Коли ще триває «п’яний» січень,зазвичай політичний рік тільки очікує свого старту. Однак високосний 2016-й «порушив неписану традицію» та вже розпочався і в політичному сенсі. Свою версію гри на випередження запропонував Президент України,провівши прес-конференцію,яку вже дехто називає масштабною. Не стільки зважаючи за новації,запропоновані Главою держави,скільки за наявністю присутніх газетярів й інтернетників – «бійців невидимого фронту» та певними паралелями з непогано зрежисованим шоу.
З іншого боку,очільник нашої країни запропонував свій прогноз розвитку подій. У тому числі й наголосив,що 2016 року окуповану територію Донбасу буде повернуто Україні. Таким чином,запропонував не лише інформацію для роздумів,але й окреслив параметри стратегії. Для суспільства,яке вже відучилося вірити будь-якому політику (у тому числі – зі статусом державного діяча),- це ще один міф. А водночас,після пояснення Глави держави про недавню зустріч з представниками Тристоронньої контактної групи,зокрема з Гризловим – новим «емісаром» Путіна,стало (і в контексті майбутнього розвитку подій) зрозуміло,«камо грядеши». Як і те,що на Україну суттєво впливатимуть фактори домовленостей між Вашингтоном і Москвою за умови фактичного політичного паралічу Європи. «Я наголошую,що я буду зустрічатися будь з ким,щоб повернути українських героїв,Савченко,Сенцова,українських заручників з окупованих територій і РФ,забезпечити режим повної тиші,щоб припинити обстріли українських позицій»,- підкреслив Петро Порошенко,попередньо наголошуючи «на незмінності української позиції – Україна вимагає чіткого визначення дат,коли і що ми робимо».
Та,безмовно,визначальним фактором щодо подальшого розвитку ситуації в нашій країні буде все-таки внутріукраїнський. Індикатором того,як вдалося Банковій «приручити» вітчизняний політикум,аби виконати завдання головних геополітичних гравців щодо переформатування Коснтитуції,може стати вже голосування у ВРУ під завісу тижня. Але якщо й набереться 301 голос,не факт,що й ця подія не стане прелюдією до чергової «бурі». У цьому контексті актуальною залишається констатація в «Дні» аналітика Cергія Грабовського: «Громадянське суспільство зростає швидше за політиків і не дозволить здавати майбутнє своїх дітей у ломбард,ну а стати Президенту духовним чадом Кучми – тим більше». За його версією,«вони» використовували Майдан як трамплін,а,заскочивши у владу,стали з каркаса регіоналів будувати стару Україну. Бездарність і корумпованість влади не закриєш шевронами нової поліції і реаліті-шоу з призначенням антикорупційного прокурора. Спроба нас знову обдурити не вийде. Чим закінчується спроба обману,ви всі знаєте і без мене».
Звісно ж,можна не погодитися з такими й подібними категоричними судженнями. Тим паче,що Україна демонструє унікальну здатність руху по колу та наступання на історичні «граблі». Аби вкотре переконатися в цьому,спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок вже минулого тижня.
«Саме такий сценарій…»
На думку Григорій Перепелиці,директора Інституту зовнішньої політики,«таємний візит Гризлова нічого хорошого нам не принесе,тому що зміна представників РФ,призначення Гризлова,який відзначається дуже жорсткою позицією,говорить про те,що РФ приступила до політико-дипломатичного реваншу,щоб змусити Україну виконати політичну частину Мінських угод» (тут і далі посилаємося на «Слово і Діло»). Відтак він пояснює: «Винесення за дужки виведення російських військ,роззброєння бойовиків,примус України до легітимізації російської влади на території Донбасу,до широкої автономії Донбасу,зміни Конституції. Вибори міліції,судів,прокуратури,органів влади,тобто легалізація бойовиків та встановлення вже прямого контролю – не лише військового,як зараз у РФ,але й політичного. Саме такий сценарій,за аналогією абхазького та осетинського,готує «Мінськ-3» для Донбасу».
Експерт висловлює версію,що «Гризлов,мабуть,в цьому контексті й проводив перемовини з Порошенком,тому вони були таємними. Це може означати політичну капітуляцію України. Ця тенденція яскраво проявилася ще під час останньої зустрічі в «нормандському форматі»,де фактично наші західні партнери погодилися з тим,що Україна має виконати політичну частину. І невипадково в останній в приїзд Керрі в Москву,головним питання було,як провести вибори на Донбасі та змінити Конституцію. А зміна Конституції для нас – це зміна конституційного ладу в Україні».
«…змусить Путіна напасти на Україну»
Наголошуючи на тому,що війни не оминути,аналітик Андрій Скоп (див. zaxid.net) резюмує: «Блокада Криму,блокада Калінінграду (Ке?ніґсбергу) та ситуація з Туреччиною стали останньою краплею,яка змусить Путіна напасти на Україну. Бо по-іншому пояснити відсутність реальних відповідей на процеси приниження «Великої Московії» у нього і його команди не залишилось». Аналітик висловлює переконання,що «нападати він буде з боку кордону з Харківщиною. Відсутність там кордону і сприяння місцевої влади,а також підготовані озброєні групи прихильників «Великої Московії» легко дозволять йому іти у цьому напрямку». На його думку,напружена ситуація з Маріуполем насправді є просто відверненням уваги. «Переконаний,бариги при владі в Україні це дуже добре розуміють,тому роблять вигляд,що в них все під контролем,- зазначає Скоп. – Адже саме ці владні бариги грабують те,що не встигли вкрасти до них і роблять все для того,щоб українська армія не була боєздатною. Зрозуміло,що найбільше,що їх нервує – це волонтерський рух,який хоч якимось чином намагається допомогти українським військовим».
Експерт також наголошує: «Практично ніхто не вірить в те,що коли Московія нападе на Україну,то країни НАТО реально нам допоможуть. Тому зараз відбувається просто банальний грабунок громадян України представниками влади,щоб продовжити безбідне життя для себе в країнах з демократичною формою правління». У той же час,він зазначає,що «зупинити агресора,звичайно,може лише український народ,який не захоче жити під гнітом окупантів,але паралельно позбудеться діючого керівництва держави,яке грабує країну і робить видимість того,що любить український народ».
«Історія жорстокості і зради»
Президент України Петро Порошенко у рамках щорічної зустрічі з іноземними послами,акредитованими в Україні,роздумуючи про недавнє минуле,Президент України наголосив (див. офіційний сайт Глави держави): «2015 рік був роком викликів і прагнень – більших,ніж ті,з якими ми зіткнулися в попередні роки. Російські громадяни під російськими прапорами продовжували вбивати українців на українській землі з російської зброї. Потворна історія російської агресії щодо України була написана у Волновасі,Краматорську,Маріуполі та багатьох інших прифронтових містах – незважаючи на припинення вогню. Написана кров`ю. Це була історія жорстокості і зради». Він нагадав,що «однією рукою Росія підписувала мирні документи в Мінську,а іншою – топила в крові українське місто Дебальцеве». Але водночас,підкреслив,«2015 також став роком,коли світ побачив: воля України не буде зламана». Петро Порошенко також висловив подяку всім лідерам,які протягнули дружню руку Україні. На його переконання,«2016 рік буде вирішальним для України і ймовірно для всього світу. Військова агресія Росії проти моєї країни,конфлікт у Сирії,триваюча міграційна криза в Європі,зростаюча загроза тероризму і економічна криза,що насувається,повинні бути вирішені. Наша головна мета у 2016 році зрозуміла – повернути мир в Україні і встановити правосуддя в міжнародного порядку».
А відтак він підкреслив: «Давайте будемо чесними – без глобального тиску Росію не зупинити. Тиск повинен підтримуватися,доки Москва не сховає остаточно сокиру і не почне поважати суверенітет своїх сусідів». Глава Української держави нагадав,що «наша формула мирного врегулювання проста: виведення російських військ з території України,проведення місцевих виборів на Донбасі відповідно до законодавства України та стандартів ОБСЄ і відновлення повного контролю над українським кордоном з Росією. Також важливо не ставити кримське питання на задній план і запустити міжнародний механізм деокупації півострова». Намголошуючи,що Україна бачить своє майбутнє в об`єднаній Європі,Петро Порощенко уточнив: «Тим не менш,це не означає,що ми не бачимо нічого,крім Європи… Ми маємо тісні та зрозумілі двосторонні відносини з такими нашими справжнімі друзями,як США,Німеччина,яка головує в ОБСЄ,Франція,яка є учасником Нормандського формату,Литва та Швеція,а також,звичайно,наш стратегічний партнер Польща». Він також висловив сподівання,що наша держава не відмовиться від європейського вибору,що «ми не будемо міняти цей шлях. Нам не буде дозволено».
«…не вирішували і не вирішать ніколи»
Колишній Глава Української держави Леонід Кравчук вважає (див. «День»),що «у нашої влади інша аура,у неї все інше,тому вона дійсно відірвана від людей. Рівень життя звичайних рядових громадян погіршився більш ніж у 2 рази,а влада,мабуть,цього навіть не відчула і не має проблем у цьому плані. Тож розрив лише збільшується». Висловлюючись щодо Мінських угод,перший всенародно обраний Президент України зазначив: «Я вважаю,що вони зробили все,що могли,або поки не зробили майже нічого. Вони вирішують питання АТО – обміну полоненими,відведення важкого озброєння,розмінування і т.д. Але корінне питання суверенітету та територіальної цілісності вони не вирішували і не вирішать ніколи. Проте Заходу і Путіну вигідно,щоб вони продовжувались,тому було прийнято рішення продовжити «мінський формат» на 2016-й рік,нічого не змінюючи».У цьому контексті він також додав про наших політиків. «Мене дивують заяви певних панів,які займають високі державні посади і говорять,що справжня незалежність України та більш глибокі суверенні дії розпочалася лише зараз. Можливо,незалежність влади від народу дійсно стала глибшою. Але самостійність держави завжди визначається незалежністю від іншої держави. А у нас незалежність від чужої держави не лише не зменшилась,але й збільшилась,бо у нас анексовано Крим та окуповано частину Донбасу. Тож не треба говорити нісенітниці,дурити український народ,а потрібно знати та розуміти на державному рівні,що означає незалежність»,- зауважив Леонід Кравчук.
«Буде Мінськ-3. А може,і Мінськ-4 і 5 і т.д.»
Український політолог Олег Пономар на своїй сторінці в Фейсбук. констатує: «Друзі,всі знають,що угоди Мінськ-2 закінчилися 31,12,2015 і те,що вони не виконані до кінця. Але всі якось сором`язливо бояться вимовити вголос слово «Мінськ-3» (назва умовна,зустріч може відбутися і в Берліні і в Парижі і тд)». Але,зазначає він,«логічно,якщо Мінськ-2 не виконаний,то буде Мінськ-3. А може,і Мінськ-4 і 5 і т.д. Але я б не розцінював це як проблему,я б розцінював це як шлях до вирішення проблеми. Шлях до нашої мети – а саме,- повне визволення України від військ агресора».До речі,політолог у своїй статті «Початок Шляху» за підсумками Мінська-2 рік тому наводив у приклад історію з Хорватією і те,що таких угод там підписувалася 15,але кінцева мета була досягнута – Хорватія ліквідувала незаконні «республіки» на своїй території і стала членом НАТО і ЄС.«Потрібно враховувати головне – кожен Мінськ підписується на більш виграшно наших умовах і на більш невигідних умовах для агрессора,- підкреслює він. – Тому що: а) нафта дешевшає і прудкість агресора тане; б) наша армія стає сильнішою». Пономар нагадує: «Мінськ-1 підписувався з нахабним і самовпевненим агресором,який видавав себе за посередника і не був офіційним учасником переговорів. Мінськ-1 підписувався при ціні на нафту 93 дол. Метою Мінська-1 було уникнути великої крові з десятками або сотнями тисяч жертв. Мінськ-1 був компромісом в пропорції 50 50. Мінськ-2 підписувався при ціні на нафту в 62 дол і агресор вже (що є досягнення) офіційно брав участь у переговорах як агресор. І Мінськ-2 виявився санкційної пасткою для агресора і був компромісом 70 30 вже на нашу користь». Він також радить не забувати,що Захід вміє розв`язувати ці регіональні конфлікти і технології обкатані. На думку експерта,також із кожним новим Мінськом США будуть відігравати більш активну роль. А відтак резюмує: «Тому не варто драматизувати. Не ми перші – не ми останні. З нами союзники. За нами Бог і Правда».
«Березень місяць позначений як останній термін»
«Мені здається,з нашого боку варто було б виробити свій план,а не відповідати на план Москви,тому що ми постійно реагуємо на те,що нам нав`язують»,- сказав він (див. «Обозреватель»). На думку дипломата,український план «ми повинні нав`язувати не тільки росіянам,а й пропонувати нашим західним партнерам,переконувати їх у розумності та доцільності саме нашого підходу до інтерпретації Мінських угод». Огризко переконаний,що «необхідно переводити Мінські угоди в конкретні елементи з реалізації домовленостей і,виходячи з того,що Росія не виконує навіть перших двох пунктів цих домовленостей,наполягати на своїх підходах до виконання того,що написано в Мінську». У цьому контексті він додав: «На жаль,документ (Мінські угоди. – Ред.) складено таким чином,що кожна зі сторін має можливість говорити про те,що вона хоче,і тикати пальцем на той чи інший пункт плану». Відповідаючи на запитання «Обозревателя»,чи достатньо сильна позиція України на переговорах,щоб нав`язувати свій план,дипломат запевнив: «Вважаю,що так,виходячи з двох обставин. Перше – економічна ситуація в Росії в результаті санкцій і падіння світових цін на нафту катастрофічно погіршується. Березень місяць позначений як останній термін для проведення всіх цих змін,виборів та іншого. Для чого? Щоб у червні місяці заявити Заходу,що все виконано і вимагати скасування санкцій».
На його переконання,«друга причина полягає в тому,що все-таки спроби Росії розділити єдину західну позицію провалюються. Захід продовжує в міру своїх сил підтримувати Україну,і таким чином,Росія провалюється і зовнішньополітично,і внутрішньоекономічно. Це веде до відомого результату – того,чим закінчив Радянський Союз».
Дипломат зауважив: «Думаю,всупереч усій великодержавній і шовіністичній поведінці Кремля,там теж є люди,які знають,що таке математика,і можуть спрогнозувати розвиток подій».
«Триста голосів набереться»
Ключовим моментом третьої сесії ВРУ,яка повинна була завершитися 15 січня,але відтермінована до 2 лютого,- прийняття змін до Конституції щодо децентралізації і прописаному в Мінських угодах так званого «особливого статусу Донбасу». При цьому пленарний тиждень запланована всього один – з 26 по 29 січня. За цей час,наголошує аналітик Павло Вуєць (див.«Главком»),Петру Порошенку необхідно знайти в залі 300 голосів для внесення змін до Основного закону. Відтак він нагадує про недавнє інтерв`ю «Більду» Володимира Путіна,який вважає,що «найголовнішим у всьому процесі врегулювання є питання політичного характеру,а в центрі – конституційна реформа. Це 11 й пункт Мінських угод. Там прямо записано,що має бути проведена конституційна реформа,причому не в Москві ж повинні бути прийняті ці рішення». Аналітик пропонує свою версію відповіді на запитання,де взяти 300 голосів українських нардепів,щоб задовільнити Путіна та його друзів Оланда й Меркель. «Отже,з 265-ти,які проголосували в серпні за перше читання,115 голосів дав «Блок Порошенко»,69 – «Народний фронт»,38 – «Оппоблок»,14 – «Воля народу»,13 – позафракційні,11 – «Відродження» і 5 – «Самопоміч»,- зазначає Вуєць. – Як бачимо,з коаліції більш-менш дружно голосували БПП і «Народний фронт»,хоча й там вистачало «розкольників» начебто натискаємо «проти» Сергія Капліна,Єгора Фірсова,Олега Мусія,Наталії Новак і Богдана Матковського (БПП) та Олександра Кірша ( НФ). Той же Кірш погрожує не голосувати і в цей раз,але великі фракції можуть підвищити результат за рахунок підвищення дисципліни,оскільки багато депутатів в той раз були відсутні в залі. Таким чином,можна додати ще два-три десятки голосів,а те,як у «Фронті» вміють зганяти народ в зал на принципові голосування,можна судити по прийняттю бюджету. Потенціал є і за рахунок «Відродження»,де в першому читанні не голосувала рівно половина групи,і серед позафракційних». Аналітик нагадав про принципові позиції лідерів фракцій «Батьківщини»,«Самопомочі»,Ліберальної партії щодо децентралізації та особливого статусу Донбасу. А відтак процитував заступника голови фракції «Блоку Петра Порошенка» Ігоря Кононенка,якого традиційно називають головним від Банкової в парламенті: «Я б не сказав,що сесія була продовжена явно під Конституцію – там є достатньо законів,які будуть розглядатися. Але,безумовно,це питання буде на порядку денному,якщо ми досягнемо консенсусу… Резерв голосів є у кожній фракції,навіть у нашій,де люди не голосували не з політичних причин,а тому що просто не були на місці.
Також це позафракційні депутати і фракції коаліції,які не голосували минулого разу. Будемо працювати з ними,тому що це все-таки важливе питання. Зрозуміло,що дискусію викликає питання окупованих територій,але було висловлено вже достатньо аргументів – для мене головним є той,що в чинній Конституції це прописано ще жорсткіше. А по самій децентралізації ні в кого немає питань».
А політолог Вадим Карасьов висловлює версію,що «триста голосів набереться. Якщо ж голосування провалять,то це покаже,що влади в країні немає,і ми отримаємо дипломатичні та зовнішньополітичні втрати. Нинішні судові процеси над правими радикалами – це якраз спроби дисциплінувати депутатів,щоб у парламенті не було тих,хто кине антисистемний виклик владі. Голосування по Конституції – це в якійсь мірі референдум щодо довіри Порошенку з боку західних партнерів. Не важливо,наскільки реалістично повне виконання цих угод до кінця 2016-го року,але на даний момент цю частину зобов`язань треба забезпечити».
Правда,Павло Вуєць зауважує,що ситуація зараз стала ще гострішою. Адже «масла у вогонь підлив і загадковий візит до Києва кремлівського посланника Бориса Гризлова,який багато хто сприйняв як «роздачу вказівок» українській владі. Не виключені і чергова ескалація від «захисників Конституції» на вулиці,і блокування трибуни. Але черговий візит в Раду наших американських друзів може подіяти на всіх чарівним чином».«Вибори призначать на квітень-травень»
Як розвиватиметься ситуація в Україні,зокрема,у виборчих округах,які зараз не представлені у ВРУ народними депутатами? Про це йдеться в аналітичній статті Максима Каменєва «Довибори в Раду: новий фронт «Привату» та Президента» (див. «РБК-Україна»). У ній автор торкається і волинської проблематики. Вважаючи,що «вакантні виборчі округи перетворяться на полі битви для соратників Порошенко та Коломойського»,Максим Каменєв констатує: після візиту в Україну віце-президента США Джо Байдена чутки про проведення дострокових виборів до ВРУ вщухли. Наприкінці минулого року Президент Петро Порошенко чітко дав зрозуміти – він не має наміру проводити «перезапуск» Ради. Але,заначає аналітик,зовсім без виборчих кампаній в 2016 році,швидше за все,не обійдеться.
«Заразу в парламенті залишаються вакантними три крісла народних депутатів від мажоритарних округів №23 (Луцьк),27 (Дніпропетровськ) і №206 (Чернігів),- нагадує Каменєв,назвавши неправильно центр округу № 23 (Меневичі).- Не виключено,що найближчим часом звільниться і 214-й округ у столиці. Народний депутат від БПП Віктор Чумак,який пройшов у Раду по цьому округу,вже написав заяву про складення депутатського мандата».На переконаня аналітика,довибори як мінімум 2 з 3 вакантних округів фактично стануть ще одним етапом у протистоянні президента Петра Порошенка і групи «Приват» в особі партії УКРОП Геннадія Корбана та Бориса Філатова. У соратників Ігоря Коломойського є два сильних кандидати на вакантні посади – Ігор Палиця у Луцьку і Геннадій Корбан у Дніпропетровську». За його даними,«у команди Порошенка ні в одному з трьох округів немає популярних і відомих кандидатів. У разі успіху на проміжних виборах,УКРОП може зробити крок до формування в парламенті однойменної депутатської групи». Відтак Каменєв цитує заступника голови ЦВК Андрія Магеру: «Для призначення дати виборів ЦВК повинна отримати документ,на підставі якого вона може це зробити: постанова Верховної Ради,свідоцтво про смерть і т. д. Поки що таких документів ЦВК не отримував». За його словами,незважаючи на те,що Ігор Єремєєв помер майже п`ять місяців тому,Комісія досі не отримала свідоцтво про смерть народного депутата. При тому,що цей документ у ЦВК може подати будь-хто. Однак все-таки дострокові вибори відбудуться. У БПП відповідають,що їх реально провести навесні. «Думаю,вибори призначать на квітень – травень»,- заявив «РБК-Україна» перший заступник фракції БПП Ігор Кононенко. За версією Каменєва,«у Луцьку (очевидно,йдеться все-таки про округ № 23. – «ВП») в БПП поки немає серйозного противника для Ігоря Палиці. У 2014 році партія Порошенка не виставила в окрузі Єремєєва свого кандидата,тим самим підігравши лідеру «Волі народу». У майбутній передвиборчій кампанії БПП може вчинити так само. Адже «Воля народу» в парламенті регулярно голосує за принципові для президента законопроекти,а новий глава цієї групи Ярослав Москаленко систематично буває на Банковій».
Аналітик також уточнює,що «Воля народу» офіційно зі своїм кандидатом в 23-му окрузі ще не визначилася. Але найбільш вірогідним кандидатом соратники Москаленка називають Тетяну Єремєєву – екс-дружину покійного народного депутата. З нею «РБК-Україна» зв`язатися не вдалося». У той же час,наголошує Каменєв,В БПП поки що не вирішили,хто від них буде представляти партію на виборах в окрузі і чи буде взагалі. «Для нас це – складне питання. Поки про прізвища говорити передчасно. Багато залежить від того,кого виставить УКРОП. Тому що не факт,що Палиця піде в парламент з посади голови облради»,- вважає Ігор Кононенко. Каменєв також підкреслює,що «для партії Порошенка перемога на проміжних виборах їх кандидатів або лояльних до них політиків – питання не тільки принципу. Адже в такому випадку керівництво БПП зможе розраховувати в сесійній залі ще на три голоси «за». Це політсилі без сумніву не зашкодить,особливо,у світлі того,що при голосуваннях часто не вистачає якраз кількох голосів».
«Під знаком імітації реформ і поєднанні з конфліктами між гілками влади»
За словами директора соціологічної служби «Український барометр» Віктора Небоженка (див. «Цензор.НЕТ»),основною стратегією недавньої прес-конференції був «нестримний оптимізм Президента,який намагався приміряти на себе роль Путіна,що займається гіпнотизування телевізійної аудиторії». У той же час,він зазначив,що у відповідь на конкретні питання про корупцію,Президент бадьоро рапортував про те,наскільки швидко ми рухаємося до «світлого антикорупційному майбутнього».
«Відсутність конкретики – суто бюрократична манера,коли на конкретне питання дається якась розмита й ухильна відповідь,яку журналісти могли отримати,звернувшись до прес-служби,- це дуже неприємно,але,мабуть,це якийсь новий стиль»,- додав Віктор Небоженко. Він також розкритикував заяву Порошенка про те,що глава НБУ Гонтарєва,незважаючи на 43-відсоткову інфляцію в минулому році,заслуговує якщо не Нобелівської премії,то звання «кращий банкір країни». «Це крута бравурність,спрямована не стільки на захист Гонтаревої,скільки на протиставлення Нацбанку Кабінету міністрів»,- зазначив директор соціологічної служби «Український барометр».
«Багато речей,про які президент говорив конкретно,відносяться до Кабміну,проте він «забував» про це сказати. Зокрема,Порошенко дуже чітко і швидко відповів на явно узгоджене питання про зарплати солдатів і офіцерів ЗСУ,але ми ж знаємо,що такі речі може повідомляти або глава Міноборони,або Мінфіну. І той,і інший – члени Кабміну,а не представники Адміністрації Президента»,- заявив Віктор Небоженко. За його словами,у виступі Глави держави були присутні постійні «тіньові» натяки в бік Кабміну,в той же час всі досягнення з реформування країни приписуються Адміністрації Президента і особисто Порошенко. Він додав,що підвищений оптимізм Порошенка часто переходив у погано приховані загрози: хто не вірить у світле майбутнє,тим більше – моє,той розгойдує човен і заважає всій Україні. «Президент дав зрозуміти,що рік,який розпочався,пройде під знаком імітації реформ у поєднанні з конфліктами між гілками влади,і варіант дострокових президентських виборів навіть не розглядається. Насправді це не так»,- резюмував Віктор Небоженко.
«Або я при владі,або влади не буде»
На сьогодні в українському політикумі склалася парадоксальна ситуація: майже всі хочуть перевиборів до Верховної Ради,хіба що окрім Арсенія Яценюка та його «Народного фронту». Навіть у БПП були б раді замінити кілька десятків непокірних депутатів зі своєї фракції на більш зговірливих мажоритарників,незважаючи на риторику президента про «чотири роки без виборів» та спільні заяви з прем’єром і спікером у стилі «мир-дружба». Зважаючи на такі реалії,аналітик Богдан Буткевич у виданні «Тиждень» спробував спрогнозувати подальший розвиток ситуації. Він зауважує,що в січні 2016-го,коли політичний сезон ще не розпочався,після скандального ухвалення державного бюджету,стало остаточно зрозуміло: Арсеній Яценюк залишається відносно надовго в кріслі Прем’єр-міністра. А це,на його думку,«основна передумова того,що перевиборів не буде». Експерт пояснює,що «Яценюк зміг поставити питання руба: або я Прем’єр,або не буде коаліції,тобто,перевибори вже навесні,чого Банкова не хоче. Не побоявся піти проти всього політикуму й зараз святкує якщо не перемогу,то захист займаних рубежів. Він зміг якнайбільше персоналізувати ситуацію в країні: або я при владі,або влади не буде. Адже не забуваймо,що без голосів «Народного фронту» нинішня коаліція не має шансів на існування в будь-яких форматах,навіть якщо залучити до неї всіх «і мертвих,і живих,і ненароджених»,включаючи екс-регіоналів з Опозиційного блоку». При цьому,нагадує Буткевич,«найближчі соратники Порошенка,та й сам Президент,усіляко давали зрозуміти,що Арсеній Петрович має готуватися з речами на вихід. Володимир Гройсман уже всерйоз подумував про прем’єрське крісло. Але раптом Банкова різко здала назад. Чому? Насамперед тому,що дуже різко проти такого варіанту виступив Білий дім. Американці,подейкують,навідріз відмовилися підтримувати кандидатуру Гройсмана,і не так через велику любов до Яценюка,як тому,що не хочуть остаточної узурпації влади Петром Олексійовичем».
Аналітик вважає,шо потенційне прем’єрство Саакашвілі радше скидається на анекдот. «Порошенко прекрасно розуміє,що грузинський екс-президент – дуже небезпечний союзник із величезними амбіціями та набагато більшим досвідом управління країною. Та ще й історією успіху вкупі з природним даром популіста найвищого ґатунку. Тому одна справа – натравлювати його на Яценюка,інша – поставити на місце останнього,- резюмує він. – Треба віддати належне Саакашвілі: той цілком зрозумів гру Банкової й,вочевидь,вирішив пробиватися до влади в Україні власноруч. Він започаткував свій політичний проект,який має чималі перспективи. Особливо враховуючи вперті чутки про його щедру фінансову підтримку олігархом Костянтином Григоришиним,що воює зараз і з президентським оточенням,і з командою Яценюка». Однак за умов загострення ситуації,«Банкова розуміє,що дострокові вибори до Ради,найімовірніше,таки будуть. Головне питання – коли. З одного боку,довго чекати не варто,адже рейтинг президента та його політичної сили хай не так швидко,як у Яценюка,але падає. І чим далі їх відтягати в часі,тим менше шансів повторити навіть результат 2014 року. А з другого – просто так іти на вибори ні¬хто не збирається: до них треба підготуватися,вибудувати чітку систему сателітів,союзників і технічних проектів. Усього цього наразі немає,тому Порошенко вирішив не поспішати».
Буткевич наостанок робить висновок,що «навесні перегонів точно не буде. А отже,не буде їх і влітку. Тому найперша можлива дата перевиборів припаде на осінь цього року. Однак на 99% дострокова парламентська кампанія буде пов’язана з відставкою Яценюка,яка,за нинішніми розкладами,можлива також не раніше,ніж восени,тобто дата переноситься аж на наступну весну-2017. У будь-якому разі,ситуація застигла в точці крихкої рівноваги,яка може рухнути будь-якої миті. Однак цілком імовірно,що весь 2016-й буде безвиборним».
«Це перемовини про капітуліцію»
За умов,коли триває російська агресія,проблеми України не можуть бути розв’язані простими домовленостями «світових гравців». На цьому наголошує у «Газеті по-українськи» політолог Петро Олещук. Він також висловлює свою версію,для чого під час переговорів використовують Віктора Медведчука. Петро Олещук нагадує,що Україна велика європейська держава,тому «вона просто не може собі дозволити бути об`єктом,бо просто так від неї жоден світовий гравець не відмовиться. Ми занадто великі,аби з нас просто зробити буфер». Відтак,запитавши,скільки тривала остання війна в Грузії і скільки в Україні,він замість відповіді резюмує: «З цього слідує,що проблеми України не можуть бути вирішені простими домовленостями «світових гравців». Вони можуть змагатися досить довго. Але чи потрібно це нам?Я був би готовий прийняти будь-які результати Мінських перемовин,якби у них брали участь люди,в яких немає підстав сумніватися».
Політолог зізнається,що особисто був би готовий прийняти будь-які результати Мінських (чи будь-яких інших) перемовин,якби у них брали участь люди,у яких немає підстав сумніватися. «Наприклад,Левко Лук`яненко,Мустафа Джемільов або хтось із новітніх героїв війни,- уточнює він. – Тобто люди,що готові були покласти життя заради боротьби з Імперією,а тому не пішли б на здачу національних інтересів в обмін на особисті бізнес-інтереси,або на гарантії політичної підтримки».
Олещук переконаний: «Даруйте,але жоден нормальний українець не може серйозно сприймати як благо особисті «терки» Медведчука та Гризлова. Єдині перемовини,у яких з українського боку може брати участь Медведчук – це перемовини про капітуляцію».
«Така ситуація може тривати весь 2016-й»
Путін намагається інкорпорувати своїх людей в українську владу. На цьому наголошує у виданні «Обозреватель» ізраїльський політолог і рабин Авраам Шмулевич. Він також переконаний,що зараз реаніматор імперії зла,незважаючи на санкції,продовжує реалізовувати,видозмінюючи тактику,стратегічний курс на знищення України. «В цілому ситуація для Путіна вигідна: російські війська будуть щодня вбивати по кілька українських бійців,а офіційний Київ все це назве «перемир`ям». Тому така ситуація може тривати весь 2016-й»,- попередив Авраам Шмулевич. На думку політолога,Путін буде підтримувати неінтенсивний конфлікт і одночасно намагатися інкорпорувати Донбас в державне полі України. «Різні мотороли в парламент не потраплять,таких людей вбивають. Однак приїдуть досить респектабельні товариші,які будуть мило посміхатися,навіть говорити по-українськи,і робити все,що роблять мотороли,але іншими методами»,- сказав він.
«Формально Донбас буде в складі України,а реально – це міна під українською державністю та економікою. Але навіть такий сценарій можливий тільки в тому випадку,якщо Путін відчує,що санкції сильно тиснуть на економіку,а українська влада колапсує»,- підсумував Шмулевич.Вкотре нагадуючи про ймовірність розвитку ситуації за абсолютно не прогнозованим сценарієм,в той же час,погодьмося,що наразі навіть протистояння між гілками влади вписується в концепцію паритету сил. Тільки іноді «зашкалює» (політ склянки з водою,яку в присутності Глави держави «запустив» Аваков у Саакашвілі),попереджаючи про недопустимість агонії. Адже після цього спонтанне зізнання Юлії Володимирівни «Пропало все» стане тотально актуальним для усіх,хто «нагорі». Не кажучи вже про «рабів незрячих» (Тарас Шевченко).
Однак навряд чи завдяки параду популізму в парі з вершинним цинізмом вдасться обманути історію. Інше питання,що соціум добре усвідомлює,яким може стати фінал чергового Майдану. Тому й спрацьовує принцип стримування.
Хоча вже нинішні реалії дають зрозуміти,наскільки суворі виклики – попереду. На цьому в міру своїх можливостей намагалися акцентувати увагу і ЗМІ: «Прощання з Україною» («Газета по-українськи»),«У Порошенка заперечують наявність домовленостей між Президентом та Коломойським» (АСН),«Домовленості з Коломойським випливуть так само,як і віденські угоди з Фірташем – експерт» («Слово і Діло»),«Порошенко провів зустріч з Гризловим у Києві» («ДТ»),«Чалий про виступ Обами: США підтвердили чітку позицію на захист України» («Укрінформ»),«Гройсман: Жодного слова про федералізацію і особливий статус в оновленій Конституції немає» («Експресо»),«Є шанс повернути Донбас,але потрібно іти на компроміси – Сергій Тарута» («Громадське радіо»),«Не забудьте спакувати тривожну валізку. Адже живете,як на вулкані» («Газета по-українськи»),«Для України цей рік буде вирішальним – експерт Atlantic Council» («Радіо Свобода»)…
Коли аналітики нагадують,що 2016-й буде в значній мірі вирішальним для України,вони зазвичай зважають на незмінність стратегічного курсу РФ щодо долі і нашої державності,й перспективи українського народу. Схоже,Захід уже наближається до чергової спроби відкупитися у рік мавпи від почвари з ядерним факелом. Але,як нагадав в ефірі «5 каналу» Роман Безсмертний,«сьогодні я і американцям,і французам,і німцям кажу,що потрібно зрозуміти – за руйнуванням Української держави,якого так хоче Кремль,послідує руйнування європейського дому,який так складно будувався. Це очевидно і по подіях у Кельні,і по Штутгарту,і по ситуації в Празі».
Інше питання,чи такі та подібні попередження здатен усвідомити Старий Світ,який «затоплений» біженцями з усіма наслідками «гостинності». Спокуса-ілюзія відкупитися від Кремля,який розширює «гібридну війну»,Україною не втрачає актуальності. «Російська сторона робить видимість доброї волі,щоб створити умови для скидання із себе європейських санкцій,- попереджає екс-посол України в США (1994-1998 рр.) Юрій Щербак (див. «Обозреватель»). – У Путіна простий ультиматум: змінюйте Конституцію… Путін вимагає капітуляції. Всі ми розуміємо,що за зміною Конституції стоїть початок розпаду або «розмивання» України. Водночас,Путіну треба пришвидшитися,адже у Росії на горизонті проблеми».
Тож для характеристики політичних процесів як в Україні,так і в її сусідів,можна «воскресити» й призабутий горбачовський термін «прискорення». У тому й сенсі,що,лігши спати в одній державі,можна проснутися вже в іншій. Або й не проснутися. Таку перспективу,очевидно,усвідомлює навіть надто «строката»,зациклена на матеріально-бізнесових факторах,нинішня українська владна еліта. Як підкреслила в «Українській правді» політолог Олеся Яхно,«політики й олігархи повинні зрозуміти,що їх конкуренція за владу і ресурси безглузда без підтримки суспільства. Політики й олігархи повинні думати не про те,як використовувати суспільство в своїх інтересах,а про те,як суспільство зробити партнером напередодні майбутніх складних кроків і реформ».
Тож попереду – чергова дія української драми. Дасть Бог,з оптимістичними тенденціями. Будьмо!