Сворідною преамбулою до своїх роздумів,Олег Романчук використав факти з Історії Франції: «Слава Жанни Д`Арк зросла надзвичайно. Народ,міста,армія бачили в ній не лише рятівника батьківщини,але й керівника… Її незвичайна популярність відсовувала в тінь не лише радників короля,але і його самого. Тому він та його найближче оточення стали виявляти до Жанни щораз більшу недовіру. У сутичці під Компьеном,куди Жанна прибула,щоб виручити обложене бургундцами місто,вона була захоплена в полон. Герцог Бургундський продав англійцям свою полонянку за 10 тис. золотих… Інквізиційний суд звинуватив її у єресі та чаклунстві. Покинута усіма,Жанна мужньо захищалася. Англійцям конче треба було засудити її як чаклунку».
А відтак він пропонує витяг із споминів Юрка Тютюнника,генерал-хорунжого Армії УНР: «Ми слухняно йшли за своїми провідниками. A наші провідники любили Росію. Що це була за протиприродна любов,годі сказати…Зі своєю любов’ю провідники дуже xoвалися. Але часом це ставало помітним… Провідники боялися рішучих слів,а ще більше боялися рішучих справ… Ми мали сприяючі умови,щоби творити – наш ворог,Росія,захитався в своїх найголовніших підвалинах. Ми мали знаменитий матеріал для будівлі – спалахнувші революційним ентузіазмом народні маси. Та серед керманичів Центральної Ради не знайшлося людини з творчим генієм. В нас були каменярі,і часом непогані,але не було архітекторів-творців. Ми не мали провідників. Ті люди,що вважали себе провідниками,не були ними».
Як зазначає Романчук,якщо в наведеному тексті словосполучення «Центральна Рада» замінити на «Верховна Рада»,то «разючих відмінностей між подіями столітньої давнини і подіями нинішніми не помітимо. Якщо цю цитату-матрицю накласти на сьогодення,то зайвий раз можна переконатися,що велемудрий Еклезіаст таки мав рацію: «Що було – те й буде». Підтвердженням безхребетності й немічності нинішньої української влади є,зокрема,її неспроможність визволити з полону впродовж майже двох років капітана ЗСУ Надію Савченко»
Він вважає,що складається враження,наче в цій драматичній справі українська влада постійно оглядалась/оглядається на колишню метрополію. Експерт наголошує: важелів для звільнення Савченко в Україні не бракує – фінансових й енергетичних,а ще на території нашої країни є російські банки,ув’язнені російські терористи тощо,«влада,ймовірно,могла визволити бранку з полону,застосувавши й інші методи».
Але. Відтак Романчук знову цитує Тютюнника: «Ті люди,що вважали себе провідниками,не були ними. Час,дорогий час,минав; умови змінювалися не на нашу користь».
Аналітик зазначає,що «пасивну поведінку політичних достойників з Банкової-Грушевського можна пояснити хіба що існуванням залаштункових домовленостей між Москвою та Києвом щодо непроведення гучних спецоперацій у тилу кожної зі сторін. За 20 місяців перебування в ув’язнені (не в полоні – адже у нас гібридна АТО,не війна!) Надія Савченко,по суті,перетворилась на символ,на загальновизнаного лідера нації. Можливо,саме тому дії Банкової назагал сприймалися і сприймаються не надто активними й переконливими щодо повернення героїчної летунки на Батьківщину. Бо йдеться вже про політичного конкурента,вкрай невигідного діючій владі».
Олег Романчук,пославшись на думку політичного експерта Василя Лаптійчука,резюмує : «Петро Порошенко панічно боїться повернення Надії Савченко. Тож питання,чи доклала українська влада всіх зусиль для визволення героїчної бранки,далеко не риторичне. Однак надія залишається».