Нагадаємо,мешканці села Ветли Любешівського району наполягають на тому,що демаркаційні роботи,які проводить білоруська сторона можуть призвести до втрати частини української території та водних ресурсів. Ми вже повідомляли,що обласна рада зробила запит на цілий ряд важливих документів. Власне,отримавши частину з них депутати самі вирушили на кордон в супроводі прикордонників. Вслід за ними – місцеві жителі.
 
Вони показують вже на всю Україну відомий Жирівський канал,викопаний ще за часи царської Росії. При Радянському Союзі він був умовним кордоном між Білорусією та Україною. Місцеві жителі демонструють квартальні стовпчики українського лісництва,яке все життя господарювало тут.
 
По той бік Жирівського каналу ходять білоруські прикордонники і пильно стежили за делегацією,яка приїхала розібратися в ситуації. Спостереження ведеться і з їхнього гелікоптера.
 
Наші ж звіряють карти і читають документи. З`ясовують,що білоруси при виконанні демаркаційних робіт нічого не порушують. Справа в тому,що згідно з делімітаційними документами,підписаними в 1997 році,вказано,що кордон між Білоруссю і Україною в районі Ветел проходить по південній брівці каналу. Його назву дописали пізніше. Саме під час засідання спільної робочої групи з проведення демаркаційних робіт,яке відбувалося в Ратному 24 квітня 2015 року. Саме тоді з`явилася історія з так званим каналом без назви. До слова,його в 1985 році викопали українські лісівники і він виходить з Жирівського і в нього ж і впадає,але навіть не нанесений на топографічні карти.
 
Зауважимо,що делімітаційну угоду Україна поспішила ратифікувати в Парламенті відразу,тобто в 1997 році. Білоруси ж все детально вивчали,аналізували і ратифікували документ зі свого боку в 2010 році. Коли побачили при демаркації,що каналів є два зніціювали “ратнівські уточнення”. “Чому ми відійшли від форватера Жирівського каналу і перейшли на канал без назви? – не стримував здивування радник голови обласної ради Веніамін Туз. – В протоколі засідання читаємо: “Сторони погодилися встановити прикордонні знаки на південній брівці каналу без назви”. Тобто сторони погодилися перенести межу кордону. Йдеться про 20 км довжини від 396 прикордонного знаку до 411″. Веніамін Туз називає рішення комісії в Ратному сумнівним. Він каже,що не бачить аргументів,через які наша сторона повинна була погодитися на такі умови. “Якби ця територія відійшла білорусам в 1997 році,то може ми й змирилися б,- пояснює Ветлівський сільський голова Любов Павлік. – Однак,зміни відбулися в 2015 році. Мені дуже прикро і шкода. Ми не будемо відступати і далі підніматимемо цю проблему. Нам пізно здаватися,бо стільки шуму наробили… Ми вважаємо,що ця територія передана незаконно. Ми хочемо справедливості”.
 
Крім того,нині головний меседж ветлівчан: “Проблема у воді”. Вони припускають,що Жирівський канал потрібен сусідам для того,щоб розширити його і через цю водну артерію наповнювати водосховище,яке буде більшим за Біле озеро.
 
Начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук запевняє,що люди не зовсім розуміються в цій ситуації і загрози втрати води через Жирівський канал Волинь не матиме. “Ми,зі своєї сторони,здійснюємо контроль по озеру Білому. Маємо змогу проконтролювати забір води з цього озера. Існує Угода між Урядами Білорусі та України про спільне використання транскордонних вод. Є правила експлуатації Білорозерської водоживильної системи,яких ми і вони дотримуємося. Щодня маю інформацію по озерах на своєму комп`ютері. Ми тримаємо постійний зв`язок з білорусами. Якщо вони викопають водосховище,то воно наповнюватиметься нашою водою ,коли будуть повені та паводки. Крім того,туди буде скидатися вода з білоруських меліоративних каналів. Але це водосховище буде побудоване в тому разі,коли будуватимуть так званий шлях Є-40,що поєднає Балтійське і Чорне моря. На сьогодні роботи там не ведуться,тому тема водосховища – не актуальна”.
 
Тим часом,аргументи пана Кравчука не є переконливими для депутата облради Олексія Панасюка. Він вважає,що потрібні запобіжні заходи,аби зберегти волинську воду.
 
З кордону депутати поїхали до Ветлівської сільради,де провели засідання. До роботи комісії долучився голова Любешівської РДА і депутат Олег Кух. “Нам потрібно чітко розмежувати,чи ми досліджуємо процес делімітації чи демаркації. Бо делімітаційна угода вже ратифікована Верховною Радою і набула статусу Закону. Досліджувати правильність делімітаційних процесів – не наша компетенція. Можливостей внести зміни в ці матеріали ми не маємо,бо,згідно з процедурою,повинні відбутися референдуми в нас та в Білорусі”,- пояснює пан Кух.
 
Втім у голови тимчасової контрольної комісії обласної ради з питань захисту інтересів територіальних громад Волинської області при проведенні демаркаційних робіт державного кордону між Україною та Республікою Білорусь в межах Волинської області Олександра Курилюка жевріє надія: “Розміщення прикордонних знаків затверджується актами. Демаркаційна комісія ще не розглядала жодного. Тому ще можна спробувати організовувати якусь конструктивну розмову українській стороні”. Юрій Ройко пропонує шукати документальні докази,що на території,про яку стільки багато мови,господарювали українці і вели там лісове та водне господарство. Такої ж думки Олексій Панасюк та Анатолій Бусько.
 
І відкритими залишається питання до держави: а основне,чому не проводяться демаркаційні роботи українською стороною,чому не проведений тендер на виділені земельникам державні кошти,і ще цілий ряд “Чому?”. Олександр Курилюк повідомив,що комісія до цих пір не отримала відповіді на свої запити від Держгеокадастру та Кабінету Міністрів. “Ми напрацьовуємо своє звернення до українсько-білоруської демаркаційної комісії і надішлемо його за підписом Ігоря Палиці і на наступному засіданні проаналізуємо їхні відповіді”,- завершив засідання Олександр Курилюк.