Михайло Сидоржевський від імені столичних письменників зазначає: «Ми хочемо,щоб Спілка була центром інтелектуального і духовного життя,а не маргінальним захолустям. Кулуарні інтриги,підкилимні ігрища,таємні домовленості і намовляння,як і анонімні листи – це не наш стиль».

Відтак він висловлюється щодо ідеї позачергового з’їзду,вважає,що під час останнього засідання Ради НСПУ 27 березня фактично не відбулося розмови про внутріспілчанські проблеми та про шляхи виходу із глухого кута. «Адже сказати,що нині Спілка перебуває в дуже складному становищі – не сказати нічого,– наголошує Михайло Сидоржевський. – Слід визнати,що Спілка сьогодні – на межі банкрутства. Спілка маргіналізується,перетворюючись у таку собі письменницьку резервацію,у новітнє гетто. Її престиж і авторитет у суспільстві наближається до позначки «нуль».

Нині,коли країна опинилася на краю прірви,чесне,талановите слово письменника може вплинути на суспільну свідомість. Проте Спілка як громадянський інститут впливу полохливо мовчить,не спромігшись навіть на заяву,анонсовану деякими секретарями на засіданні Ради».

Правда,Сидоржевський наостанок зауважує,що «вимагати від наполовину змертвілого спілчанського організму якогось дива – це бути сліпцем або наївним ідеалістом,і не розуміти глибинних процесів,які рухають нами.

Можливо,ми справді мусимо пройти цей драматичний шлях до кінця – разом з країною,витримавши всі випробування і подолавши всі загрози – щоб потім відродитися в новій якості,у нових формах?..Відродитися – або потонути у вирві непевного часу».