Наскільки жертва Героїв Небесної Сотні змінила українське суспільство та політикум? До цього болісного запитання громадяни нашої держави вкотре поверталися,згадуючи про події дворічної давності (перші розстріли 18 – 20 лютого 2014-го на Майдані Незалежності) у контексті сьогодення. Але коли,попри цинічні заяви,кати та вбивці не покарані,не варто сподіватися,що злочини проти українського народу,Української держави,яку два роки тому почала окуповувати Росія,не повторяться. І не тільки у вигляді фарсу,а й ще масштабнішої трагедії.
Зізнаючись,що «у самого болить душа»,Президент України Петро Порошенко минулого тижня нагадав,що «розстріл учасників мирних протестів – це злочин,який не має терміну давності. Розслідування й суди вже йдуть,і винні будуть покарані якщо не сьогодні,то завтра; якщо не завтра,то післязавтра». А відтак висловив переконання,що «і влада,і суспільство спрацюють в результаті так,що нам ніколи не буде соромно перед світлою пам’яттю Небесної Сотні».
Правда,події останнього тижня дали достатньо відстав і для тверджень протилежного змісту. Особливо на фоні парадоксальної долі коаліції (і не живої,але й не мертвої) та голосування парламенту щодо недовіри чинному Уряду. Цій події передувала і заява Глави держави з приводу того,що рейтинг довіри до Кабміну вкрай низький,і відверті поради (не тільки Генпрокурору Віктору Шокіну) наразі зійти з дистанції. Якщо очільник ГПУ таки подав рапорт про відставку (хоч і числиться на посаді,оскільки перебуває у відпустці),то 194 голоси парламентарів за недовіру Кабміну (прогнозувалося не менше необхідних 226) не просто продовжили на півроку буття команди Арсенія Яцюка. Вибух сміху в урядовій ложі нагадав про актуальність аксіоми,висловленої ще у 19-му сторіччі Михайлом Лермонтовим: «Все это было смешно,когда бы не было так грустно». Як ще більш давню істину з приводу того,хто сміється останнім.
Звісно ж,на всі «чому» у контексті недавніх подій відповісти навряд чи вдасться. Та беззаперечно те,що будь-яке рішення засвідчувало б поглиблення кризових процесів. Схоже,постмайданна Україна прискореними темпами знову почала рухатися до чергового витка тотальних випробувань. Цей рух уперед фактично може стати поверненням до найгірших часів,коли вже не йтиметься про реванш або порятунок перспектив тих чи інших «політичних вампірів» у тогах українських можновладців,скільки про долю самої держави.
Тож,подумки перегортаючи кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії,мусимо,зважаючи як на внутрішні,так і зовнішні фактори,розуміти,що вже створено передумови до найсуворіших випробувань.
«Щоб уникнути найгіршого сценарію»
«Напруга між Урядом та фракціями стала настільки високовольтною,що створює загрозу життєздатності коаліції. Її ж розпад в свою чергу неминуче занурить країну в глибоку і довготривалу політичну кризу»,- йдеться у Зверненні Президента України,яке було опубліковане на сайті Глави держави 16 лютого. При цьому Петро Порошенко констатує,що урядова команда,- як і вся влада,що центральна,що місцева,- працюють у дуже складних умовах : військові дії,руйнація значної частини промислової інфраструктури,агресивне закриття Росією ринку для наших виробників,блокування Москвою нашого товарного транзиту в треті країни,падіння світових цін на ключові статті нашого експорту. А відтак наголошує,що «об’єктивний наслідок такого збігу обставин множиться на суб`єктивні прорахунки. В результаті – маємо падіння рівня життя громадян України,а разом з ним – і довіри людей до влади. Згідно опитувань громадської думки,понад 70% виборців виступають за відставку Кабінету Міністрів». Ввважаючи,що «вихід із патової ситуації потребує політичної волі з боку Президента»,він запропонував Гепрокурору Віктору Шокіну написати заяву про відставку ,оскільки «ГПУ,на жаль,не змогла заручитися довірою суспільства». З такими ж самими мірками,вважає Президент,слід підходити і до Уряду. «Кабінет Міністрів зробив чимало для порятунку країни,стабілізації економічної ситуації і старту реформ. Але суспільство явно вирішило,що помилок більше,ніж досягнень,і відмовило міністрам в довірі. А хіба не ясно,що проводити успішні реформи може лише Уряд,який користується достатньо високою підтримкою співгромадян? – підкреслив він. – Щоб відновити довіру,терапії вже замало,потрібна хірургія». Як переконаний Петро Порошенко,«момент для часткового оновлення Кабінету Міністрів упущено. Про нього надто довго говорили,і в результаті – забалакали. Тепер вже очевидним є запит на повне перезавантаження Уряду».
Глава держави наголошує,що «країна не має резерву часу,аби за неповні два роки вже вчетверте зануритися у виборчу кампанію,та ще й в умовах зовнішньої агресії. Внутрішня політична війна всіх проти всіх – це мрія нашого північно-східного сусіда». Саме зважаючи на це,він і «висловив своє бачення виходу із кризи – щоб уникнути найгіршого сценарію».
«Стриб ок у прірву гострої загальнодержавноїкризи»
Лідер фракції «Народний фронт» Максим Бурбак переконаний (посилаємося на «112»),начебто «будь-якій розумній людині зрозуміло,що відставка Уряду – це не вирішення ситуації,а стрибок у прірву гострої загальнодержавної кризи й громадського неспокою. Пора відверто говорити,що це проросійський план». Відтак зазначає,що «Москва тільки й чекає,коли тут все знову загориться». На думку нардепа,не варто тішити себе жодними ілюзіями,оскільки «слідом за відставкою,достроковими парламентськими,будуть і дострокові президентські вибори,тому що в новий парламент пройдуть колишні регіонали і дикі популісти». Наостанок Бурбак ще раз підкреслює,що «відставка уряду і розвал коаліції – це дестабілізація України,серйозні проблеми з західними союзниками і МВФ,а далі повна невідомість».
«Це не вихід»
Нардеп,член фракції БПП Мустафа Найєм стверджує у Фейсбуці,що «провал голосування за відставку Уряду – це результат змови олігархів – Ріната Ахметова,Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна – з одного боку. І Петра Порошенка і Арсенія Яценюка – з іншої СТОРОНИ». А відтак робить висновок: «Те,що відбулося в залі і події минулого тижня,було добре зрежисованим спектаклем,в якому роль вимушеної жертви грав Генпрокурор Віктор Шокін. За інформацією,яка почала надходити відразу після голосування,цей сценарій був узгоджений ще напередодні вдень. Кількість голосів за відставку Арсенія Яценюка ретельно калібрувати відповідними дзвінками з Адміністрації Президента і оточення Прем`єр-міністра». На переконання Найєма,рятівне для Яценюка парламентське «засідання вже не залишило сумнівів у тому,що ніякого бажання що-небудь міняти в тому болоті немає ні на Банковій,ні на Грушевського. Зона комфорту притупила відчуття реальності… Це не вихід».
«Вони так нічого й не зрозуміли»
Юлія Мостова зазначає,що лише 194 голоси за усунення Арсенія Яценюка – це не стільки результат змови Президента з олігархами,скільки ще один удар по Главі держави,який,«замахнувшись на прем`єра,не зміг «добити» його в залі парламенту… Ніякий він не змовник і не слабак,бо насправді він – маріонетка» (тут і далі посилаємося на «Дзеркало тижня»). Такі наслідки голосування – відображення безпосереднього впливу Джо Байдена. «Чи міг Порошенко ослухатися віце-президента США? – запитує Мостова. – Олігарх №1 – ні. Президент України – так. У принципі,він міг би нагадати й про м`яко зім`ятий Будапештський меморандум,і про зданий під партнерські вигуки: «Стояти! Не провокувати!» Крим,і про вибрані економіковбивчі перли МВФ… Але,сказати таке міг би лише Президент,який поклав усі свої сили,вміння й енергію на реальні реформи та відстоювання суб`єктності країни,а не на піар-чарівність і потокоохоплення».
До того ж,вважає аналітик,серйозним аргументом Порошенка в переговорах з американцями та іншими західними гравцями могла б стати кандидатура зрозумілого прем`єра («але за інерцією вважати Саакашвілі улюбленцем американських демократів можуть тільки політизовані,але з боязню електрики бабусі»). За даними DT.UA,пише Мостова,Олександру Турчинову на певному етапі вдалося вмовити Арсенія Яценюка написати заяву про відставку. Але після,уточнює вона,«Ахметов,Коломойський і Мартиненко оперативно внесли корективи в пасторські напучення. Хиткого Арсенія Петровича підперли з трьох боків,а від суворого погляду Вікторії Нуланд він знову набув постави штиря для касових чеків. І,безумовно,паралельно розігрується історія з розвалом коаліції».
При цьому,акценту увагу вона,у миготінні пристрастей головні бізнесово-політичні гравці «не випускають з поля зору головну мету – велику приватизацію за малюсінькі гроші. Вони до цього готувалися,вони за це боролися. І тому ніхто не хоче поступатися іншому місцем у квитковій касі,якою і є уряд. Стратегічні порти,прибуткові заводи,елеватори Держрезерву,найкращі землі Академії наук і підприємств МінАПК,залишки генерації й розподілу в енергетиці,частки в держбанках». А наостанок Мостова резюмує: «Вони так нічого й не зрозуміли. І від цього неймовірно,розпачливо,палюче боляче й соромно. Сьогодні,20 лютого».
«Пролог початку чергового витка розв’язування Росією світової війни»
Зараз,констатує російсько-американський історик Юрій Фельштинський (див. «Апостроф»),політичний тиск на Євросоюз і НАТО Кремль підкріплює військовим. «Незабаром після вторгнення в Україну російська армія почала проводити навчання в усіх регіонах Російської Федерації,нарощувати угруповання своїх військ уздовж російсько-українського кордону,в окупованому Криму та Калінінградській області,проводити буквально щоденне тестування міцності повітряних і морських рубежів всіх своїх сусідів (у тому числі не що входять в НАТО Швеції та Фінляндії),США і навіть не межує з Росією,але є членом НАТО Великобританією»,- зазначає він.
На цьому тлі,підкреслює експерт,завалений численними проблемами Євросоюз не міг дозволити собі і далі ігнорувати Білорусь і застосовувати проти Лукашенка санкції,штовхаючи його таким чином в обійми Путіна. «Фактичне повне зняття санкцій з Білорусі та її керівництва – це спроба Євросоюзу перетягнути Лукашенка на свою сторону в конкурентній політичній боротьбі з Росією,- переконаний Фельштинський. – Проте,зняття санкцій з Білорусі може виявитися не кінцем проблем Лукашенка,а їх початком. Якщо Лукашенко згорне на дійсно демократичний шлях (у що важко повірити),він втратить владу на чергових виборах. Якщо він піде на відкритий політичний союз з ЄС,він буде повалений Росією».
А відтак аналітик резюмує,що як би не сталося,але доля Білорусі вже запрограмована в Кремлі. І в цьому контексті від поведінки Лукашенка тут,за великим рахунком,небагато залежить. «Росія тільки приступає до реалізації своєї агресивної зовнішньополітичної програми,і окупація і анексія Білорусі є лише питанням часу,- наголошує Юрій Фельштинський. – Можна навіть припустити,що анексія Білорусі Росією – це лакмусовий папірець,пролог початку чергового витка розв`язування Росією світової війни». За такого розвитку ситуації,зазначає він,«останнє,що нас буде цікавити в цей момент – чи залишиться Лукашенко управляти територією,що колись називалася Білоруссю,або ж главою Білоруської республіки в складі Російської Федерації стане інша людина з не менш білоруської прізвищем».
«Соціальний протест на фоні зубожіння змете всіх»
Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП). Валерій Пекар наголошує ( див. «Главком»),що зараз маємо не урядову,а повноцінну політичну кризу. А відтак нагадує про вірогідні наслідки: «У слабкій і бідній країні політична криза може бути руйнівною». На його думку,це зумовлено самими причинами ситуації,в яку загнала себе Українська держава. Адже так звана коаліційна угода – це тільки імітація домовленостей,оскільки йдеться про приховану угоду,«олігархічний консенсус». А відтак аналітик резюмує: «Коаліційна угода та олігархічний консенсус вочевидь суперечать одне одному,бо перша – про кардинальні зміни,а другий – про збереження статусу кво».
Відтак Пекар називає чотири сценарії розвитку подій. Перший (і накращий),вважає він,коли «політичні клани знаходять в собі інстинкт самозбереження та затверджують уряд професіоналів (технократів),не забувши взяти на себе зобов`язання голосувати за його реформаторські закони (бо інакше,як ви розумієте,немає сенсу). Протягом наступного року втілюються основні необхідні реформи,починається економічне зростання,соціальна напруга падає». А другий (найгірший) сценарій втілиться в життя тоді,коли «замість уряду професіоналів отримуємо уряд без професіоналів,що складається лише з представників політичних кланів… Прізвища тих,хто замінить міністрів-професіоналів,вже озвучені (Ковальчук,Гончаренко тощо). Наслідки руйнівні: жодних реформ,відмова Заходу від подальшої підтримки,падіння економіки,соціальні протести».
Також можливий,вважає політолог,і третій,«типово український сценарій: прийняти рішення не приймати жодних рішень,відкласти все,аби якось владналося…Відбувається повзуча заміна реформаторських заступників міністрів на представників кланів,які ділять між собою потоки у кожному міністерстві. Сценарій нестабільний,адже міністри врешті просто грюкають дверима,або ж соціальний протест на фоні зубожіння змете всіх». І,нарешті,є ще сценарій,коли «нинішній уряд відправлений у відставку,але жоден варіант нового уряду не набирає голосів. Міністерствами керують перші заступники (часто це активні реформатори,але в такій ситуації вони все одно зможуть займатися лише поточними справами). Коаліція врешті розпадається,бо парламент не зданий нічого вирішити. Повний клінч,який може бути розв`язаний лише конституційними методами,а саме парламентськими виборами».
А насамкінець він узагальнює. «Успішний сценарій завжди передбачає розкол еліт,- констатує Пекар. – Частина еліт відмовляється від олігархічного консенсусу і підтримує рішучі зміни,чи то внаслідок інстинкту самозбереження,чи то розуміючи свій виграш у новій відкритій системі. Будемо сподіватися,або клепка в голові,або принаймні інстинкт самозбереження у них є».
«Вибори є єдиним виходом»
Політолог Андрій Єрмолаєв наголошує (див.«Радіо Свобода»),що «зараз можна говорити не лише про політичну кризу,а про кризу влади. В чому різниця? В рамках політичної кризи спрацьовують механізми взаємодії. Зараз же стає очевидним,що стосунки парламенту з урядом і президента з урядом можуть бути загнані в глухий кут,коли не спрацьовують взаємні рішення». Він підкреслює: «Очевидним є і те,що ми маємо унікальну ситуацію,коли уряд має легітимну недоторканість,але втратив політичну і соціальну легітимність. Політичну – бо він не може спиратися на коаліцію,а це коаліційний уряд,яка фактично зруйнована. Уряд втратив і соціальну легітимність – підтримку і довіру більшості громадян. Це – криза влади».
А відтак політолог спробував спрогнозувати,якими наслідками така криза загрожує. На його думку,«з наростанням соціальних проблем суспільство може знову зайняти активну вуличну позицію. Грубо кажучи,створенні додаткові передумови для збурення суспільства проти влади в цілому».
Відтак Єрмолаєв наголошує,що «це все відбувається в умовах,коли країна переживає війну на Сході. І,фактично,криза влади дає супротивникам і ворогам можливості для зриву переговорного процесу і посилення сепаратистських тенденцій». Загалом же,вважає він,«криза влади підштовхує країну до нових катастрофічних подій у різних сферах». Єрмолаєв вважає,що «за цих умов вибори є єдиним виходом. Інша справа,яким чином наші політики вийдуть на узгодження плану по виборам: під тиском кризи,під тиском вулиці – що ми вже переживали – чи це буде результатом розумного компромісу політичних еліт».
«Ситуація виглядає найглибшою і в якісь мірі найбезнадійнішою кризою»
Третій всенародно обраний Президент України Віктор Ющенко,роздумуючи про сучасну ситуацію,зазначає (див. «Сегодня»): «У якихось рисах вона,може,повторює 2005-й. Але сьогодні ми повинні говорити не тільки про політичний,а й про економічну,монетарну та безпекову кризи. Політична криза – це оболонка,яка це все обгортає,а сама ситуація виглядає найглибшою і в якійсь мірі найбезнадійнішою кризою з початку 90-х років».
На його думку,«відповідальність за те,що відбувається,несе політична коаліція,тобто – партії влади. Мені здається,найбільше сьогодні бракує не знань,а діалогу на всіх рівнях і на всій вертикалі. Коли у нас йде війна і 55% економіки в тіні,це не недолік грошей – це недолік діалогу «влада-бізнес». Коли йде війна і в напатріотичніших областях план призову виконується на 5%,це не недолік молодих людей,у яких горить і болить серце за Україну,це деградація національного духу. Коли ми за півтора року втрачаємо 350% вартості національних грошей,ми відкриваємо другий фронт війни. Причому страшніший,ніж перший,мілітарний,тому що він забирає в рази більше ресурсів,ніж це робить Путін зі своїми бандитами».
Екс-Президент та екс-Прем’єр фактично ухилився від відповіді на запитання,чи став би прем`єром майбутнього технократичного уряду. «Майдан і молоде політичне покоління,на жаль,не представили політичний проект. Перша десятка політичних сил,по суті,канонізувалась. Тому ми не сподіваємося,що на політичному горизонті з`явиться якась масивна політична сила з великою підтримкою людей»,- сказав він. На переконання Ющенка,зараз не можна прогнозувати внутріукраїнську громадянську війну. Він стверджує,що «в українському суспільстві немає такого рівня протиріч,які б змусили нас взяти зброю і піти брат на брата. У нас є відмінності,які нав`язані в даному випадку Росією за 350 останні років,яка привела чужу мову,церкву,пам`ять,культуру,книгу,ТБ і так далі. Чому Путін не йде на Житомирщину або Волинь. Він пішов туди,де найслабша наша ідентифікація. Він заходить туди: «Хлопці,це ж готовий русский мир. Тільки окупанта потрібно привести,свою владу поставити – все інше,як у нас в Калузі,Воркуті і так далі».
Зрештою,навряд чи хтось сумнівається,що Москва змінила свою стратегію щодо України. Якщо зараз,як наголосив чинний Президент України Петро Порошенко,«нема на карті світу такої точки,яка була б недосяжною для хворобливих геополітичних російських амбіцій»,то українцям передовсім доводиться традиційно платити своїми життями,аби не зникнути в земному пеклі,яке «побожно» вершить «русский мир». Незважаючи на розмови про економічні санкції,кремлівський режим,чиї війська вже в Сирії,зараз крок за крок наближається до подальшого втілення в життя свої геополітичних марень. У тому числі – за рахунок нашої держави.
Натомість Україна,майже вичерпавши ліміт помилок,знову з фатальною наполегливістю їх повторює. «Те,що зараз відбувається в парламенті,на жаль,це та хвороба,яку ми бачили в 1998-му,2002-му,2006-му,2007-му і дуже шкода,тому що ми знову втрачаємо час»,- наголосив в ефірі «5 каналу» голова Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран. При цьому завдання імперії полегшують внутріукраїнські процеси. Адже в середовищі з дозволу сказати еліт «йде війна за перерозподіл посад і груп впливів – кого ми посадимо на той чи інший фінансовий потік».
Про унікальну політичну сліпоту та парадокси сьогодення намагалися,в міру своїх можливостей,висловитися й ЗМІ: «На пороховій бочці» («ЛБ»),«Порошенко: Росія заплатить ту ціну,яку має заплатити агресор» (УНІАН),«Підсумки Мюнхена: похмурі прогнози та слабкі надії» («DW»),«Ризик розпаду ЄС є реальним,- Туск» («День»),«Рада прийняла закон для початку великої приватизації» («ДТ»),«Рада дозволила партіям виключати кандидатів із виборчих списків» («Тиждень»),«У Держдепі радять українським політичним партіям поставити на перше місце інтереси країни» («112»),«Коментар: Україна стає некерованою» («DW»),«Терористи без проблем отримують продукцію,що виробляє український завод» («24»),«До Ради внесли два проекти про повторне голосування за відставку Кабміну Яценюка» (УНІАН),«Foreign Policy: Україною насправді управляють олігархи» («ПЛ»),«Gazeta Wyborcza: Майдан нічого не змінив в Україні» (Польське радіо)…
Навряд чи можна погодитися з експертом Центру східноєвропейських досліджень Войцехом Кононьчуком,який заявив у виданні «Gazeta Wyborcza»,начебто Революція Гідності не змінила Україну. Інше питання,що ці зміни стосуються (і в моральному,і в світоглядному аспектах) переважної більшості народу. Окрім еліт. Принаймні поки що. У цьому сенсі згадуваному Кононьчуку вже категорично навряд чи заперечиш: «Навколо Порошенка і Яценюка – олігархічні групи. Як президент,так і прем`єр,блокує або гальмує проведення реформ,які позбавили б олігархів впливу. Найбагатші українці не зацікавлені в лібералізації ринків,на яких вони працюють. В Україні не були створені нормальні умови для діяльності малого та середнього бізнесу,який повинен стати основою економіки. Каламутні схеми,за якими працювали і десять років тому,прекрасно працюють до цих пір».
Однак ситуація в Україні не завмерла в нинішньому стані. Вона з кожним днем наближається до чергової точки кипіння. До того ж,держава фактично позбувається ознак суб’єктності. ЇЇ долею все відчутніше маніпулюють основні геополітичні гравці. З цього приводу народний депутат Микола Томенко (див. «Обозреватель»),констатуючи,що Україна досі намагається позбутися впливу російської держави на ухвалення політичних рішень всередині нашої держави,зазначає: «Самостійна,навіть не зовнішньополітична,а й внутрішньополітична діяльність для України досі не стала реальністю». Не факт,що і Москва,й Вашингтон зараз відмовляться від використання нашої держави в ролі розмінної монети.
Тож за умов,коли Україні залишається сподіватися винятково на себе,коли політичний театр у ВРУ взяв антракт до 15 березня,будьмо!