Ось понад три місяці у прикордонному селі Ветли Любешівського району не мають спокою селяни. Жили не тужили у мирі та злагоді,аж у 20-тих числах січня 2016 року сусіди-білоруси почали вирубувати дерева на українській стороні. Ґвалт не обійшовся без наслідків і білоруська сторона визнала факт порушення режиму державного кордону та у лютому повернула 79 дерев представникам Любешівського лісомисливського господарства.
Утім на цьому катавасія з процесом розмежування кордону не завершилася. Адже на кону – прісна вода,яку місцеві бояться втратити. Оскільки селяни налаштовані рішуче та навіть готові перекривати дороги,у місцеві ліси,як вони стверджують,підтягнули бійців Національної гвардії.
Втім,як завжди це буває,градус температури можна було знизити,якби влада бодай повідомила людей про те,яким чином відбувався процес демаркації кордону,показала би актуальні карти та пояснила би чому прийняли саме таке рішення. Втім,схоже,до крайнього північного села Волині бажання їхати є не у всіх. Розібратися з проблемою та почули селян 25 травня у Ветли приїхав радник голови Волинської обласної ради та голова фракції «Українське об`єднання патріотів – УКРОП» в облраді Вячеслав Рубльов. КРАЙ СВІТУ
Село Ветли знаходиться на півночі Волині,в Любешівському районі. Населений пункт старий,заснований ще у 14 столітті,в минулому був містечком та навіть мав магдебурзьке право. Тут проживає близько 1800 людей. За радянських часів до села можна було дістатися маленьким літачком. Нині сюди легко доїхати на авто,є гарна школа,сучасна амбулаторія та клуб. Роботу тут можна знайти у прикордонному пункті або пожежному відділенні.
«Кажуть,що ми в кінці світу живемо,але ми раді цьому»,– жартують про своє село місцеві.
Бо ж головна перлина для них – це навколишня природа. Лише у Ветлах є шість озер та річка. Кажуть,коли до них приїжджають за кордону,то щиро заздрять такому багатству. Мовляв,маєте прісну воду,а саме за неї за кілька десятків років будуть воювати.
Серед водойм головна перлина – озеро Біле. Тут відпочивають туристи зі всієї України. Насичена гліцерином та залізом чиста вода серед незайманого лісу приваблює шукачів екологічного відпочинку та оздоровлення.
ПОДІЛИЛИ ПО ВОДІ
Нині Біле поділене на три частини. Третина належить Білорусі. Третина сільській раді Великої Глуші. А решта – селу Ветли. Від озера пролягає Жировський канал. Він потрібен для того,аби спускати воду із озера,коли воно перенасичене,проводити меліорацію. Пізніше навколо Жировського каналу вирили ще два – так званий північний та південний. Як стверджують місцеві,кордон між Білоруссю та Україною йшов саме по Жировському каналу. Північний канал був повністю на території Білорусі,південний – на території України. Одначе після демаркації кордону усі три канали відійшли у віддання сусідньої держави. Окрім цього шлюз спуску води на озері Біле контролює білоруська сторона. Свого часу,стверджують селяни,він також належав українській стороні.
«Люди занепокоєні тим,що нам,можливо,загрожує екологічна катастрофа. Адже Жировський канал приєднаний до Білого озера. Далі він впадає у Дніпро-Бузький канал. Попри те,що документального підтвердження немає,але є інформація про те,що у Білорусі викопане велике водосховище. Звісно,говорити про те,що сьогодні-завтра озеро Біле внаслідок цього обміліє не можна,втім,зрозуміло,що водосховище потрібно за рахунок чогось наповнювати. Коли ж наслідки стануть очевидні і почнуть бити на сполох,запитають: а де було ваше керівництво,так як ми зараз питаємо: хто віддав територію?»,– пояснює свою позицію сільська голова Ветлів Любов Павлік.
ЛЮБОВ павлік розуміє,що її посада не на стільки висока,аби брати участь у міжнародних угодах,втім поставити до відома місцеву громаду що робиться з землею,озерами та лісами на яких споконвіку господарювали селяни,було би необхідно. Тобто,надати копії усіх протоколів та затверджені карти.
 ЧОГО БОЯТЬСЯ СЕЛЯНИ?
Аби заспокоїтись,що ніякої катастрофи не відбудеться,селять просять письмового підтвердження від екологічної інспекції. Зверталася сільська голова і до Президента України та Кабінету Міністрів України. Утім поки що місцеві відчувають байдужість. Втім,мова йде про справу ДЕРЖАВНОГО масштабу,а не проблему провінції.
«У свою сторону чуємо багато негативних слів зі сторони влади,мовляв,ми соромимо Україну та спричиняємо міжнародний скандал. Але чи не зацікавлена більш влада надати нам документи,які ми просимо,а саме протоколи засідання демаркаційної комісії,описи,карти. Люди зараз налаштовані дуже рішуче,готові перекривати дороги. Для того,аби їх зупинити,мені необхідно надати інформацію що відбулося,як йде кордон. Якщо територія відійшла,то нам залишиться грішити на людей,які несерйозно на нашу думку поставилися до демаркації кордону»,– пояснює свою позицію представниця сільської громади Любов Павлік.
У Ветлах не один мобілізований чоловік. Один із місцевих тяжко поранений у боях на Сході. Втім,дивуються,на малій батьківщині теж коїться казна-що.
«Мій син воює два роки. А ми чому землю віддаємо просто так? Куди вони повернуться? У пустелю?» – обурюється місцева мешканка Лідія Тазіна.
Селянин Дмитро Лінік говорить,що нині страшно і у ліс зайти до гриби та ягоди,адже там можуть бути військові.
ЩО ГОВОРЯТЬ ДОКУМЕНТИ?
Волинська обласна рада в особі голови – Ігоря Палиці – вже зверталася з відповідними запити до правоохоронних органів. Зокрема,25 лютого Ігор Палиця скерував звернення до Служби безпеки України та прикордонників щодо розширення білорусами смуги лісу до 100 метрів. А згодом,аби прояснили ситуацію,й до Адміністрації Президента,Міністерства закордонних справ,Служби безпеки України.
Усі відповіді зводяться до того,що кордон поділений відповідно до міжнародних угод. Більше,того алгоритм використання водних ресурсів шкоди екосистемі не завдасть,а вбереже два райони – Любешівський та Ратнівський – від паводків. А єдиний факт порушення мав місце якраз у січні 2016 року під час вирубки дерев.
Як вбачається з відповіді Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби положення про демаркацію кордонну затвердили 30 липня 2014 року. А у квітні 2015 року в селищі Ратне відбулося засідання робочої українсько-білоруської демаркаційної групи. На ній були присутні з української сторони тодішній заступник міського голови Сергій Кудрявцев,директор департаменту топографо-геодезичної і картографічної діяльності Державного агентства земельних ресурсів,директор та начальник відділу ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство».
«За результатами засідання відповідно до делімітаційних документів було визначено,що лінія державного кордону проходить по південній бровці каналу без назви. Тобто Жировський і канал без назви відійшли білоруській стороні»,– йдеться в поясненні Луцького прикордонного загону.
Акти визначення місць встановлення прикордонних знаків вздовж каналу Жировський затвердили 24 вересня 2015 року. А станом на 9 березня 2016 року білоруська сторона встановила 476 прикордонних знаків,з яких 63 – в межах Любешівського району.
Що ж до того,що три канали відійшли білоруській стороні,то у Міністерстві закордонних справ на запит Ігоря Палиці пояснюють: «Таке проходження лінії державного кордону дозволяє забезпечити належне інженерне обслуговування Республікою Білорусь усієї цієї гідротехнічної споруди та підтримання її у робочому стані. Зокрема,у 2010-2011 роках за погодженням з українською стороною,білоруській меліоративні служби провели реконструкцію каналу Жировський північного технологічного каналу без назви. При цьому південний канал без назви не реконструювався,оскільки на той час договір не набув чинності».
 ДІЯТИ ПОТРІБНО В МЕЖАХ ЗАКОНУ
 Селяни хотіли би давно бачити у своєму селі і голову адміністрації,і представників екоінспекції,і тих,хто підписував демаркаційні протоколи,і навіть осіб зі столиці,адже усі вони представляють виконавчу владу. Можливо,коли село мало би власного представника у Верховній Раді,на проблему би відреагували би інакше. Нині ж залишається надія на обласну раду,представник якої і навідався у Ветли.
Депутат облради від УКРОПу Вячеслав Рубльов заспокоює місцевих,аби ті діяли в рамках закону та в жодному разі не наражали своє життя на небезпеку,вдаючись до провокативних дій.
«Аби нас з вами не звинуватили у порушенні міжнародних угод,маємо рухатися у правовому полі. Треба чітко розібратися як саме проходить межа і з того виходити. Саме тому я звернувся до голови облдержадміністрації з депутатським зверненням,аби отримати всі протоколи демаркаційної комісії,що ухвала рішення щодо цієї території. На підставі цих документів потрібно звертатися до Верховної Ради»,– пояснює Рубльов.
Обурення селян можна зрозуміти. Адже ті,хто виріс серед такої красивої природи,понад усе бояться її втратити. Проблеми з розподілом водних ресурсів між Україною та Білоруссю не обмежуються лише Ветлами. Подібна ситуація була й щодо озера Святого,яке нині міліє. Стурбовані таким станом справ,люди і б`ють на сполох. Доки не стало надто пізно.