Уночі в Харкові з вогнемета обстріляли вогнемет» («Коментарі»),«Будь-які угоди із Заходом Путін використає для наступу на Україну – експерт» («Радіо Свобода»),«Обама: Дії Путіна можуть бути згубними в довгостроковій перспективі» (УНІАН),«Російські військової уже на сході України: нас очікує повномасштабне вторгнення?» («Обозреватель»).

Як зазначив на сайті УНІАНу Андрій Садовий,мер Львова,«в Україні – війна. Війна нового типу: не така,коли одна країна з іншою воює відкрито. Бо війна з Росією – це війна проти тероризму. В цій ситуації ми дуже часто очікуємо,що хтось нам має допомогти: Захід,Америка… Однак наша сила – у нас самих». А водночас,будьмо відверті,ми й залишалися сам на сам зі стратегічним ворогом. Тим,який знищив УНР,який убиває голодоморами,брехнею і фактично безпервною війною. Системною війною,яка подолали рубіж століття. Фактичною війною,яку,коли пригадати подвиги «Андріів Боголюбських»,Москвія веде проти України впродовж майже тисячоліття.

Зрозуміло,ніколи агресор не зупиниться,якщо його не зупинити. Очевидно,на сто першому році «української самотності»,коли вже минуло десять десятиліть від початку Першої світової війни,уже й світ починає розуміти,що нинішня стратегія Кремля – це,за констатацією в Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка,– «глобальний виклик. Не лише для України. Це виклик для всієї міжнародної спільноти»( «Українська правда»).Чи виправдані на цьому фоні наші сподівання на прийдешні дочасні вибори до парламенту і відмова від введення воєнного стану в Україні,коли частину її території (зокрема Крим) вже окупувала Росія,яка фактично веде війну,стане зрозуміло вже невдовзі. Оптимістів поки що не бракує в нашому державному домі. Як підкреслив у «Дзеркалі тижня» генерал-лейтенант Василь Богдан,ветеран зовнішньої розвідки,«Україна не лише уникне пастки «Русского мира»,а й переможе у боротьбі із зовнішнім і внутрішнім ворогом та забезпечить поступальний розвиток модерної держави».

Правда,при цьому слід не забувати,що,як зауважив Президент США Барак Обама («Радіо Свобода»),«дії Путіна можуть бути згубними в довгостроковій перспективі». Тож попереду – нові суворі виклики. Будьмо!

Віктор ВЕРБИЧ