Тема Волинської трагедії 1943 року періодично спалахує цього року,породжуючи напругу у стосунках України та Польщі. Зараз докорінно різняться відповіді науковців двох країн на питання чи був факт геноциду з боку українських націоналістів польського населення,чи все-таки це взаємні злочини українців та поляків на Західній Україні. Однак з огляду на те,як історія почали впливати на сьогодення,у чомусь історики висловлюють спільну позицію – питання минулого повинні оцінювати науковці,а не політики.
 
«На превеликий жаль,в Україні і досі немає загальнодержавного розуміння і підходу до єдиної політики національної,історичної пам’яті,окрім публічних заяв деяких громадських діячів і політиків,- так висловився в середовищі фахових українських істориків декан історичного факультету СНУ імені Лесі Українки Анатолій Шваб,який був модератором Всеукраїнського семінару. – Але це повинно бути надзвичайно важливим,як однин із показників зрілості держави».
 
Підтримав таке прагнення до конструктивного напрацювання істориками і науковцями єдиної державницької позиції у цій проблемі і випускник лесиного ВИШу,народний депутат України Ігор Гузь.
 
«Тема мені близька,бо і родину мого діда у ті роки виселили з території Холмщини,- розповів Ігор Гузь. – Розповім про політичні складники питання Волинської трагедії. Я дуже оптимістично налаштований щодо стосунків України та Польщі і переконаний,що незважаючи ні на ті події,що були в минулому,ні на ту лавину антиукраїнського характеру,що пройшла сусідньою державою цього року,я,як політик,не бачу іншого варіанту співпраці наших стосунків,ніж добросусідство. І,як приклад цього,сьогодні представники 6-ти сільських громад мого виборчого округу їдуть до Грубешова підписувати угоди з польськими гмінами».
 
На думку народного депутата,великою помилкою польської провладної консервативної,націоналістичної партії було підняття проблеми Волинської трагедії на рівні Сейму,політичних рухів і висловлювань. Адже це повинно бути в царині історичної науки,дослідників,пошукачів,але не політиків.
 
«Але разом з тим я не підтримую тих парламентарів,які вважають,що нам не можна відповідати на такі закиди поляків. Ми перегорнули сторінку між парламентарями української і польської сторони,підтримавши постанову Парубія,яка дала оцінку рішенню польського Сейму. Ми повинні перегорнути цю сторінку і писати нову в рамках єднання трьох держав. Варшава – Вільнюс – Київ – це в Східній Європі той кулак,який має протистояти російській агресії і робити промоцію України стосовно вступу в ЄС»,- зазначив Ігор Гузь.
 
Дослідженням проблем Волині і Волинської трагедії львівський науковець Богдан Гуль займається з початку 21 століття. Вже надруковано кілька його монографій і статей цієї тематики. Професор Львівського національного університету імені Івана Франка працює в польських архівах і бере участь у спільних українсько-польських форумах,організованих Українським інститутом національної пам’яті. Наразі,вважає,спільної концепції немає,тому сподівання має великі на опублікування матеріалів,які опрацював у польських архівах і з якими не працюють тамтешні історики.
 
«Я зрозумів одну річ: шукати причини того,що трапилося,в рамках одного століття,як це роблять переважно польські історики,не можна. Вони досліджують з 1 листопада 1918 року. А до цього ж Волинь входила до складу російської імперії. Національні почуття розвивалися слабо. Тому говорити,що Волинська трагедія є наслідком розгулу націоналістичних почуттів,неправильно. Вивчаючи документи,дійшов висновку: велику роль у цьому відігравав Радянський Союз. Антипольські акції розпочалися після загострення конфлікту між польським міграційним урядом у Лондоні і радянським урядом,коли поляки заявили свої претензії на західноукраїнські землі. Радянський Союз своєю чергою засвідчив,що українці вирішили свою долю,приєднавши до Радянського Союзу у 1939 році. Діяльність УПА теж не можна відкидати у цьому. Жорстокість була з двох сторін. Це підтверджують і документи з польських архівів. Загострення цієї проблеми зараз — це прояв конфлікту всередині Польщі – політичного,виборчого»,- розповів Гуль.
 
«Єдина наша біда у цьому питанні це те,що ми йдемо навздогін за польською пропагандою у питанні злочинів українців проти поляків. Ми не повинні виправдовуватися чи вибачатися за ті події в односторонньому варіанті,а конструктивно,ґрунтовно доводити свою позицію,- висловився доктор історичних наук,професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Юрій Макар. – Науковці,громадськість і влада України повинні зараз підтримати ту позицію,яку займає у цьому питанні Інститут національної пам’яті… Але нехтувати роль Польщі у нинішній ситуації України нам не треба,але й Польща не повинна нами нехтувати. Тому що,дійсно,без України незалежність Польщі може бути під великим сумнівом. Тому потрібно шукати співпрацю з поляками у дослідженнях спільної історії. Я сам переконався,що з ними можна ще віднайти порозуміння,це ж не росіяни».
 
Чимало інших доповідей та історичних розвідок сьогодні прозвучали у рамках Всеукраїнського наукового семінару. Ці наукові праці будуть опубліковані,але пошуки спільної історичної правди тривають.