Скільки б трагізму не несли в собі події вже 2016-го,який лишень перейшов рубікон перших десяти днів,все одно визначальним є і буде сяйво Різдвяної зорі. Адже воно – нетлінна енергетика переможної,всесильної Христової любові. У тому числі – і в умовах українських реалій,коли триває суворий іспит на право бути,не зректися свого шляху. Коли «Русский мир»,як «горили» з ядерним факелом й автоматами,так і українофобське воїнство в рясах,йде дорогою ненависті,фактично реалізовуючи постулати абсолютного зла.
Навряд чи хтось сумнівається,що,як притчево мовив український байкар: «кожному катюзі буде по заслузі». Однак наразі точніша аксіома: «добро неодмінно перемагає,але для того,щоб переконатися в цьому,часто не вистачає конкретного людського життя». Фактично всім зрозуміло,що трагідрама 2016-го має всі підстави стати важчим тягарем,ніж 2015 року. Тим паче,що «гібридна війна» проти Україні вже вийшла за рамки нашої держави. До того ж ворог тільки на етапі «заспіву» свого сатанинського сюжету,запрограмованого як для світу загалом,так і навіть для свого,зацикленого на фобіях та месіанському шовінізмі,народу.
Однак алгоритм зовсім недавніх подій дає більш,ніж достатньо підстав,для констатації майже фатального: історія вчить тому,що нічому не вчить. І цей «вирок» стосується не тільки вже майже остаточно окупованої інформаційно України. Унікальна геополітична сліпота,простимульована фінанансовими та пропагандистськими «вливаннями»,виявляється в всій своїй потворній,злочинній «красі».
Коли в один і той самий час відбулися напади начебто біженців на жінок у Кельні,Зальцбургу та Хельсінкі,то хіба можна говорити про випадковий характер цих акцій? Цілком вірогідно,що наяву – наслідки показової спецоперації. Президент Інституту Горшеніна Вадим Омельченко (див. «Лівий берег») замість відповіді,хто за цим стоїть,ставить ряд запитань: «Кому вигідна дестабілізація і зростання ксенофобських настроїв? Прямо вигідно тому,хто може конвертувати ці настрої в електоральній результат. Хто кращий друг правих у всій Європі? Чиї спецслужби як вдома почуваються в Німеччині,Австрії,Фінляндії? Хто більше всіх витрачає на роботу в мережах?»
Фактично всі розуміють,хто кидає світ у прірву хаосу,безодню ненависті. Однак триває гра в дипломатію. Захід плекає ілюзію на те,що від найлютішого ворога,якого неодмінно колись поставить на місце падіння цін на нафту,можна на якийсь час (кілька років або й десятиліть) відкупитися Грузією,Молдовою,всім пострадянським простором,а передовсім – Україною. Чи не для цього вже й запущено,як зазначає в ефірі телеканалу «112 Україна» Роман Безсмертний,представник нашої держави в політичній підгрупі щодо Донбасу,процес «Мінськ-3»? Інше питання,чи не стануть кулуарні домовленості стартом чергової внутріукраїнської драми,якою спробує скористатися путіно-гундяєвський «Русский мир»…
Тож спробуймо,аби не стати бранцями ілюзії,подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що став надбанням історії.
«Дихати перспективою дострокових виборів»
Як переконаний директор соціологічної служби «Український барометр»,політолог Віктор Небоженко,«у 2016 році Україну очікує великий міжнародний корупційний скандал приблизно такого ж рівня,якими були скандали з «Кольчугами»,грошима Павла Лазаренка та суховантажем «Фаїна». Це сильно вдарить по зовнішньополітичному іміджу держави. Новий скандал буде ініційовано Заходом з метою підірвати наших олігархів» (див. «ГОРДОН»). Він вважає,що «буде ініційовано щонайпотужніший корупційний скандал,який потрясе всіх – від великовагового Шокіна до променистого Ложкіна. Новий скандал не буде продовженням конфлікту між міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим і одеським губернатором Михайлом Саакашвілі – це буде щось нове,що потрясе всіх».
У той же час,експерт не деталізує,що саме станеться,мені складно сказати. «Чи то це будуть якісь свідчення про злочини,дані в Лондонському суді під час процесу Пінчука та Коломойського,чи то дані якогось прослуховування,чи то якийсь наш чиновник втече за кордон і там заговорить,- роздумує Небоженко. – Можливо,джерелом інформації про корупцію стане шановне міжнародне інформаційне агентство: його журналісти зберуть і оприлюднять дані,які не можуть зібрати прокуратура і СБУ. І Україна,і Європа будуть приголомшені скандалом,і це змусить політичну систему нашої країни хоч трохи змінитися». Політолог також вважає,що у 2016 році буде вирішено питання про подальшу долю окупованих територій Донбасу. На його думку,це не означає,що буде все добре,але з`явиться чітка перспектива їхнього майбутнього «Нам належить остаточно поховати Мінський процес,- зауважує Небоженко. – З самого початку було ясно,що це невдалий формат: ми домовляємося з «шістками»,а президент Росії Володимир Путін,який стоїть за маріонетками на Донбасі,залишається осторонь. Треба відновлювати нормандський або женевський формат і на цьому рівні домовлятися про тимчасове співіснування з Донецькою і Луганською областями». Він висловлює версію,що,можливо,«Україна відмовиться від цих територій,але я все-таки думаю,що Київ поверне контроль над окупованими регіонами. Це може статися і пізніше 2016 року,але до його кінця настане перелом». Хоча,наголошує аналітик,в існуванні сепаратистських «республік» і зони АТО,що давно перетворилися на великий Контрабандистська анклав,яким була Югославія 20 років тому,зацікавлені «дуже потужні сили не тільки з нашого боку і з боку Росії,а й Заходу,європейської мафії».
Висловлюючись щодо вірогідності повернення Криму,він підкреслив: «Думаю,Україна не скоро поверне контроль над ним. У 2016 році цього не відбудеться: там зовсім інша ситуація. Для цього доведеться взаємодіяти з кримськими татарами,які жили там протягом століть,з Туреччиною. Крим доведеться звільняти через співпрацю з іншими країнами,за допомогою міжнародного контролю території півострова. Швидше за все,буде створений міжнародний кондомініум,що представляє інтереси і України,і Росії,і Західної Європи,і США. Це дуже складне питання,оскільки в України немає своєї політики і стратегії повернення Криму». Політолог вважає,що весь 2016 рік український політикум експлуатуватиме перспективу дострокових виборів. «Думаю,Кабінет Міністрів не піде у відставку,і його главі Арсенію Яценюку доведеться працювати,хоча,може бути,йому це вже й не подобається,- зазначає Небоженко. – Багато хто говорить,що в Україні будуть дострокові вибори. Я вважаю,що з цього приводу буде боротьба між Президентом і парламентом. Порошенко буде штовхати Верховну Раду на дострокові вибори,але немає гарантії,що 450 жвавих і спритних квазіполітиків не спробують організувати дострокові вибори Президента. Хто переможе в цьому протистоянні,зараз складно сказати,але протягом 2016 український політикум буде дихати перспективою дострокових виборів».
«Ми ніколи не забудемо про це»
Міністр національної оборони Республіки Польща Антоні Мацеревич в інтерв`ю журналу «Polska Zbrojna» (посилаємося на версію «Сегодня») заявив: «Україна є нашим стратегічним партнером на Сході,але є складні питання,такі як Волинська трагедія. Ми ніколи не будемо забувати про це. Шанс для нового підходу в цій справі полягає в тому,що український народ буде змінювати свою історичну пам`ять,дізнавшись про минуле ,яке раніше не знав. І Польща пам`ятає своїх мучеників і ніколи не забуде їх»,- повідомив Мацеревич,коментуючи слова про важкі главах в історії України та Польщі. При цьому він не помітив трагічних моментів,спричинених діяннями поляків проти українців на Волині. Крім того,за словами міністра,«Польща ніколи не прийме ситуацію,в якій одна країна в Європі претендує на право займати територію іншої». Події,що відбуваються на сході України,є великою загрозою для миру в Європі»,- додав Мацеревич. Раніше глава Міністерства закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявив,що спровокований Російською Федерацією збройний конфлікт на сході України є однією із загроз для Польщі в 2016 році.
«…до війни за межами власних кордонів»
Експерт з озброєння В`ячеслав Артеменко розповідає (див. «Обозреватель»),що зараз у Китаї триває п`ятирічка реформування Збройних Сил,що збігається з тринадцятого п`ятирічкою будівництва економіки. Голова КНР Сі Цзіньпін на нараді Центральної військової ради армії (24-26 листопада 2015) оголосив масштабну реформу армії. «Мету реформи можна сформулювати коротко – до 2020 року Китай повинен бути готовий до війни за межами власних кордонів,- зазначає експерт. – Вона відповідає політичній меті – в 2020-2050 рр. стати головним партнером США,потіснити Японію та ЄС».
Аналітик також розповів про плани створення гігантського військового округу на кордоні з Індією. «Виходячи з того,що і флот готується воювати саме проти Індії,на даний момент,вона головний ймовірний супротивник. Південніше,в Бірмі,на кордоні з КНР вже існують п`ять невизнаних китайських державних утворень на кшталт ПМР і ДНР. Увагу спостерігачів зосереджено також у західному напрямку – з боку Синьцзяна. Всіх цікавить,якими військовими заходами КНР буде підтримувати проект «Шовкового шляху» – в Європу в обхід РФ. Перший крок Китай вже зробив – проникнення в Таджикистан. А там військова база Індії (крім індійської авіабази Фархор в Таджикистані розміщена ще й російська 201-я база . – Ред.)». Артеменко також вважає,що «КНР не піде на конфлікт з РФ до тих пір,поки Москва не передасть Китаю цікаві для нього військові технології (ЗРК С-400,винищувач Су-35),а також українські технології «Сатани» з Південмашу. Китай терплячий,за триста років він збільшив свою територію вдвічі».
«Встановлення путінізованих режимів»
Редакція Espreso.TV визначила три кризи за кордоном,які матимуть вплив і на Україну. Аналітики цього телеканалу вважають,що головні загрози – агресивна Росія,вибуховий Близький Схід та крихка Європа. При цьому експерти наголошують: «Розуміючи непередбачуваність Москви,навіть найближчі її союзники намагаються потроху віддалитися від Кремля. Білоруський президент Олександр Лукашенко відновив діалог із Європейським союзом,досягнувши навіть скасування низки санкцій проти свого режиму,а його казахський колега Нурсултан Назарбаєв у своєму нещодавному зверненні до народу анонсував зміни у «архітектурі світу». Показово,що зробив він це через декілька місяців після кількаденного візиту до Китаю,який приніс Казахстану низку багатомільярдних угод».
Торкаючись проблематики «крихкої Європи»,експерти констатують,що «до влади у окремих країнах ЄС все ближче підходять праві популісти,не лише налаштовані проти біженців,але й зазвичай більш лояльні до Росії та менш прихильні до ідеї тіснішої європейської інтеграції та зближення із такими сусідами,як Україна». Вони підкреслюють: «На цьому тлі не менш тривожними є авторитарні тенденції в Угорщині та Польщі. Встановлення путінізованих режимів на західному кордоні України гратиме на руку і самому Путіну. Навіть показова антиросійська риторика соратників Качинського не має вводити в оману. Кремлю набагато зручніше мати у Європі декілька нехай антиросійських,але ізольованих одна від одної країн,ніж відносно помірний,але єдиний у своїй зовнішній політиці Євросоюз».
«…єдиним порятунком від агресивної Росії під путінською гебешною клікою»
Слава Рабинович,російський фінансист і блогер,висловив у виданні «Апостроф» прогноз дій російської влади і ситуації в Україні впродовж 2016 року. На його переконання,«україно-російські відношення не будуть розвиватися ніяк,поки в Кремлі сидить Путін,і в Раді безпеки РФ сидять Путін,Патрушев,Іванов,Шойгу,Бортніков і компанія. Ці «хлопці» зараз вже нездатні на якийсь «розвиток» відносин в ту чи іншу сторону – поліпшення або погіршення. «Новоросію» їм довелося «злити»,тому що ГРУ,ФСБ,православні попи і Дугін дали неправильну інформацію Путіну і Радбезу РФ: половину України захопити не вдалося,кидаючи в її середину запалені сірники. Замість цього Путін і Ко стали «батьками-засновниками» української нації,самі того не очікуючи».
Більше того,наголошує Рабинович,«стався дивний конфуз як з боку Путіна і Ко,так і з боку українських еліт: ніхто з них не був готовий до того,що Україна рушить в ЄС,але Україна рушила в ЄС,тому що це є єдиним порятунком від агресивної Росії під путінською гебешною клікою». Він також вважає,що поки Путін перебуватиме при владі,ситуація з Кримом ніяк не зміниться. «А ситуація на Донбасі,схоже,вже заморожена до стану якогось українського відповідника Сомалі»,- зазначає він.
«Тому вони не допустять…»
Проблеми на енергетичному ринку матимуть для Росії катастрофічні наслідки,що тією чи іншою мірою негативно вплине й на Україну. Таку думку висловив в інтерв`ю «Радіо Свобода» колишній посол України у США та Ізраїлі Юрій Щербак. «Якщо говорити про катастрофічні події в Росії,то я ще до цього додаю в своїх статтях,що ці події можуть мати тяжкий вплив і на Україну,тому що хвилі біженців можуть піти в Україну,мільйони людей,таким чином і тут буде дуже важка ситуація створена»,- зазначив він. Як підкреслив дипломат,незважаючи на нинішні обставини,ми все одно залишаємося сусідами з Росією,тому радіти нещастям,які чекають на обидва народи,– нерозумно та й просто аморально. «Зараз ситуація така,що в Україні накопичилася достатня кількість людей,які вважають Росію головним ворогом України – справедливо вважають,після того,що зробила Росія з Україною. Це активні люди,які втратили своїх друзів,своїх близьких на війні. Це люди,які воювали з російськими солдатами,з російськими бойовиками. Тому вони не допустять зрадницької,на їхню думку,швидкої нормалізації відносин або якихось таємних угод,у чому вони часто звинувачують українське керівництво…»,- вважає Щербак.
Однак,за його словами,нормалізація двосторонніх відносин буде можлива лише після того,як «Росія повернеться на європейський демократичний шлях».
«Ситуація зайшла в глухий кут»
Публіцист і політолог з Луганська Валентин Торба,лауреат літературної премії імені Джеймса Мейса,в інтерв`ю виданню «ГОРДОН» зазначає,що зараз «маємо етнтоцид і геноцид українського народу,коли людей знищують за ознакою їх національної приналежності,ідейного орієнтиру,способу думання. Якщо людині руку відрізають за наколку з українським гербом,як це називати? Всі подібні злочини необхідно фіксувати. Ми повинні кричати,що наших людей вбивають,що наші території окуповані,що Росія становить небезпеку не тільки для України,але і для всього світу. Подивіться на поведінку Кремля – ??це ж мавпа з гранатою! Трагедія може в перспективі набути набагато більші масштаби,ніж зараз».
Він нагадує,що український народ не вперше стикається з подібними явищами. Однак історія так і не навчила владців. «Існуюча бюрократія діє за принципом «моя хата скраю». Національні глобальні інтереси нікому не потрібні,- констатує Торба. – У підсумку добровольці і волонтери замінили собою цілі державні структури». На його думку,ситуація в Донбасі давно програмувалася Москвою,оскільки «в другій половині 1990-х Донбас фактично віддали в лізинг проросійським олігархам (Луганську область – Олександру Єфремову,Донецьку – Рінату Ахметову),я переконаний,це відбувалося не без відома Кремля,а,швидше за все,за його намовою. І останні 20 років ніхто не займався Донбасом і його українізацією. Тепер ми знаходимося в колапсі». Експерт також підкреслює: «Зараз влада зрозуміла,що народом можна маніпулювати. Можна давати періодично несистемні інформаційні посили,відволікати увагу і тихенько вирішувати свої питання. Наприклад,приймають бюджет і паралельно садять Корбана. Вся увага переключено. Йде відступ,практично здали Дебальцеве,паралельно розповідають,як ефектно посадили Єфремова. І не важливо,що його потім відпустили. Це таке інформаційне шулерство,яке неминуче змусить людей знову брати кругляк. А третій Майдан Україна як держава може вже не витримати».
Його також непокоїть,що впродовж 25 років ми прожили з відчуттям умовного громадянства,і весь цей час політики не намагалися нас об`єднати,а скоріше спекулювали на вадах суспільства,його помилках,історичної пам`яті або її відсутності. Валентин Торба зазначає: «У нас досі розмитий образ ворога. Всі знають,хто вбиває українців. Вже з 1 січня 2016 року розпочали вбивати наших хлопців,тільки за перший день було більше 40 обстрілів. При цьому ми розповідаємо про чудеса дипломатії. Європа дивиться і не розуміє: якщо ми самі не називаємо ворога ворогом,не називаємо Росію агресором,то навіщо це європейцям? Нещодавно вийшов Штайнмайер і сказав: на Донбасі затишшя,все добре».
На переконання аналітика,угоди,«підписані в лютому минулого року,тупикові. Там є низка пунктів,які перекреслюють нашу державність,закладають міну уповільненої дії під Україну. Якими б не були маніпуляції політиків,що пояснювали,наскільки угоди потрібні нам,насправді це фактично була капітуляція України. Але,перш за все,українці капітулювати не збиралися. Влада була готова віддати Донбас ще на самому початку конфлікту,але народ,добровольці та волонтери не дозволили це зробити. Ситуація зайшла в глухий кут».
Висловлюючись із приводу деокупації Донбасу,він вважає: «Перш ніж його звільняти,треба звільнити Київ. А я не бачу,щоб цей процес почався. У нас по центральних каналах йде російська пропаганда,чиновники,нехай і колишні,кажуть,мовляв,у нас громадянська війна,а не агресія…Просто,по-моєму,Луганськ і Донецьк не збираються звільняти. Комусь нагорі здається,що така ситуація більш-менш прийнятна. Страждає в підсумку вся Україна. Я боюся,щоб не було як у Тараса Шевченка: «Як Україну злії люде присплять,лукаві,і в огні її,окраденую,збудять …» У мене таке відчуття,що зараз політики цим і займаються – заколисують українців». Торба зазначає,що час від часу у парламенті ми спостерігаємо «ширку»,де Оппоблок і БПП голосують в унісон,а проукраїнські партії оголошуються поза законом,переслідують волонтерів та добровольців. На його переконання,«відбувається повзуча окупація – це і є реванш. І Кремль продовжуватиме окупувати Україну різними способами. Експансія – головне завдання Кремля,тому що Росія існує завдяки своїй постійній експансії на чужі території і прояву свого впливу. Вони готові заради цього на все». А відтак аналітик підкреслює: «Ми повинні всередині соціуму шукати спільні знаменники,придумувати нові форми національного єднання та громадянської ідентифікації. Україна – спадкоємиця Русі,а не це убоге охвістя Московія,яка пролила стільки крові і нікому не дає спокою… Наше завдання боротися. Інших варіантів просто немає».
«В Україні будують Росію»
Нагадуючи,що зараз кожен третій громадянин України отримує субсидії на послуги ЖКГ,а деякі родини тепер сплачують за послуги ЖКГ навіть менше,ніж платили минулого року,політик й громадський діяч Анатолій Гриценко зазначає (див. «Українську правду»): «Яценюк закликав ще більше громадян,щоб вони оформляли субсидії й отримували пряму фінансову допомогу від держави… Чи всі усвідомлюють небезпеку від таких дій влади?Замість того,щоб руйнувати монополізм олігархів,сприяти чесному підприємництву,стимулювати виробництво і створення робочих місць,коли людина/родина почувається впевнено і не залежить від подачок держави,вони навпаки – насаджують тотальний патерналізм і тотальну залежність громадян від влади». На його думку,в країні,таким чином,збільшується тиск на тих,хто працює і заробляє,триває процес нищення середнього класу. «Попри європейську демократичну риторику,вони в Україні будують державу,в якій суспільство тотально залежатиме від влади,аби потім невільні,залежні громадяни покірно мовчали,не піднімали голосу проти влади,а на виборах – дружно голосували за носіїв влади та їхні подачки,- наголошує Гриценко. – Попри патріотичну риторику,вони в Україні будують Росію. Будують прискорено і абсолютно свідомо». А відтак він резюмує: «Ця влада не просто недієздатна. Не просто неспроможна провести реформи. Не просто корумпована й злодійкувата. Вона вже небезпечна для країни стратегічно. Вона,влада,а не зовнішній ворог,стає головною загрозою для розвитку країни». «Українцям потрібно не здавати власних позицій»
Політолог і журналіст Віталій Портников зазначає (див. «Радіо Свобода»),що «канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяла вже невдовзі провести зустріч «норманської четвірки» й висловила впевненість у ефективності Мінських угод. Це парадоксальна заява. Адже,з одного боку,Мінські угоди практично провалено. Вони мали призвести до повного врегулювання ситуації до 31 грудня 2015 року. Вже на цей час окупанти мали залишити територію Донецької і Луганської областей,там треба було провести місцеві вибори й повернути Україні контроль над тією частиною її державного кордону,яка зараз контролюється росіянами. Усього цього не відбулося».
З іншого боку,наголошує він,санкції проти РФ залишаються дієвими і є важливим додатком до послаблення російської економіки,спричиненого падінням ціни на нафту та «очевидною некомпетентністю російського політичного керівництва – цілої зграї шахраїв і нездар». Аналітик підкреслює,що «нам потрібно,щоб у Росії не було б сил на агресію,щоб у громадян цієї країни виникла б чітка коннотація із нападом на Україну і крахом їхньої держави та їхнього власного добробуту. І з цієї точки зору Мінські угоди є напрочуд ефективними. Все,що послаблює агресора й знищує його міць – добре для України». Портников нагадує,що кожен долар,який «випадає» з нафтової ціни,зменшує хижу російську агресивність. Він висловлює впевненість,що керівництво РФ вже невдовзі буде виступати із ініціативами,робити миролюбний вигляд: сам факт призначення новим російським представником у Мінській групі колишнього спікера російської Державної думи Бориса Гризлова багато про що свідчить. «І тут українцям потрібно не здавати власних позицій,- резюмує політолог. – Треба вимагати від окупанта забратися геть із усіх українських територій,назавжди забути і про Донбас,і про Крим,і про Севастополь. Росіяни мають усвідомити – це вихід не для нас,а для них. Мова йде про їхні гроші,їхнє виживання,їхні шанси вийти з кризи й зберегти стабільність у власній державі. І якщо вони не бажають допомогти самі собі – ми їм точно не допоможемо».
Однак сутність сучасної української трагідрами закорінена і в тому,що значною частиною суспільства сучасна російська агресія сприймається винятково в контексті реалій,як патологія,пов’язана з путінським режимом,гундяєвським войовничим «православієм». Значна частина українців (і в політичному,і в етнічному сенсі) не можуть чи не хочуть усвідомити банальну істину: Москва послідовно втілює в життя свою стратегію на знищення України. І зараз,хай і вже ХХІ сторіччя,не гребує найцинічнишими,найпечернішими засобами,шантажуючи при цьому весь світ ядерним «факелом».
Тож,зрозуміло,перемогти ворога можна тільки тоді,коли називаєш його таким і відповідно й дієш. Тим паче,коли йдеться про стратегічного ворога №1. Переконати Москву змінити свій курс щодо України – все одно,що порадити Каїну не вбивати Авеля або Іуді не зраджувати Христа.
Про тенденції реалій та подальші перспективи розвитку драматичної ситуації намагалися в міру своїх можливостей розповісти й ЗМІ: «Україна повернулася до ідеї відправки миротворців у Донбас» («Контракты»),«Гібридна війна» проти України перекинулась за кордон – Тандіт» («Газета по-українськи»),«Хочете справжньої зради?» («Обозреватель»),«Неминучість бою» («Тиждень»),«Березовець: очікування людей дуже високі,а часу немає» (fn),«КНДР випробувала водневу бомбу. Світ вибухнув різкими засудженнями і погрозами санкцій» (ТСН),«Мінські домовленості реально виконати лише до 2018 року – експерт» («Слово і Діло»),«Хто гірше: порошенківці чи яценюківці» («Наші гроші»),«Пожертвувати Шокіним та кількома топ-корупціонерами доведеться владі у 2016-му – експерти» («Голос Америки»),«Загроза ядерного удару сьогодні вища,ніж в часи Холодної війни – The Guardian» («ДТ»)…
За умов сучасної геополітичної кон’юнктури,коли війна на Близькому Сході «відгукується» потоками біженців у Європі,коли випробування КНДР водневої бомби нагадує про перспективу ядерного апокаліпсису,так зване українське питання має всі шанси відійти на другий план. Для всіх головних гравців,окрім Росії. Адже Україна для останньої – стартовий майданчик для реанімації імперії. Якщо не в кордонах 1914-го,то принаймні 1945-го.
«Метою Кремля,- і це не таємниця,- є знищення незалежності України,демонтаж української державності,яку російський лідер назвав «історичним непорозумінням». Для цього необхідно виконати ряд завдань: позбавити українців здатності до опору,деморалізувати і дезорієнтувати їх,знецінити ідею цілісності та непорушності українських кордонів,і найголовніше – не дати сформуватися чітким цілям і завданням,які ставив перед собою український народ,створюючи незалежну демократичну європейську Україну»,- підкреслює в «Газеті по-українськи» аналітик Лариса Волошина.
Тому й попереду – не просто неймовірно важкий період. Зважаючи на реалії,навряд чи варто відкидати песимістичну перспективу продовження процесу повзучої окупації. Як і,разом із тим,болісного,оплаченого надто дорогою ціною,та неминучого наближення до нашої спільної перемоги над ворогом. Будьмо!