Це той,хто ініціював введення у Волинські області під час сесії облради надзвичайного стану у вересні 1990-го,аби «поставити на місце рухівців»? Той,хто у вісімдесятих – дев’яностих роках самовіддано відстоював на Волині кремлівсько-комуністичні принципи,ідею «єдиного та непорушного»,тепер,у реаліях постдиктаторської України,вчитиме волинян,як їм треба жити,хто має посідати владні крісла?

Як,на перший погляд,не дивно,але подібні наміри,наче з серіалу «Очевидне-неймовірне»,пана Миколи Кучеренка начебто підтверджуються конкретними намірами. Правда,при цьому,безумовно,навряд чи варто говорити про чудодійне перетворення «комуністичного Савла» в «українського Павла».

Але спробуємо зробити побіжний екскурс у біографію «борця за справу великого Леніна». А передовсім звернемося до задокументованого промовистого факту,про який говорилися вище. 15 вересня 1990 року під час третьої позачергової сесії Волинської облради саме «депутат Микола Кучеренко (перший секретар Ратнівського райкому партії) запропонував «ввести на території області надзвичайне положення і заборонити на період збирання врожаю мітинги і страйки,залучити значну кількість трудових і технічних ресурсів промислових підприємств для надання допомоги в збиранні врожаю. Звернутися з проханням і вимогою до депутатів Гудими і Кожевнікова припинити свої гастролі по області і в місті Луцьку» (цитуємо за книгою В.Я.Малиновського «Cтановлення і розвиток місцевого самоврядування у Волинській області»,с. 25). Тоді принципова позиція більшості волинян не дозволила здійснитися планам «рятувальників Союзу»,серед яких – і наш «герой».

Та тільки-но радянсько-комуністичний режим упав,«захисник прав трудящих» спробував себе вже в ролі «капіталіста». У кожному разі,бізнесові справи в екс-першого секретаря райкому Комуністичної партії йшли не гіршим чином. Тож невдовзі волиняни (хто з радістю,хто з гордістю,хто з обуренням) заговорили,начебто «товариш Кучеренко» за «чесно зароблену копійку» придбав чи першим в області шістсотий «Мерседес».

Так чи інакше,та той,який ще недавно сповідував девіз «Вперед,до комунізму» доволі успішно вибудував для персонально «Цвітущу жизнь» (скористаємося термінологією з Корнічукової п’єси «У степах України»). Час від час часу намагався заявити про себе і в місцевому політичному середовищі,вчасно міняючи партквитки. Був не проти,осідлавши «коника популізму»,застрибнути і в мерське крісло у Луцьку. Та… Що вдієш,люди ж добре знали,хто є хто (чи,як уточнював Михайло Сергійович,«ху»).

Тому й доводилося апетити трохи потамовувати,чекати слушного часу. Хоч амбіції ж сягали,певне,не тільки волинських «еверестів». Правда,«світлі мрії» були відкориговані,коли пану-товаришу нагадали про дещо,зокрема – й несплату податків. Люд (і простий,і владний) заговорив про «Польтук»,про «чудесне» завезення паливно-мастильних матеріалів… А невтомний екс-перший секретар райкому Комуністичної партії,незважаючи на це,продовжував сумлінно будувати персональний «рай земний»,успішно приватизувавши за «пролетарськими розцінками» ряд об’єктів (пригадаймо хоча б магазин «Спорттовари» на проспекті Волі в Луцьку)… Однак,як уже згадувалося вище,такі «подвиги» не допомогли домогтися «приватизації влади» (управління в облдержадміністрації – «дріб’язок»). Сподівання на те,що нарешті не тільки згадають,а й оцінять,вручать свої долі у «ці праведні руки» (не уточнював,посилаючись на збанкрутілого «батька любих друзів»,- «…які ніколи не крали»),ніяк не вдавалося матеріалізувати.

І він чекав. «Терпение и труд все перетрут»,- не сумнівалися й інші борці за «дело великого Ленина»,які міняли свої «будьонівки»,після «Вихри враждебные» іноді навіть вплітали свої голоси в «Душу й тіло ми положим…».

І коли,після того,як на Майдані в столиці своїми життями за українську свободу заплатила «Небесна сотня»,пан-товариш відчув: пора встановлювати справедливість і добудовувати недобудовне. Адже,«кому война,а кому – мать родна». Тому й поговорюють,що Микола Кучеренко для цього навіть не проти очолити не тільки структуру «Правого сектора»,а й «Волиньстандарметрологію»,пропонуючи «очистити її від старих радянських,комуністичних кадрів». Чи не тому,що хоче так терміново зайнятися справою «безсрібного» видавання ліцензій,дозволів?

Доки триває з’ясування стосунків,взаємопоборення,зрештою – становлення нової влади,такі,як Кучеренко,не пасуть задніх. При цьому,певне,сподіваючись,що у людей пам`ять коротка,що вони піймаються на цинічну наживку колишнього комуніста,який намагається задавати тон у люстраційному процесі? Але ж на Волині вже навчилися за масками бачити справжні обличчя. Можливо,пан Микола про це забув?