Те, що сталося на пункті перетину кордону «Шегині», ще недооцінили. У цьому переконаний політолог і культуролог Тарас Возняк. Він також зазначає у виданні «Українська правда», що це «наступний щабель деградації Української держави».

Висловлюючись про «щаблі вниз – в напрямку хаосу і колапсу», Тарас Возняк звертає увагу на кілька моментів, щодо  яких «виходу не видно»: «приватизація» держави олігархами наприкінці 90-х»; «практично капітуляція і держави, і, що головне, народу перед всюдисущою корупцією та її наслідком – хабарництвом»;  «усамостійнення» судової гілки влади в напрямку того самого безмежного  «бєзпрєдєла»;  «практична капітуляція Української держави перед анексією Криму»; «непослідовність, і, як результат, безпомічність Української держави перед державним рекетом режиму Путіна на окупованій частині Донбасу».

У цьому переліку, на його думку, – «і принаймні часткова відмова від політичної суб’єктності України, коли, при ледь не повній пасивності українського політичного класу, що складається з олігархату та його ставлеників, її долю вирішують треті держави – навіть, якщо їх і вважати союзниками, що не завжди є фактом доконаним».
Відтак Тарас Возняк констатує, що «10 вересня 2017 року на пункті перетину «Шегині» український політичний проект зазнав наступної катастрофи. На пункті перетину «Шегині» на західному кордоні України Путін відкрив Другий фронт». Він уточнює, що цей Другий фронт має два виміри: внутрішній і зовнішній. «Внутрішній Другий путінський фронт вже давно окреслений для людей, які не лише вірять українським телеканалам, яких за три роки війни знову м’яко опанував той самий Путін та пострегіонали. Другий путінський фронт – це та клієнтела, яку він кинув 10 вересня на прорив кордону у Шегинях. Якщо добре придивитися до головних фігурантів справи, то вони діляться на дві категорії», – зазначає  аналітик.  А після цього уточнює: «Перша категорія – це давні, ефективні і вірні союзники Путіна,  найяскравішим з яких, звісно, є пані Юлія Тимошенко».  Натомість, «друга категорія – це політичний  «витратний матеріал» – починаючи з шаліючого у лезгінці Міхеїла Саакашвілі, і різного роду політичних підбігайлів та лузерів, які гадають виманити у когось копієчку. А деякі попідбігали просто по нєдомислію».  Тим не менше, «найцікавішим персонажем тут, звісно є не Міхеїл Саакашвілі, а та тінь, яка за ним стояла – ну, звісно ж, Юлія Тимошенко. Гарячий грузин у своїй лезгінці начисто забув, як хіхікаючи разом з Путіним, вона ладна була закрити гордого Міхо в путінському собачатнику. Дивна амнезія. Але Кавказ – справа для нас темна».

Возняк переконаний, що «всі давно забули саботаж Юлією Тимошенко як Прем’єр-міністром зусиль України по отриманню плану на здобуття членства у НАТО – просто цирки влаштовувала на догоду Путіну – і добилися, разом з європейськими політичними сліпцями на саміті НАТО у Бухаресті таки не дали Україні та Грузії перспективи на здобуття членства у НАТО. Як результат – війна і окупація у Грузії 2008 р. та в Україні 2014».

Експерт зазначає, що «вже майже забули роль Тимошенко на засіданні РНБО, коли буквально щохвилинно вирішувалася доля Криму. Юлія Тимошенко на засіданні РНБО в лютому 2014 року заявила, що Україна не повинна повторити помилки екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі: «Ми не маємо права повторювати його помилки. Тому закликаю всіх і кожного сім разів подумати перед тим, як зробити хоч один крок. Жоден танк не повинен вийти з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати найбільш мирною нацією, просто поводитися, як голуби миру…». Про це йдеться на сторінках стенограми засідання РНБО. За руки тримала, щоб не дай Бог хто не стрілив – бо стріляти мали навіть не на Донбасі, а у Львові. Голубка миру, одним словом. Чи Путіна? Помилялася пані Тимошенко, чи працювала на Путіна? Думайте самі».

І от тепер, на думку Возняка,  – «прорив українського суверенітету з тилу. Ми боїмося навчань «Запад 2017» у Білорусі за наш північний кордон, а російська клієнтела та підбігаючи за ними політичні дурні, влупили по неньці з Заходу». Він попереджає, що «10 вересня Путін підкріпив свою пропозицію розчленувати Україну. Порушення суверенітету з Заходу створило прецедент. Розчленування України з Сходу він розпочав 2014. Неодноразово запрошував за обідній стіл Угорщину, Румунію, Словаччину і навіть Польщу – відкрайте, мовляв, і собі по кусочкові».