Для початку трохи хронології про те,що стало приводом для відкриття провадження за позовом депутата Луцької міської ради Романа Бондарука до автора публікації «Герої «нашого часу» (громадсько-політичний щотижневик «Дзеркало тижня»,№48 від 20.12.2013 р.),незалежного журналіста Петра Чечелюка і місцевих видань,які передрукували матеріал з першоджерела — «Волинський інформаційний портал»,«Віче-інформ»,«Волинська правда».Про це йдеться на сторінках газети Волинь-нова.

Мова у публікації велась про рейдерське захоплення і знищення Романом Бондаруком,його братом Юрієм за сприяння луцького адвоката Андрія Осіпова спільного міжгосподарського підприємства «Луцькагробуд»,захоплення ПрАТ «Волинська обласна друкарня»,а також про непогашення кредитів КБ «Західінкомбанк» в сумі понад 37 мільйонів гривень.

«Позивач» вважає (лексика,пунктуація і орфографія автора позовної заяви цілком зберігається),що «…відомості,викладені в даній інформації,є неправдивими і такими,що ганьблять мою честь,гідність та принижують ділову репутацію..,дана стаття є заказним матеріалом,метою якого було скомпрометувати мене і мого брата,заплямити нашу ділову репутацію,адже ми займаємо місце (яке місце? — Авт.) в житті місцевого самоврядування – я,будучи депутатом Луцької міської ради,та мій брат – членом виконавчого комітету Луцької міської ради» (на щастя,брат виключений із числа «членів» виконавчого комітету). Далі в позовній заяві наведено дев’ять пунктів,за якими газета «Дзеркало тижня» і згадані волинські видання нібито повинні дати спростування.

Аби не втомлювати читача,обіцяю вкрай лаконічно висвітлити лише головні пункти,заявлені до спростування,які,так би мовити,якимось чином заплямували «ділову репутацію» депутата,принизили його «честь і гідність».

Пункт перший: «У 2010 році брати з використанням сумнівних з погляду закону методів отримали контроль над державним підприємством «Волинська обласна друкарня» є недостовірною»,— вважає позивач.

Відповідь: 30 вересня 2010 року колишній багаторічний директор Волинської обласної друкарні Дмитро Головенко був запрошений в ДАК «Укрвидавполіграфія» (до його складу входить волинське підприємство) для звіту про роботу друкарні. Керівник звітував з 18-ти питань,а 19-тим була вказівка спуститися вниз на майданчик паркування автомобілів і віддати печатку підприємства тому,хто його чекає в автомобілі з Волині. Внизу директора підприємства з нетерпінням ждали Роман Бондарук і головний бухгалтер його бізнесу. Не зайвим буде нагадати читачу,що «паралельно» з цими подіями Роман Бондарук взяв у Дмитра Головенка власних коштів на суму з шістьма нулями на придбання багатоколірного імпортного друкарського станка. Сьогодні державне (!!!) підприємство «орендує» дорогу поліграфічну машину в цього «спадкоємця» Кирила і Мефодія та розраховується з ним орендою своїх приміщень. Готівка ж від оренди,відповідно,падає дзвінкою монетою в широкі кишені Бондарука. Своїх же кровних грошей Дмитро Головенко чекає вже чотири роки. Виникає запитання: кого тут треба судити за приниження «честі і гідності»?!

Пункт другий: «Коло з боргами братів замкнулось міцною петлею на шиї пенсіонерів-вкладників КБ «Західінкомбанк». Позивач не згоден із таким текстом автора і вважає це образою.

Відповідь: Фрагмент із довідки КБ «Західінкомбанк» про найбільших боржників банку на запит Луцької міської ради від 20.11.2013 р. за підписом голови правління фінансової установи Галини Скиби і круглою печаткою:

«Бондарук Ю. А. (брат Романа Бондарука. – Авт.): Заборгованість перед ПАТ КБ «Західінкомбанк» становить понад 33000 євро. На сьогоднішній день Банком подано заяву до правоохоронних органів з приводу правомірності отримання ним зазначених коштів;

Бондарук Р. А.: Заборгованість згідно з рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26.04.2012 р. становить 433 810 доларів США,53 300 євро,2 193 088 гривень; згідно з рішенням суду від 03.11.2011 р. – 410 817 гривень,згідно з рішенням суду від 04.11.2011 р. – 158 029 гривень;

ТзОВ «Пластіком»,заборгованість якого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 08.12.2010 р. становить 1 451 064 гривні. Засновником даного підприємства є Бондарук Ю. А.;

КП «Промбуд-6»,директором якого на дату отримання кредиту був Бондарук Р. А.,заборгованість згідно з ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.12. 2011 р. становить 10 127 878 гривень;

ТзОВ «Волинська інвестиційна група»,членами якого на 13.06.2007 р. були Бондарук Р. А.,Осіпов А. О.,а також ПП «Луцькбуд»,заборгованість згідно з рішенням Волинського господарського суду Волинської області від 16.12.2010 р. становить 1 165 075 гривень,а згідно з рішенням цього ж суду від 15.11.2010 р. – 6 399 927 гривень».

Журналістські коментарі до цих красномовних цифр просто зайві.

Пункт третій: «Брати Бондаруки активно користувались «дахом» одного з заступників прокурора області».

Відповідь: Заступник прокурора області,про якого йдеться в публікації,був звільнений із займаної посади у 2010 році і,боячись кари закону,виїхав за межі України. Є потреба перераховувати читачу усі пункти,за якими міський депутат вимагає спростування? Очевидно – ні. І так – за усіма пунктами «спростування»!

До речі,автору з достеменних джерел відомо,що Роман Бондарук займається благодійністю,допомагаючи Жидичинському чоловічому монастирю. Що б це означало? Очевидно він вирішив,що такий благородний жест згладить його провини і стане самовиправданням перед Богом і людьми за зайву матеріальність прагнень. Жертва Богу,очевидно вважає він,стане спокутою і забезпечить йому спасіння душі.

Змовчати про друга Романа Бондарука і його соратника по «бізнесу»,депутата міської ради і адвоката Андрія Осіпова,таємного автора судового позову – нічого не сказати. Він – «мізковий центр» усіх справ свого приятеля,автор багатьох пасквілів і доносів в каральні органи на тих,хто його оточує. У них багато спільного. Вони не встигли зі своїм «бізнесом» у 90-ті роки,тому втрачене надолужують зараз. Їхні політичні і бізнесові біографії багато в чому схожі,як курячі яйця. Вони побували в партії «Батьківщина»,клялися на Біблії про «вірність» інтересам партії їх об’єднує спопеляюча ненависть до колег-депутатів,до міського голови,а в так званій політичній діяльності – орієнтація на маргіналів. Вони виступають із безапеляційними промовами,з театральними жестами,в голосі – величавість. Обидва – «опозиціонери». «Професійна» опозиційність – шлях до швидкої і неминучої політичної смерті,оскільки така «опозиція» орієнтується на руйнування будь-яких ініціатив влади. В голові людини відсутнє почуття творення,відсутнє поняття того,що будівничі завдання важливіші,ніж симпатії і антипатії. Сьогодні Андрій Осіпов — член партії «Сила людей». А ось фрагмент його присяги як кандидата партії «Батьківщина»: «… клянусь під жодним тиском не зрадити вибору людей,увійти до складу фракції партії «Батьківщина» і не переходити в інші об’єднання чи коаліції… Нехай Господь допоможе мені з честю виконати мою присягу. Клянусь! Клянусь! Клянусь!». Не склалось…

Іноді перші зароблені гривню чи долар дійсно можна помістити в рамочку і розповісти про це внукам. Уоррен Баффет — американський підприємець,президент і власник Berkshire Hathaway,один із найуспішніших у світі інвесторів,перших п’ять центів заробив на перепродажу кока-коли у шість років. Як почали заробляти перші гроші герої моєї оповіді,не знаю. Однак із вищевикладеного відомо,що колою вони не торгували,не натирали вони й щітками черевики знатних панів…

Чим сьогодні займаються ці депутати? Читач гадає,що після шквалу такої ганьби можна провалитись в унітаз і спустити за собою воду. Як виявляється,ні. За ними й надалі закріплюється репутація «темних коників»,як за Джорджем Стефенсоном — слава винахідника паровоза. Роман Бондарук «допомагає» мешканцям приватизувати гуртожиток на вул. Данила Братковського у Луцьку,хоч зі свого гуртожитку,нині повернутого з допомогою прокурора лучанам,виселяв мешканців на вулицю. Андрій продовжує студіювати корпоративне право – це «коньок» його ремесла – «юридичного» бізнесу. Адже,користуючись прогалинами у вітчизняних законах,можна закрутити справи з підприємством і переділити його власність,володіючи лише 5-10 відсотками акцій. Корпоративне право,як відомо,регулює статус суб’єктів господарювання,взаємовідносини між акціонерами в процесі створення,здійснення діяльності,реорганізації і ліквідації юридичних осіб. Досвіду в цій «галузі» юристу не займати. Щоправда,він ще не до кінця збагнув,що практична юриспруденція істотно відрізняється від теоретичної,а головне,що кватирка,яка дозволяла вирішувати багато питань не правовим способом,хоч і з великим скрипом,але закривається.

Прийнявши на озброєння лозунг вождя світового пролетаріату: «Газета — не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор,але також і колективний організатор»,Андрій Осіпов видає брошурку «Комунальний патруль»,яка стала місцевою брудною агіткою проти влади,проти колег–депутатів міської ради,особисто проти міського голови Миколи Романюка. Публікації в ній розраховані на старечий маразм,безграмотність,нездатність до аналізу інформації,неможливість з причини віку отримувати її з інших джерел. Уся ця мазня – з прицілом на майбутні вибори до місцевих рад. Андрій Осіпов хоче бути мером Луцька! Його побратим Роман тим часом став самозваним куратором луцьких об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Справа в тому,що отримані від власників житла кошти за оплату комунальних послуг,м’яко кажучи,можуть піти не за призначенням. Як пішли не за призначенням,скажімо,кошти банку. Та й вибори не за горами: через ОСББ за рахунок солодких обіцянок до себе можна схилити певну частину так званого електорату. Тих,хто ще не знає Бондарука. Те,до чого торкаються Бондарук і Осіпов,перестає існувати. Тому вірити,що Бондарук розкрутить ОСББ,це те ж саме,що вірити в Санта-Клауса. Проблеми не можуть вирішувати люди,які самі є невід’ємною частиною цих проблем. Чи не тому депутати забрали в нього головування в однойменній депутатській групі?

Автор приєднується до абсолютної більшості мешканців Луцька,які думають тверезо і вміють розрізняти зерно і полову: Осіпов – мильна бульбашка,яка сама себе надуває. Коментувати серйозно його чисельні виступи і репліки – невдячна справа. Перш за все тому,що виявити хоч якісь натяки змістовної аргументації і переконливої логіки в його багатослівних сентенціях практично неможливо. Незмінно нахабний,цинічний,вкрай агресивний стиль дозволяє йому вправно підміняти убогість думки емоційно насиченою,відверто популістською риторикою,яка створює стійку ілюзію беззаперечної компетентності і загадкової поінформованості з усіх питань.

Що можна порадити цим молодим людям,які вийшли за рамки елементарної депутатської і людської етики. В театральних вузах існує два протилежних за змістом навчальні курси. Курс імітації спілкування,коли за мімікою і жестами акторів ховається порожнеча однієї фрази,яку вони вимовляють: «Про що говорити,якщо говорити нема про що»,і курс паузи,коли майбутніх акторів вчать майстерності тримати паузу так,щоб глядач зміг стати учасником спектаклю. Дійові особи цього матеріалу плутають ці курси: в момент,коли треба тримати паузу,тим самим запрошуючи громадськість до роздумів,вони продовжують повторювати набір слів,позбавлений здорового глузду. «Театралам» Андрію Осіпову і Роману Бондаруку варто з цього зробити серйозні висновки.

P. S. У середині вересня відбудеться чергове засідання Луцького міськрайонного суду по позовній заяві «Про визнання поширеної інформації недостовірною та захист честі,гідності і ділової репутації… Романа Бондарука». На минуле судове засідання адвокат цього вельми скривдженого журналістом пана не з’явилась. Можливо,з сорому і боязні втратити власну репутацію?..

Всім встати. Суд іде…