Відлуння тижня (21.08 – 28.08)

Урочистості з нагоди 26-річчя Незалежності, зважаючи  на смертельну загрозу над українською державністю, сприймалися у контексті  вітчизняної трагідрами. Зокрема – сторіччя Української революції, найголовніші уроки якої, схоже, й досі залишилися незасвоєними. Тож і Президент Петро Порошенко, нагадуючи, що «теперішній рік – час сторіччя початку Української національної революції минулого століття 1917  року» (див.інтернет-представництво Глави держави), звернув увагу  на спадкоємність державотворчої традиції.  Він нагадав, що «рівно 25 років тому Державний центр УНР в екзилі передав першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку символи влади УНР і проголосив сучасну Україну її правонаступницею. Тут зараз знаходиться одна з переданих реліквій – клейнод часів Івана Мазепи. Події столітньої давнини ми сьогодні згадуємо тому, що треба знати свою історію. І не просто знати, а робити з неї висновки».  Найсуттєвіший із них полягає в тому, що «в 17-21 роках минулого століття українська політична еліта не змогла ані сама об’єднатися, ані народ згуртувати, щоб протистояти російській навалі. Москва вправно скористалася нашими внутрішніми чварами і на довгі роки загарбала Україну».

Процес чергової окупації Росією триває  і через сторіччя від згадуваних очільником нашої  держави подій. Україна втратила частину території (Крим), під контролем Кремля – частина Донецької та Луганської областей.  Де-факто  не тільки триває, а фактично розширює свої масштаби  війна. На Донбасі ворог, цинічно відкидаючи інформацію про свою присутність,  розмістив стільки найсучаснішої  зброї (зокрема наступальної – танків), скільки, за оцінками експертів, не мають західноєвропейські країни – члени НАТО, разом узяті. Зважаючи і на факт майбутніх військових навчань «Запад-2017» (за версією секретаря РНБО Олександра Турчинова, вони триватимуть не два тижні, як інформувалося раніше, а два місяці, і задіяні в них будуть понад 200 тисяч військовиків), тенденції вкрай небезпечні для України.

У якій мірі додали оптимізму недавня зустріч спецпредставника Держдепартаменту США у справах України Курта Волкера з помічником президента Росії Владиславом Сурковим (путінським «сматрящим» за ОРДЛО), присутність на параді у Києві міністра оборони США Джеймса Меттіса та його  переговори  з лідером України? Як би не було, навіть якщо обіцянка надати нашій державі оборонну летальну зброю і не втілиться в життя,  йдеться про певні позитивні тенденції. Та при цьому не слід забувати, що Дональд Трамп як особистість ніколи не зможе стати проукраїнським (і зважаючи на відверту підримку Києвом його суперниці Гілларі  Клінтон, і в силу «диктаторсько-пропутінської» вдачі чинного Господаря Білого дому). Хоча ще важливіше – інакше: хто б не очолював США чи Росію, головні світові геополітичні гравці зазвичай демонстрували здатність домовлятися (пригадаймо  і Карибську кризу, й домовленості Ніксона-Брежнєва про згортання гонки озброєнь).

Та як би не складалася зовнішньополітична  кон’юнктура (хоч і зараз Україна має начебто надійніших союзників, ніж століття тому), доля нашої країни залежить від волі, рішучості, мужності та мудрості її громадян.  А передовсім – від здатності до єднання. Оскільки у День Незалежності у Софійському соборі разом з Президентом,  Прем’єром, Головою  Верховної Ради молилися предстоятелі  найвпливовіших українських   церков, духовна еліта  вже усвідомила рятівну сутність заклику-благання «Боже, нам єдність подай». Справа – за більшістю громадян і політикумом.

«Єдність творить непереможних»

Президент Петро Порошенко, виступаючи  перед учасниками параду військ з нагоди 26-ї річниці Незалежності, наголосив, що зараз «впевнений у нашій армії. Вона є в найкращій формі, ніж будь-коли – і це, до речі, оцінка європейських аналітичних центрів… Ми шукаємо і знаходимо асиметричні та ефективніші рішення, щоб в тривалій історичній перспективі стримувати російську армію – найбільшу в Європі і третю в світі» (тут і далі посилаємося на офіційне інтернет-представництво Президента України). Зазначаючи, що «Україна готова дати жорстку військову відсіч агресору в його спробі піти у наступ», він підкреслив: «Найменше, чого хоче Росія, так це успішної України. Наче вона взагалі ніякої України не сприймає. І тому в кремлівських «лабораторіях» то Новоросію видумують… То, як-от зовсім нещодавно, проголосили Малоросію».

Президент Петро Порошенко висловив упевненість, що «нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів цивілізованих стосунків влади та опозиції. Щоби ворог не зміг підірвати нас із середини. Щоби «п’ята колона» і не думала підняти голови. Щоби отаманщина не руйнувала основ державності. Словом, щоби в політичному протистоянні ми самі себе не знищили». Глава держави наголосив: «Що додає оптимізму? Російська агресія згуртувала нас в єдину політичну націю. Традиційні українські хутори, де що не хата, то обов’язково з краю, об’єдналися в єдину патріотичну родину, яка відстояла свій спільний дім».

Президент підкреслив, що є три головних висновки з літопису Української національної революції минулого століття, які варто знати кожному. «Ми маємо бути сильними і приділяти належну увагу своїй армії для того, щоб не годувати чужу. Сто років тому це зрозуміли надто пізно», – зазначив він. «Ми маємо бути єдиними. Навіть найміцніші мури впадуть, якщо всередині фортеці панує внутрішній розбрат. Сто років тому саме він став причиною втрати державності. Але ще давні мудреці казали: «Мужність творить переможців, єдність творить непереможених», – підкреслив Президент.

Нагадаємо, що Петро Порошенко  днем раніше під час урочистої церемонії підняття державного прапора на Софійській площі в Києві сказав: «Боротьбу за єдність, солідарність і консолідацію різних політичних сил в ім’я загальнонаціонального інтересу вважаю одним із головних своїх завдань. На жаль, – в силу чи то егоїзму, чи то політичного дальтонізму – не всі політики здатні розгледіти, що в умовах зовнішньої агресії у внутрішній боротьбі існують червоні лінії, переступати які категорично заборонено. Бо за ними – природнє для демократії змагання опозиції з владою перетворюється у, хай навіть і несвідоме, пособництво агресору, в подарунок генеральному штабу країни-ворога».

«…і миротворча місія»

Роздумуючи про перспективу розв’язання ситуації  в ОРДЛО, політичний експерт Сергій Постоловський (див.Cоцпортал)  зазначає: «Путіну вигідні і особливий статус Донбасу та проведення місцевих виборів, і миротворча місія, в складі якої, звичайно, будуть і російські війська». Адже, пояснює він, «якщо буде навіть мінімальне врегулювання конфлікту, Путін може ставити питання про послаблення санкцій. І тоді в нього з’являється історія успіху під час президентських виборів».

Сергій Постоловський підкреслює: «Путін буде йти під меседжами: ми перемогли, захистили народ Донбасу і домоглися послаблення чи зняття санкцій. Росія велика тощо».

«Щоб утримувати баланс»

На думку політолога Cергія Тарана (див. «НВ»), «візит Меттіса (міністра оборони США,  – В.В.)  дуже своєчасний, потрібний і в принципі загальними словами Білий Дім сам підтвердив, що він їде сюди для того, щоб на ділі засвідчити підтримку Києва». Він переконаний: «На сьогодні шанси надання Україні озброєння виглядають дуже високими. Про це свідчить те, що США ні про що так і не домовилися з Путіним, жодних врегулювань нема, Захід висловлює розчарування ним, а люди з оточення Трампа почали виступати  за надання Україні летальної зброї. Поки що єдиним, хто сумнівається у цьому, є сам Трамп. Остаточне рішення за ним. Але принаймні ті, хто їде в Україну – виступають за. Пентагон вже підготував план надання Україні зброї. Тому шанси насправді дуже високі». А відтак політолог зауважує, що «є ще один важливий момент у питанні зброї. В Україні нереалістичні очікування щодо цього. Нібито, якщо американці нададуть нам зброю, то це вже буде суперпосилення України. Насправді, це не зовсім так. Американці надають зброю, щоб утримати баланс. Це будуть незначні перші поставки, для того щоб збалансувати тиск Росії». За версією Тарана, «США це зроблять не для того, щоб Україна могла отримати потенціал та відвоювати територію, а для того, щоб утримувати баланс і не посилювати агресію Росії».

«Спробує вичавити максимум із війни»

Путіну потрібна нова війна. Так стверджує в однойменній статті у «Газеті по-українськи» аналітик Сергій Чирков.  Він зокрема зазначає: «Щодо Європи Кремль дотримується тактики залякування, нарощування загроз. Мовляв, Америка Америкою, вона може й здатна захиститися від наших ракет, а ви – ось, у зоні досяжності. І, попри застереження, й далі мілітаризує анексований Крим. Продовжує бойові дії на Донбасі, устами тамтешніх маріонеток періодично заявляючи про готовність вихлюпнути війну за межі захоплених територій і навіть України».

Він констатує,  що РФ намагається розхитати ситуацію в Європі: засилає підводні човни у води, прилеглі до Балтії та Скандинавії, збурює повітряний простір то з боку Іспанії, то з півночі континенту. Аналітик констатує, що Кремль «вже з півроку тримає в нервовій напрузі оголошенням про навчання «Захід-2017» на території Білорусі, утаємничуючи їхні реальні масштаби та кінцеву мету. Європейцям не залишається кращого, як пригадувати, що кульмінацією «Заходу-2009» була імітація ядерного удару по Варшаві. А «Захід 2013»  переріс у гібридну війну проти України». А відтак резюмує: «Путіну конче потрібна нова війна. Вона б допомогла прорвати зовнішню ізоляцію і власну злиденну країну згуртувати. Ідеально для цього підходило протистояння між США і Північною ­Кореєю. Кремль доклав чималих зусиль, щоб воно перейшло у гарячу фазу. Підживлював особисті комплекси корейського диктатора, допомагав здійснити «ракетний прорив». Зрештою, поставив ракетні двигуни, перевівши стрілки на Україну».

Зазначаючи, що, на щастя для світу, до обміну ядерними ударами не дійшло, Чирков констатує: «Мрія Путіна про війну із США на території Кореї за участі Китаю провалилася. А він уже бачив себе в переговорах з урегулювання світової війни й облаштування нового планетарного порядку, де б Московія посіла один із трьох домінуючих полюсів. Лідер Північної Кореї Кім ЧенИн урятував свій народ від загибелі. Проте підвів свого московського наставника».

Тепер, наголошує експерт, господар Кремля «має шукати інший вихід із ситуації. Адже й американський годинник цокає, наближаючи час, коли кремлівське оточення залишиться без капіталів. І до виборів півроку, а країна – на колінах». На його думку, «вибирати Путіну особливо немає з чого. Він спробує вичавити максимум із війни, що розпалив в Україні. І з так званих навчань на території Білорусі, яка зачаїлася у тривожному очікування».

«Для реалізації загального стратегічного задуму»

Російсько-білоруські стратегічні командно-штабні навчання  «Запад-2017» стануть перевіркою готовності Росії до великої війни з країнами НАТО.  Так вважає секретар РНБО Олександр Турчинов (див. повідомлення  прес-служби відомства). Він  зазначає, що «Запад-2017» – наймасштабніші за всю історію Російської Федерації стратегічні командно-штабні навчання (СКШН).Формальна тема цих навчань: «Застосування угруповань військ (сил) в інтересах забезпечення воєнної безпеки Союзної держави в період наростання воєнної загрози та відбиття агресії на Західному театрі військових дій». За інформацією секретаря РНБО, «під час СКШН російське вище військове командування планує опрацювати варіанти збройної протидії: коаліційним військам США/НАТО з блокування Калінінградської області та її захоплення; можливим спробам змінити політичний режим в одній з союзних РФ держав; спробі деокупації Криму та/або ОРДЛО Україною за підтримки західних союзників».

Серед недекларованих цілей навчань «Запад-2017», на думку Олександра Турчинова, варто виокремити й  оцінку стану мобілізаційної готовності РФ. Він констатує: «У рамках оперативного прикриття дійсних масштабів та реального характеру завдань, які будуть відпрацьовуватися під час СКШН ЗС РФ «Запад-2017», проводиться спільне стратегічне навчання ЗС Росії та Білорусі під ідентичною умовною назвою «Запад-2017». СКШН ЗС РФ «Запад-2017», які триватимуть майже два місяці, відрізнятимуться великим просторовим розмахом та чисельністю залучених осіб».

Секретар РНБО  повідомляє, що «передбачається проведення навчань практично на всій території європейської частини Росії (у військово-адміністративних межах ОСК «Північ», «Захід» та «Південь» ЗС РФ), в окупованих українських Криму, та території ОРДЛО, вздовж кордонів України, зокрема на Донецькому, Слобожанському і Поліському напрямках, у Білорусі, а також у Середземному морі та Сирії». Нагадавши, що відповідно до офіційних заяв МО РФ, у навчаннях «Запад – 2017» братимуть участь близько 13 тисяч військовослужбовців, у т.ч. від ЗС РФ близько 3 тисяч осіб, близько 280 одиниць озброєння та військової техніки, та 25 одиниць авіаційної техніки, він резюмує: «Водночас реальна чисельність учасників всіх заходів у рамках «Запад-2017» оцінюється у 230-240 тис. осіб, понад 10 тисяч одиниць бойової техніки, близько 100 літальних апаратів та близько 40 кораблів/підводних човнів різного класу».

А відтак попереджає, що «під виглядом СКНШ не виключається створення ударних угруповань військ (сил) ЗС РФ для переходу державного кордону та військового вторгнення на територію України». За його інформацією, «не можна виключати застосування наступального кіберпотенціалу РФ, зокрема відповідних підрозділів ЗС РФ і ФСБ, зокрема і тих, що маскуються під кримінальні угруповання, для реалізації загального стратегічного задуму».

Загалом, на переконання Турчинова, «все це у сукупності свідчить про те, що до великої війни готуються не ЗС РФ, а вся Російська держава із відповідними витратами матеріальних та інших ресурсів. Таким чином, під час СКШН «Запад-2017» Кремль перевіряє, наскільки ЗС РФ і держава у цілому готові до великої війни із Заходом». Отже, наголошує він, «вже в окресленій часовій перспективі не виключені нові спроби російського військового втручання у справи України, Білорусі, держав Південного Кавказу та Центральної Азії».

«Повернути Україну через політику та вибори»

Політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка Петро Олещук, аналізуючи так званий мінський процес, зазначає (див.«НВ»), що РФ намагається «формально повернути «республіки» до складу України, але повністю їх контролювати. Не треба пояснювати, чому це є неприйнятним для іншої сторони. США можуть висувати ідею поетапної реінтеграції цих територій через вибори і миротворців, за зразком мирної інтеграції окремих районів Хорватії. На це вже не погодиться Росія. ОРДЛО для Росії – аргумент та військовий трофей, який немає смислу віддавати просто так». За його версією, «Сурков та Волкер-Сурков деякий час обговорювали питання виборів та реінтеграції, але зосередились на заморозці».

А відтак Олещук узагальнює: «Тиснути на Захід погрозами активізувати війну в Україні після ухвалення санкційного пакету просто немає сенсу. Думаю, Росія може змінити вектор своєї політики на спроби повернути Україну через політику та вибори, а не військовим шляхом. З іншого боку, США теж можуть знайти аргументи, аби мотивувати Росію до заморозки конфлікту».

«Найважче вже позаду»

Україна  зуміла вистояти перед найважчими  зовнішніми та внутрішніми загрозами. Про це Глава держави  Петро Порошенко сказав під час перебування в Кропивницькому (посилаємося на версію офіційного інтернет-представництва Президента). «Ви бачите, що зміни відбуваються, незважаючи на те, що усім нелегко. Але я можу твердо наголосити –  найважче вже позаду. Країна витримала ці випробування. Український народ із честю продемонстрував свою здатність об’єднатися, протистояти агресору і в умовах війни забезпечити ефективний розвиток», – зазначив він. При цьому Петро Порошенко підкреслив, що «точка неповернення» ще не пройдена. «Відкотити назад нас можуть як спровоковане Росією відновлення гарячої фази війни, так і дії політиків-популістів, які дестабілізуючи ситуацію всередині країни, здатні звести нанівець всі наші зусилля. Вони ладні змарнувати все те, що люди вистраждали протягом останніх років», – сказав Президент.

Чи справді найважчі випробування позаду? Очевидно, однозначно відповісти на це запитання, зважаючи та тенденції та суттєвий елемент не прогнозованості,  важко. Інше питання, що озвучена Президентом оптимістична візія (очевидно, авторства політолога Олега Медведєва, який начебто в основному пише виступи для Глави держави) цілком виправдана з погляду стратегічної  перспективи.

Водночас навряд чи варто поспішати заперечувати нібито протилежну аксіому, що найголовніші випробування – попереду. У тому числі – зважаючи на внутріполітичну ситуацію (про відносний спокій у політичному середовищі можна буде остаточно забути після  повернення нардепів у сесійну залу ВРУ).

На традиційних і нових викликах, з якими  неможливо розминутися, наголошували й  ЗМІ: «Тактика  «спаленої землі»: бойовики знищують інфраструктуру та врожай у населених пунктах під Маріуполем – штаб АТО» (УНІАН), «Запад-2017»: Путін брязкає зброєю на кордоні з НАТО» («УП»), «Центральну роль в управлінні бойовиками на Донбасі відіграє радник Путіна Сурков – FoxNews» (УНІАН),  «Синдром навченої безпорадності» («НВ»), «У Мінську прийняли рішення про вивід російської армії з Донбасу – Гримчак» («Вголос»), «Лідер Венесуели каже про «військову загрозу» США і просить Росію та Ватикан про допомогу» («Радіо Свобода»),  «Україна не готова до вступу в НАТО, – Волкер» («Еспресо»), «Україна поверне Донбас наступного року: розкрито сценарій» («Апостроф»),   «Росія не піде з Донбасу в 2018 році – Снєгирьов» («Хвиля»)…

Натомість надмірно оптимістичні надії (радше б сказати ілюзії) щодо «проукраїнськості» та впливу спеціального представника Держдепартаменту США  відкоригував сам Курт Волкер. «Я дуже поважаю Україну, але я поки не вважаю, що Україна готова вступити в НАТО, а НАТО готове прийняти її в тій ситуації, яка зараз є», – сказав він в інтерв’ю  одному з телеканалів.  А відтак уточнив: «Насправді ніхто не може сказати, коли Україна стане членом НАТО». Така позиція Вашингтона не може не викликати задоволення Москви. До того ж начебто Волкер і Сурков  узгодили  й позиції щодо введення на окуповану територію України  миротворчого контингенту ООН.

Якщо останні наміри стануть реальністю, то російські окупанти зможуть отримати статус миротворців. З цього приводу досить відверто висловився на своїй сторінці у Facebook генерал армії Євген Марчук, представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи щодо Донбасу. Він нагадав, що «обов’язково потрібна згода сторін. Для нас ОРДЛО не є стороною. Для нас стороною є Росія як країна-агресор. Чи погодиться Росія бути стороною конфлікту, та ще в рішенні ООН? Не думаю». А відтак попередив:  якщо Росія  погодиться на цю миротворчу місію, то вона захоче не тільки включити  своїх військовиків у  контингент, але і ввести свого представника до складу командування.

Тож попереду – направду доленосні іспити для  України, для кожного, хто в ній сущий. Як  наголошував Президент Петро Порошенко, «утвердження Незалежності – це відповідальність нашого покоління. Незалежність дала нам шанс, і ми не маємо права його змарнувати» (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави). Будьмо!

Віктор Вербич