Якщо киянам радять не дивуватися вірогідності евакуації (у випадку прориву дамби Київської ГЕС під водою можуть опинитися Оболонь,Троєщина,Русанівка,Поділ і Печерськ),то в політичному аспекті і в столиці,й на периферії майже всім зрозуміло,що втекти від вітчизняних реалій майже нікому не вдасться. Ні владцям,яким за гіперлюбов до Кремля люди Володимира Володировича віддячують цинічною зневагою. Ні тим опозиціонерам,які за певну суму раптом палко полюбили тих,хто розподіляє та володарює. Ні голосистим парламентарям,які знову натхненно тиснуть на кнопки. Ні душпастирям,які на поклик україноневисних іонафанів,агафангелів та іже з ними,готові доєднати свої голоси до хору юд,які хочуть розіп’яти вже свого Архіпастиря. Ні будь-кому з нас,оскільки принаймні від себе не втечеш,не вирятуєшся шквалом ярликів і звинувачень,адресованих усім і вся,окрім нас самих – чи то самовпевнено-закоханих,чи плаксунів-нарікальників,чи безпомилково-пухнастеньких…

А тим часом,на 21-му році існування Української держави,знову вивішувалися багряні знамена неіснуючої радянської імперії. Спікер кримського парламенту обурювався в праведному гніві: якісь міністри з Києва (може Колєсніков,Клюєв,Микола Янович?) сміють з ним,великим цабе,розмовляти українською. Нардеп Забзалюк розповідав про специфіку торгівлі совістю та волею виборців,не заперечуючи,що від «потопу»,який йому начебто готові влаштувати,доведеться попросили громадянства іншої країни. Навряд чи РФ,яка поки що не відновила ще офіційної назви імперії,а її володаря ще пісенно-вдячно славлять як «ВВП»,а не як гундяєвського (не Божого ж?) помазаника.

А ще минулий тиждень дав підстави неперевершеним (сліпим і глухим?) шовіністам-україноневисникам звинувачувати Україну в тому,що тут «біля корита» тільки «хохли»,а мови царів,царків,царькових ніде не чутно. Особливо після того,як СБУ очолив росіянин,і Міністерство оборони України опинилося в руках представника народу,що ощасливив світ великим Путіним. А ще ЗМІ мала сміливість пригадувати,що пан (господин) Саламатін дозволив собі стати громадянином України в предалекому 1999 році,останнім часом успішно керував продажем зброї. Перед тим нинішній міністр оборони прославився під час низки атак-мордобоїв у парламенті,навіть начебто переламавши носа волинянину Володимиру Карпуку,перевівши в іпостась постраждалих Михайла Волинця й Андрія Павловського… «Українська правда» з приводу нинішнього очільника українських військовиків,якого ще ніхто не запідозрив у володінні українською,навіть висловила думку: «Побиті Саламатіним депутати бояться,що той розстрілюватиме демонстрантів». При цьому нема уточнення,яких: тих,що демонструватимуть силу сталіно-путінського оружия,чи тих,які відстоюватимуть свободу України.

Минулого тижня наш Президент зізнався,що реформи в українській освіті – зразок антиреформ,давши підстави ще раз подумати над аксіомою: Дмитро Володимирович,роблячи все,щоб зруйнувати галузь,ще не зумів справитися з поставленим (за межами України) завданням. Не відомо також,чи вдасться після перевороту в УПЦ поставити крапку на існуванні цієї Церкви.

Загалом навіть найпесимістичніші прогнози у нас все частіше спростовуються реаліями,які виявляються ще гіршими. Однак ми ж не вибираємо епохи,в яку доводиться топтати ряст. Хай навіть у періоди,коли,дозволю вкотре скористатися констатацією Ліни Василівни Костенко,намагається вершити бал сатана. Адже ніякі реалії не дають підстав для самовиправдання,відмови від свого внеску для того,аби спробувати не зректися власної місії та свого шляху.

Отож,поки ще є можливість,спробуймо озирнутися ще не озирнутися в минулу «семиденку».

«…країна погоджується на застосування санкцій проти неї»

Валерія Чалого,колишнього заступника міністра закордоннних справ України,непокоїть «майбутнє ухвалення закону про ратифікацію зони вільної торгівлі з СНД. Цей договір,уже підписаний Україною,передбачає не зону вільної торгівлі,а закріплення списку обмежень для України». Він пояснює в «Главреді»,що «на законодавчому рівні закріплюються дві речі: по-перше,Україна опиняється за рамками зони вільної торгівлі в рамках СНД,по-друге,країна погоджується на застосування санкцій проти неї». При цьому Чалий нагадує,що «торговельна війна між Росією і Україною і не припинялася».

«Повний тушканат»

Народний депутат України Михайло Чечетов під час прес-конференції в «Українських національних новинах» критично висловився про парламентарів-«перебіжчиків». На його думку,«тушка – це той,хто обраний від однієї політичної сили,а потім,коли побув у цій політичній силі у парламенті,зрозумів,що до корита доповзти в ній не вдасться,він змінює політичну силу й виборців та переповзає до іншої політичної сили». Відтак Чечетов запитує: «А якщо тушка очолює опозиційну партію,то кого вона візьме у список?» Очевидно,не очікуючи на відповідь,пояснює: «Тушканчиків. У нас не опозиція,а повний тушканат». А «Цензор.Нет» у публікації «Тушкогейт»,посилаючись на нардепа Романа Забзалюка,що «за перехід у фракцію «тушок» пропонують по 500 000 доларів і 25 000 доларів щомісячно».

«…але вже репетиція»

«Сценарій усунення від влади митрополита Київського – досить небезпечний прецедент»,– вважає Катерина Щоткіна («ДТ»). А попередньо вона нагадує,що вже фактично усунуто від керування УПЦ її Предстоятеля та зроблено рішучі кроки для зведення нанівець навіть ілюзорної самостійності цієї Церкви,оскільки «печатка митрополита Київського пірнає в кишеню нині «першенствуючого» митрополита Одеського,один з вікарних архієреїв отримує в руки всі важелі управління Київською єпархією,швиденько затверджується комісія з переробки Статуту УПЦ». На думку Щоткіної,«в результаті відсторонення від влади в УПЦ митрополита Володимира контроль над церквою взяли архієреї,фінансовані відомим бізнесменом,церковним меценатом В. Нусенкінсом». Відтак вона уточнює: «Те,що відбулося на Синоді,ще не відсторонення,але вже репетиція».

«Нелегкий час…»

Предстоятель Української православної церкви блаженнійший митрополит Володимир 7 лютого передав архієпископом Олександром звернення до митрополита Павла та до учасників єпархіальних зборів Київської єпархії. Хоч і Синод 26 січня 2012 року призначив митрополита Павла,намісника Києво-Печерської лаври,тимчасово керуючим Київською єпархією,Предстоятель чітко зазначив (цитуємо офіційний сайт УПЦ): «Залишаю за собою право бути керуючим архієреєм Київської кафедри». Блаженнійший зобов’язує «рішення по Київській єпархії приймати колегіально з очільниками вікаріатств,подаючи на наше затвердження та підпис… Кореспонденцію та документи для ознайомлення та затвердження передавати особисто через нашого секретаря».

На офіційному ж сайті архієпископа Тульчинського Іонафана (Єлєцкіх),якого Москва ніколи не може звинуватити в почутті хоча б мінімальної симпатії до українського народу та української землі,значиться,що «в архієрейському корпусі УПЦ МП із подивом сприйнятий прецедент одноосібного перегляду деяких останніх кадрових перестановок в Київській єпархії. За даними,отриманими з анонімного джерела,в найближчій перспективі планується позачергове засідання Священного Синоду УПЦ,на якому планується розгляд й обнародування остаточних підсумків перевірки фінансово-господарської дисципліни в деяких єпархіях УПЦ. Вірогідне й ухвалення синодального Звернення до всієї Повноти Української православної церкви» (vladyka-ionafan.ru).

Промовисто,що своє звернення Архіпастир із великої літери,блаженнійший митрополит Володимир написав у день пам’яті священомученика Володимира,cвого попередника на кафедрі,«який першим своєю кров’ю засвідчив вірність Христу та Його Церкві в буремні роки безбожницького свавілля». Предстоятель УПЦ також констатує: «Нелегкий час переживає наша Свята Церква і нині… Додаються і внутрішні чвари,котрі ніяким чином не сприяють цілям і меті,котрі перед нами,священнослужителями,ставить Господь наш Іісус Христос: сіль перестає бути солоною,мамона випереджає Господа,двері в двір овчий часто зачинені,а виноградарі ділять чужий врожай». Очевидно,у контексті й цих реалій – попередження «Українського тижня» про подальший розвиток ситуації: «Проросійські сили в УПЦ хочуть скликати позачерговий Синод і відмовляються підкорятися Володимиру».

«Маразми передвиборної пори»

«Коментарі»,аналізуючи провладні акції в Росії,акцентують увагу на фактично традиційних парадоксах. «Згідно з новими правилами статистичного обліку,– іронізує видання,– в Росії проживає понад 1 мільярд людей,а Україна «тирить» газ,якого нема». А після цього резюмує: «Маразми передвиборної пори на пострадянському просторі вже давно нікого не дивують. Не дивина,коли кандидат у всіх гріхах звинувачує всіх,окрім себе. Й обіцяє все,чого не робив усе своє життя й робити не збирається». Вважаючи,що кількість учасників пропутінських мітингів дофантазована режимом,констатує: «Нова універсальна метода статистичного обліку дозволяє владі Росії рахувати все так,як їй потрібно. Виїхав росіянин із країни,а потім вернувся,– плюс один,з’їздив ще раз – ще плюсик. Не додав «Газпром» газу Європі – теж плюс,адже це Україна як завжди вкрала».

«…тиск ззовні,тиск знизу і розпирання всередині команди»

У «Дзеркалі тижня» Юлія Мостова,пригадуючи,що «широкоформатну перевірку Міністерства оборони заплановано на початок весни» (хоча це мало відбутися за Єжеля-міністра),констатує: «Армія – це тягар і загроза. А має бути ресурсом і захистом». На її думку,«призначення Ігоря Калініна і Дмитра Саламатіна стало надійним індикатором одного дуже важливого моменту: Янукович все розуміє. Він не перебуває в теплій ванні,як багато хто вважає. Він чітко уявляє вибухонебезпечність ситуації і тротиловий еквівалент загальної нелюбові до нього. Він відчуває тиск ззовні,тиск знизу і розпирання всередині команди». Мостова вважає: «Замкнений цикл із виконання незаперечних наказів,адресованих на випадок чого «Альфі»,«Беркуту»,внутрішнім військам,спецназу «Острова» та армії,свідчить лише про одне – Янукович усе бачить».

«…сконцентруватися на власних силах і можливостях»

Президент України Віктор Янукович,виступаючи а парламенті в перший день 10-ї сесії,підкреслив,що «досвід останніх двох років засвідчив очевидне: для подальшого руху вперед нам потрібно сконцентруватись на власних силах і можливостях. Тому стратегічний пріоритет 2012 року – внутрішні перетворення». Відтак уточнює (цитуємо за сайтом prezident.dov.ua): «І саме в 2012 році,я в цьому переконаний,ми маємо остаточно подолати комплекс меншовартості. Це – наше спільне завдання. Його можна реалізувати лише за умови широкого порозуміння і консолідації навколо ідей модернізації України». Першим із пріоритетних завдань глава держави вважає «посилення енергетичної безпеки за рахунок сучасних енергозберігаючих технологій та диверсифікації джерел постачання енергоносіїв». Він закликав не допускати політизації конституційного процесу. Віктор Янукович також сказав: «Наш шлях до Євросоюзу – безальтернативний».

Навряд чи вже виявиться в Україні сміливець,який заперечуватиме аксіому: кожен наступний день – зі своїми новими пастками,викликами. Тим паче,що з-за рубежа стратегічний партнер вже скинув останню ілюзорну маску добропорядності,братства. «Україна була б справжньою,а не показовою сестрою Росії,якщо б,– зрікає шовініст Станіслав Говорухін,він же не тільки кінорежисер,а й керівник виборчого штабу Володимира Путіна,– знайшла можливість повернути Росії Крим чи хоча б Севастополь… Крим можна тільки повернути разом із Україною» («Новый регион»).

Навряд чи це просто слова,кинуті на вітер. Радше – це наполегливе нагадування,аби пригадати путінські «мочиловську» практику і вірогідність сатанинських подарунків для України не тільки під час виборчої кампанії,інавгурації на царство та проведення ЧЄ-2012. Утім,частину цих «подарунків»,може,й зуміє розгадати та сказати їм «Stop!» відомство Ігоря Калініна,який не тільки знає менталітет «царя»,а й методику діянь структури,яка подарувала світові двократного «володаря світу». Це вже буде видно,якщо вдасться зупинити порив тих начебто комуністів і начебто регіоналів,які в парламенті поспішають ще під час своєї каденції віддати у відання Москви Києво-Печерську та Почаївську лаври.

Про суворі виклики сьогодення та прийдешнього намагалися,незважаючи на наліт суб’єктивізму та заангажованості,догукалися й ЗМІ: «Вагони Іванющенка й Тігіпка стали жертвою кампанії Путіна» («Коментарі»),«Українська влада шукає ворогів народу?» («Главред»),«Кримський спікер роздратований тим,що йому пишуть українською мовою» («УП»),«У Римі підтримують висунення Тимошенко на Нобелівську премію» (УНІАН),«Олександра Кужель: «Нинішня влада протримається до осені 2012 року» («Главред»),«Саламатіна запідозрили у співпраці з проросійською розвідкою» («LB»),«Росія обскубла Україну мов курку – Кучма » («Минпром»),«У ЄС нема політичної волі для створення газового консорціуму – Азаров» («Обозреваптель») … Та,безумовно,аж ніяк не можна сприймати ті чи інші інформаційні «викиди» як істину не тільки в останній інстанції,а як істину взагалі.

Незважаючи навіть на найубивчіші тенденції,ще є достатньо співвітчизників,які очікують і позитивних прийдешніх змін. Принаймні до 2015 року,коли вже Путін,який щодо України гіперуспішно та мегацинічно реалізовує свою великодержавну політику,обіцяє зникнення нашої держави в Євразійському союзі. Можливо,нові народні обранці,які тиснутимуть кнопки у будинку під скляним куполом,ще встигнуть не тільки матеріально «піднятися»,а й понайратифіковувати багато чого. Але цю місію,виправдавши надії Кремля,можуть,як подарунок майбутньому довічному володарю імперії,спробувати виконати ще й нинішні нардепи.

На думку Ольги Герасимюк («День»),не відомо,чи уявні вершителі долі України та її народу аналізують «ту ситуацію,в якій сьогодні опинилася країна. Але,очевидно,що вони й досі з того грунту,який чвакає під ногами,намагаються намити золото. Я не вірю в те,що найближчі парламентські вибори принесуть країні якусь позитивну зміну. Ми справді трохи загрузли в цьому часі». А ми спробуймо повірити. Будьмо.