На думку Олександра Крамара,суперечності між різними частинами РФ,хоч і з різних причин,значно більші,ніж ті,які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х,до президентства Путіна,мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках,так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю.

Експерт зауважує,що «ВВП загнав ці процеси всередину,частково заморозив,використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів,які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі».

Крамар не сумнівається,що «для України розпад Росії життєво необхідний,попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці,маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію,у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави».

Як вважає аналітик,за сьогоднішніх умов національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. « Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль,щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури»,- наголошує Крамар. Він акцентує увагу на «Ключовому розламі»,пов’язаному з Уральським федеральним округом. А відтак робить висновок,що що за умови виходу зі складу РФ «навіть Великої Тюменської області,Комі й Татарстану з Башкортостаном,азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ».

За версією експерта,на півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки,корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців,або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія),Тива та Алтай.

На його думку,решта сучасного Сибірського федерального округу,що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою),а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією),мала б шанс стати самостійною державою,цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км?,а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км? і 17,2 млн мешканців у Казахстані).

Крамар також наголошує,що в європейській частині РФ наявний великий потенціал для виходу з її складу. Крім розглянутих вище Башкортостану,Комі,Пермського краю і Татарстану,шансом можуть скористатися також республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел,а також північнокавказькі (які,своєю чергою,можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях,як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану).

«Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон,до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область,велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея),– прогнозує експерт . – Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область». Він не сумнівається,що у разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. «Оточена країнами ЄС,вона інтегрована з ними економічно,має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію,щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою,скажімо,«Пруссія» (за назвою племен,які населяли цю територію до завоювання німцями)»,– зауважує Крамар.

Відтак він робить висновок.З огляду на викладене вище,«власне Росія (Московія),що з певними корективами фактично повернеться до кордонів,які Московське царство мало на момент появи у 1547 році,збереже до 2,23 млн км території,на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей,де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію,що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км із 920 тис. осіб населення)».

Аналітик передбачає,що «Росію (Московію),вочевидь,чекатиме соціально-економічний та психологічний шок,який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій».