Відлуння тижня (02.04 – 09.04)

На віншувальну констатацію «Христос воскрес!» на початку дев’яностих у відповідь лунало не лише «Воістину  воскрес!», але й доволі часто «Воскресне Україна!»  Великдень-2018, коли п’ятий рік триває активна фаза російської агресії та  жахають українофобським оскалом  начебто ультрапобожні західні сусіди нашої держави,  все-таки   найбільше свято вкотре нагадує  і про  неминучість торжества Вищої Справедливості. Покладаючи надію на Бога, водночас усвідомлюємо, що хоч кожному (народові, його нині сущому представникові)  воздасться за діяннями його, все-таки несповідимі шляхи Його. Нерідко тому, кого Він не покидає, зазвичай даються нові й нові суворі  випробування, аби перевірити силу (справжність) віри та здатності на  життя.

Тож у контексті  вже політичних реалій  сьогодення не варто відкидати того, що перед втіленням мрії, означеної переконанням «Воскресне  Україна!», судяться народові,  державі   чергові Голгофи та розп’яття.  Хоча, можливо,  має рацію Президент України Петро Порошенко, який заявив, що «цьогорічний Великдень – це є дуже особливий день, бо разом з ним приходить потроху і впевненість, що найважчі випробування вже точно позаду».

Так чи інакше, коли світ повертається в епоху культу сили, коли не доводиться сподіватися на здатність перевтілення сусідів-вовків у вівці, рятівним  для України фактором може виявитися спроможність утілення в життя молитовної настанови «Боже, нам єдність подай». Тим паче, за реалій сьогодення, коли знову  підтверджується  Шевченкова візія  (див. «І мертвим, і живим, і ненародженим…»):

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Тому й цьогорічний  святковий поствеликодній синдром озивається  також тривогою та болем, оживанням давніх соціальних недуг ( зі сліпотою одурених  «рабів отих німих»; «ходінням по історичному колу»; невиліковною-цинічною захланністю прости, Господи, еліт).  Але, водночас,  це відчуття-передчуття зобов’язує кожного з нас  забути про плачі-нарікання, а в міру  своїх сил працювати задля  ПЕРЕМОГИ, щоб на пpивітання «Христос воскрес!»  якщо не нинішні, то прийдешні покоління могли б відповісти: «Воскресла Україна!»

«Є два головних  сценарії»

Українська політична система переживає кризу. Українці не довіряють політикам і чекають на нові обличчя.  Так вважає аналітик Наталія Судакова. Про це йдеться в її публікації «Феномен Вакарчука і Зеленського. На якого  президента чекають українці» у виданні «Українська правда». Судакова наголошує, що у трійку потенційних президентів за кількома опитуваннями потрапив і Святослав Вакарчук. Навіть соціологи у розмові з УП зізнаються – не очікували такого результату. Співаку віддають від 6 до 9% голосів, хоча президентських амбіцій він офіційно не оголошував. Ще однією сенсацією стала вже офіційно зареєстрована партія  «Слуга народу»  шоумена Володимира Зеленського, яка у разі парламентських виборів зібрала б 4%. Це більше, ніж партія Саакашвілі  «Рух нових сил» (1,7%) і  «Свобода» (3%).   А відтак вона  цитує політолога  Ірину Бекешкіну: «Причина – розчарування в сьогоднішніх політичних елітах. Таке буває часто, коли суспільство надає великий кредит довіри якомусь конкретному політику, в нашому випадку – президенту. За цим завжди наступає великий відсоток розчарування… У нас на усіх виборах, за винятком 1999 року, перемагала опозиція, і це не випадковість. І за партійними списками теж. Люди постійно незадоволені владою. Рейтинги тримаються до півроку після виборів, а потім починають падати».

Судакова констатує, що українським політикам запит на  «новеньких»  давно відомий,  і вони це активно використовують. Після Помаранчевої революції і Революції гідності до Верховної Ради потрапила велика кількість відомих співаків, журналістів та інших діячів, чиїми іменами прикривали більш сумнівні прізвища у списках. «Тоді ж, нагадує вона, « у 2014 році роль  «новенького» на президентських виборах зіграв Петро Порошенко зі своїми лозунгами «Жити по-новому». Хоча роком раніше соціологи навіть не вносили його кандидатуру в опитування».

Наразі, на думку Судакової, «є два головних сценарії розвитку подій, і обидва вже відбувалися в Україні». Перший – сценарій меншого зла. «Другий сценарій – поява нових яскравих кандидатів у президенти. У суспільства є на це запит, тому це більш,  ніж можливо», – переконана вона.   А відтак уточнює, що це може бути як відома людина з тимчасово незаплямованою репутацію і відкритим фінансуванням, так і та, за якою стоять чиїсь приховані інтереси.

«…президентські амбіції»

В Агентстві моделювання ситуацій прогнозують велику кількість кандидатів на посаду президента України навесні 2019 року. Про це на прес-конференції в УНІАН заявив директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. Експерти вважають, що президентська кампанія «буде дуже жорсткою» і вибори проходитимуть у два тури. На думку Віталія Бали,  «є велика вірогідність» того, що буде велика кількість кандидатів на посаду президента України навесні 2019 року. Він сказав, що не виключає появи нових «політичних проектів» і нагадав, що до наступних виборів президента залишився «рівно рік».

Бала зазначає, що основних претендентів на сьогодні є не більше п’яти, виходячи із соціологічних досліджень, – це лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, нинішній президент України Петро Порошенко, лідер Радикальної партії Олег Ляшко, партія «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та кандидат від «Самопомочі», з яким вони ще не визначилися. «Ще можна говорити про кандидата від «Свободи», – додав він.

А заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький зазначив, що вже за рік до виборів почалася «політична активність не тільки основних кандидатів, але й людей, які починають висловлювати свої президентські амбіції». За його словами, на сьогодні немає «явного лідера, який на 100% перемагає на президентських виборах». Голобуцький вважає, що кандидатам доведеться говорити про внутрішню політику, про економіку більше як завжди, та відповідати на конкретні питання, зокрема, щодо Донбасу і Криму.  Також Голобуцький зазначив, що президентська кампанія «буде дуже жорсткою» і «варіантів, що вибори хтось виграє в першому турі, взагалі не існує на даний момент». Він зазначив, що можлива поява громадського діяча, співака Святослава Вакарчука «змінить соціологію, яка давалася в минулому році і показувала, що Вакарчук має можливість отримати 3-4 місце». При цьому Голобуцький додав, що не дуже в це вірить. За його словами, кандидатура актора Володимира Зеленського може, як і Вакарчук, отримати голоси тих, що не визначилися, бо навряд чи вони можуть відібрати голоси у нинішнього Президента. «Відверто сказати, то там і відбирати особливо нічого», – сказав експерт і додав, що відбиратимуть вони голоси в опозиційних кандидатів, оскільки виступатимуть з опозиційною риторикою.

«Щоб не нашкодити інтересам власних бізнесменів»

Чому Захід  насправді  проти того, щоб реально протидіяти путінському режимові? Відповідає на запитання  аналітик Михайло Берг, російський письменник, культуролог, публіцист (проживає в Бостоні). Про це йдеться в його публікації  «Інтереси та ідеали» у виданні «День». Берг зазначає, що «Путін – звичайно, хуліган і хам, але такому аморфному і потенційно небезпечному простору, як Росія, сильна рука начебто необхідна. Він тримає всіх в узді, а якщо його влада почне хитатися, то хто стежитиме за порядком на одній шостій… Він тримає заїжджий і осоружний двір Нігерії в снігах у відносній рівновазі». А відтак уточнює: «Це тільки в кремлівських страшилках Захід спить і бачить, як захопити російську територію і її корисні копалини: за ті гроші, які Кремль платить своїм підданим за їхню немудру роботу в нелюдських умовах і суворому кліматі, інших економічно вигідних варіантів управління цими великими землями з майже відсутніми комунікаціями навіть не проглядається».

Тому аналітик заперечує тезу, начебто Захід дуже наляканий реваншизмом і експансіонізмом Путіна. Він риторує: «Поки Росія платоспроможна, жене газ і нафту за прийнятною ціною і тримає в узді своїх кошлатих козаків у верблюжих шапках, про що ще говорити? Ви думаєте, їм небайдужа Україна, вони серйозно вимагають у Путіна повернути Крим і перестати баламутити Донбас?» А після цього робить висновок: «На словах – так, на ділі – ні». Тому, наголошує Берг, хоч і «поведінка Росії  не конвенційна», але покарання  для путінського режиму буде таке, «щоб не нашкодити інтересам власних бізнесменів, які інвестують або торгують з дикою Росією. А інтереси ці обопільні, і що вигідно німецьким або англійським бізнесменам, то, виходить, вигідно і кремлівським».  На його переконання, «не так для Заходу страшний Путін, як його відсутність; краще похмурий пастух, який зганяє безсловесних овець у зграю, ніж стадо без пастуха, готове за кілька  років розбрестися по білому світу і перетворитися на мінне поле непередбачуваності і нових загроз». Саме тому, наголошує  експерт,  «не відключать СВІФТ, не відмовляться від російського газу, не позбавлять кремлівських капіталу і нерухомості в Лондоні, а якщо позбавлять, то тільки дуже поганих хлопців, та й то для вигляду. Інтереси перемагають ідеали всюди і завжди, тому що інтереси – для себе, ідеали – для інших».

«…визволення»

Британське видання  «The Times» повідомляє, що  в команді російського президента Володимира Путіна у 2014 році пропонували план із дестабілізації ще й Запорізької області. Про це «ВП» дізналася з версії «Голосу Америки». Автор статті «Операція Троя: російський план поширення хаосу в Україні» Том Парфітт із Москви пише, що план  «Троя» в листопаді 2014 надіслав до Кремля Олексій Муратов – колишній депутат від Курської області і «представник ДНР» у Росії. Ця пропозиція була частиною ширшого плану Кремля з дестабілізації України (який уже діяв у Донецькій та Луганській областях). Йшлося про підготовку населення Запорізької області до проросійського заколоту, який Муратов називав «визволенням». У плані зазначалися імена ватажків проросійських заворушень, а шпигуни вже діяли на місці подій. Співавтор доповіді – депутат британського парламенту від Консервативної партії Боб Сілі – заявив, що витоки з пошти Суркова проливають світло на приховані кампанії та гібридну війну з чітким зазначенням фінансування кібернападів, розповсюдження фейкових новин, хабарі, проплачені акції і навіть конкретну «ціну» за повалення української влади в регіоні.

Том Парфітт зазначає, що план Муратова не втілили в життя, і важко сказати, чи Москва розглядала його як серйозну пропозицію. Документ був частиною листування, яке перехопили українські хакери в листопаді минулого року. Два попередні шматки викрили у 2016 році. Боб Сілі ретельно вивчав їх. Кремль назвав здобуту інформацію сфабрикованою, хоча деякі люди, які надіслали Суркову електронні листи, назвали їх справжніми. Автор статті припускає, що Кремль таки прагнув пропагувати автономію для регіонів України зі значним російськомовним населенням, як це було й на Донбасі паралельно з російським військовим вторгненням.

«Це жахлива ідея»

Фактично  розпочалася підготовка до зустрічі президентів США та РФ. Про це йдеться  у публікації «Погана ідея Трампа»  «Дня».  Водночас це  видання намагається зрозуміти про мотиваційні моменти  господаря Білого дому, який  все відчутніше починає грати за правилами  Кремля.  Практично всі світові ЗМІ повідомили з посланням на помічника президента РФ Путіна Юрія Ушакова, що президент США Дональд Трамп запросив російського керівника до Білого дому. «Якщо все буде нормально, я сподіваюся, що американці не відмовляться від своєї пропозиції обговорювати можливість проведення саміту. Коли наші президенти розмовляли телефоном, то Трамп запропонував першу зустріч провести у Вашингтоні, в Білому домі», – цитують ЗМІ слова Ушакова.  У лічені години Білий дім підтвердив цю інформацію. Прес-секретар Білого дому Сара Сандерс заявила, що зустріч між Трампом і Путіним планують, але подробиць не надала.

Нагадаємо, що радник екс-віце-президента США Джо Байдена, екс-заступник помічника глави Пентагону з питань України та Євразії Майкл Карпентер заявив у інтерв’ю «Голосу Америки» наступне: «Саміт із Путіним у Білому домі це жахлива ідея. Не після ж нападу з використанням хімічної зброї у Великобританії. Не в час, коли російські солдати вбивають українців. Не в час, коли Росія чинить обструкцію кампанії міжнародного тиску на Північну Корею», – зазначає експерт. На його думку, за іншої ситуації така зустріч могла б бути доречною в Женеві або Гельсінкі. «Але зустріч у Білому домі, яка винагороджує Путіна за його агресивні дії, це – погана ідея», – наголосив він.

Тим часом,  дослідник аналітичного центру Woodrow Wilson Center Аарон Дейвід Міллер був ще різкішим у критиці такого рішення Трампа. «Запрошення Путіна до Білого дому – це настільки кричуще попрання норм, що це неможливо раціонально пояснити – це навіть не те, що запросити вовка до отари, це все одно, що ще й дати вовку ключі до хліва», – написав він на своїй сторінці в Twitter.   

«Марно  обирати проросійських політиків»

У Росії починається кампанія  звинувачень Президента Білорусі Олександра Лукашенка. Чому попадає в немилість до Кремля лідер країни-сателіта? З цього приводу розмірковує  у  Facebook    аналітик Денис Казанський. Передовсім він зазначає, що  на одному з найпопулярніших російських ресурсів Lenta.ru прочитав статтю під назвою  «Батькины нацисты». Росіян обурило, що 25 березня у Мінську з розмахом відсвяткували сторіччя утворення БНР (Білоруська народна республіка,   – ред. ) а Лукашенко цієї акції не заборонив. Казанський уточнює, що у статті «батькиными нацистами» у ній називають людей, які вийшли святкувати події, що відбувалися у 1918 році». Відтак він цитує згадувану публікацію: «Позиції націоналістів у сфері культури й освіти постійно посилювалися. Почалася кампанія за розширення сфери використання білоруської мови, яка закінчилася повним знищенням російськомовної топоніміки: тепер усі покажчики на білоруських вулицях і трасах містять написи на  «мові», дубльовані латиницею (а в деяких місцях і китайською). Влада почала приділяти дедалі більше уваги розвитку національної культури, що у підозрілий спосіб нагадувало те, що відбувалося на Україні з її Днями вишиванки».

Аналітик іронізує: «Загалом, дикість. Поки душили бандерівську гадину, під боком утворилася нова. Подумати тільки – покажчики на  «мові»! Дні вишиванки, як в Україні». Він зазначає, що, «здавалося, більш проросійської держави, ніж Білорусь, сьогодні не існує. Але кремлівські рупори вже і білорусів на чолі з батьком записують у нацисти. І це тоді, коли у країні російська мова давно вже є державною і тотально домінує в усіх сферах спілкування, а сама Білорусь не тільки у Митному союзі, але і в союзній державі із РФ. Між країнами фактично немає кордону».  На думку  Казанського, « це дуже показовий момент, який доводить, що Росії завжди буде мало. Скільки б країни і правителі не принижувалися перед Кремлем, він вимагати усе більшої лояльності. Аж до повного розчинення і підпорядкування. Будь-який прояв національної самості, будь-які, навіть найменш нешкідливі форми шанування національної культури завжди будуть трактувати у РФ як  «нацизм». Не потрібно навіть мати власного Бандеру. Вам усе одно начеплять ярлик  «нацистів» просто за вишиванку і вуличні покажчики рідною мовою».  А наостанок він резюмує, що «неможливо домовитися з державою-людожером, яка запрограмована на те, щоб рано чи пізно тебе проковтнути. Марно обирати проросійських політиків – це все одно не допоможе. Тільки повністю відмовившись від власної національної ідентичності, українець чи білорус може стати для росіян хорошим».

«У нас  би сьогодні  не було війни на Донбасі»

Десять років тому в Бухаресті завершився саміт НАТО, коли Україні було відмовлено  в отриманні очікуваного  плану дій щодо членства (ПДЧ) в Альянсі. Відтак наша країна  за президенства Віктора Януковича  взяла курс на позаблоковість, Петра Порошенка – знову повернула сподівання   в бік НАТО. Які зараз шанси  України, коли перспективу не членство в Альянсі  блокує Угорщина, а Польща де-факто висловлює  територіальні претензії?  З цього приводу розмірковує «ВВС News Україна». На саміті десять років тому досить різкі заяви зробив президент Росії Володимир Путін, який розкритикував політику розширення НАТО. «Україна взагалі дуже складна держава. Україна в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує, була створена в радянські часи. Вона отримала території від Польщі, Чехословаччини, Румунії», – заявив тоді російський президент. А відтак озвучив територіальні претензії, яких не «помітили» ні Київ, ні Брюссель:  «Хто нам може сказати, що у нас там немає жодних інтересів? Південь України повністю – там лише одні росіяни. Крим Україна просто отримала рішенням політбюро ЦК КПРС». А російська газета  «Коммерсант» написала, що на зустрічі з президентом США Джорджем Бушем Путін висловив думку, що «Україна — це навіть не держава», і натякнув, що у випадку вступу до НАТО, вона взагалі перестане існувати.

 Віктор Ющенко, який був тоді Президентом України та брав участь в згадуваному саміті, називає ненадання ПДЧ помилкою Заходу. «Коли я кажу про політику нашого зближення у 2005-2007 роках, уявіть собі, якби ми на початку 2008 року разом з Грузією отримали асоційоване членство у НАТО, – каже він для    «BBC News Україна». – Росія слабка, вона не сильна, а нахабна. Якби було свідчення, що об’єднана Європа є партнером цих територій, у нас би сьогодні не було війни на Донбасі. Ми б сьогодні мали цілісну Україну з Кримом. Багато чого б не відбулось, якби мали послідовну продуману європейську політику і хороше лідерство».

Зараз, на переконання Києва, надання ПДЧ стане фактором стримування для Росії, як і в ситуації з наданням Україні летальної зброї.  Правда, політолог Альона Гетьманчук констатує, що сьогодні в Альянсі немає навіть консенсусу щодо початку діалогу про приєднання України до ПДЧ. Як проміжний етап на цьому шляху, на її думку, може бути запрошення України до участі в  «Програмі посилених можливостей» НАТО вже на саміті в Брюсселі у липні цього року. Але учать Україна  готова заблокувати Угорщина, де повнота влади сконцентрована в руках Орбана – друга Путіна. Українські посадовці визнають, що така загроза існує. «Ситуація з безпекою стала гіршою, тобто ми сьогодні станемо ще більшим викликом та ризиком для НАТО. Міжнародна ситуація сьогодні, на жаль, не на нашу користь в порівнянні з 2008 роком. У нас немає тієї підтримки США, яку ми мали десять років тому», – оцінює реалії  політолог Микола Капітоненко.

«Це правда, яка руйнує ілюзії»

Росія не збирається відмовлятися від продовження збройної агресії на сході України. Про це повідомив міністр оборони України Степан Полторак в інтерв’ю газеті «Урядовий кур’єр». Він підкреслив, що існує ймовірність переростання конфлікту на Донбасі в повномасштабну агресію Кремля.«За нашими даними, Росія не збирається відмовлятися від продовження збройної агресії на сході України. Про це свідчить російська військова присутність в окремих районах Донецької та Луганської областей та ведення бойових дій проти Збройних сил України. Лише минулого  року наші позиції на сході ворог обстріляв понад 15 тисяч разів», – розповів Полторак. За його словами, російське керівництво шукає шлях, щоб організовану ним агресію на Донбасі перетворити на заморожений конфлікт, а не врегулювати його.

«Крім того, режим Путіна ще сподівається на повернення нашої держави до так званого русского мира і відмову України від євроатлантичної інтеграції. Москва не збирається виконувати Мінські угоди – це не входить в її плани, як і виведення окупаційних військ з нашої території та повернення українській стороні контролю за ділянкою українсько-російського державного кордону», – зазначив міністр оборони України. Він повідомив, що оперативні плани противника містять багато варіантів ведення бойових дій на українській території.  «Цілком очікуване продовження агресивних дій на сході України. Більше того, існує ймовірність переростання конфлікту в повномасштабну агресію Кремля. Це правда, яка руйнує ілюзії щодо відмови Росії від окупації частини нашої території й виведення її військ у найближчій перспективі», – розповів глава Міноборони.

За його словами, на українському кордоні Росія зосередила 19 батальйонних тактичних груп першого і другого ешелонів чисельністю понад 77 тисяч осіб. До складу угруповання входить майже тисяча танків, 2,3 тис. бойових машин, понад 1,1 тис. артилерійських систем і приблизно 400 систем залпового вогню. «Україна й надалі підтримуватиме курс політико-дипломатичного врегулювання конфлікту на сході держави. Водночас ми можемо і будемо використовувати суверенне право на самооборону. Тому наша країна діятиме в межах комплексу політико-дипломатичних, санкційних та інших заходів задля відновлення територіальної цілісності України та відсічі і стримування збройної агресії РФ», – сказав генерал армії  Степан Полторак.

Цілком вірогідно, посилення санкційної  політики проти провідного бізнесу РФ, який у тій чи іншій мірі «зав’язаний» на  Путіна, може підштовхнути останнього на «последний и решительныий бой» щодо «обустройства Украины» за канонами «русского мира». Тобто, коли  улюбленцю шовіністично зазамбованого населення  РФ  буде нічого втрачати, він вдасться до повномасштабної війни. При цьому  не чекаючи  до березня 2019-го, коли за допомогою наявних ресурсів (фінасових, політичних, медійних, використовуючи  «воїнство в рясах» і «корисних ідіотів» із українських патріотичних структур) гіпотетично можна привести на Банкову однозначно прокремлівську особу з відповідним оточенням.

До вище зазначеного тактичного прийому (у рамках постулату «Не было, нет и не будет»  незмінної імперської російської стратегії щодо України) Кремль може  терміново вдатися, коли    ситуація в нашій державі прискорено хаотизуватиметься, наближаючись  до стадії некерованості. Чи буде використатно для цього  як привід заклик новітнього Смітюха «Путін, приходь», чи приводом стане  озвучене  Новінським   молитовне   запрошення  «спасать православне в Украине»… У цьому сенсі не варто намагатися спрогнозувати перебіг трагідрами, оскільки господар Кремля непрогнозований.

З іншого боку, про це мусила  б пам’ятати чинна владна еліта, котра просто не має  права (бо це самогубство і для неї) перевести свої міжусобиці в стан війни. З цього приводу, правда, чинний міністр МВС  ресурсу  «Ліга.net»  вніс певну ясність, зазначивши, що намагається тримати баланс між гілками влади.  Хоча б (цитуємо) «міг, використовуючи термінологію журналістів,  «злити»  посаду під президентську вертикаль…Можливо, Президенту це теж не подобається. Але у мене немає з ним війни…Нагадаю лише, що міністр внутрішніх справ не є підлеглим Президента». Звісно, у цій відповіді залишається і чимало запитань. На них та на інші акцентували   увагу і ЗМІ: «Отруєна Європа: невивчений урок» («ЛБ»), «Чому А.Герасимов, І.Луценко і фракція БПП роблять  «ведмежу послугу»  і Президенту, і всій країні» («УП»),  «Суд над Революцією гідності: як соцмережі відреагували на справу Бубенчика» (УНІАН),  «Німецька прокуратура підтримала екстрадицію Пучдемона до Іспанії» («ЄП»),  «Україна отримає від США два патрульні катери Islands» («Гордон»),  «Владу вже не зупиняють погрози міжнародних партнерів» («ЛБ»),  «Євродепутати закликали Раду ухвалити Виборчий кодекс до осені» («ЄП»),  «В Порошенка готові на різкий крок заради влади: на Банковій є кілька сценаріїв» («Апостроф»),  «Присутність проросійських політиків у телеефірах є прямим наслідком їх присутності в політиці» («Гордон»),  «Українці стануть ще біднішими: держбюджет зважився на болюче скорочення» («PolitekA»),  «У великодніх богослужіннях узяли участь 6,8 млн українців» («ЛБ»)…

А тим часом, коли  великодні свята плавно переходять у поминальні дні (вшановують померлих і загиблих),  український політикум не дрімає.  Група журналістів проекту VoxCheck навіть  опублікувала так званий «Рейтинг маніпуляторів та брехунів».  Наразі його очолює співголова фракції Опозиційного блоку у Верховній Раді України Юрій Бойко. Начебто 55% висловлювань  цього політика протягом зазначеного часу були маніпуляціями, 27,5% – неправдою, 10% – перебільшенням і лише 7,5% – правдою.

Звісно, такі та подібні рейтинги  досить суб’єктивні. Вони радше засвідчують не так реальну картину, скільки  той факт, що почалася інформаційно-маніпулятивна  «артпідготовка» перед виборчою «битвою».  У затінку цих інформаційних вкидань  триває  напружена робота стратегів-іміджмейкерів. За версією  Ігоря Петренка, політичного  експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (див. «Апостроф» ), «і на Банковій обмірковуються різні сценарії. Якщо раніше ми говорили про зручного кандидата в другому турі (президентських виборів), яким міг бути представник  «біло-блакитних», де більш рейтингові кандидати (Юрій Бойко з багатомільйонною підтримкою або Вадим Рабінович), то зараз, при зменшенні шансів на потрапляння Порошенка в другий тур, цей сценарій не дуже працює. Тому, наскільки мені відомо, на Банковій вже думають про конституційну реформу».

На цьому фоні внутрішньоукраїнських процесів (з вірогідними спробами використати Святослава Вакарчука для ролі «українського Макрона»)  можуть відбутися дуже серйозні геополітичні ігри.  Маю на увазі  зізнання Дональда Трампа  (під час зустрічі у  Білому домі  з лідерами країн Балтії): «Я вважаю, що можу мати дуже добрі відносини і діалог з президентом Росії Владіміром Путіном». Що це у принципі означатиме для України, навряд чи підлягає сумніву.

Однак  у ці святкові дні  варто не забувати, що якими б не були сценарії земних вершителів доль,  врешті-решт все відбудеться згідно з небесним Сценарієм. Тож, як наголошує святіший  Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України, «нехай милосердний Господь, Який Своїм воскресінням переміг гріх і смерть, дарує всім нам духовне оновлення, перемогу над зовнішніми і внутрішніми ворогами, видимими і невидимими, і нехай приведе всіх нас до миру і єдності, а в кінці життя – до вічного блаженства, заради чого Він помер і воскрес». Воістину  воскрес! Будьмо.

Віктор Вербич