Тому ще недавно Інтернет ряснів заголовками на зразок: «Учні 4 і 7-х класів отримають підручники у жовтні»,потім писали,що «Учні 4 і 7-х класів отримають підручники до нового року». А в грудні 2015 року вже перенесли це святе діло,звичайно,не без відома Міністерства освіти,на післяноворічний період. Потім журналісти,озвучуючи наболіле вчителів,учнів і педагогів,запитували у чиновників: «Скільки ще чекати підручників?». Останні відповідали: «Підручники учням 4 і 7 класів,нарешті,почали закуповувати». І зовсім найсвіжіші заголовки на цю тему: «В Україні учні 4 і 7 класів розпочали друге півріччя без підручників». Після такої констатації ЗМІ до цієї теми не поверталися. А необхідність «повернутися до наших баранів» є нагальна,бо незабаром завершиться нинішній навчальний рік без підручників і невідомо,чи будуть вони наступного.
До речі,вираз «повернемося до наших баранів» було вперше використано в середньовічному французькому фарсі «П’єр Патлен». Це словосполучення знайоме практично всім,і воно вживається в тому випадку,коли людина занадто відволікається від головної теми.
Учням четвертих і сьомих класів цього навчального року страшенно не пощастило. Мало того,що їм змінили навчальну програму (а простежується,що це відбувається із зміною міністра),ще й підручників не надрукували,за якими б освоювати цю програму. Все,що з цього приводу думали,пояснювали,вирішували і казали освітянські чиновники,відомо із засобів масової інформації. Що думали і як вирішували ці питання батьки,знаю з власного досвіду,яким і хочу поділитися.
Попередивши напередодні 1 вересня,що підручників не буде певний період,вчителі порекомендували батькам придбати друковані зошити з певних предметів для додаткового практичного засвоєння того,чого немає де прочитати. МОН опублікувало методичні рекомендації: чи користуватися старими підручниками,чи потрібно шукати інформацію в електронному варіанті. Школярам міст пощастило більше – у їх батьків і вчителів є доступ до інтернету,звідки можна скачати й роздрукувати нові підручники або їх фрагменти. Ось тоді і роздруковували перших 60 сторінок за 200 гривень. Ксерокс,зазвичай,чорно-білий,тому голубінь річок,передгір’я і гори важко розрізнити і зрозуміти не лише четвертокласникам.
Деякі батьки придбали підручники власним коштом. Наприклад,підручник з природознавства коштує 75 гривень. Чому задекларованих владою безплатних підручників немає у школах,але вони є у книжкових магазинах? Видавництва пояснили,що на 1 вересня державного замовлення у них не було і,відповідно,не було зобов`язання не друкувати комерційний наклад до державного. Тому видавництва надрукували невеликий комерційний тираж,щоб дітям було чим користуватися за відсутності безплатних підручників.
Невеликій кількості школярів пощастило ще більше – вони скачують електронні підручники на планшети або переглядають їх у класі на смарт-дошці. У нашому класі за цей час було побито два планшети: діти ж непосидючі. У доньки за цей період значно знизився зір.
Ситуація на сьогоднішній день: підручники видано по одному на парту,тобто,17 на клас,де 28 дітей. Зберігаються вони у школі,тож вдома знову немає з чого вчитися. Хоча на офіційному сайті Міністерства освіти є вже повна електронна версія підручників,але ксерокс — за гроші. Тож і ходять школярі з легкими портфелями і майже легкими знаннями. А «повертаючись до наших баранів»,нагадаємо,що Міністерство освіти поінформувало: на друкування підручників для 4 і 7 класів із держбюджету виділили 262 мільйони 304,7 тисяч гривень. Та це лише половина потрібної суми. Решту вирішили покласти на місцеві органи самоврядування,які мали закупити 50% від необхідної кількості підручників у своїх областях. Отже,тих 17 на клас — це державна частка. Коли буде місцева — на жаль,ніхто не каже. Такий порядок видання,придбання та доставки підручників і посібників застосовується в країні вперше. А все,що починається,то з великими потугами,на жаль.