“БУЛІК МИКОЛА… 22 роки..,молодший сержант,командир танку… Моя 51 ОМБР! КОВЕЛЬ!

ЙОМУ НІЧОГО НЕ ТРЕБА!! просто почитайте його неймовірну історію..

ІЛОВАЙСЬКИЙ КОТЕЛ..

29 серпня.. Потрапили в засідку під обстріл.. Разом з ним товариші Дмитрук (вже Луцький Шпиталь),Вишиваний (вже Львівський Шпиталь)..

Поранили Миколу,втратив свідомість.. Отямився- один- чорне поле,на горизонті село..

Подивився на ноги: ліва висить- відкритий перелом,права… Розірвана в ній осколок стирчить,десь 10 на 4 см..!! САМ витягнув осколок руками… Без ІПП,без бінтів і ліків… Заліпив рани штанами і поповз до села,до людей!

Повз на руках,повз 2 доби без їжі і води … Важке поранення..

В 100 м до села побачив тягач і людей.. Люди не підійшли,прислали російських солдатів.

5 російських солдатів з 61 бригади підійшли до нашого Миколи,дали бінта і ,слава Господу,не взяли з собою,- безнадійний!!!((

А він тим бінтом обмотав руку і виліз на сопку,ОСТАННІЙ ШАНС,щоб свої побачили…

І ПОБАЧИЛИ!! Червоний Хрест 31 серпня збирав по полям поранених,назбирали біля 30 бійців.. І наш Микола!!! Вивезли на швидких в польовий Шпиталь ,звідти вертушками на Дніпро.. Перші операції .. Лише там від ран відідрали штани на третю добу..

1 вересня- борт на Київ,операції ,пересадка шкіри,склали ноги…тиждень перев`язок під наркозом.. Ще мін 2 тижні в шпиталі.. Потім складна реабілітація…

Зараз поруч дружина Наталочка,біля його ніг..

МРІЯ- ПОЦІЛУВАТИ СИНА ВЛАДІКА (1,7 міс),якого не бачив 4 місяця…

ТЕ,що Микола живий- диво!!

Я не коментую.. Я констатую..

Просто історія.. Простого волинського бійця”,- йдеться у повідомленні.