Станіслав Шух переконаний,що «Російську Федерацію часів правління Путіна важко назвати миролюбною країною. Розпочавши з маленької Чечні,Кремль плавно переключився на Грузію,і,ось нарешті взявся за територію незалежної України. Хвороблива звичка Путіна брати те,що йому не належить,все частіше наштовхує сучасників на порівняння його дій з діями Адольфа Гітлера в період розквіту Третього Рейху».

На думку аналітика,в поведінці цих двох осіб є більше спільного,ніж відмінного. Він нагадує,що навіть британський принц Чарльз в приватній розмові порівняв російського президента з Адольфом Гітлером. «Зрозуміло,що для Росії,яка постійно називає себе мало не світовим центром боротьби з фашизмом,такі порівняння є невтішними,але,як кажуть,з пісні слів не викинеш. Рано чи пізно росіянам таки доведеться усвідомити і визнати,що певну частину свого життя вони непомітно для себе прожили в країні-аналогії Третього Рейху»,- підкреслює він. А відтак констатує,що,на жаль,сьогодні більшість цього ще не усвідомлює. Навпаки,зростаючий зараз до неймовірних висот рівень довіри до Путіна підштовхує Кремль до нових локальних «бліцкригів».

Роздумуючи про постаті обох диктаторів,експерт робить висновок: «У політичній доктрині Гітлера і Путіна один з основних акцентів ставиться на реваншизм. Ось по суті тих три кити,на яких вибудовується зараз політика Путіна і на яких будував свій Третій Рейх Адольф Гітлер: відродити імперію будь-якою ціною; помститися тим,хто насмілився перемогти і принизити; знищити все,що заважатиме втілити в життя ці задуми». Після цього він нагадує,що втілення такої політики неможливе без підтримки широких мас,які стали бранцями комплексу переможеного народу.

Шух вважає,що,аналізуючи сьогоднішню ситуацію в Росії,стає зрозуміло одразу: зерно реваншизму впало на добру землю,а Кремль таки недарма викидає колосальні ресурси на масштабні пропагандистські програми. Він нагадує,що Путін не став будувати системи концентраційних таборів в країні,а пішов далі. Аналітик констатує: «Намагаючись створити імперський порядок,Путін,де-факто,перетворює цілу країну в один великий концентраційний табір,щораз міцніше стискаючи права громадян. Найгіршим є те,що значна частина росіян готова жити в цих умовах та навіть пристосуватися до більш жорстких новацій,аби тільки президентові було добре – ось таке викривлене розуміння любові до батьківщини».

У той же час,Шух переконаний: попри весь патріотичний білий шум,яким заповнено практично кожен закуток російського інформаційного простору,жодного патріотизму в діях російського президента шукати не варто.

«Погодьтесь,що штовхнути країну в жорна війни може навіть звичайний пацієнт психіатричної клініки,а от забезпечити в країні достойний рівень життя та створити умови для інфраструктурного та інноваційного прориву Росії зможе не кожен,- нагадує він. – Звичайні росіяни повинні нарешті усвідомити,що той,хто аплодує окупаційним крокам свого керівництва,ризикує на собі відчути всі «переваги» окупації власної країни».

Правда,наостанок аналітик попереджає: « Зазвичай,саме тоді люди починають розуміти,що,де-факто,були співучасниками злочинів,але таке розуміння приходить надто пізно».