Лозунг Миколи Хвильового «Геть від Москви» нині де-факто нагадує про цілком протилежне явище. Причому йдеться не тільки про те,що Європа не хоче сприймати Україну як складову своєї частини. ЄС,задихаючись від напливу біженців,наче не бачить очевидних речей,рухаючись до не такої вже далекої перспективи перетворення з християнської у переважно мусульманську. При цьому – вже фактично започатковуючи всередині Євросоюзу «стіни» й «кордони»,наближаючи день «Х»,коли про Шенгенську зону говоритимуть у минулому.
Наразі ж на цьому триває масштабна та унікальна за цинічною методологією імітація гри: українська патріотична риторика,апеляція до європейських цінностей як відволікаючий маневр. Адже насправді йдеться якщо не про цілковите безсилля перед реалізаторами стратегії путіно-гундяєвського «русского мира»,то про суто меркантильні інтереси щодо можливостей утримати важелі влади.
Тому й лозунг «Геть від Москви» у парадоксальний спосіб нагадує про принцип «Геть від Європи». У будь-якому разі,ніякого безвізового режиму в 2016-му вже не буде,мотивація цього «ні» квітневим референдумом у Нідерландах – це тільки «краплини» справжніх мотивів. У цьому сенсі можна пригадати констатацію для «112 Україна» нардепа Олега Березюка: «Безвізовий статус – це визнання Європою,що Україна є безпечна країна для пересування і для діяльності. На превеликий жаль,інформація,яка йде з України і про Україну,не може надати такої гарантії Європі». Радше ЄС буде зводити чергові стіни,ніж відчиняти двері перед країною,яка не контролює частину свого східного кордону,державу,яка наближається до процесів під знаком не тільки не контрольованості,а й хаосу. До того ж,як зауважує у Фейсбуці нардеп Володимир Ар`єв – Віце-Президент ПАРЄ,президент Комітету ПАРЄ з питань культури,освіти,науки і медіа,у нас «противників в Європі дуже багато,вони заряджені. Але власні зрадофіли гірші за проплачених Москвою лоббістів. Бо свої».
Так,наразі ще,завдяки з дозволу сказати,«своїй» вітчизняній еліті,по «рабах незрячих» (термін Т. Шевченка) завдається ціновий удар; Нацбанк з 5 березня до 8 червня дає шанс вершителям доль позабирати з рахунків валюту й гривні; «нагорі» діляться планами творення нової (на базі старої) коаліції парламенту; Захід відверто тисне на Україну щодо реалізації «виборчого плану» Кремля на Донбасі і,таким чином,підштовхує до незворотних процесів у наших державі та суспільстві. За таких умов,попереджає у виданні «Обозреватель» голова Всеукраїнської громадської організації «Україна в НАТО» Юрій Романюк,згода на організацію та проведення «виборів» на Донбасі «в першому півріччі,в догоду забаганкам,тиску,шантажу,погроз та ультиматумів Путіна,є відвертою зрадою національних інтересів України…Нічим не краще в такій ситуації виглядають уряди США,ФРН,Франції,які благословили і вимагають від України односторонніх дій,в догоду Кремлю. Це не прогрес! Це – катастрофа України,її дворічної боротьби за територіальну цілісність,суверенітет та недоторканість кордонів».
Тим часом,соціологи (зокрема КМІС) ще публікують рейтинги,ніби не помічаючи того,що вибори вже можуть не відбутися. Ніякі. Українська еліта,яка,як вкотре вже наголошувалося,не доросла до свого народу,давно «начхавши» на нього,остаточно втрачає навіть інстинкт до самозбереження. Очевидно,вона й надалі залишатиметься глухою до національних інтересів. У тому числі – до благання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій не знищувати Україну. ВРЦіРО у заяві,датованій 1 березня,звертається «до політиків усіх політичних напрямів та формувань,а також до державних урядовців найвищого рівня зі словами перестороги від невластивого їхньому станові,а особливо небезпечного у такий важкий для країни час політиканства. Будь-яка гонитва за політичними рейтингами та збагаченням,що ставить власні інтереси понад спільне благо народу,є порушенням Божого Закону та глибоко аморальною справою перед зубожілим і вкотре розчарованим народом. З тривогою мусимо констатувати,що нищівні для державного організму корупційні схеми,які знищили державні інституції за старої влади,продовжують існувати і продовжують свою вбивчу дію. Це також реальна загроза самому існування незалежної української держави. Тому закликаємо політиків бути не лише тими,хто дбає про рейтинги та найближчі вибори,але справжніми державними діячами,що дбають про Україну,слухають і чують думки народу,дбають про нього та майбутні покоління,в тому числі на довгу перспективу».
Коли українські провідники все частіше виявляться дрібними шулерами,пройдисвітами та маріонетками,по-своєму промовистою стає ситуація з Надією Савченко. Її доля зараз направду напряму асоціюється з долею України. Чи не тому заяви з дозволу сказати адвокатів,начебто головний українофоб дозволить «українській Жанні д’Арк» переїхати відбувати абсурдний вирок безправного путінського суду в Україну виглядають,як «челобитная к царю» не допустити до цього. Схоже,попри свої обіцянки,не зацікавлені в поверненні в Україну живої Савченко також однопартійка-«шефиня» та й нинішні господарі країни,оскільки тоді вони не просто загубляться в тіні Надії,а й виявлять остаточно власну сутність.
Зрештою,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок минулого тижня,аби не плекати як ілюзій,так і по-капітулянтськи не піднімати (опускати) руки. При цьому зауважмо,що,як констатував,зустрічаючи своє 85-річчя,перший та останній президент СРСР Михайло Горбачов «Третя світова війна вже йде». Правда,відтак він спонтанно,забувши про свою політичну українофобію,заспівав мимоволі українською. Тож залишається аксіомою,що зараз саме Україна стала своєрідним духовно-цивілізаційним форпостом,втрата якого (не дай Боже) відгукнеться і на багато століть,принаймні у Європі.
«Будемо скоро мати Третю світову війну»
На публічній сторінці Надії Савченко у Фейсбуці з’явився текст її «Останнього слова»,з яким вона,як очікується,має намір виступити у російському суді вже 9 березня. Вона наголошує: «Я хочу,щоб весь цивілізований демократичний світ зрозумів,що Росія – це країна третього світу з тоталітарним режимом і диктатором-самодуром,в якій плюють на права людини і міжнародне право…В Росії суду і слідства немає! Тут є фарс лялькових маріонеток Кремля». Невинна бранка кремлівського режиму зазначає,що оголосить сухе голодування – «і тоді,в Росії є не більше десяти днів,щоб повернути мене в Україну,звідки викрали! І мене не хвилює,яким чином вони будуть це обґрунтовувати. Я чула про досить непогані здібності Петра Олексійовича Порошенка в дипломатії. Ну що ж,я сподіваюсь,що його дипломатичних здібностей вистачить на те,щоб в Росії домовитись з одним ідіотом… Адже він обіцяв моїй матері,що ще на травневі свята 2015 року я буду вдома. І поки за мене будуть торгуватися,життя мене буде покидати,і Росія мене все одно поверне в Україну живою чи мертвою». Підлеглу Путіну країну Савченко назвала «в`язницею народів під назвою Росія». Савченко також зазначала: «А всьому світу із демократичними цінностями краще вчасно усвідомити уроки історії і згадати,що свого часу Європа була толерантною з Гітлером,Америка не була досить рішучою – і це призвело до Другої Світової Війни. Путін – це тиран з імперським замахом і комплексами Наполеона і Гітлера разом взятих. А ведмідь людяної мови не розуміє,він розуміє тільки мову сили. Тому,якщо ми не станемо більш рішучими і не визначимо вчасно вірні пріоритети,то будемо скоро мати Третю світову війну».
«Ніхто за нас не буде нас рятувати»
Роздумуючи про перспективу дострокових виборів ДО ВРУ,віце-спікер парламенту Оксана Сироїд зізнається (див.«Новое время»): «Я взагалі зараз боюсь вимовляти слово «дострокові вибори». Це величезна небезпека. Якість цього парламенту вони не покращать. Між рейтингами і складом парламенту стоять такі страшні в Україні речі,як жахливий виборчий закон зі змішаною системою,який дозволяє маніпуляції. Між рейтингами і складом парламенту стоїть гречка,стоїть адмінресурс. Йти на дочасні вибори,коли стільки бідних і розчарованих людей,які можуть легко стати об`єктом маніпуляцій… Коли ми маємо адмінмашину,що не соромиться застосовувати всі ті самі важелі,що і за попередньої злочинної влади… Тому чи дійсно потрібні сьогодні дострокові вибори?».
На її переконання,«біда цього парламенту – в олігархаті. В нас же немає політичних партій – в нас є олігархічні проекти. Представники олігархів в парламенті виконують їхню волю… Якщо прослідкувати голосування за відставку уряду і склад парламенту,то стає зрозуміло,хто керує цією державою. І законодавча влада,і парламент,і уряд сьогодні повністю є продуктом олігархічної системи».
Сироїд вважає,що зараз найактуальніша для України реформа полягає тільки в одному – «подолати олігархічну залежність. Реформи так тяжко тому і йдуть,що власниками парламенту і уряду виступають олігархи». Заступник голови ВРУ також висловилася критично щодо Мінського процесу. На її думку,вихід із цієї трагічної ситуації —«однозначно це не Мінськ. Для початку потрібно визнати реальність. Ту реальність,яку ніхто не хоче називати — це війна і окупація. Не підрив суверенітету України сусідньою державою,а окупація. Не конфлікт на сході України,а війна. Не сепаратисти,яких підтримує Росія,а регулярна російська армія,яку підтримують сепаратисти. Якщо ми поміняємо цей кут зору,то ми тоді маємо шанс знайти правильне рішення. Це мала б почати Україна. Ніхто за нас не буде нас рятувати».
«Москва вирішила,що може знову підняти ставки в Україні»
Впливовий американський часопис «Newsweek» опублікував матеріал колишнього посла США в Києві Джона Гербста «Перемир’я в Сирії знову зосереджує увагу Путіна на Україні» (посилаємося на версію «Радіо Свобода»). Автор зазначає,що з вересня минулого року,коли Кремль вирішив втрутитись у Сирію,він знизив рівень напруги на Донбасі і приструнив місцевих бойовиків,які опонували цьому. До вересня порушення режиму тиші вимірювались 70-80 обстрілами на добу,а потім знизились до 30-40 обстрілів. «В той час Москві було чітко зрозуміло,що її операція в Україні не має успіху. Україна звела оборонні лінії,тому мало сенс взяти паузу і зосередити свою військову увагу на Сирії. Москва сподівалася,що зниження рівня насильства,але не цілковите перемир’я,може допомогти зменшити санкції ЄС в грудні. Але цей розрахунок провалився і санкції були продовжені ще на шість місяців»,– йдеться в статті в Newsweek.
Але з січня цього року щоденна кількість обстрілів знову зросла до 70,а проросійські бойовики 73 рази порушували Мінські угоди стосовно дислокації забороненого важкого озброєння (українська сторона мала 12 таких порушень). Спостерігачі ОБСЄ також помітили 88 танків на російських позиціях біля Дебальцева. «Рішення Москви збільшити рівень напруги на сході України пов’язане як з ситуацією в Сирії,так і з ситуацією в Україні та Європі»,– пише Гербст.
За його словами російська кампанія в Сирії не була успішною до кінця минулого року і силам президента Башара аль-Асада вдалося поновити контроль лише над 0,004 відсотка території Сирії. Натомість цього року,використовуючи відому з Чечні тактику «килимних бомбувань»,наслідками яких була велика кількість жертв серед цивільних,Росія допомогла силам Асада значно розширити контрольовану ними територію,зазначає автор. «Бачачи,що ситуація в Сирії нині вилилась в перемир’я і посилюючи тиск на Європу,Москва вирішила,що може знову підняти ставки в Україні»,– йдеться в статті Джона Гербста,який був послом США в Києві в 2003-2006 роках.
«Відсіч ворогу не стоїть на порядку денному українських політиків»
Роздумуючи з приводу того,яка найгостріша і головна хвороба України,Віктор Ющенко наголошує у виданні «ГОРДОН»,що дається взнаки «криза ідентичності,якою користується наш ворог. І щоб не віддати ворогу найслабшу частину нашої національної ланки,ми повинні сформулювати головне – завдання національного єднання. Я говорю про формування саме політичної української нації,до якої входять всі громадяни країни,незалежно від їх етнічної приналежності. Слабке національне єднання і слабка внутрішня інтеграція – ось корінь нашого зла в самому широкому сенсі». На його думку,першопричина нинішньої кризи не в Кабміні,а,«перш за все в коаліції,яка за рік свого існування так і не проартикулювала головні національні завдання держави,не розробила для України стратегічний план. Все інше – похідне».
Ющенко також вважає,що «роками в українському парламенті сиділи і сидять люди,які є повним нулем в політиці,але пройшли нагору завдяки величезним грошам і щедро засіяним виборчим дільницям». А відтак наголошує: «Зараз ми знаходимося в тій фазі політичного устрою,коли необхідно проводити більше рокіровок і апелювати до виборця як до кінцевої інстанції. Чим частіше будемо чистити політичний колодязь,тим швидше прийдемо до більш чистого політичного середовища. Іншими словами: чим частіше в Україні будуть вибори,тим гіднішою буде її політична еліта». На його переконання,не варто боятися виборів,вони єдиний реальний інструмент демократії,яка тільки встановлюється і набирає обертів в українських реаліях.
Сьогодні,коли триває війна,політична еліта,зазначає Віктор Ющенко,пропонує короткозорий популізм,а не стратегічний вибір. Він наголошує: «Війна на Донбасі – це не внутрішній конфлікт між українцями,а геополітичне зіткнення» . У цьому сенсі,вважає він,«найбільше Україну підвів саме Захід. Ми залишилися один на один з ворогом,йдемо по шляху помилок,які ніколи не приведуть до врегулювання конфлікту ні на Сході,ні в Криму,ні з Росією».
Висловлюючись про політику Києва,Ющенко зізнається: «Взагалі не виникає відчуття,що це столиця воюючої країни,де ключовим пріоритетом є потужна відповідь агресорові. Схоже,відсіч ворогу взагалі не стоїть на порядку денному українських політиків». А після цього констатує,що «за півтора року так званого «перемир`я» ми втратили більше українців,ніж в роки Афганської війни. Це занадто дорогий «мир»,а нам твердять: переговори безальтернативні. Ні,дипломатія ефективна тільки тоді,коли конфлікт або не почався,або дійшов до тієї точки,коли агресор сам відчуває потребу демонтувати проблему. Не думаю,що Путін горить бажанням врегулювати конфлікт. Навпаки: головне завдання Росії,як і в випадку з Азербайджаном,Грузією чи Молдовою – заморозити конфлікт,але так,щоб він постійно кровоточив і блокував Україну на шляху до Європи».
На думку третього Президента,за умов ситуації,«як сьогодні – ні війни,ні миру,- втрачаємо головне: дух народу і армії». Він нагадує,що вперше з 1945 року на Європейській частині континенту сталася гуманітарна катастрофа – майже два мільйони переселенців з Криму і Донбасу і при цьому «немає жодної міжнародної програми по відношенню до українських переселенців». До того ж,підкреслює Ющенко,«українська нація,яка в ХХ столітті шість разів проголошувала незалежність і п`ять разів її втрачала,просить членства в НАТО. І що чує у відповідь? – «Ще не час». Це несерйозно. Я дуже розчарований сигналами,які ми отримуємо від Європи і США».
Водночас він зізнається,що залишається оптимістом. Ющенко переконаний: «Моя нація вже пережила найгірші часи,будучи під гнітом Російської імперії. І сьогоднішні потрясіння ми пройдемо і вийдемо з них ще мудрішими і сильнішими. Господь Бог посилає випробування,щоб підняти культуру і відповідальність українців,щоб ми з населення перетворилися в громадянську націю. Як казав колись В`ячеслав Максимович Чорновіл: «Україна починається з тебе»,тобто не з президента,прем`єра чи нардепа,а зі звичайного українця».
«Утримати владу в Україні,використовуючи дуже потужний важіль – Володимира Путіна»
Роздумуючи з приводу опублікованої стенограми засідання РНБО за 28 лютого 2014 року,колишній радник президента РФ Андрій Ілларіонов зазначає у виданні «Обозреватель»,що «більш рання публікація могла б зіграти важливу роль як в захисті півострова,так і в захисті Донбасу… Однак стенограму оприлюднили лише тоді,коли реальних можливостей військового характеру щодо захисту Криму і Донбасу вже немає. Тому публікація спрямована на внутрішньополітичну ситуацію в країні,а не на питання захисту територій і людей». Він нагадує: «Більшість політиків,які виступали на тому засіданні РНБО,дотримувалися думки,що чинити опір не варто. І тим самим вони грубим чином порушили цілу серію статей Конституції України,які недвозначно говорять про те,що треба захищати незалежність,суверенітет і територіальну цілісність країни. Це стосується всіх членів РНБО. Але особливо – виконуючого обов`язки президента України Олександра Турчинова,який володів тоді правовими можливостями і обов`язками діяти всіма можливими методами. У тому числі використовувати збройні сили для протидії агресії».
Експерт також зазначає,що,згідно з Конституцією України,рішення про використання збройних сил для протидії агресії приймається виключно президентом чи виконуючим його обов`язки. «Для цього немає необхідності скликати РНБО. Крім того,передача повноважень президента в цьому питанні іншим особам є грубим порушенням Конституції. Саме це призвело до тяжких наслідків – втрати Криму і частини Донбасу,- підкреслює він. – Якби українська влада віддала наказ про збройний опір і придушення груп російського спецназу,які захопили будівлю Верховної Ради АР Крим,то питання було б вирішене протягом декількох годин або максимум днів. Якби Росія побачила опір України,вона б згорнула операцію щодо анексії. Так само,як в 2003 році Кремль звернув операцію з захоплення острова Тузла… Якби Київ діяв в лютому-березні 2014 року хоча б так само,як діяв Кучма в 2003 році,то Крим і сьогодні залишався б українським».
На переконання Ілларіонова,«Мінські угоди – це,з одного боку,задоволення інтересів Путіна. А з іншого боку,це задоволення інтересів частини української політичної еліти. Вона не зацікавлена у відновленні контролю України над Донбасом і Кримом. Саме ця частина українських політиків на засіданні РНБО 28 лютого 2014 року виступала за відмову від опору». Відтак він резюмує: «На жаль,проблеми,з якими Україна стикається останні 2 роки,виходять не тільки з зовнішньої агресії,але і з внутрішнього вибору частини політичної еліти… Ця частина політичної еліти прагне утримати владу в Україні,використовуючи дуже потужний важіль – Володимира Путіна».
Експерт вважає,що «в Україні наростає політична криза. Вона ще не досягла свого апогею… Малюємо гіпотетичний сценарій. Прем`єр і інші міністри йдуть у відставку. А новий уряд Рада не може призначити,тому що немає компромісних кандидатур. Потім оголошуються вибори. Неможливо дійти згоди. Починається війна всіх проти всіх. Вона набирає серйозних обертів. Можливо,починаються збройні сутички. Варто тільки подивитися,що зараз відбувається в Сирії. І не треба лякатися такого порівняння. Сирія 5років тому була нормальною країною. А зараз уявити цю державу мирним практично неможливо. Це показує,як працюють деякі технології по дестабілізації країни». Аналітик також наголошує,що Росія може припинити агресію не в разі економічної кризи,а в разі заміни політичного керівництва. Іншого варіанту немає. Натомість зазначає,що зараз Путін готує велику війну на Близькому Сході. «Кремль прагне показати США і всьому світу,що російська влада – це та сила,з якою потрібно мати справу,з якою потрібно рахуватися. Це кампанія по нарощуванню політичної ваги на світовій арені,- підкреслює Ілларіонов. – Це ностальгія за часами,коли Москву вважали рівною Вашингтону. Ніщо так не ображає нинішнє керівництво Росії,як ярлик другорядної регіональної держави. Йде війна за статус. За статус в «новому чудовому світі». Ця боротьба велася в Грузії,триває в Україні та Сирії. Через це почалася гібридна війна проти Туреччини. І це далеко не кінець».
«Не підлягає сумніву»
Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник зазначає (див.«Сегодня»): «У Західній Європі і в Німеччині,зокрема,існує тверде переконання в тому,що зараз найбільш виграшна тактика протидії агресивній політиці Кремля – тягнути час,і Росія до кінця року,грубо кажучи,«здується». Їх позиція базується на необхідності зробити все можливе,щоб уникнути звинувачень України в невиконанні Мінських угод,позбавивши Росію приводів для провокацій і активізації бойових дій на Донбасі».
Він вважає,що Європа чітко усвідомлює безперспективність Мінських угод як інструменту врегулювання цього конфлікту,але «продовжує створювати видимість їх безальтернативності в розрахунку на те,що ситуація якось сама собою вирішиться». При цьому «Захід прекрасно розуміє,що демократичні вибори в таких умовах проводити неможливо,що бойовики і Росія,в першу чергу,ніколи не підуть на те,щоб там була повністю забезпечена безпека для виборців,доступ міжнародних спостерігачів,присутність українських політичних сил,дотримання українського законодавства. Вони не настільки наївні і все прекрасно розуміють». Тому здійснення Заходом тиску на Україну – це,очевидно « готовність піти на чергові жертви за рахунок України заради досягнення власних короткострокових цілей». Тому,наголошує Мельник,не менш важливим є питання,що буде,якщо Україна виконає свої зобов`язання. На його думку,серед наслідків «як мінімум,легалізація «плотницьких-захарченків» або тих,хто буде поставлений їм на заміну. Де-юре це будуть представники української влади,де-факто – ставленики Москви». Наступним кроком,попереджає експерт,«стане перетворення двох армійських корпусів,на озброєнні яких стоїть,за даними української розвідки,- 450 танків,950 бойових броньованих машин,370 артилерійських систем,200 реактивних систем залпового вогню,в народну міліцію так званих «ДНР» та «ЛНР»,яка стане,за фактом,40-тисячною силовою структурою,що буде фінансуватися бюджетом України,але буде непідконтрольна Києву».
І,нарешті,наступний пункт цього сценарію: «Від України абсолютно логічно будуть вимагати скасування антитерористичної операції,оскільки конфлікт – врегульовано. Це означає,що доведеться зняти війська з лінії розмежування і дати повну свободу пересування бойовикам і контрабанді. І все це,хоч як-то зараз стримуване,хлине в іншу частину України».
Найголовніше,що потрібно розуміти,наголошує Мельник,- «Мінські угоди були написані в Кремлі. Питання,чому Україна під цими угодами підписалася,досить дискусійне з точки зору аргументів про те,що потрібно було виграти час,зупинити агресію і т.п. Але те,що текст цих угод в існуючій редакції відповідає плану досягнень цілей Москви в Україні – не підлягає сумніву».
«Нас чекає велика війна компроматів»
Оскільки можливість юридично змінити конфігурацію влади (за винятком добровільної відставки Прем`єра) після голосування в парламенті 16 лютого відсутня,нас чекає велика війна компроматів,- впевнений президент Інституту Горшеніна Вадим Омельченко (див. LB.ua). – Потрібні форс-мажорні обставини,щоб актуалізувати питання про зміну конфігурації влади. Причому,якщо до сих пір президентська команда мала наступальну позицію,то зараз не виключено,що команда Прем`єра,відчувши деяку впевненість,не буде залишатися в боргу».
Вадим Омельченко заявляє,що «інформаційні вкидання,які ми бачили в останні тижні,- це лише «пристрілювальні залпи»,але «ядерні» боєголовки десь на підльоті. Начинка заряду «може бути різною,але вона буде спрямована не стільки на українські електоральні поля,скільки на офіси партнерів України на Заході».
«Ймовірність появи «Януковича ІІ» дуже висока»
На переконання російського опозиційного політика,лідера партії «ЗАХІДНИЙ ВИБІР Костянтина Борового,так званий «третій Майдан»,як називали російські ЗМІ події 20-21 лютого в Києві,«це багато в чому провокація. Але,безумовно,в українському суспільстві зараз назріває потреба в тому,щоб ще раз організуватися і вийти на Майдан. Тому що багато хто всерйоз незадоволений владою. Її структура зараз дуже не оптимальна. Вона застаріла. Ситуація все більше нагадує період Януковича,коли влада була пов`язана з великими підприємцями або олігархами,які здійснювали тотальний контроль над усіма політичними процесами. Така вона залишилася і на сьогоднішній день». Аналізуючи наслідки голосування за вотум недовіри уряду Арсенія Яценюка,експерт резюмує,що «рішення приймають не політики або політичні партії,а ляльководи. Це дуже погано. Це означає,що ситуація може відкотитися назад. І ймовірність появи «Януковича 2.0» дуже висока». Боровой зазначає,що в Україні «Путін домігся свого. Для нього це точка нестабільності. За всіма рейтингами Путін зараз на коні».
«Україна – це останній шанс Європи»
Зважаючи на те,що Європу заполонили потоки біженців (торік у одну тільки Німеччину заїхало без віз,а подекуди і без документів,більше мільйона осіб,не знаючих не те що європейських законів,а навіть жодної європейської мови),народний депутат України Євген Рибчинський констатує: «Світ не просто змінюється щодня,світ змінюється у вкрай небезпечному напрямку» (див. статтю «ЄС через призму демографії,або Каддафі був правий» в «Українській правді»). Відтак він висловлюється щодо того,з якими проблемами у найближчий час зіткнеться Європа. Зважаючи на те,що коефіцієнт її народжуваності для виживання будь-якої нації має становити щонайменше 2,11 дітей на одну сім`ю,зазначає: «За всю історію людства жоден народ не зміг відновитися навіть з коефіцієнтом 1,9,не те що з 1,3 як у Німеччини або 1,1 як у Іспанії».
Загалом,пише нардеп,«у 31 країні ЄС народжуваність становить 1,38 дітей на сім`ю в той час,як населення самої Європи абсолютно не зменшується…Парадокс в тому,що починаючи з 1990 року приріст європейського населення на 90% відбувається за рахунок ісламської еміграції. А мусульманські сім`ї мають показник народжуваності у 8,1 дітей на одну сім`ю,що говорить про те,що всього через якихось 5 років кожне друге немовля у Франції,Голландії або Бельгії буде мусульманином,а вже у 2040 році ці країни проголосять себе ісламськими республіками».
Рибчинський також цитує покійного лівійського лідера Муаммара Каддафі: «Схоже,що Аллах подарує Ісламу перемогу в Європі без мечів,зброї і завоювань. Нам не потрібні терористи. Нам не потрібні смертники. Всього через кілька десятиліть 50 мільйонів мусульман перетворять Європу на мусульманський континент».
Народний депутат нагадує,що «вже сьогодні в Європі проживає понад 55 мільйонів мусульман. Це на 15 мільйонів більше ніж усіх громадян України,красивих,білих,з освітою і християнським світоглядом. Людей,достойних принаймні поваги і відкриття державних шлагбаумів у вигляді принизливих шенгенських віз». На його переконання,«Україна – це останній шанс Європи об’єднатися з собі подібними,а не у добровільно здати континент тим,хто вже сьогодні не бажає жити за законами старого світу».
«Ситуація для України лише погіршується»
Остання зустріч міністрів закордонних справ країн «нормандського формату» в Парижі,можливо,вперше з початку війни Росії проти України засвідчила принципову позицію нашої держави: немає безпеки – немає виборів. На цьому наголошує (див. «Обозреватель») дипломат Богдан Яременко. У той же час,він попереджає про вкрай небезпечні виклики. Богдан Яременко констатує: «Час тисне на європейців,вони втрачають терпіння. Звичайно,не лише через війну на Донбасі. Німецька дипломатія на чолі з А.Меркель перебуває під зростаючим внутрішнім (вітчизняний бізнес) і зовнішнім (симпатики Кремля серед країн ЄС) тиском. Приборкувати непокірних у своєму таборі стає все важче. В тому числі – і через загострення,викликане «міграційною кризою». Однак,на його думку,«втому і роздратування викликає Україна не через війну з Росією,а через внутрішні проблеми. Окрім вкрай невдалої переговірної лінії українська влада демонструє повну нездалість і безвідповідальність у питаннях внутрішньої політики,що підказує світу лінію поведінки – менше зважати,що говорить українська влада,і більше її примушувати до того,що вважається правильним».
Яременко вважає,що «в України є ще кілька тижнів – пару місяців на «позиційну війну» – затягування часу. Далі все одно доведеться робити непростий вибір між підтримкою зовнішньою чи внутрішньою. І якщо Порошенку здається,що згодом цей вибір він робитиме за обставин кращих,ніж Україна має зараз,то він серйозно помиляється: ситуація для України лише погіршується. Час ми не виграємо,а марнуємо». На його переконання,«через невміння української влади згуртуватися перед лицем зовнішньої загрози,діяти зважено,покладаючись на свій народ,неготовність до радикальних реформ і відмови від застарілих корумпованих принципів управління та інтересів,Україна знову буде змушена вибирати між поганим і ще гіршим за найбільш несприятливих для себе обставин – сильний зовнішній тиск та повний внутрішній хаос».
Розмови про те,що продовження санкцій проти РФ на рік з боку США стане рятівним для України,навряд чи відповідає дійсності. Час перестав бути нашим союзником. Внутрідержавні процеси вже «дихають» українським політичним Чорнобилем. До того ж апетити Кремля тільки зростають.
У цьому сенсі варто б згадати не позицію Франції чи Німеччини,яка відображає в багатьох аспектах (якщо не більшості) московські інтереси. Процитуємо констатацію президента Польщі Анджея Дуди (див. «Радіо Польща»),якого також не можна «звинуватити» в проукраїнськості. Але цей діяч принаймні знає,яку заплатила його країна за поневолення імперією зла. «Поведінка Росії у цьому контексті показує,чого можна сподіватися найближчим часом від російської політики. Поки що,з сумом мушу зауважити,що жодних позитивних сигналів я не помічаю. Радше – беручи до уваги останні заяви у Мюнхені прем’єра Мєдвєдєва – я схильний сказати,що це свого роду ескалація»,- наголосив Дуда.
Обриси прийдешнього (близького і віддаленого) виразно поставали з інформаційної панорами сьогодення,яку,в міру своїх можливостей,творили ЗМІ: «Росія посилює наступ на Україну – командувач НАТО» (ТСН),«Майбутнє України. Між Клінтон і Трампом» («УП»),«Росія сформувала на Донбасі 40-тисячну армію,оснастивши її сучасним озброєнням – постпред України в ООН» (УНІАН),«Росія насичує Крим найсучаснішою зброєю – Р.Чубаров» (УНН),«Контрольована напруженість» («День»),«Гаряча» комунальна афера. Чи справді накладатимуть штрафи та відбиратимуть квартири через субсидії» (ТСН),«Світ про Україну: рука Путіна,вибори та корупція» («Тиждень»)»,«Погано закамуфльована нова-стара пропозиція Кремля,озвучена Медведчуком» («УП»),«Президент Польщі закликає НАТО пильно відстежувати ситуацію в Україні» («ЄП»),«Україна не стане членом ЄС і НАТО в найближчі 20-25 років – президент Єврокомісії» («Обозреватель»),«Потяг ЄС вже пішов,відчепивши український вагон – Лещенко» («Газета по-українськи»)…
Аби не було жодних ілюзій щодо європерспективи,пригадаймо відверте зізнання президента Єврокомісії Жана Клода Юнкера 3 березня під час виступу на щорічному форумі в Гаазі (цитуємо «Deutche Welle»): «Україна точно не буде здатна стати членом ЄС у наступні 20-25 років,це ж стосується і членства в НАТО».
Зрештою,коли наша країна залишається сам-на-сам з ядерним імперським монстром,зараз уже йдеться про те,чи вдасться Україні зберегти свою державність. При цьому не відомо,хто страшніший для нас ворог – відвертий,путіно-гундяєвський «русский мир»,чи той,що грає роль української політичної еліти. Останній ще сподівається встигнути «провести аферу з мільярдними збитками для держави» (як вважає А. Гриценко) під час продажу 449 державних підприємств,а також «земельні ігри»,про які попереджає в однойменній публікації «Дзеркало тижня». Тоді,коли,як зазначає на своїй сторінці у Facebook директор центру Східноєвропейських перспектив у Вашингтоні Микола Воробйов,наша країна – фактично у «підвішеному стані»,оскільки «Україні потрібно протриматися до наступного президента США,який/яка буде більш жорстким у міжнародній політиці. Путін це також розуміє. Тому,в найближчі 10 місяців повинна бути підвищена готовність».
Тим часом,улюбленець більшості жителів РФ руками суддів вершить суд не тільки над Надією Савченко («Яке символічне ім`я! В ньому для мене все – і сила,і гордість,і незламність,і перемога»,- Анастасія Приходько),а над Україною. По-своєму символічно,що головний українофоб обрав для вироку день,коли народився Кобзар. Забувши при цьому,що вирок може також стосуватися його імперії. Адже,як пророче писав Тарас Шевченко,«не вмирає душа наша,не вмирає воля». Будьмо!