Трам-та-ра-рам! Трам-та-ра-рам! – б’ють по тім’ю барабани,
добре нам, дітлахам поспішати в школу рано.
На дворі темна ніч хоч бери та й стрельни в око,
а у хаті тепла піч, а із школою – морока.

У три зміни навчання́, у селі дітей багато,
що не ближній, то рідня, проводжають мама й тато.
Школа наша, ой, стара, ще з часів царя Гороха,
будувать нову пора, та не та тепер епоха.

Бо у нашому селі як ніде по Україні
родять діточок малих гарні мами-героїні.
А ми теж – герої юні, хочем вчитись ремеслу
і не розпускати нюні бо не личить це селу.

Ми живем в щасливий час, ми крокуєм у майбутнє,
а в майбутньому для нас посміхаються на кутні.
Кожен з нас – екстремал, небезпека в тій оселі,
може трапитись обвал і впаде на лоба стеля…

Сто разів, сто бихíв нагадали рідній владі,
що давно час наспів будуватися громаді.
Хто до нас у село приїздив останнім часом,
хмурив мудреє чоло, виступав у ролі спаса.

Обіцяв, завіряв, бив себе у мужні груди,
руку тис, цілував, обіцяв, що завтра буде.
А літа, як пташки, пролітають мимо школи,
і ростуть дітлашки і читають…протоколи.

Розвелось тих бумаг, не розвидниться до рання,
аж бере справжній страх за державне будування.
У районі та у Луцьку оббивали ми пороги,
з президентом ми по людськи говорити мали змогу.

В Київ-град ходоки завітали із візитом,
сам гарант в дві руки взявся тему підігріти.
Обіцяли гроші дати і нарешті-то дали!
Тепер зранку йдемо з хати із досвітньої імли,

і вже там за горизонтом, бачим бажану споруду,
бачим стрічку з президентом яку різати він буде.
Прилетить він до нас на прудкому вертольоті,
приземлиться в добрий час, у поліському болоті.

Ми ялиночку йому приготуємо зелену,
поведемо річ пряму на вітальну щиру сцену.
І повісим на гілля́ розпорядження, рахунки,
буде видно іздалля нам обіцяні дарунки.

А верхівку, замість зірки ми прикрасимо ось так –
вчепим бублик, круглу дірку як бюджетний хитрий знак.
Бо мільйони для будови ніби вже були давно,
та не гріли сирі дрова, не росло чомусь зерно.

Гривні десь собі блукали і топились у багнюці,
крали їх а чи ховали – не довідатись науці.
Оформляли план будови (був він явно золотим),
наче дійная корова зжерла корм на жаль усім.

На одну із тих гіллячок ми повісим олівця,
щоб проектних декларацій довели план до кінця.
А цукерку – житлобуду, (де добродій Леонід),
він не бив себе у груди, залишав конкретний слід.

На одну круту гілляку шлем боксерську рукавицю,
щоб нагнати страху й ляку тим хто Бога не боїться.
Скільки ж то було туману в нашій рідній Стобихівці!
Рейтинг брали тут старанно всі більш менш круті партійці.

Тож повісим на ялинку партквитки і обіця́нки,
хай порадують дитинку замість іграшок цяцянки.
А десь там, у високоссі ми повісим булаву,
щоб приїхав до нас в гості лічно президент, «вживу».

Саме він притиснув зверху цю кумедну карусель,
на місцях змогли доперти суть у зведенні осель.
Губернатор (той, що в Луцьку) запустив процесу хід,
і пішло усе по людськи і радіє сільський люд.

Мами дещо приготують на приїзд гостей з столиці,
(на поліссі в вус не дують – є грибочки і чорниці).
Буде чим почастувати всіх приїжджих з новосіллям,
ми запросим в кожну хату і влаштуємо застілля.

Новорічне щире слово стобихівські чемні діти
вже послати вам готові аби разом порадіти.
Буде в нас чудова школа, храм для мудрості й науки,
тільки хочем, як ніколи, щоби ви взяли у руки

будівництва всі контролі, бо у нас ведеться здáвна –
те, що робиться поволі, те виходить геть безславне.
Отож, будьте всі здорові, хай цемент кріпить стосунки,
хай будівлі будуть нóві і лунає пісня лунко.

Хай веде у світ широкий нова школи в Стобихівці,
з новим класом, З Новим роком у шкільній ясній домівці!

Нестор Школописець